Знакова система весільних головних уборів

На Україні, як і в багатьох інших слов’янських народів, важливого значенім надавали знаковій атрибутиці головних уборів. Вікова різниця відзначалась в головних уборах з дитинства 15. Тим чи іншим знаком позначали голову дівчини,

вказуючи на її стан: на виданні, засватана, наречена. Потрібну інформацію ніс колір вплетеного в косу кісника, стрічка, вінок, хустка і її колір. Так, на початку XX ст. голову дівчини в момент переходу до зрілого віку (за народною традицією — 13—16 років) відзначали символічним знаком, вплітаючи в косу замість кісника червону стрічку. Можливо, давніше період зрілості у дівчат відзначали урочистіше і пов’язували його, як і в інших народів, з появою місячних. В Індії, ще й сьогодні 12—13-річні дівчата з індуських сімей проходять так званий дошлюбний обряд, який полягає в тому, що дівчині позначають чоло спеціальним знаком — «чутті» у вигляді прикраси. Обряд проводять на третій день після появи у дівчини місячних 116. Початок зрілості у слов’ян колись відзначали особливим святковим обрядом — введення хлопців і дівчат у ранг чоловіків і жінок, спроможних до шлюбного життя "7. Кожний наступний життєвий етан дівчини і хлопця відзначали також відповідним символом. Особливо складною знакова система була у весільних головних уборах. Засватані дівчата носили на голові знак у вигляді кольорових пов’язок, квітів. Весільну дружку і наречену розпізнавали по кольору стрічок, різновидності вінків. Головний убір нареченого позначали знаками у вигляді букетиків з пір’я, намистин, квітів, галузок, маленьких віночків. Атрибути і символи мали регіональні відмінності. Тут мало значення все: з якого матеріалу виготовлений знак, його колір, порядок розміщення.

Атрибути і символи

головних уборів нареченої, дружки

116 Фррника В.

От рождения до погребального костра.— М.,

1986.— С. 64.

117 ІІидерле Л. Быт и культура древних славян.— С. 25.

11 н Маслова Г. С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях…— С. 52 — 54.

До початку XX ст. атрибута і символи головних уборів, що вказували на вікову різницю дівчат, забулись. Тому реставрувати знакову систему головних уборів дівчат різних вікових груп важко. Складність полягає в тому, що на цю дуже цікаву і важливу етнографічну деталь при вивченні головних уборів не звертали належної уваги дослідники українського одягу. Деякі відомості подала Г. С. Маслова. Вона відзначала, що головний убір засватаної дівчини відрізнявся від головного убору інших дівчат. За словами Г. С. Маслової, засватана дівчина-українка з Київщини носила головний убір із складеної по діагоналі кілька разів хустки, обвиваючи нею голову, залишаючи тім’я відкритим. За один-два тижні до весілля замість хустки-пов’язки дівчина одягала вінок з квітів, до якого додавали навлині пера, а до коси прикріплювали 20 різноколірних стрічок, куплених для неї женихом (Харківщина) "8. Подані Г. С. Масловою відомості підтверджуються експедиційними польовими матеріалами. Старші жінки ще й тепер пам’ятають, що засватана дівчина завжди відрізнялась головним убором від інших дівчат. На

119 Архів ІН АН України. Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зоні. 2.— С. 50.

120 Там же.— С. 54.

121 Там же.— С. ЗО.

122 Молотова Л. Н.

Об одной группе вологодских головных уборов // Музей народного искусства

и художественные промыслы. М., 1972.— С. 286—288.

123 Г ринкова //. II. Родовые пережитки, связанные с разделением но полу и возрасту // СЭ.— 1936.—№ 2.— С. 32.

124 Маслова Г. С. Народная одежда

в восточнославянских традиционных обычаях…— С. 52.

125 Архів ТН АН України.— Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зош.— 2.— С. 93.

126 Там же — С. 109.

127 Там же.— С. 153.

Покутті (село Мишин Коломийського району) засватана дівчина чіпляла на потилицю букетик з трьох квіток із білого пір’я, подарований хлопцем, який до неї сватався. Цей атрибут-символ означав, іцо іншим хлопцям до дівчини вже не можна залицятися. Такий же букетик — «трісунку» чіпляв собі до капелюха хлопець, який просватав дівчину. Як показали польові матеріали останніх років, майже всюди в Україні засватана дівчина вплітала в косу стрічку і прикріплювала до волосся квітку, зроблену із стрічки. Крім того, про ці зміни у житті дівчини об’являв у церкві свяще-

І 19

ник .

На Київщині (в селі Хохітва Богуславського району), в інших районах (село Теліжинці Тетіївського району) засватаній дівчині до коси чіпляли «багато лєнт» |2". В Олександрійському районі засватана дівчина носила на голові багато стрічок і квітку на тім’ї 121.

Про те, що головний убір засватаної дівчини відрізнявся певним знаком, свідчать і матеріали з російських територій. У Вологодській губернії засватана дівчина «сговоренка» одягала замість звичайної пов’язку з «натемником», або кружечок з тканини, який прикривав тім’я |22. В тій же Вологодській губернії замість дівочої пов’язки одягали в’язаний конічний «честной колпак» — знак того, що дівчина засватана і чесна |2,!. Поверх дівочої пов’язки дівчата-росіянки одягали «коруну», а головним убором просватаної дівчини в Пенежському краї була спеціальна «плачея» |24.

Польові матеріали, зібрані автором протягом останніх років, дають змогу розглянути й інші, мало досліджені елементи складної знакової системи весільних головних уборів.

На початку XX ст. ще побутував звичай відзначати різними знаками головні убори дружки і нареченої, коли вони запрошували гостей на весілля.