Наречена запрошувала гостей на весілля, як правило, з дружкою або дружками. їх завжди розпізнавали по зачісці, певних видах головних уборів, но знаках на цих уборах, способах їх одягати. В Україні атрибути і символи головних уборів дружки і нареченої відрізнялись деякими регіональними особливостями. Так, на Волині (Рівненська область, село Вельбівно Острозького району) молода запрошувала гостей на весілля, одягнувши на голову вінок з квітів із стрічками, а дружка — хустку |25. На Лемківщині наречену і дружку впізнавали по вплетених у косу стрічках: наречена вплітала в косу білу, а дружка червону стрічку На Покутті (село Чернятин) дружка відрізнялась від нареченої пасмом льону, яке вона тримала під рукою. На Буковині (Сторо-жинецький район) наречена, запрошуючи на весілля, одягала на голову вінок з паперових квіточок і багато стрічок — «бинд» так, що вони закривали всю спину. Дружка відрізнялась від молодої скромнішим віночком і сумкою — тайстрою, яка висіла у неї на плечі І27. На Західному Поділлі (село

Горішня Слобідка Монастириського району) і молода, і дружка заплітали волосся в одну косу, викладали її щільно на потилиці «в кружок», «галку». До волосся чіпляли квітку — «застічку», але наречена з правого, а дружка — з лівого боку голови І28. В інших районах Західного Поділля (село Лошнів Теребовлянського району) наречена і дружка заплітали волосся в одну або дві коси. Проте наречена прикріпляла на тім’ї білу стрічку, зелені галузки мирту,

171, 172

128 Там же.— С. 149.

129 Там же,— С. 124.

130 Архів III АН України.— Ф. І.—

On. 2. Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 105.

131 Там же,— С. 114, 117.

аспарагусу, а дружка чіпляла до коси на потилиці рожеву стрічку |29. В тому ж районі (село Заздрість) і наречена, і дружка заплітали волосся у дві коси, опускаючи їх на спину. До кожної з кіс прикріплювали стрічку, наречена — рожеву, а дружка — червону |30. В селі Настасів (Теребов-лянський район) наречена і дружка заплітали волосся у дві коси і викладали їх довкола голови, у волосся встромляли букет. До волосся на потилиці молода чіпляла білу стрічку, а дружка — рожеву або червону. В цьому ж селі наречена і дружка могли запрошувати на весілля, заплітаючи волосся в одну або дві коси, опущені на спину. Якщо волосся заплітали в одну косу, то до неї на потилиці чіпляли дві стрічки. До заплетеного волосся у дві коси прикріплювали стрічки до основи кожної з кіс. Наречена обов’язково чіпляла до коси білу стрічку, а дружка рожеву або червону |31. Стрічки разом з косами опускали на спину.

На Східному Поділлі (Хмельницька область) гостей запрошувала на весілля наречена з двома дружками. І наречена, і дружки одягали вінки-обручики з дрібних кольорових квіточок, покритих воском, доповнених восковими крапель-

нами. Наречена ззаду до такого вінка чіпляла більше стрічок. У Вінницькій області (село Гуків Могилів-Подільського району), ідучи запрошувати на весілля, молода чіпляла до заплетеної коси одну білу стрічку, зав’язану на потилиці великим бантом. Кінці стрічки сягали п’ят І32. У тій же області (село Райгород Немирівського району) і наречена, і дружка, ідучи запрошувати гостей на весілля, одягали на голови, як і в сусідніх селах Хмельницької області, віночки — з дрібненьких різнобарвних квіточок, покритих воском. Ззаду до вінка чіпляли стрічки.

У багатьох місцях різниці в головному уборі нареченої і дружок вже не пам’ятають, в деяких випадках пам’ять людей зберегла лише окремі факти, не завжди ув’язані в послідовну систему. В Тульчинському районі (село Печера) запрошували на весілля без вінків. Там наречена встромляла у волосся квітку і чіпляла до коси багато стрічок, а дружка вплітала в косу лише одну стрічку 1". В інших місцевостях Вінницької області (село Серебрія Могилів-Подільського району) наречена вплітала в одну косу багато стрічок, а дружка зав’язувала на голову хустку |34. На Черкащині (Звенигородский район), запрошуючи на весілля гостей, наречена і дружки одягали на голови вінки з «цвітів» — живих і паперових; наречена,крім того,заквітчувала ще й верх голови 35.

В деяких областях (село Яргорів Монастирецького району Тернопільської області) наречена запрошувала на весілля спочатку дівчат. До волосся нареченої був прикріплений знак у вигляді квітки. Запрошені на весілля дівчата сплітали їй вінок, який вона одягала на голову і тоді запрошувала інших гостей 1

Із наведених прикладів, записаних під час експедиційних обстежень у різних місцевостях України, бачимо, що головні убори нареченої і дружки мали певні знаки, по яких їх розпізнавали.

На Київщині (Богуславський район) наречена запрошувала на весілля, одягнувши на голову символічний знак-ві нок — «цвіток» з квіточок, покритих воском. Над чолом клала кілька кольорових стрічок. Квіти на вінку були розпо-ділені рівномірно довкола голови, ззаду до вінка чіпляли багато стрічок, верх голови також уквітчували великою кількістю квітів | |7. У Тетіївському районі (село Теліжинці) молода заплітала дві коси, закладала їх горизонтально на потилиці, над чолом пов’язувала червону стрічку, яку зав’язувала під укладеними косами, прикріпляючи до неї інші стрічки. Вище кіс на потилиці встромляла у волосся багато квітів і в такому уборі йшла запрошувати гостей |38. У Кіровоградській області (Олександрійський район) наречена запрошувала гостей у «цвітку» із різнобарвних квіточок, покритих воском, які з’єднувались на потилиці з косою, до

•• • ^ *149

якої прикріплювали багато стрічок

У перший день весілля головний убір нареченої відрізнявся відповідним знаком від того убору, в якому вона запрошувала гостей на весілля. Хоча відомі випадки, наприклад на Полтавщині, де в ряді сіл неречена в перший день весілля була в тому ж головному уборі, в якому перед цим запрошувала гостей,— підковоподібної форми «квітці». Але в більшості випадків наречена в перший день весілля мала в головному уборі якусь відзнаку, порівняно з днем запросин.

140 Там же.— С. 78.

141 Хмельницький краєзнавчий музей. Експозиція.

У Волинській області (село Мокрець Турійського району) наречена запрошувала гостей у вінку з барвінку, а в перший день весілля була у вінку із штучних паперових квітів, галузок «розмарину»: «Бо не можна в одному і тому ж вінку і просити на весілля, і вінчатися» мо.

У Меджибожі, в художньому відділі Хмельницького краєзнавчого музею експонуються поряд весільний вінок, в якому наречена запрошувала гостей на весілля, і «недільний» вінок, в якому наречена брала шлюб. Перший вінок мав форму обручика, оздобленого восковими крапельками і дрібними кольоровими квіточками, з прив’язаними ззаду стрічками. Другий вінок — з такого ж матеріалу, але підковоподібний. Спереду на груди опускались з вінка два довгих шнури — «батожки», оздоблені крапельками

воску .

142 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зоні. 2.— С. 151 — 152.

143 Чубинский П. II. Труды…— Т. 4.—

С. 585.

144 Маковский С. К. Народное искусство Подкарнатской Руси.— С. 34.

145 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

On. 259.— Зош. 3. (Матеріали зібрані автором в 1986 р. в таких населених пунктах: Коломия — Космач, Рахів — Ясиня — Мукачево — Ужгород.)

На етнографічній межі Покуття і Західного Поділля наречена робила зачіску — «кучері» і в цій зачісці запрошувала гостей на весілля. На другий день молода скидала «кучері», і їй на голову одягали вінок з позолоченого барвінку |42. На Полтавщині наречена одягала в суботу вінок-зав’язку із шовкової хустки, яку пов’язували вінкоподібно (залишаючи тім’я відкри тим). За хустку встромляли штучні квіти мз.

У багатьох місцевостях України по головному убору — як знаку-символу — можна було встановити, чи наречена вже взяла шлюб. На Лемківщині наречена до шлюбу одягала вінок із стрічок — «стяжок», а під час весілля носила на голові на розплетених косах барвінковий вінок зі стрічками. На Закарпатті, на етнографічній межі із словаками, до шлюбу наречена одягала вінок із барвінку, після шлюбу його знімали і одягали звичайний солом’яний капелюх, прибраний головками часнику і кукурудзяними зернами, а вже на капелюх накладали вінок. У цьому головному уборі наречена поверталась в хату і залишалась в ньому доти, доки їй не одягали жіночий очіпок |44. Яскраво простежуються зміни в головному уборі нареченої з села Космач (Косівський район). Там головний убір починав змінюватись з того часу, коли наречена з дружками запрошувала на весілля. Наречена і дружки йшли напередодні весілля (у недільні дні) три рази до церкви на так звані заповіді. В кожній із трьох днів вони одягали підковоподібний вінок-косиці, а на потилиці прикріплювали знак-символ—«щітку», яка мала форму трапеції, повернутої ширшою стороною догори і оздобленої зверху блискучою бахромою — «щіточкою». Такий же вінок наречена одягала в перший день весілля. На другий день весілля вона знімала «щітку» з потилиці і прикріплювала над чолом: Такий знак був також і в молодого на шапці над чолом. В кінці дня наречена була вже без вінка з розплетеним

• • 145

волоссям, яке їй згодом заплітали і закривали