Весільні головні убори, як і дівочі, за способом їх носити розподіляються на начільні, потиличні, комбіновані. Начільні вінки-обручі в XIX — на початку XX ст. були поширені майже на всій території України. Регіональна специфіка їх виявлялась у висоті обруча, в матеріалі, з якого обруч виготовляли. Найчастіше для цього використовували картон

176, 177

154 ГМЭ.— Фонд одягу.— № 2909-1а. (Придбано Ф. Вовком У 1911 р.).

155 Там же.—

№ 1388-145.

156 Архів ІН All України.— Ф. 1.

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 1С. 2.

або луб. Картонний обруч закривали однією або кількома кольоровими стрічками, накладаючи їх одна на одну таким чином, щоб нижню було видно. З боків за обруч затикали квіти (Середнє Подніпров’я). На Полтавщині наречена одягала головний убір «паленок», у якому картонний обруч обтягували золотим позументом. Нижній його край прикрашали бузковою стрічкою, зав’язаною спереду бантом, до верхнього краю прикріплювали квіти із строкатого гарусу і мішурних ниток, ззаду до вінка чіпляли різнокольорові шовкові стрічки |53. В північно-західних районах Українського Полісся (Олевський, Овруцький райони) луб’яний обруч висотою 10 см обвивали строкатою фабричною бавовняною тасьмою 154. В районах центрального і східного Українського Полісся за обруч затикали паперові квіти і зелене гусяче пір’я, пух 155. У деяких районах центрального Українського Полісся (Поліський район) вінок прикрашали паперовими квітами і зеленими гілочками аспарагуса 156. Тобто використовувались будь-які доступні матеріали, аби

157 Там же.— С. 150. 168 Там же.— С. 143.

159 Весілля.—

Кн. 2.— С. 188.

160 Там же.— С. 215.

161 Богоявленский //. А. Древнерусское врачевание в XI—

XVII в. — С. 57,

162 Болтарович 3. Є. Народне лікування українців Карпат кін ця XIX — початку XX ст.— К., 1980.—

С. 68.

163 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 150.

не порушити встановленого віками звичаю — покривати го-лову нареченої вінком. На Західному Поділлі (село Переволока Бучацького району) листочки барвінку накладали на конопляне або льняне пасмо, а щоб вінок не розпадався, листочки скріплювали тонким мотузком. Спереду над чолом вінок покривали позліткою. На позолоченій частині вінка прикріплювали три квіточки — «купочки», вишиті намистинами — «пацьорками». Не зайняту позліткою частину вінка ззаду прикрашали стрічками. Біля обличчя розміщували рожеві стрічки. Над чолом викладали волосся петлями—«мушками», а на них накладали «намушни-цю» — начільну стрічку, прикрашену намистинами, обшиту золотим позументом, тверду і блискучу 157.

Різновидом весільних вінків-обручів були такі, у яких обруч виготовляли з пасма льону або соломки, сплетених в косу (Західне Поділля), або солом’яної стрічки висотою З см (Західне Поділля, Покуття). На цей каркас нашивали складені один на другий листочки барвінку і золотили їх. В селі Чернятин (Городенківськип район) над позолоченим вінком прикріплювали чотири вовняні червоні кульки — китиці |58. На Покутті під китиці клали гроші — «щоби молодята мали їх повік» |5». На буковинському Поділлі до барвінкового позолоченого вінка крім монет чіпляли, за давнім слов’янським звичаєм, з чотирьох боків по зубочку часнику 160, що мало оберігати наречену від зла з чотирьох сторін світу. Народ наділяв часник апотропейною силою, здавна вважав його лікувальним засобом. Відомий «Кодекс Єберса» —лікарський порадник, складений біля 3500 років тому в Єгипті, подає 22 випадки вживання з лікувальною метою часнику |61. В часи Київської Русі часник використовували як охоронний засіб від «морового повітря» |62. І часник іще на початку XX ст. додавали разом з квітами до весільних головних уборів з метою оберегти голову від усього злого.

Під вінок, як правило, одягали начільну пов’язку. На Покутті це було «чільце» — з оксамитової вишневої стрічки, з нашитими маленькими вовняними кульками — «квіточками» і намистинками. На чоло опускали вертикальні підвіски з намистин — «дзьомбірки», подібні до давньоруської рясни із перлів. Ззаду до головного убору чіпляли стрічки. Вуха закривали, як у святковій зачісці, кульками-«навушниками». У вуха одягали ковтки, до яких прикріплювали стрічку |63.

В селі Веренчанка (Заставнівський район Чернівецької області) обручик до вінка виготовляли не тільки із соломки, а й із стрічки — «бинди», яку складали у два-три рази, всередину клали лико з дерева — «лубочок», що була цупкою. На обручик нашивали барвінок, золотили позліткою. До вінка чіпляли вісім монет— «чотири парочки центиків». Монети-«парочки» прикріплювали в чотирьох місцях: над чолом,

164 Там же.— С. 153.

165 Там же.— С. 153.

скронями, на потилиці. Вовняні кульки «китички» прикріплювали не до верхнього краю вінка, а до нижнього: дві — над чолом і дві — над скронями. Кожну китичку нашивали на зубок часнику. Очевидно, раніше китичку і часник пришивали в чотирьох місцях, як і в попередніх випадках, з метою оберегу. Стрічки чіпляли не до вінка, а до коралів або до стрічок на шиї |64. В цьому ж селі пам’ятають, що раніше листочки барвінку склеювали медом, накладаючи їх на довгу червону стрічку — «кодину». Барвінкові листочки золотили позліткою. «Кодину» покривали барвінковими листочками лише посередині.

Не зайняті барвінком кінці стрічки зав’язували на потилиці і опускали на спину. Верхню частину вінка довкола прикрашали віночком із паперових квітів. Між квітами на дротиках прикріплювали маленькі дзеркальця і блискучі намистинки—«цвіточки». Коли молода повертала голову, все це рухалось, блищало, переливалось кольорами. Молода по черзі одягала вінок дівчатам і танцювала з ними, щоб і вони швидше вийшли заміж. В цьому головному уборі стрічки чіпляли не до вінка, а до стрічки, покладеної горизонтально на спині зверху кептаря, від плеча до плеча |65.

На Закарпатті обруч вінка («парта») робили із картону, закритого тканиною, на яку нашивали намистини і дрібненькі квіточки і дзеркалыцг Подібні до закарпатських весільні вінки-«парти» були поширені в наречених словачок Гемерської жупи І6Ь. Згаданий тин вінка побутував і в інших народів.

Зокрема, вінок-обруч відомий у шведів, він домінував у північній і центральній Естонії, на більшій частині

179, 180, 181

166 Nnzdt’oua V. Slovensky L’udovy odev.— S. 147.

167 Историкоэтнографический атлас Прибалтики:

Одежда.— С. 74.

76. 77.

168 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259. Зош. 2.— С. 117.

території Литви і Латвії. В Естонії і Литві до таких вінків, і святкових, і весільних, як і в Україні чіпляли стрічки

Таким чином, у весільному головному уборі нареченої вінку-обручі поєднуються такі елементи дівочого головного убору — стрічки, начільна пов’язка і вінок. У весільному обряді всі згадані частини головного убору виконують знакову і оберегову функції.