Складним був головний убір нареченого у селі Святкова Велика (тепер Польща). Наречений одягав на голову фетровий капелюх із загнутими догори крисами. В заглибині, утвореній крисами, а також поверх наголовка клали багато різних квітів. Зверху наголовка до квітів прикріплювали червону стрічку—«басанунку», яка звисала з капелюха на плечі. Крім «басанунки» до капелюха чіпляли шовковисту траву — «трус». У квітах, що були ніби насипані на капелюх зверху, губився маленький барвінковий віночок у вигляді букетика. «Трус» і «басанунка» звисали ззаду. «Трус» вкривав квіти і сягав верхнього краю крис 2|9.

Весільним атрибутом головного убору жениха поряд з квіткою була й стрічка. Пришивали до шапки жениха стрічку на Волині 22°. Цей звичай зафіксували як дослідники матеріальної культури, так і художники. На малюнку Делафліза «Весільний звичай селян Васильківського повіту

Київської губернії» (1840 р ) бачимо пришиті до денця шапки молодого і дружбів червоні стрічки, які звисають на плече 22‘.

Знак-стрічка зображена на шапці молодого художником Пимоненком та іншими художниками середини XIX ст. 222 У багатьох селах до шапки нареченого чіпляли і квітку, і стрічку. В селі Хохітва (Вогуславський район Київської області) молода готувала квітку з червоної вовняної нитки,

• • • 994

кусочка стрічки і чіпляла нареченому до шапки .

221 цнв лн

України. Відділ рукописів. Ф. VIII (лаз 15).— Табл.

1840.

222 М. Пимоненко.

«Весілля в Київській губернії». 1891 р. Київський державний музей українського мистецтва.

223 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зоні. 2.— С. 50.

224 Там же.— С. 63.

225 Там же.— С. 39.

226 Там же.— С. 44.

227 Весілля.—

Кн. 1.— С. 72.

228 Архів ІН АН України.—■ Ф. 1.—

Оп. 2,—Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 124.

В селі Теліжинці (Тетіївський район) квітку робили з рожевого паперу, вкритого парафіном, до квітки пришивали рожеву стрічку. Атрибут-символ молодому чіпляли до шапки в різний час весілля, найчастіше — коли він ішов брати шлюб, інколи — на другий день весілля 224. Так, на Черкащині (село Мліїв Городиіценського району), коли з голови нареченої знімали вінок, дружка відкріпляла від нього стрічки, ставала на лаву і пришивала їх до головного убору нареченого. Стрічки покривали шапку зверху донизу. Кінці стрічок підгинали на потилиці (заправляли в шапку) 225.

У Стеблеві (Корсунь-ІІІевченківський район), коли молодий приходив із свого дому до хати нареченої і сідав за стіл, дівчата пришивали до його шапки квітку 22І>. Про те, що молодому до шапки пришивали рожеву квітку, зроблену із стрічки, довідуємося із запису XVIII ст., залишеного Г. Калиновським 221.

У деяких селах атрибут-символ вказував — чи наречений уже взяв шлюб. На Тернопільщині (село Лошнів Тере-бовлянського району) нареченому до шапки чіпляли гілочку мирту, білу стрічечку і квіточку. Коли наречений ішов до шлюбу, букетик був з лівого боку шапки, а коли виходив з церкви, повінчаним, букетик йому чіпляли на праву сторону шапки — «бо вже жонатий» 228. Знаки на головному уборі

189, 190, 191

229 Маслова С. Народная одежда

в восточнославянских традиционных обычаях…— С. 196.

230 Архів IH AH України.— Ф. І.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2,— С. 13, 23,

нареченого виказували ще й відсутність чи наявність у нього рідних і близьких.

У багатьох місцевостях України (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська області) нареченому до шапки пришивали малесенький віночок. У Державному музеї етнографії (Росія) зберігаються (із Харківщини) два віночки до шапки жениха. Це невеликі розетки із шовкової червоної і синьої стрічок. В анотації зазначено, що вони були зроблені для жениха-сироти. Якщо родичі нареченого були живі, то в середину розетки пришивали «шишечку» 229. Під час польових обстежень в центральних областях України в 1986 р. авторові вдалось записати, що на початку XX ст. нареченому — не сироті чіпляли до шапки ві-

• •• • 230

ночок-розетку із червоної стрічки .

Весільні віночки-знаки різнилися розмірами, матеріалом, способом виготовлення, розташуванням на головному уборі.

На Бойківіцині (село Доброгос гів Дрогобицького району) маленький віночок пришивали до смушевої шапки, або з правого боку до крисані.(На Гуцульщині чіпляли маленький віночок до смушевої шапки ззаду, а до крисані — з правого

192

231 Шухевич В. Гуцулмцина.—

Львів, 1902.—

Т. 5, ч. 3.—С. 18.

232 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2,— С. 127.

233 Там же.— С. 155.

234 В. Грабовський.

«Молоді з околиці Городенки».

Гравюра з малюнка в журналі «Klosy», 1884, JNIq 989.

боку 231.) На Лемківщині, в районі Саноку нареченому прикріплювали до шапки з лівого боку віночок з барвінку, додаючи до нього маленькі зубчики часнику 232. На Буковині (село Стара Жадова Сторожинецького району) наречений чіпляв до солом’яного капелюха з правого боку невеличкий позолочений барвінковий віночок. Біля віночка пришивали

. . • . OQ *ї

пір я павича і квітку .

У деяких районах Покуття (Городенківський район) маленький віночок пришивали над чолом. На гравюрі В. Грабовського «Молоді з околиць Городенки» видно віночок, діаметром 10—12 см, виготовлений із стрічки, при-

„ •• 234

шитии спереду до високої шапки з овечого хутра