III. Традиційні головні убори українців у народних звичаях та обрядах. Символи і атрибути

1 Милорадов ич В. Житье-бытье лубенского крестьянина.

С. 63—64.

2 Архів ІН АН України. Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259. Зоні. 2.— С. II.

3 Там же. С. 23.

4 Там же. С. 25.

5 Маслова Г. С. Народная одежда

в восточнославянских традиционных обычаях… С. 106.

6 Никифоров-ский //. И. Простонародные приметы и поверья, суеверные обряды

и обычаи, легендарн ые сказания о лицах и местах.— Витебск, 1897.— С. 33.

7 Маслова Г. С. Народная одежда

в восточнославянских традиционных обычаях…— С. 106.

Властива тільки головним уборам в комплексі одягу функція увінчування стае домінуючою у святкових і обрядових головних уборах. Відсуваючи в цих випадках на другий план функції захисну і практичну, вона посилює значення функцій, пов’язаних з духовним світом людини і диктує свої закони створення головного убору. Підпорядкована увінчуваль-ній, знаково-символічна функція також не однозначна, вона має велику кількість історично-стадіальних виявів з тенденцією до все більшого посилення соціального звучання знака (соціального стану, приналежності до певного соціального прошарку, знак заможності, демонстрація багатства). Функція увінчування стає на позицію збереження, захисту традицій, утримуючи побутування такої стадіальної ранньої, як оберегова в її різноманітних предметних проявах, що залишились від найбільш давніх вірувань, уже не пов’язаних навіть з релігійним світоглядом XIX — початку XX ст. В обрядовому головному уборі функція увінчування виступає сильнодіючим стимулятором для повного прояву функції естетичної і визначає вибір матеріалів для виготовлення всіх складових частин головного убору, більш складних композиційних схем, багатства декору і особливостей ношення. Все це зумовлює інтерес до обрядових головних уборів, їх знакової атрибутики, до волосся, яке тісно з ними поєднане.

Волосся у народних звичаях та обрядах

Одну із цікавих сторінок народного побуту, що своїм корінням сягає доязичницьких вірувань, становлять звичаї та обряди, пов’язані з волоссям людини.

Деякі з цих звичаїв та обрядів записав у кінці XIX ст. на Полтавщині В. Милорадович ‘. Його записи підтверджуються польовими матеріалами, зібраними в 1986 р. автором в інших етнографічних регіонах України, зокрема у Середньому Подніпров’ї та західних областях України 2. Давні звичаї та обряди, пов’язані з волоссям, старші жінки пам’ятають ще й тепер.

Дитяче волосся у народних звичаях та обрядах

В XIX — на початку XX ст. в побуті українських селян був відомий обряд — «пострижини» 3, «знімання родового чуба» 4. Підстригання волосся дитині супроводжувалось пев ними обрядовими діями. Для цього дня готували дитині святкове вбрання. Хлопчика садили на покладену сокиру, подуш-

8 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 97, 104, 142.

9 Дивильковский А. Уход и воспитание детей у народа. Первое детство // Известия Архангельского общества изучения Русского Севера.— Архангельск. 1914.— С. 18.

10 Архів ЛВ ІМФЕ.— Ф. 1 — Оп. 2,—

Од. зб. 259.—

Зош. 2.— С. 2.

11 Там же.— С. 158.

12 Там же.— С. 7, 61.

13 Там же.— С. 99.

14 Там же,— С. 37.

15 Там же.— С. 5.

16 Там же.— С. 77, 114, 129, 142.

17 Там же.— С. 42.

18 Там же.— С. 95.

19 Там же.— С. 83.

20 Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка: По письменным памятникам.—

Спб., 1895.— Т. г.-c. 1266—1267.

ку або вивернутий кожух «щоб був щасливий, багатий і не знав зла». Про такий же звичай у росіян, зокрема в Орловській губернії, пише Г. С. Маслова 5. У білорусів, як відзначає Н. Я. Никифоровський, хлопчика ставили на діжку, а вже тоді підстригали волосся 6. Дівчинку садили на пасмо коноплі, яке потім віддавали жінці, що підстригала волосся 1. Можливо, це робили для того, щоб дівчинка вміла добре прясти і ткати.

За народним звичаєм, дитину стригли перший раз або у рік, або тоді, коли дитина вже навчилась говорити, «щоб не загикувалась» 8. З подібних міркувань (бо «можна відрізати язик») до одного року не стригли дітей на півночі Росії 9.

Найчастіше «пострижини» виконували хрещені батьки. В центральних областях України (Кіровоградська, Дніпропетровська) дитяче волосся не зрізали повністю. Хрещена мати’ надстригала пасмо волосся над чолом, потилицею і вухами — «навхрест».

Всюди на Україні зістрижене волосся не можна було розкидати чи по ньому топтатись, його ховали, спалювали, закопували. У Східному Поділлі (Вінницька область) ще на початку XX ст. побутувало повір’я, що волосся загубити не можна, «бо відьма візьме його на чари» |0. В деяких областях України з волоссям проводили певні магічні дії. На Херсонщині дитяче волосся кидали в коров’ячий гній, «щоб волосся дитини було кучеряве» ", на Черкащині, Київщині, Волині зістрижене волосся відносили до річки і кидали в воду, «щоб дитина росла» 12. На Лемків-щині у річку кидали тільки волосся дівчинки, «щоб воно краще росло» |3,_ В Кіровоградській, Черкаській областях, в деяких селах степової України (Каланчак, Чаплинка, переселених у XVIII ст. з Київщини), волосся кидали в піч, пояснюючи це тим, що «поки волосся горітиме, доти і голова болітиме» , а в селі Стеблів (Черкаська область Корсунь-Шевченківського району) волосся потрібно було спалити, тому що «коли воно буде крутитись під ногами, то й голова крутитиметься» 1’. На .Лемківщині, Волині, західному Поділлі волосся спалювали в грубці, щоб птахи на гніздо не брали, «бо буде дитина хворіти», або «буде голова боліти» 16. Волосся в ряді областей ховали, в Східному Поділлі (Вінницька область) закладали під стріху. Коли діти ставали дорослими, женились, їм повертали волосся |7. У Рівненській області (Острозький район) зістрижене волосся відносили до верби і клали в дупло, «щоб коси гарно росли» |8. На півдні Полісся (Ковельський район) дитяче волосся кидали в колиску малому під голову, «щоб дитину ніхто не наврочив» 19.

Обряд «пострижини» сягає своїм корінням в глибинні

пласти минулого. Його проводили в древній Русі над трирічними княжичами, коли їх садили перший раз на коня .