Дівочий головний убір, основу якого становить обруч, продовжує традиції головних уборів часів Київської Русі. Український вінок-обруч подібний до вінка-«кружка», який носили дівчата-росіянки в Архангельській губернії, та до кружка із стрічками-«флажками» посватаної дівчини з Каргопольського повіту Олонецької губернії 98. Вінок-обруч широко побутував у білорусок 99 і прибалтійок |0°.

У середині XIX ст. на Волині та Волинському Поліссі відомі вінки, в яких використовували пір’я. Інколи додавали його поміж квітами, а іноді викладали пір’я довкола обруча

ГМЭ.— Фонд одежды,- № 2110-98.

102 Савченков И. Старое и новое в народном убранстве и одежде. — С. 110.

103 Головацкий Я. О народной одежде и убранстве… -С. 73.

нижче квітів. Вінок з пір’ям має подібність З ВІНКОМ-КОКОІІІ-НИКОМ. В основі це теж невисокий (7—8 см) циліндр із грубого паперу, обтягнутий полотном. Верхню частину обруча обшивали фарбованим зеленим пір’ям, накладаючи горизонтально один пучок пір’я на другий. Зверху над пір’ям розміщували ще й рядок паперових штучних квітів. Нижню частину вінка (5—6 см) обтягували червоною стрічкою, з-під якої на один сантиметр була випущена ще й чорна стрічка. До вінка привішували 10—12 червоних і зелених стрічок |01. В селах Волині і Полісся, а також на Бойківщині вінки виготовляли ще й з дрібного курячого або півнячого пір’я, фарбованого у зелений колір 102. У центральному Поліссі вінки виготовляли із гусячого пір’я, фарбованого в

яскраво-зелений колір, покритого «позліткою»-ТОНКОМ)

фольгою. У бойківському підгір’ї пір’я пави («пав’ячий вінок») поєднували з барвінком 103. На західному Українсь кому Поліссі під рядком квітів верхню частину обруча прикрашали намистини із скла. Ззаду, як і до кожного вінка, привішували стрічки.

Д. К. Зеленій відзначає, що на Поліссі дівчата випліта ли зимою вінки з пташиного пір’я, фарбованого в зелений.

104 Зеленіш Д. К. Женские головные уборы восточных (русских) славян.

С. 308.

105 Маслова Г. С. Историко-культурные связи русских и украинцев по данным народной одежды // СЭ.— 1954,— № 2.— С. 49.

106 Зеленин Д. К. Женские головные уборы восточных (русских) славян.— С. 308.

107 Матейко К. I. Український народний одяг.—

С. 48.

синій, червоний кольори з позолотою Ш4. В XIX ст. вінки з пір’я побутували також у росіянок і мали багато спільного з українськими. Так, вінок («венок») Рязанської області складався, як і український, з обруча із лубу, обтягнутого тканиною, прикрашеного різнокольоровим пір’ям. У деяких місцевостях Орловської області головний убір з пір’я («кра-шоны перья») 105 носили і дівчата, і молоді жінки. Дівочі головні убори з пташиного пір’я побутували у Курській гу

бернії. Там, як і в Харківській губернії, дівчата накладали вузенькі віночки з гусячого пір’я поверх хустки 106.

Комбіновані вінки. До початку XX ст. висота вінка еволюціонувала від нижчого до вищого (від 2,5 до 14 см). Форма вінка залишалась незмінно циліндричною, але він почав поєднувати ознаки начільного і нанотиличного вінка. Звитий напотиличний вінок стали ніби накладати на начільний вінок обруч.

Тверду основу — обруч, яка- стає значно вищою до 14 см), прикрашають довкола квітами, пір’ям, гарусними нитками, стрічками. Особливістю комбінованого вінка є те, що у ньому було денце, яке закривало волосся на тім’ї. Регіональну специфіку комбінованого вінка створював матеріал, з якого його виготовляли, і способи прикрашання. На Буковині гуцулки зшивали високий циліндр із закритим верхом. Цю своєрідну шапку «капелюшиню» для святкового вінка виготовляли із житньої соломи. Плетінку для каркаса

• ? ■> .107

виплітали з пяти солом яних стрічок .

Над чолом убір робили вищим. До тулії (по горизонталі) пришивали п’ять-шість стрічок-герданів. На начільній частині і денці прикріплювали квіти з фарбованих дерев’яних стружок та різнокольорового паперу. Між рядами герданів розміщували золотисті смужки. Над начільною ча

169, 170

108 Костишина М. В. Особливості традиційного жіночого одягу Буковинського Поділля.— С. 56—67.

109 Чернігівський краєзнавчий музей. Фонди. .No 14/3099.

стиною іноді закріплювали пера — «павуни». Інколи «каие-люшиню» прикрашали спереду невеликим дзеркальцем, а ззаду — різнокольоровими стрічками, що опускались на пле-чі і спину |08. Зверху денця прикріплювали високий розпущений пучок ковили.

Оригінальним дівочим головним убором у рівнинних районах Буковини були «коди», «кодини». їх виготовляли з високою циліндричною картонною основою, оздобленою кількома рядами герданів, смужками парчі, скляними намис тинами та шовковою тасьмою. До начільної частини і денця прикріпляли яскраві квіти з оксамиту, шовку і паперу. Зверху денця, як і в «капелюшині», чіпляли ковилу ИІ9. Вінки з султаном в кінці XIX ст. побутували тільки на Буковині, не згадуються вони і в літературі. Однак під час експедиції на західне Волинське Полісся в 1981 р. білоруський дослідник одягу М. Ромашок реконструював вінок, що мав завершення у вигляді вертикального стержня зверху денця. Паралелі вказаних головних уборів знаходимо у дівчат-казашок у степових районах.

Зовнішня подібність вінків із султаном дівчат-казашок і дівчат-буковинок, можливо, пояснюється подібністю флори в рівнинних районах Буковини, як і в стенах Казахстану, росла ковила.

ГОЛОВНІ УБОРИ УКРАЇНЦІВ

110 Украинский народ в его прошлом

и настоящем.

С. 555.

111 Чугай Р. В. Народне декоративне мистецтво

Яворівщини. С. 45.

1,2 Маковский С. К. Народное искусство Нодкарнатской Руси. — С. 93.

113 Полянська О. В. Особливості одягу населення

Закарпаття.— С. 26.

"* Там же.

115 Маслова Г. С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях… С. 50.

В кінці XIX ст. в Галичині (село Лавочне і навколишні села) дівчата носили вінок з лубу, обв’язували його тонкою кольоровою хусткою, прикриваючи зверху прозорою тканиною, закладеною у складочки і зав’язаною кінцями на потилиці бантом, над яким встромляли у волосся гребінець. З-під вінка опускали на спину кілька стрічок і дві заплетені коси "°. На Яворівщині основу вінка виплітали з барвінку, додаючи квіти з вовни, а на початку XX ст.— кольорового воскового паперу.

Для виготовлення вінка необхідно було майстерне володіння технікою плетіння, в’язання, вміння розміщувати багатошарові кольорові квіти на барвінковій основі На Закарпатті до основи і денця складного вінка прикріплювали рядки стеклярусу, а між ними щільно укладали квіти з різноманітних матеріалів, стрічки, зібрані у дрібні складочки. Інколи правий бік вінка робили особливо пишним ||2.

Складність історичного та соціально-економічного розвитку Закарпаття зумовила строкату етнічну структуру цього району України, що певною мірою позначилося і на формуванні специфічних модифікацій одягу, в тому числі і головних уборів. Так, дівчата-угорки на голову одягали своєрідний вінок-«парту» — картонний обруч, обтягнутий червоним атласом і прикрашений галунами, штучними квітами, колоссям, намистом. Ззаду до нього прикріпляли різнокольорові стрічки. Дівчата-румунки Закарпаття (село Біла Церква) носили високі вінки («конч»), які й сьогодні носять румунки в Трансільванії из. В той же час головні убори закарпатських дівчат-українок розвивались не тільки в тісному зв’язку з головними уборами іншого населення області, а й у взаємозв’язках з головними уборами, що побутували на решті території України, а також з головними уборами росіянок і білорусок. Форма угорського вінка-«парти» та румунського- «конча» подібна до українського вінка-обруча та російського кокошника 114. Складні комбіновані вінки дівчат Буковини і Закарпаття мають паралелі з вінками слов’янських, а також і неслов’янських дівчат, що засвідчує збереження рудиментів обрунеподібних головних уборів не тільки в Україні, айв інших місцевостях, зокрема в країнах Азії та Європи. Очевидно, вони побутували за певного часу у всіх давніх народів світу.