Дівчата одягали вінок перший раз, досягнувши повноліття; в деяких місцевостях Закарпаття відтоді дівчат називали нареченими: «Всі дівчата на виданні носили вінки і називались нареченими» 79. Віковий ценз ношення вінка на Україні — від 15—16 років і до шлюбу. В інших слов’янських народів дівчина одягала вінок перший раз іще в молодшому віці, наприклад, у деяких районах Білорусії (Вітебська область) дівчатам дозволяли одягати вінок уже в 10 років. Проте і там справді гарний війок справляли перший раз у житті по досягненні весільного віку 80. В Росії (Курська область) дівчина одягала вінок у 12 років. В сім’ї, де було

81 Маслова Г. С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях… — С. 50.

82 Матейко К. /., Полянська О. В.

Одяг / /

Гуцулыцина. С. 197.

83 Маковский С. К. Народное искусство Подкарпатской

Руси,— С. 33.

84 Гургула I•>

Колос С. Вбрання.

С. XVII.

85 ГМЭ.— Фонд одягу.— № 2206-9.

86 Гургула I

Колос С. Вбрання.— С. XVII; Вечір в малоросійському селі. Автор невідомий. Полтавський художній музей.—

Ж/646.

87 Чубинский П. П. Труды…—Т. 7.—

С. 423.

88 Зеленин Д. К. Описание рукописей ученого архива…—

С. 319.

кілька сестер, це право надавали старшій 81. На Гуцульщині па початку XIX ст. іще був відомий звичай, за яким, поки старша сестра не вийде заміж, молодшим заплітатися у повний убір не можна 82. Старшу сестру можна було впізнати по привабливішому головному’ уборуц і одягу 83.

Можна припустити, що вінок розвинувся із давньої начільної пов’язки. Основу кожного вінка становив обруч, який в XIX — на початку XX ст., як і в попередній історичний період, виготовляли із шкіри, тканини, стрічок, а також із дроту, картону та воску, металевих блискучих пластинок, фарбованого пір’я, герданів. Висота обруча коливалась від трьох до сімнадцяти сантиметрів. А способи прикрашання вінка знаходились у прямій залежності від соціально-економічних, кліматичних, географічних умов, ідеологічних уявлень. Значну роль при виготовленні вінків відігравав і соціальний момент.

Звиті вінки. До найдавніших і найпростіших вінків належать звиті. Серед них розрізняються начільні і напоти-личні. Як правило, звиті вінки мали форму невисокого обру-чика. їх виготовляли із живих квітів (барвінку, волошок, конюшини, ромашок, чорнобривців, жоржин, півоній) або із штучних. Вінки із живих квітів у XIX ст. носили дівчата по всій Україні. їх одягали влітку навіть малі дівчатка.

Локальні різновиди звитих вінків незначні. На Поділлі у такому вінку ззаду голови розміщували більші квіти, спереду — менші На Полтавщині крім вінків, у яких квіти розподіляли довкола голови рівномірно, дівчата носили святкові, високі спереду «чубаті» вінки85. Одночасно з вінками із живих квітів наприкінці XIX ст. побутували вінки ідентичної форми з паперових квітів. Техніка виготовлення їх нескладна. На тверду округлу основу з гнучкого прутика прикріплювали паперові квіти. Допоміжними матеріалами були нитки або тонкий дріт86.

Вінок-обруч. Серед дівочих святкових головних уборів важливе місце займав вінок-обруч: на Поліссі «кокошник», на Волині—«козубенька», на півдні Київщини — «реготун».

Наприкінці XIX ст. в Україні їх носили повсюдно. В XIX ст. вінок-обруч дорівнював по висоті ширині стрічки (2,5—4 см), обруч його обтягували найкоштовнішою стрічкою, ззаду пришпилювали ще 10—12 стрічок, які закривали спину. Влітку за обруч закладали польові та городні квіти 8‘. Аналогічна конструкція вінка описана у матеріалах РГТ, зібраних у північно-західному Поліссі в кінці XIX ст.88 Вінки-обручі, як і звиті, мали локальні особливості. їх основу оздоблювали по-різному, в залежності від місцевості: стрічками, бісером, вишивкою, металевими гудзиками.

На Західному Поділлі (Теребовлянський район) в кінці XIX ст. дівчата прикрашали налобну широку червону гару-сівку пришитим віночком, утвореним з кульок — «кутаси-

ків» величиною з волоський горіх з червоної, голубої, жовтої вовни. Таким вінком дівчина обв’язувала голову, а потім прибирала його квітами 89.

На Хмельниччині дівчата прикрашали вінок-обруч — «наушник» рядком голубих намистин над чолом, а від скронь до потилиці нашивали на чорну стрічку ряд розеток, найчастіше сім, зроблених із картону, обтягнутого різнобарвни-

ми вовняними нитками .

89 Ваудег A. Powiat Trembowelski.—

S. 52.

90 ДМУНДМ —

Фонд вишивки.— В/2174.

91 ГМЭ.— Фонд одягу.— № 2193-4 (Придбано

B. В. Стасовим у 1910 р. в Радомишльському повіті в с. Обуховичі.)

92 Шангина И. И. Белорусы (конец

XIX — начало

XX в.) — Л., 1975.—

C. 25.

93 Зеленин Д. К. Описание рукописей ученого архива…—

С. 319.

В колекції Державного музею етнографії зберігається вінок, обруч якого прикрашений смужкою з червоної вовняної тканини, закладеної в складки. Зав’язували такий вінок на потилиці, носили поверх начільної пов’язки91. В XIX — на початку XX ст. такі вінки-обручі були характерними для Українського Полісся, а також для деяких районів Мінської губернії в Білорусії92. На Поліссі вінок-обруч називали «кокошником» і виготовляли з грубого синього паперу, обвитого різноколірними стрічками. Його прикрашали живими квітами, взимку — невеликим зеленим гусячим, качиним або курячим пір’ям, фарбованим у розтопленому воску з барвником. Ззаду чіпляли довгі стрічки 93. На Черкащині вінок-обруч («лубок», «кичка») теж робили з паперу. Обруч обвивали спірально стрічкою, «щоб і не знати, що там папір». Потім на нього накладали (по горизонталі) стрічки-«бинди»: найширшу на спід, а вужчі поступово одна на одну до більш вузенької, останню клали чорну, оксамитову («оксамитку»), шириною в 1,5—2 см, а зверху —

вузеньку блискучу («мішурну»). Стрічки до лубка приколювали ззаду шпилькою. Стрічки закривали потилицю від вуха до вуха, плечі і спину. Дві верхні стрічки— «мішурна» і «оксамитка», як правило,, були короткими, всі інші стрічки — довгими (сягали нижче стану) 94. На Волині святковий вінок-обруч («козубенька») мав низький твердий обруч, обтягнутий червоною тканиною, прикрашений різноколірною гарусною тасьмою — «городками». Спереду і ззаду до

94 Свидпицький А. Великдень у подолян.— С. 476.

95 ГМЭ.— Фонд одягу. № 2110-46. (Придбано

Ф. Вовком в селі Андрієвичі Новоград-Волинського повіту, Волинської губернії в 1907 р.)

96 Там же.— 2206-7. (Придбано на Київщині.)

97 Степовой Н. Малорусская народная одежда: Козелецкий уезд.—

С. 449.

98 Тазихина Л. В. Север Европейской части СССР.— С. 152.

99 Довнар-Запольський М. В. Белоруссы: Этнографический очерк //

Исследования и статьи.— К., 1909.— Т. 1 — С. 268.

100 Историкоэтнографический атлас Прибалтики: Одежда.— С. 73.

обруча прикріплювали червоні штучні квіти, а зверху на спину опускали ряд різноколірних шовкових стрічок95. Вінок з Київщини («реготун») характерний тим, що обруч перевивали зеленою і червоною гарусною ниткою. Під обруч втикали пір’я з хвоста селезня, а під нього — кілька рядків вузької червоної шовкової тасьми, яку вплітали в коси 96. На Чернігівщині головний святковий дівочий убір («теремок» ) мав вигляд обручика з кольорового картону, прикрашеного барвистими паперовими квітами і стрічками9‘. Буковинський святковий дівочий головний убір-обруч («кода») також обшивали тканиною і прикрашали квітами.