Цінні з наукової точки зору матеріали знаходимо в пра цях учених-іноземців. Німецький учений Бальтазар Гаке (кінець XVIII — початок XIX ст.) залишив згадки про покутський дівочий начільний головний убір, чоловічу високу ко-нічну шапку .

Вагомий внесок у вивчення матеріальної культури українського народу польських учених. У 1805 р. польський публіцист та етнограф І. Червінський опублікував опис


31 Червіпський І. Сватання, весілля і родини у люду руського на Русі Червоній, описане мешканцем цього краю. 1805 р.// Весілля: У 2 кн.—

К., 1970.-» Кн. 1.—

С. 75—78.

32 Болтарович 3. Є. Україна в дослідженнях польських етнографів XIX ст.— К., 1976 — С. 18.

весілля у Галичині 31. Це перша в польській етнографічній

• • 32 —

літературі праця про українське населення, в якій подано опис весільних звичаїв Галичини. В описі обміну подарунками між батьками молодих вказано, що мати нареченого дарує матері нареченої рантух; що у волосся молодої вплітали зубець часнику, якщо вона виходила заміж в інше село; подано дані про плетіння вінків. В іншій праці І. Чер-вінський 33 відзначає побутування чоловічих головних уборів — солом’яного капелюха і високої конічної шапки. Із жіночих головних уборів він називає очіпок і рантух, зазначає, що в деяких місцевостях між Стриєм і Ломницею поверх рантуха носили високі шапки із чорного або сивого смуха.

Про побутування головних уборів писав польський історик та етнограф Л. Голембйовський 34. В основних деталях

2в, 27

28, 29

33 Lubicz-

Czerwinski І. Okolica zadniestrska mi^dzy Stryjem і Lomhica. Czyli opis ziemi, dawnych kl^sk lub odmian lej okolicy.— Lw6w. 1811.—

S. 163.

34 Gol^bidivski L.

Lud Polski: jego zwyczaje, zabobony.— Warszawa, 1830.— 325 s.

його опис головних уборів співпадає з описом І. Червінсько-го. Що ж до повідомлення І. Червінського про те, що шапку одягали поверх рантуха, Л. Голембйовський зауважує, що вказаний головний жіночий убір має татарське походження. Цю думку Л. Голембйовського сьогодні є підстави заперечити: етнографічні джерела засвідчують таке поєднання жіночих головних уборів на Русі ще в домонгольський період. В кінці праці подано 44 малюнки, виконаних відомими на той час у Польщі художниками Я. Норбліним і Ю. Гло-говським.

Цінну інформацію про головні убори українців знаходимо в працях польського фольклориста і етнографа О. Кольберга. Зокрема, він зафіксував, що жінки на Поліссі (теперішній Ковельський район) носили намітки, декоровані по краях червоним тканим орнаментом, чоловіки — високу овечу шап-

ЗО, 31

32, 33

35 КоІЬегд О.

В iatorus- Polesie.— Wroclaw; Poznan, 19(>8; Kolberg O. Pokucie. Obraz elnograficzny.— Krakow, 1882—

1889.— T. 1.

36 Kolberg O. Ubior // Bus Karpacka.— Warszawa, 1970; Ludowa spofdzielnia wydawnicza. LXXI1 // Dzicla wszystkie.— T. 54,— S. 99 -131.

37 Kraszeivski J. I. Wspomnienia Polesia, Wotynia у Litwy.— Paryz, 1840.

ку, прикрашену червоною стрічкою. О. Кольберг відзначає, що на Покутті (околиці Коломиї) дівчата вплітали у волосся червоні, жовті, зелені нитки. Цінним є повідомлення про те, що жінки коротко втинали волосся і ховали його під кичку, очіпок, перемітку 35. З праці «Bus Karpacka » дізнаємося про побутування у Карпатах чоловічої високої шапки, жіночої перемітки, білого рантуха, «тафтикової хустки», про те, які квіти встромляли дівчата у волосся на кожне велике свято 36.

Дані про головні убори українців містить етнографічне дослідження польського письменника першої половини XIX ст. Ю. Крашевського. В праці «Wspomnienia Polesia, Wotynia і Litvvv»3‘ він називає основні компоненти жіночого та чоловічого вбрання. Із жіночих головних уборів згадує намітку, відзначає, що вона була обов’язковим компо-

38 Kraszewski J. І. Wspomnienia Odessy, Jedyssanu

і Budzaku. Wilno, 1845- 1846.

T. 1—8.

39 Stecki T. Wofyn pod wzgl$dem statystycznym. historycznym і archeologicznym.— Lwow, 1864. T. 1.

центом святкового костюма; із чоловічих головних уборів — сукняну шапку, прикрашену кольоровим галуном, зимову шайку із овечого хутра. В іншій роботі — «Wspomnienia Odessy…» 38 Ю. Крашевський проводить аналогії в одязі Волині і Поділля. Зокрема, про головні убори він пише, що на Поділлі, як і на Волині, заміжні жінки поверх кольорового очіпка носили намітку — сіру, жовтувату, а інколи й чорну. Такі факти відсутні в інших етнографічних джерелах, хоча підтверджуються багатьма речовими матеріалами у музейних збірках. Описуючи причорноморську етнографічну зону, Ю. Крашевський подав дані про головні убори чумаків.

Фрагментарні відомості про головні убори містить праця Т. Стецького 39. Він вказав на побутування зимової смушевої шапки і літнього солом’яного капелюха.

40 Корег’піскі J.

О goralaeh ruskich w Galicji.— S. 9, 13, 16, 18, 20, 25, 28.

41 Franko I.

К wartalnik historyczny.— Lwow, 1889.— Z. 4.—

S. 742—745;

Кирчів P. Ф. Етнографічне дослідження Бойківідини.— К., 1978.— С. 58.

42 Sokalski В. Powiat Sokalski pod wzgl^dem geograficznym, etnograficznym і ekonomicznym.— Lwow, 1899.

S. 64—68.

У книзі польського антрополога та історика І. Копер-ніцького подається опис одягу, а також головних уборів, обстежених ним у Карпатах в 1888 р. Так, він характеризує дівочі і жіночі зачіски, наводить місцеві назви головних уборів.

Але І. Копериіцький виділив у Карпатах крім відомих етнографічних груп — гуцулів, бойків, лемків — іще й ту-хольців та долинян. Це ускладнює сприйняття матеріалу в тих випадках, коли він намагається визначити спільні риси у полонинському і лемківському костюмах (які по суті належать до однієї етнографічної групи), а також у тухольському і бойківському. На безпідставність такого поділу вказував іще І. Я. Франко41.

В останньому десятилітті XIX ст. з’явилися праці польських учителів з описами повітів Галичини, зокрема Б. Со-кальського—«Powiat Sokalski…», К. Фалькевича—«Мо-nografia powiatu Grodeckiego», Я. Байгера—«Powiat Trembowelski…», та ін. В одній із кращих із них—описі Б. Сокальського 42— значне місце відводиться характери-

43 Bagger A. Powiat Trembowelski: Szkic geogral’iczno-historyczny і etnograficzny.— Lwow, 1899.

S. 47—55.

44 Falkiewicz K. Monogral’ia powiatu Grodeckiego.— Gr6dek, 1890.—

S. 69, 75, 85, 93,

95, 113.

етиці головних уборів населення Сокальського повіту. Автор описав види і типи чоловічих головних уборів, оздоблення капелюхів, способи пов’язування жіночих хусток, підкреслив місцеві особливості їх побутування. Я. Байгер 41 показав різницю між головними уборами парубків і жонатих чоловіків, зафіксував побутування зимової чоловічої шапки «на завісах», зробив короткий опис щоденних і святкових головних уборів дівчат і жінок, згадав «давні гарні завої — рантухи».

Я. Байгер описав головні убори не лише селян, а й міщан Теребовлянського повіту. Зазначив, що в Струсові (Теребовлянський район) чоловіки носили сиву шапку з оксамитовим верхом, підкреслював, що жінки в усіх містечках повіту мали такі самі головні убори, як і селянки з околиць Струсова, але міщанки використовували для них дорожчий матеріал. Зауважив і те, що жінки в містах пов’язують хустку, закриваючи підборіддя.

Розглядаючи матеріальну культуру і, зокрема, одяг населення Городоцького повіту, К. Фалькевич 44 засвідчив, що

45 Gloger Z. Encyklo-pedja si aropol.sk а

іі ustrowana.— Warszawa, 1900 1903. Т. 1—4.

46 Moszynski К. Kultura ludowa stowian. Cz. 1. Kullura nialerialna. Krakow. 1929.—

S. 407 — 410.

47 F alkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny.-Lwow, 1937. S. 86, 88. 117, 138, 139,

43. 46, 50.

48 Нидерле Л. Быт и культура древних славян.— Прага,

селяни повіту носили «баранячі шапки» .солом’яні капелюхи, а заможні у свята одягали на голову фетровий капелюх. Говорячи про жіночі головні убори — бавницю, вишиті полотняні хустки, про зачіски дівчат,— автор вказав на те, що дівчата прикріплюють до волосся два пучки квітів. Описуючи весілля, згадав вінки із барвінку.

Із праці 3. Глогера «Encyklopedja…» 45 дізнаємося про тканини, що побутували в Європі, про назви шапок: «обла-вуха», «ковпак», «капуза», а також жіночий головний убір — «серпанок ».

Праця К. Мошинського «Kultura Ludowa slovian» 46 цінна в плані порівнянь і аналогій головних уборів українців з головними уборами інших слов’янських народів.

Серед літературних джерел про головні убори українців варто згадати працю польського вченого Я. Фальковсько-го 47, який, досліджуючи матеріальну культуру гуцулів, описав чоловічі зачіски, подав відомості про чоловічий зимовий головний убір — «капузу».

Велике значення праць, присвячених вивченню побуту давніх слов’ян, добре відомого серед наукової громадськості чеського етнографа Л. Нідерле 48.

Фрагментарні дані про головні убори українців кінця XIX — початку XX ст. навела чеський етнограф Г. Краліко-ва 49. Вона описала одяг українського населення, яке до 70-х років XX ст. проживало у верхів’ї ріки Цірохи (Гумен-ська округа, (Словаччина). Жителі цієї території тепер переселені в інші місця у зв’язку з будівництвом промислового об’єкта.

Чеські і словацькі етнографи дбайливо зібрали польові та речові матеріали традиційно-побутової культури українського населення затоплених сіл і видали в 1985 р. книгу «Нота Cirocha».

1924. — 235 с.;

Нидерле Л. Славян ские древности.— М.,

1956,— 449 с.

49 Kralikoud G.

L’udovy odev / /

Нота Cirocha:

Vlastivedna monografia zatopovej oblasti.

Kosica, 1985.—

S. 331—350. 50

50 Газихина Л. В.

Север Европейской части РСФСР //

Крестьянская одежда населения

Европейской России.

XIX — начало

XX в — М„ 1971.

С. 32—93.

51 Суслова И. В. Головные украшения китаянок и их символика // Сборник музея антропологии и этнографии XXXII. Одежда народов зарубежной Азии.

Л„ 1977.—

С. 230—247.

52 Молотова Л. Н.

К вопросу о функциях девичьих головных уборов в севернорусском свадебном обряде XVIII —XIX вв.:

По коллекциям Государственного музея этнографии народов СССР //

СЭ.— 1979. J\o 1,— С. 116 121.

53 Гаджиева С. Ш. Одежда народов Дагестана. XIX -начало XX в.— М.,

1981. — С. 47 — 49,

91 — 106.

54 Сухарева О. А. История

среднеазиатского костюма: Самарканд (2-я половина XIX — начало XX в.).— М.,

1982. С. 72 97.

55 Шангина И. И. Обрядовая одежда восточнославянских народов в собрании Государственного

музея этнографии народов СССР // Маслова Г. С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах

XIX — начала

XX в. М.. 1984.

С. 156—213.

56 Зеленчук /і. С. Молдавский национальный костюм. Кишинев, 1985.- 143 с.

57 Молчанова Л. А.

Галауные уборы // Беларускае народнае адзенне.— Мінск, 1975.— С. 29 38,

54 -58.

Вивчення матеріальної культури українського народу продовжується і в наступний період. Теоретичні проблеми різних сфер матеріальної та духовної культури знайшли відображення в працях А. В. Арциховського. В. В. Василен-ка. К. Г. Гуслистого. М. Г. Рабіновича, Б. О. Рибакова,