Способи пов’язування хусток були різноманітні. Багато з них були такими, як і в дівчат-селянок, але повсюди на Україні в містечках переважали три способи пов’язування голови хусткою: вінкоподібний; кінцями спереду над чолом; кінцями на потилиці. Наприклад, на Бойківщині дівчата пов’язували голову хусткою, найчастіше перехрещуючи кінці на шиї і зав’язуючи їх ззаду над здвоєними кінцями, опущеними на спину (№ 1277, 1278). На бойківському підгір’ї (Стрий) на червону хустку накладали вінок із живих квітів, ззаду до вінка прикріплювали червоні і жовті стрічки (№ 1792).

В Стрию крім хустки дівчата пов’язували голову довгим прямокутним рантухом, зав’язуючи його на потилиці, тім’я залишали відкритим. Один кінець рантуха звисав на спину, другий — на ліве плече. Над лівою скронею встромляли гілочку або квіточку. На незакритому головним убором тім’ї прокладали косицю із упліток і стрічок на зразок підкови (№ 1799).

Крім хусток у містах дівчата носили капелюшки, найчастіше — високі фетрові чорні, які мали фігурний виріз над чолом, прикрашений бантом, квітами, зеленою гілочкою. Всюди в містах і містечках в XIX ст. дівчата носили капелюшки, що нагадували за формою давні кораблики. До них, як і раніше у XVII — XVIII ст., прикріплювали ззаду червону стрічку.

Жіночі зачіски і головні убори

Зачіски

159 Falkotvski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny.—

S. 86.

Вихід дівчини заміж був тією важливою подією, що міняла не лише її життєвий уклад. Зазнавала змін і її зачіска, головні убори та способи їх ношення. Заміжні жінки не прикрашали голову стрічками, квітами. Ці дівочі знаки з їх голови знімали ще на весіллі. В більшості регіонів України заміжній жінці не дозволялось заплітати косу. Як правило, волосся щільно скручували і викладали «гулькою», «бубликом», «коронкою» на потилиці. Зачіску робили таку, щоб на неї зручніше було одягати головний убір.

Але на Гуцульщині жінки заплітали коси, розділивши перед тим волосся на дві рівні частини, після чого заплітали

» • IS9

його і викладали довкола голови

В XIX ст. в деяких місцевостях Східної Галичини, зокрема тих, що тепер належать до Сколівського і Долинського районів, а також по цілій смузі Галичини до Волині і північно-західної частини Полісся після весілля жінці відрізали волосся нижче вух. Звичай відрізати волосся після весілля

160 Іірилипко Н. II. Етнокультурні зв’язки болгар і східних слов’ян. ї 1964.— С. 83.

становить локальну регіональну специфіку і не характерний для жінок інших етнографічних територій. Паралелі згаданої зачіски знаходимо у західних слов’ян і в болгарок160.

Головні убори V

Кибалка. У багатьох випадках жіноча зачіска, залишаючи в своїй основі коло як оберег, імітувала дівочий головний убір. Так, заплетене або скручене сніралевидно волосся викладали вінкоподібно довкола голови (Гуцульщина; деякі райони Черкаської області, зокрема Звенигородський; Полтавська область, Козелецький район; Кіровоградська область). В інших випадках волосся намотували на обручик, виготовлений з прута, ліщини, дроту, кори липи — лубка, берези, лози, обшитої шкірою або обвитої крайкою, з грубого, проклеєного тістом або поєднаного з картоном полотна. Дерев’яні обручики обмотували тканиною або стрічкою. На Україні цей головний убір відомий під назвою «кибалка», «кічка» (західна Волинь), «кичка» (Східне Поділля, Він-

124, 125, І2«

161 Зеленин Д. К. Женские головные уборы восточных (русских) славян. -С. 326.

162 Sokalski В.

Powiat Sokalski.—

S. 66.

163 Матейко К. I. Український народний одяг.—С. 127.

ІМ Національний музей у Львові.—

№ 43507/НТМ-2083; .No 49886/НТМ-2481; .No 40565/НТМ 1523.

ницька область), «лубок» (Полтавська область), «хомевка», «химка», «хімля» (Лемківіцина). Кибалка побутувала у всіх східних слов’ян. В українок і білорусок кибалка найчастіше мала форму замкнутого кільця, а у росіянок — форму дуги І61. Висота кибалки була різна — залежно від місцевих традицій І62. Обручеподібні кибалки, обгорнуті білим полотном, вишивали над чолом. Особливим багатством вишивки відрізняються кибалки — бавниці на Яворівщині. К. І. Матейко вважає «бавниці пережитком давньої намітки» |б3, хоча, на наш погляд, генетично вони пов’язані з начільними дівочими вінкоподібними пов’язками.

Бавниця — прямокутний кусок домотканого полотна у формі високого (8—12 см) обруча, орнаментованого геометричним узором, так званим яворівським швом або тканням |64. Бавниця виконувала ту саму функцію, що й начільна пов’язка у дівочому головному уборі. В жіночому головному уборі бавниця виконує ще й функцію основи для хустки або намітки. Бавниці, як і інші головні убори, відображали соціальний та сімейний стан жінки, вказували на її вік. Заможні жінки носили бавниці багато декоровані, в поєд-

127, 128

129, 130

165 Чугай Р. В. Народне декоративне мистецтво

Яворівщини.— С. 127.

166 Волинський краєзнавчий музей.— Фонд тканин.—

№ 2751/1.

нанні з дорогою хусткою. Молоді жінки надавали перевагу бавницям яскравим, червоного кольору, з більшою кількістю вишитих смужок. Вдови носили бавниці, в орнаменті яких переважав синій колір. В бавницях старших жінок між вишитими смужками було вільне, незашите узором тло 16Г|.

У східних областях України кибалку виготовляли переважно з пасма льону, обшитого тканиною, скрученою із шматка полотна, конопляного шнура.

В деяких місцевостях обрученодібну кибалку закривали зверху плетеною з ниток ажурною сіткою. При такому поєднанні утворювався новий головний убір — очіпок ‘66. У своїх найпростіших формах це є не що інше, як поєднання начільної пов’язки, вінка-шнура, яким пов’язувалось дівоче волосся, і хустини, плата, якою «покривали» дівчину, коли вона виходила заміж. У даному випадку околиш очіпка і надалі виконує функцію оберега. В бойківських жіночих очіпках як оберег залишились навіть ще й стрічки, які жінки, як і дівчата, опускали на спину.

Очіпки були обов’язковим головним убором заміжніх жінок ще на початку XX ст. Буденний очіпок, в якому ходили

в хаті і біля хати, виготовляли із дешевих матеріалів, святковий шили з дорогої, купленої в місті тканини, хоч. бідніші жінки робили святковий очіпок з домашнього полотна, але надзвичайно вигадливо його декорували вишивкою, складочками, кольоровими швами, мереживом, бантиками.