У Сваляві після того як у домі молодого зняли «білило», одягали молодій очіпок—«чепець» з барвінковим вінком, який приніс від молодого помічник дружби. Через деякий час молодий і дружба швидко виводили молоду з хати, не давали їй оглянутися, а дружка молодої знімала з голови

260 Весілля.—

Кн. 2.— С. 244, 245.

261 Там же.— С. 246.

262 Маковский С. К. Народное искусство Подкариатской Руси. — С. 37.

вінок, доганяла молодих і вдаряла вінком дружбу 260. Після «неимения» молодий і його дружба заплітали волосся нареченій в коси — «заплітки», клали на голову одну червону хустку і зав’язували на потилиці; поверх червоної хустки покривали голову світлою узорчатою хусткою і пов’язували її’ під підборіддям. Після цього молоді вважалися одруженими 261.

Деякі головні убори, що їх використовували в цьому обряді, відзначалися не тільки складністю виготовлення, а й своєрідністю, чіткою регламентованістю використання.

Так, в околицях Воловця молодій одягали на голову «білий очіпок» з пучком чорних стрічок на потилиці, що опускалися на спину. Жінка одягала такий очіпок двічі у житті: перший раз, коли священик покривав їй голову при вінчанні, і другий—як поховальний головний убір262.

201, 202, 203

Покривання голови нареченій сприймалось як один з найдраматичніших моментів весільного обряду. Адже наречена назавжди прощалась з рідною домівкою і переходила в чужу сім’ю, під владу чоловіка. Тому перед тим як нареченій клали на голову будь-які атрибути, пов’язані з обрядом покривання голови (покривало, хустку, очіпок, шапку), вона пручалась, двічі зривала їх з голови і лише за третім разом залишала — корилась долі.

Обряд покривання молодої відзначається локальними особливостями в різних регіонах. Так, на Волині, в селах Острозького району молоду покривали наміткою так, що закривали все обличчя, довгі кінці намітки перехрещували на грудях і зав’язували ззаду. Поверх намітки накладали шайку жениха. Жених одягав шапку одного із сватів, а сват пов’язував свою голову хусткою 26,і. Шапку одягали з метою зміцнити шлюб, за уявленнями східних слов’ян, вона була

263 ЦДА України.

Ф. 2205. Од. зб. 149,— С. 15.

264 Маслова Г. С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях… С. 61; Поспелов М. М. Свадебные обычаи Ветлужского края // Нижегородский сборник. Нижний Новгород, 1877.—

Т. 4.— С. 134;

Шейн 11. В. Материалы для изучения быта и языка русского населения Северо-Западного края.

Снб., 1902.— Т. 3.— С. 27, 28.

265 ЦДА України.

Ф. 2205.— Од. зб. 242.— С. 36.

266 Чубинский П. П. Труды…— Т. 4.—

С. «II.

талісманом, мала апотропейне значення на весіллі, про що свідчать матеріали з Нижньогородської, Калузької, Пензенської, Гродненської. Мінської областей 264.

В селі Яполоть (тепер Рівненська область) наречений клав на голову нареченій кибалку, жінки закручували на кибалку волосся. Мізинцем правої руки чоловік клав на волосся чіпець— «каптур». Молода його двічі скидала, а за третім разом залишала. Поверх очіпка одягала хустку. З того часу дівчина називалась молодицею 265.

II. П. Чубинський описав покривання молодої в Лубенському повіті (Волинь). Сваха, дружка, дві приданки йдуть у комору і заводять туди молодих. Дружка, сваха і приданки накладають на молоду кибалку і хустку, зверху пере-мітку 266.

У XIX ст. в Житомирському повіті молоду покривали тоді, коли всіх наділили подарунками і короваєм. Сваха ставала на лаву, брала намітку і просила в старости благословення покривати молоду. Покриваючи молоду, дружкам дарували стрічки («бинди») із вінка молодої, щоб вони швидше вийшли заміж2б7. Коли покривали молоду, наречений відвертався до стіни, затуливши очі шапкою. Сестри нареченого і нареченої скидали з молодої стрічки, змочували голову горілкою і свяченою водою, накладали їй на волосся льняну кичку, по ній — жовтий каптур, потім намітку, а по намітці — червону стрічку. Закінчивши покривання, учас-

267 Кравченко В. Труды общества исследователей Волыни. Житомир. 1912,—Т. 12.—

С. 196.

268 Там же.— С. 185, 186.

269 Морачевич И. Село Кобылья Волынской губернии Новоград-Волынского уезда.— С. 506.

ники обряду промовляли: «Що ми хотіли, то ми зробили, з книша паляницю — з дівки молодицю» 268.

Деякі деталі цього обряду уточнює І. Морачевич, який його записав у селі Кобилля (тепер село Весняне Корецького району Рівненської області). Коли голову молодої зав’язали наміткою, а зверху червоною стрічкою, молоду виводили до гостей. Тоді її червоні стрічки розрізали на кусочки і роздавали гостям, які прикріплювали їх собі до головних уборів або гудзиків на вбранні . Польові матеріали, зібрані автором, свідчать, що це робили тільки тоді, коли дівчина виходила заміж чесною.

На Волині (Королівський район) цей обряд існував іще на початку XX ст. Виконували його в коморі. Свахи скидали з голови молодої вінок або вельон, надплітали косу, закручували її в кільце на голові.На голову накладали обруч з ліщини, приготовлений сватами. Старша сваха давала молодому очіпок. Молодий накладав його на голову молодій, але вона скидала очіпок з голови і кидала на землю. Молодий вкладав у очіпок гроші і знов накладав його на голову. Годі сваха