На Київщині (село Трипілля) вінок такого типу робили з червоної барвистої хустки з рослинним орнаментом. Довкола верхнього краю хустки розміщували штучні квіти. По боках розміщували букети із волошок і колосків жита. Ззаду на спину, майже до рівня колін опускали різноколірні стрічки І80. Вінки з хустки побутували і в дівчат-українок Галичини |81, а також у полячок 182.

Крім названих видів весільних вінків існувала значна кількість їх різновидів, як правило, складних, комбінованих, переважно із закритим верхом.

Невеликий кружечок з барвінку, який закривав тім’я, одягала наречена в день весілля на Лемківщині. В Горлиць-кому повіті (тепер Польща) над чолом клали стрічку — «басанунку», а на неї — три рядочки призбираних стрічок («колоточки»). Ззаду до «басанунки» чіпляли багато стрічок,

183 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 130.

184 Там же.— С. 110.

185 Там же. С. 127.

186 Команд ров О. Ф. Народний костюм Рахівщини.—С. 87; Маковский С. К. Народное искусство Подкарнатской Руси.— С. 39.

187 Архів ІН АН України. Ф. 1 .-

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 3.— С. 156.

188 Архів ІН АН України. Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 153.

що закривали всю спину. На плечі одягали безрукавку — «горсет», яка закривала стрічки, і тільки їх нижні краї виглядали з-нід горсета т.

В околицях Сянока наречена так само одягала на голову барвінковий вінок, який закривав тім’я. До барвінку додавали часник. До руки нареченої прив’язували стрічку і кусок білого полотна, а стрічок до вінка не чіпляли зовсім 184. У Лі-ському повіті головний убір нареченої був таким самим, але над скронами до вінка пришпилювали по одній червоній квіточці 185.

Складний комбінований вінок у вигляді низького циліндра із закритим верхом побутував у дівчат-гуцулок на Закарпатті. Його складниками були: барвінкове листя, між ним блискучі намистини, яскраві паперові квіти і квіти з кольорових гарусних ниток, тканин або воску. Усе це густо посипали дрібно нарізаною жовтою фольгою |86. Дівчата в Рахові та Ясенях до заплетених і подовжених червоними нитками і укладених вінкоподібно на голові кіс прикріпляли на потилиці червону пряжу, яка закривала плечі і спину. Над чолом чіпляли кружечок з картону, оздоблений щільно укладеними намистинами, дрібними квіточками, маленькими дзеркальцями. Такі самі кружечки, але меншого діаметру прикріпляли до головного убору, закриваючи вуха. Цей весільний головний убір називали «плетінє» |87.

Іще й сьогодні надзвичайно складний головний убір у нареченої Верховинського району (Гуцульщина). Там весільний вінок включає одну з важливих його складових частин — начільне металеве чільце. Зверху на чільце кладуть пряжу, прикрашають її металевими пластинками. На тильній частині голови — сплетені з червоної вовни коси, також оздоблені металевими пластинками і квіточками, від потилиці на спину опущено червону пряжу. Зверху на голові маленький, подібний на церковного вінець.

На Покутті весільний головний убір включав викладені з пряжі коси, прикрашені «герданами», квітами, металевими пластинками. На спину опускали, як і на Гуцульщині, червону пряжу. Червоний колір пряжі виконував функцію оберегу від хвороб і уроків.

До складних комбінованих вінків належить весільний головний убір нареченої— «канелюшння», який побутував іще на початку XX ст. на Буковинському Поділлі. Високий (18—22 см) картонний каркас-циліндр обшивали рядками позументу — «золотими гальонами» і рядками стрічок з бісеру. Верхню частину головного убору прикрашали квітами і білою ковилою — «шовковою травою». Під вінок над чолом клали червону стрічку— «коду». До нижньої частини спереду прикріпляли маленькі монетки або кругленькі бляшки — «парки». Ззаду до цього вінка чіпляли стрічки І88. В деяких селах (село Василів Заставнівського району) «капе-люшиню» спереду прикрашали різнокольоровими паперо-

189 Чернівецький краєзнавчий музей. Експозиція.

190 Там же.- Фонд одягу.— № 14/3099, 3081; Матейко К. І. Український народний одяг.

С. 48.

191 Архів ІН АН України.— Ф. І.

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. І.— С. 72.

192 Там же.— С. 61, 69.

193 Там же,— С. 36.

194 Там же.

Зош. 2.— С. 124, 149.

196 Там же.— С. 149.

196 Там же. С. 91.

197 Там же,— С. 97.

198 Там же.— Од.

зб. 251а.— С. 16.

вими квітами Крім «капелюшний» на Буковині був поширений і складний весільний головний убір— «кодина», «кода». Цей високий головний убір прикрашали двома рядами горизонтальних парчевих смужок, одним рядком плетіння з бісеру і рядком металевих пластинок. Передня частина «кодини» була оздоблена паперовими, вовняними,

шовковими, оксамитовими квітами. Зверху кріпили пучок

ковили — «султан»

Підсумовуючи, слід наголосити на такому моменті — на території України майже скрізь до вінка чіпляли стрічки. Виняток становлять кілька етнографічних регіонів Гуцульщина, Покуття (де замість стрічок чіпляли червону пряжу). Деякі відмінності спостерігаємо на Поліссі. На чернігівському Поліссі, Західному Поділлі, на межі з Покуттям наречена прикріплювала стрічки не тільки до вінка, а й до намиста 191. В селі Пушкарі перед тим як одягнути вінок, наречена заплітала волосся в одну косу і вплітала в неї шість стрічок. В Рінківському районі наречена взагалі обходилась без вінка, заплітала одну косу, вплівши в неї шість стрічок |92. В північних районах Київщини до вінка чіпляли темно-червоні стрічки |93. На Буковині стрічки чіпляли до сорочки, від плеча до плеча.

На початку XX ст. в Україні крім вінка спорадично побутував весільний головний убір — вельон (сучасна фа та), який прийшов на українські землі із Західної Європи. Спочатку вельон розповсюдився у містах, а згодом — і в приміських селах.

Широкого застосування у весільному обряді цей головний убір набув у 40-х роках XX ст. У багатьох селах спостерігалось побутування і вінка, і вельона. Інколи ці два головні убори поєднувались |94. Траплялись випадки, коли традиційний вінок одягали на голову нареченої в суботу, а вельон у неділю.

З часом ставав іншим і традиційний вінок, і спосіб поєднання його з вельоном. Так, у 1925—1930 рр. на Тернопільщині паралельно із барвінковим вінком побутував вінок із зелених галузок мирту. А миртовий вінок доповнював вельон |9°. У Рівненській області разом з вельоном нареченій одягали в 40-х роках XX ст. купований вінок, із білих паперових квітів, з білою і рожевою стрічками. У верхній частині на стрічках нашивали но квіточці. У 80-х роках під вельон до вінка чіпляли вже одну білу стрічку |96. Так само і на Київщині у Броварському районі поєднували традиційний вінок із стрічками з вельоном. Перший одягали в суботу,

о *197

другий — у неділю .

Здавна побутують в народі певні звичаї, обряди, пов’язані

з вінком, з іншими компонентами головного убору. Так, у

районах західного Полісся приміряти дівчатам вінок перед

весіллям суворо заборонялось. Наречена і дружки тут не • u „ . іди

одягали вінок, коли иіііли запрошувати гостей на весілля

12 1—4336

,9“ Гам же. Од. зб. 259.— Зоні. 2.-С. 105.

200 Там же,— С. 71

201 Весілля.

Кн. І,— С. 144.

202 Весілля.

Кн. 2,— С. 240.

203 Архів ІН АН України.— Ф. І.—

Он. 2,— Од. зб. 25 С. 7.

Цікаво, що в селі Заздрість Терсбовлянського району вінок з барвінку одягала тільки вдова, а дівчина-нарсчсна вінок

• • • • 199

із штучних квітів і зелених галузок мирту