21 Сахаров И. Сказание русского народа о семейной жизни своих предков.— Спб., 1849.—Т. 2.—

С. 55—56.

22 Маслова Г. С. Народная одежда

в восточнославянских традиционных обычаях…— С. 106.

23 Шухевич В. Гуцулыцина.—

Львів, 1902.—

Т. 3.— С. 8.

24 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.— С. 65.

Г. С. Маслова відзначає, що рудименти згаданого обряду відомі у російському селі ще в першій половині XIX ст.21 «Пострижини» здійснювали в українців і росіян ще й на сьомому році життя, коли в дитини випадали молочні зуби, тобто цей обряд відзначав різні етапи життя дитини, її перехід

• • 22 в іншу вікову групу

Дівоче волосся у народних звичаях та обрядах

Можливо раніше по всій Україні існували якісь ритуали, пов’язані з першим заплітанням волосся в косу. Зараз встановити це важко. Записи про те, що у визначений народною традицією час проводили обряд першого заплітання волосся у косу дівчинці, залишилися з Гуцульщини.

Там, коли дівчинці виповнювалося п’ять років, спеціально запрошена для цього жінка брала чотири пасма волосся: спереду, з потилиці, від правого і лівого вуха, «щоб з усіх чотирьох сторін світу до дівчини залицялись парубки», і зав’язувала їх на тім’ї. Такий обряд мав назву «заплітання

коси у хрест» .

В кінці XIX — на початку XX ст. на Україні волосся дівчинці найчастіше заплітали у чотири кіски. Можливо цей звичай пов’язаний із архаїчним світоглядом людини про чотири сторони світу. Оскільки за прадавніми народними віруваннями цифра чотири була магічною, то вона неодмінно мала оберігати дівчинку від зла з усіх чотирьох сторін.

Чим дорослішою ставала дівчина, тим ретельніше вона доглядала за своїм волоссям. Люди вірили, що підрізати волосся потрібно у визначений для цього народною традицією час.

На всій території України прийнято на новий місяць («молодик», «на молодиці»), особливо у травні, підтинати кінчик коси, «щоб коса була повна». За народними уяв леннями, ріст місяця сприяв ростові коси.

Підстригати косу повинен був хтось із родичів по чоловічій лінії, не можна було підстригати волосся собі самій. Надрізаючи косу, краще стояти, «щоб коси росли, бо як сидіти, то й коси сидітимуть» 24. Інколи, щоб волосся було міцне й густе, дівчина сідала на конопляне пасмо. Залишки надрізаного волосся не можна було залишати на підлозі і вимітати, бо як вийде заміж, то но ній буде «топтатись свекруха». Щоб уникнути такої неприємності, дівчата закопували залишки волосся в землю, щоб ніхто не бачив. Описані обряди говорять про те, що в XIX на початку XX ст. в побуті селян існували рудименти контактної магії, а також проявлялись доязичницькі світоглядні уявлення на світ і природу.

Жіноче волосся у народних звичаях і обрядах

25 Там же,— С. 63, 64.

26 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб.

259.— Зош. 2.—

С. 158.

27 Там же.— С. 158.

28 Там же.

29 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.—

С. 64.

30 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 2.

31 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.— С. 64.

32 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2,— Од. зб. 259,— Зош. 2.— С. 158.

33 Там же,— С. 7, 37, 70.

34 Там же.— С. 65.

35 Там же.— С. 142.

За народним звичаєм, не в усі дні тижня можна було розчісуватись і мити голову. Старші жінки пам’ятають, що вони не розчісували волосся в неділю, понеділок, середу, п’ятницю 25. Проте весільна пісня на Херсонщині: «Коса ж моя кохана, щосуботоньки вимита, щонеділеньки чесана, а за один вечір потеряна» 26 говорить про те, що дівчата розчісували волосся в неділю. В степовій Україні (Херсонська область) існували повір’я, ніби жінці не можна «в понеділок чесатися, щоб вдовою не остатися» 27, а в п’ятницю не можна ні розчісуватись, ні голову мити, бо «будеш довго митися, довго місячні будуть» . На Полтавщині не розчісували волосся в середу, тому що воно «буде рідке і в ньому заведеться нужда». Жінки і дівчата не розчісувались в п’ятницю (крім вдів), бо вважали, що буде погане волосся 29, а в східному Поділлі (Вінницька область) в п’ятницю не годилося мити голову, «бо долю втопиш» 30.

Жінці не можна було також розчісуватись у той день, коли вона вінчалась. Найбільш сприятливі за народними віруваннями дні для розчісування волосся і миття голови — вівторок, четвер, (крім пасхального), субота.

Голову мили водою, настояною на попелі, лугом, сироваткою, буряковим і хлібним квасом, в розсолі з капусти і огірків, сирим яйцем, гарячою водою, у яку в деяких місцевостях клали свячену гілочку верби31. В степовій Україні свячену вербову гілочку клали у воду тільки у «чистий четвер» перед пасхою, а голову мили до схід сонця, «щоб чисте тіло було, щоб не було ніяких виразок» 32. Всюди на Україні, миючи голову, до води додавали різні трави: горицвіт, калачики, латаття, в яких коріння в достатній мірі насичене слизистою речовиною; лопух, любисток, м’яту, нетрів батіг, полин, ромашку, товстушку, чебрець, душицю, що виділяли ефірні масла. Трави додавали до води як з лікувально-профілактичними цілями — щоб не боліла голова, так і з косметичними — щоб волосся не сіклося, краще росло і було густим. За народним повір’ям, трави діяли краще, якщо їх посвятити, або зірвати на Івана Купала. Старші жінки пам’ятають, що «в своє дівування» вони додавали у воду любисток, «щоб хлопці любили», липу — щоб пахло волосся, м’яту — щоб вода м’якша була 33. У Східному Поділлі (Немирівський район) крім м’яти і любистку додавали до води, в якій мили голову, сухі пелюстки півонії, обов’язково з тієї квітки, яка зацвіла першою 34. В Західному Поділлі (Бучацький район) воду настоювали на горіховому листі і на попередньо висушеному і запареному цвіті гречки 35. В північних районах Українського Полісся (Волинська область) робили настій з березових галузок, а щоб волосся добре росло, додавали у

36 Там же.— С. 77.

37 Там же.— С. 135.

38 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.— С. 65.

39 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 2.

40 Там же.— С. 7, 42, 49.

41 Там же.— С. ЗО.

42 Там же.— С. 54,

156.

43 Там же.— С. 150.

44 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.— С. 65.

45 Весілля: У 2 т. Упорядник текстів М. К. Шубравська. Упорядник нотних текстів

О. А. Правдюк.— К., 1970.—Кн. 1,—

С. 76—77.

46 Зеленин Д. К. Описание рукописей ученого архива…—

С. 313; Здоровега Н. І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні.— К.,

1974.— С. 95.

47 Здоровега Н. І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні.— С. 95.

воду чебрець 1,1. На Лемківщині голову мили у воді, настояній на квітках ромашки, а щоби волосся блищало, робили настій з часнику і7.

Із сказаного бачим, що маємо справу як з контактною магією (якщо дівчина чи молодиця помиє голову у воді, настояній на пелюстках першої квітки півонії, то вона цвістиме, як квітка), так і взагалі з магією, тому що за народними світоглядними уявленнями трави були наділені магічними властивостями.

У всіх випадках, помивши голову, воду не виносили з хати до ранку. Ранком її виливали в таке місце, щоби ніхто не наступив, «бо наберешся нечисті» 38. У Східному Поділлі

і о •

воду, в якій мили голову, виливали в сад під родюче дерево . У центральних областях України воду виливали на гній, під дерево, туди, де не стають ногами 40. З тією ж метою в Середньому Подніпров’ї воду виливали в яму 4|, на півдні України, в центральних областях України, Буковині воду, в

• о *42

якій дівчина вимила голову, виливали в садок, у квітник . На Покутті (Городенківський район) старі жінки ще й тепер воду не виливають там, де ходять, «бо буде боліти голова» 43.