Локальні варіанти зав’язування намітки залежали від того, якої форми був твердий очіпок, або якої форми був твердий лубок, покладений на м’який очіпок, чи будь-який валок, покладений під намітку. Крім того, що намітку по-різному викладали на голові, неоднаково також випускали її кінці і по-різному складали тканину по довжині й ширині. В XIX ст. П. П. Чубинський визначав два основних типи

пов’язування намітки: у вигляді низького циліндра з двома кінцями ззаду; у вигляді усіченого невисокого конуса з кінцями у вигляді рогів, які стирчали спереду, або без них, у вигляді усіченого конуса, з гребенеподібним високим виступом спереду. Старші жінки зав’язували намітку так, щоб вона закривала низ підборіддя 2ІЯ.

В західному Поліссі намітку складали по довжині в п’ять разів, обкручували її навколо голови і зав’язували на

238 Чубинский П. 11. Труды…— Т. 7.—

С. 425.

потилиці вузлом. Вільні кінці спадали вниз по плечах, сягаючи іноді стегон. У північно-західних районах Полісся намітку обвивали довкола твердої обрученодібної кибалки, закріпляли один кінець, а другий залишали вільно звисати ззаду. Зверху но намітці горизонтально накладали кілька рядів стрічок.

На Покутті намітку зав’язували півколом над чолом, викладали плоско на Поліссі, Поділлі (JVb 1719, 1285, 1302, 1306), на Гуцульщині (село Яворів) рясували над чолом, зверху білої перемітки підв’язували червону квітчасту хустку, з’єднуючи її кінці у вузлик («гудз») на маківці.

На Бойківіцині (Самбір) наміткою — «завійкою» обрамляли обличчя, а один чи два кінці опускали на спину або груди (№ 1703). Інколи один кінець намітки опускали на спину у вигляді довгої петлі «циби» (Бойківське підгір’я) (№ 1797).

Б деяких* місцевостях Західного Поділля і Східної Галичини у середині XIX ст. додатково до намітки на плечі кидали темно-синю (№ 1657) або червону хустку. Інколи хусткою обв’язували вінкоподібно очіпок, а зверху одягали намітку, обводячи нею і підборіддя. Кінці намітки і кінці хустки опускали но спині і вони сягали майже нижнього

158, 159, 160

краю свити (Бойківщина, Старосамбірський район на Львівщині) (№ 1787).

Крім згаданих способів пов’язування, на Бойківщині намітки викладали в «чуби». Довгі сторони намітки були викінчені обміткою з різнокольорових ниток («кордонку»), короткі сторони мали дошиті «чуби»— смужку вишитого полотна з тороками у вигляді подвійних петлиць з червоної, зеленої, синьої і жовтої пряжі. Чуби завивали валиком, об-

239 Матейко К. І. Український народний одяг. -С. 127.

Koperhicki J.

О goralach ruskich w Galicji.— S. 13.

кРУчУвали довкола голови і далі зав’язували вузлом над чолом 239.

Своєрідним був спосіб пов’язування намітки на Західному Поділлі. Середня частина, що вкриває чоло і тім’я, ря- , сована в дрібні складки, які проходили від чола до потилиці. Потім перемітку проводили під підборіддям і двічі навколо голови і зав’язували на шиї так, що видно було тільки два кінці — «забори».

У буковинській намітці довге полотнище стелилося по спині. В кінці XIX ст. на Лемківіцині (Нижньо-Устрицький район) намітку накидали не на рамена, яку у гірських районах Лемківщини, а опускали її два кінці вздовж постаті

„ 240

майже додолу .

На Східному Поділлі і північній Одещині намітку зав’язували спереду. Подекуди (північна частина Одещини) один

вишитий кінець намітки опускали на плечі, а другий — на груди 24

На Чернігівщині носили «склендячку», яка була коротша від намітки і, як правило, не закривала верх голови. Її завжди одягали поверх очіпка і часто прикрашали стеклярусом. Певні аналогії з українською «склендячкою» має російський головний убір «сорока», який жінки носили поверх кибалки («кички») 242.

241 Матейко К. І. Український народний одяг.—

С. 127.

242 Там же.

243 Архів 1Н АН України. Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зоні. 2.— С. 21, 26,

28. 73.

На податку XX ст. в східних областях України намітка вже вийшла з ужитку. Так, під час польових обстежень в 1986 р. інформатори старшого віку вказували, що вони наміток вже не пам’ятають (Дніпропетровська, Кіровоградська, Херсонська області). Інформатори Полтавської, Вінницької, Черкаської областей відповідали, що бачили намітку у бабусі 243. В західних областях України намітка побутувала ще у передвоєнні роки, а в Карпатах, Поліссі старші жінки носили намітки ще у середині XX ст. Як релікт намітки збереглися в скринях деяких старших жінок ще й тепер.

Обрус. В кінці XIX — на початку XX ст. в західних областях України побутував давній обрус, відомий в Львівській, Волинській, Закарпатській областях ще в середині XX ст.

Цей же головний убір відповідав народному терміну «плат» (Львівська, Рівненська, Волинська області) 244.

В кінці XIX — на початку XX ст. обрус мав вигляд широкого полотнища (1,5X2 м), яке накидалось, як і в попередні століття, на голову. Матеріали з середини XIX ст. свідчать про велику різноманітність способів ношення обруса. Ллє в переважній більшості накинутий на голову обрус закривав спину і груди (східна Бойківіцина) (№ 1296, 1812), два вужчі

244 Архів ІН ЛН України. — Архів відділу етнографії.— Одяг. І. Табл. XIX -541.

кінці прикріплені на голові поверх очіпка, а все полотнище закриває спину (№ 1384); вишита частина обруса знаходилась над чолом. В селах Побук, Козаківка та інших но течії Мізуньки і Чечви до Ломниці обрусом обгортали маківку голови і довкола перев’язували вишитим його краєм, другий кінець полотнища опускали на спину.

Подібний до обруса головний убір «півка» побутував на Бойківіцині. Носили його таким чином, що два вужчі кінці прикріплювали на голові, а зверху на них накладали обру-чик. Інша частина головного убору покривала спину.

Жіночі головні убори міщанок. У XIX ст. головні убори міщанок в ряді випадків були такі самі, як і в селянок. Вони носили очіпки, хустки. Відмінним головним убором міщанок були шапки.

Хустки міщанок відрізнялись кольором, вони не такі яскраві, як у селянок, здебільшого однотонні, білі, голубі,

традиційні охристі, оздоблені невиразним рослинним орнаментом. Всю-

головні убори ди на Україні у містечках носили шовкові хустки, а також

українців чорні прозорі хустки з рослинним орнаментом. На прозоро-

му тлі ущільнений орнамент дооре ВИДІЛЯВСЯ

Міщанки запинались у хустки майже так само, як і селянки, із незначними відмінностями. На Західному Поділлі та в містечках Галичини великі вовняні хустки пов’язували на голові чалмоподібно (№ 1896, 1611) —у Львові та його

245 ПКМ.—Фонд

тканин. ТК/19918; ПКМ. Фототека.—

№ 1/15057.

246 ІМФЕ.— Відділ рукописів. Ф. 39.— Оп. 2. Од. зб. 17.

247 Головацкий Я.

О народной одежде и убранстве…—

С. 26—27.

околицях, в Бучачі — тюрбанонодібно (№ 1290), іноді їх зав’язували на потилиці і кінці опускали на спині (№ 1289).

Шовкову хустку жінки українських міст, одягаючи, складали но діагоналі, потім підкладали грубий папір і закочували її разом з папером ще раз. Спочатку голову обвивали хусткою, а точніше — її кінцями спереду назад, а потім — з потилиці наперед. Довгі кінці хустки зав’язували у великий вузол або чуб. Кінці були такі довгі, що їх потрібно було перекинути назад або сховати з боків хустки. Зимою міщанки, як і селянські жінки, пов’язували підборіддя ще однією хусткою. Такий спосіб пов’язування хустки замалював у 1919—1925 рр. художник Ю. Павлович24®’. Жіііки-міщанки, на відміну від селянок, могли залишити не закри-

тим хусткою волосся спереду або на скронях

Головні убори дрібної шляхти майже не відрізнялись од міщанських.

248 Украинский народ в его прошлом и настоящем. —

С. 557—558.

249 Вагилевич I. Бойки, русько-слов’янський люд

у Галичині.— С. 118; 1’оловацкий И.

О народной одежде и убранстве…— С. 27.

250 Быт малорусского крестьянина // .Этнографический сборник.— Спб.,

1858. Вып. 3.—

С. 41, 42.

Жіночі шапки. Крім згаданих головних уборів міщанки носили ще й шапки — з різних матеріалів, різної форми — фетрові циліндричні з плоским верхом, часом оздоблені мереживом; іноді із сферичним наголовком та опушкою (JMo 1621, 1327), у вигляді кораблика з хутряною сивою облямівкою (№ 1598).

Ф. К. Ііовк зафіксував побутування шанок-корабликів на початку XIX ст.2*8 В кінці XIX ст. такі шапки вже не зустрічались.

Цікавий факт відзначили у середині XIX ст. у Галичині І. Вагилевич, Я. Головацький. Старші жінки в містечках одягали зверху рантуха хутряну високу циліндричну шапку, перев’язану по горизонталі ще й хусткою, зав’язаною спереду 249.

Ю. Глоговський в 1834 р. зробив малюнок жінки в такому головному уборі в Стрию (№ 1794). Побутування високої смушевої шапки зафіксоване етнографами в кінці XIX ст. на Полтавщині 25°.

Отже, в жіночих головних уборах XIX — початку XX ст. бачимо нашарування, поєднання компонентів давніх дівочих головних уборів (начільна пов’язка, стрічка, хустка) з якісно новими компонентами (кибалка, очіпок, намітка), що привело до створення надзвичайно складного комплексу — вбрання для голови, в якому знаходимо розвиток всіх функцій і формотворення.