Іноді весільний знак-символ був однаковим і в молодої, і в молодого. Так, у селі Космач (Івано-Франківська область) нареченому спереду до шапки чіпляли щітку, таку саму як і в нареченої. Це трапецієвидний знак, виготовлений з дрібненьких різнокольорових блискучих квіточок і намистин. У центрі щітки — віночок. Його середина — невеликий зубочок часнику, загорнутий в червоне сукно і зашитий

235 Архів 1Н АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2,— С. 154.

236 Командрпв О. Ф. Народний костюм Рахівщини.— С. 87.

237 Весілля.—

Кн. 2,— С. 171.

238 Архів 1Н АН України.— Ф. 1.

Оп. 2,— Од. зб. 259,— Зош. 2,— С. 152.

червоною шовковою ниткою, навколо НЬОГО чотири IIP люетки, вирізані з барвінку. Весь віночок невеликий, при близко 2 см в діаметрі.

У Чернівецькій області (село Веренчанка Заставнівсько го району) наречений одягав овечу шапку — «кучму» і до неї з правого боку чіпляли віночок — барвінковий, нозолоче ний. До віночка пришивали чотири вовняні кульки, такі самі, як і біля вінка нареченої, а під кульки «чотири па|ючки

чотири рази по дві монети «центики». Під монети — «центи ки» клали маленький зубок часнику, щоб оберігав молодого

• • • • • 945

від напасті з усіх чотирьох сторін світу

У Західному Поділлі (село Переволока Бучацького району) нареченому до чорної овечої шапки з правого боку пришивали віночок діаметром 16—17 см, з листочків барвін ку, а біля нього — букетик з квіток.

Весільний віночок у різних регіонах мав своє твердо не пі новлене місце на шапці. Так, у деяких місцевостях східної Галичини і Полісся, а також Карпат вінок клали на шапку.

На Лемківщині (Горлицький, Ліський повіти) на початку XX ст. на денце фетрового капелюха нареченого, прикраше ного червоною стрікою-«застічкою» навколо тулії, клали кру жок — виготовлений з барвінку «вінець» (10 см в діаметрі).

На Рахівщині вінком, широким і довгим, обгортали тулію капелюха 236, а на Сокальщині (Львівська область) барвін

ц • 247

ковии віночок розміщували довкола дна шапки .

Можливо, колись в Україні головний убір нареченого позначали відповідними символічними знаками і в перший, І в другий день весілля. Так, у селі Чернятин Городенківсько го району наречений в перший день весілля одягав солом’я ний капелюх з двома рядами герданів і косицею на тулії. (Косиці — це букетик, виготовлений з півнячих пір’їн.) Біля пір’їни чіпляли три квітки з червоного паперу 23й. На другий

день весілля молодий одягав овечу шапку, до якої з правого боку був прикріплений барвінковий позолочений віночок. До віночка прикріпляли п’ять шовкових кульок-«китичок» — по боках, зверху, знизу і п’яту посередині. Під китички підкладали дрібненькі зубочки часнику 23У.

Отже, на території України обрядовий головний убір виникає у дівчат і хлопців як знак зрілості, готовності зайняти відповідне положення в соціальній структурі суспільства. Весільні головні убори наречених ще на початку XX ст. були різноманітними, мали складну систему символічних знаків.

239 Там же.

240 Арциховский А. В. Одежда. — С. 483.

241 Зеленин Д. К. Женские головные уборы восточных (русских) славян.—

С. 317.

242 Гаген-Торн Н. И. Магическое значение волос и головного убора в свадебных обрядах Восточной Европы // СЭ.— 1933.— № 5/6.—

С. 88.

243 Весілля.

Кн. 1.— С. 409.

244 Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори: В 6 т.— К., 1956.— Т. 3.— С. 78.

Головні убори в обряді покривання голови

За народним звичаєм, усім східнослов’янським жінкам не дозволялося ходити з непокритим волоссям. Новгородська грамота вказувала, що зняття покривала — велика неслава: «Оже сьгренет чюжее жене повои с головы или дизьри, явится простоволоса, 6 гривен старые за сором» 24°. За такий гріх може впасти велика кара: «Заб’є грім, вкраде домовий». Д. К. Зеленій відзначав, що покривання волосся — це відгомін тих часів, коли закривали все обличчя241.

Н. І. Гаген-Торн вважала, що основна причина закривання голови полягала в тому, що за народними уявленнями, наречена, переходя™ в іншу сім’ю, могла завдати шкоди своїм волоссям, вірніше, його магічною силою 242. Цю думку підтверджує і запис Б. Д. Грінченка: «Якщо в молодого є бджоли, то не годиться везти молоду не покриту. Відкрите волосся могло б накликати біду, і у батька загинули б бджоли» 243. В оповіданні Квітки-Основ’яненка «Українські дипломати» читаємо, як поміщиця «сліпо вірила, що заміжня жінка, не покривши голови і не закривши на ній до останньої волосинки, призиває гнів божий: неврожай хліба, хвороби людей, падіж худоби. Тому оберігалась, щоб не світити

КОЛОССЯМ»

Саме тому, як тільки з голови нареченої знімали дівочі знаки-символи: квіти, стрічки, вінок, одразу одягали жіно™й головний убір: чіпець, хустку, намітку, які жінка вже не мала права знімати. Цей обряд називався «покривання молодої ».

На Україні цей обряд мав легальні різновиди. Іноді покривалом закривали голову і обличчя, іноді покривало-намітку вішали на шию, опускаю™ кінці спереду, аж до низу поясного вбрання. В деяких місцевостях голову нареченої «покривали» шапкою, очіпком. Одягали жіночий головний убір нареченій свахи, хрещена мати, часом наречений. В українців і білорусів «покривали» в хаті нареченої, коли поверталися з церкви, частіше — після шлюбної ночі. Покривання проводили в коморі, іноді за столом. Покрита наре-

194

245 Весілля.—

Кн. 2.— С. 181

чена схиляла голову на хлібину. Хліб був обов’язковим елементом обряду у всіх східнослов’янських народів.

Надзвичайно багато різновидів цей звичай мав ще в кінці XIX ст. в західних областях України. У східній Галичині молодій зав’язували очі хусткою, садовили на стілець перед столом обличчям до порога хати. Так вона сиділа доти, доки у неї не викупили «плат» 245. З тим, хто у неї викупить плат, потрібно було танцювати. Маємо справу, як і у випадку з пе-ретанцьовуванням вінка, з контактною магією. В селі Лолин молоду також покривали у коморі. Активним учасником у проведенні обряду виступав наречений, який сідав на скриню і клав собі на коліна ярмо, на яке сідала наречена, а він 182. одягав їй на голову очіпок. Наречена тричі скидала його з го-

лови,-що означало протест одягати жіночий убір і переходити під владу — ярмо чоловіка. В XIX на початку XX ст. протест цей мав чисто символічний характер. Але побутування його в минулому було реальністю, воно відбивало становище молодої жінки в сім’ї чоловіка. Закінчувався згаданий обряд тим, що сестра або інша жінка пов’язували нареченій на голову білу хустку, яку в селі Лолині називали «рантухом». «Не бануй, Оленко, по косі, ліпше буде жовтій косі в ранту -сі» 246. Поверх рантуха клали вінок 247. В інших місцевостях України в обряді покривання молодої до дівочих головних

246 атрибутів-символів вже не повертались.