Важливу роль відігравали головні убори в обряді єднання наречених. Так, шапку нареченого накладали на голову нареченій: «Сидить і ходить у шапці, аж поки її в понеділок не одягнуть «молодицею» 297. Накладання шапки молодого на молоду зафіксовано автором у Львівській і Рівненській областях 298. Вказаний обряд проводили з метою зміцнення шлюбного союзу. Обряд єднання своїм корінням сягає глибоких пластів історії. З цим обрядом пов’язане і накладання нареченою вінка на шапку нареченого. На Чернігівщині таку функцію у весільному обряді відігравав атрибут-символ — квітка: «Дружка брала з голови

нареченої квітку (із стрічки) і пришивала молодому до лацкана піджака або до шапки» 2".

У центральних районах України (село Хлиннівка Звенигородського району Черкаської області, село Жовте П’ятихатського району Дніпропетровської області, село Підлісне Олександрійського району Кіровоградської області) в обряді єднання роль символу виконували маленькі розетки— «віночки». Молодій їх прикріпляли на скронях, коли вона йшла до шлюбу. Згодом, коли приходив наречений забирати наречену до себе додому, менша сестра нареченої знімала з лівої скроні нареченої віночок і пришивала з правого боку шапки жениха. Менша сестра і дружка, виконуючи цей обряд, стояли на лаві, танцювали і співали, молодий за вінок платив гроші або давав стрічку 30°.

У селі Липове (Глобинський район Полтавської області) молодій на скроні чіпляли «віночок» із стрічок у вигляді невеликої розетки (трьох-п’яти сантиметрів у діаметрі, із серединкою з іншої стрічки) 301. В селі Святилівка цього ж району «віночок» мав вигляд невеликого кружечка — з кольорових дрібненьких квіточок, вкритих воском, і воскових білих крапельок. Обряд єднання проводили як і в селі

302 Весілля.

Ни. 2.— С. 99.

303 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Он. 2.— Од. з(б. 259.— Зош. 2.— С. 145.

304 ‘Гам же.— С. 156.

305 Кравченко В. Весілля в с. Волянщина, ІІроніківська волость, Житомирський повіт // Труды общества исследователей Волы ни.—

Житомир, 1914.—

Т. 12.— С. 124.

306 Весілля.—

Кн. 2.— С. 119.

307 Гусева Н. Многоликая Индия. М.. 1971.

С. 41.

308 Там же.— С. 42.

309 Архів Ш АН України. Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 77.

3,0 Ко манд ров О. Ф. Народний костюм Рахівщини.— С. 87.

311 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.— С. 72.

Хлипнівка, тільки знявши «віночок» із скроні нареченої, пришивали його нареченому не до шапки, а до сорочки на грудях.

У багатьох місцевостях України наречених зв’язували разом однією наміткою, або, як відзначала Ольга Рошкевич, «рантухом по-під пахи» 302. У селі Переволока Бучацького району цей обряд виконувала мати. Накинутий на плечі молодій і молодому рантух мати брала за кінці і два рази стискала, а за третім разом зав’язувала, «щоб щасливі були і дружно жили» 303. В селі Стара Жадова Старожинецького району Чернівецької області ще й тепер, перед тим, як хустку пов’язати на голову молодій, її спочатку накидають на обох молодих і ніби зв’язують їх разом зи4. Щоб шлюб був міцним. «в церкві священик скріплює руки молодих хусткою» 305. У деяких місцевостях України в кінці XIX ст. обряд єднання побутував уже в трансформованому вигляді. Так, в південно-західній частині Бойківіцини наречена одягала на свою голову шапку дружби, поклавши на неї свій вінок 306, хоча цей ритуал вона повинна була б виконати із шапкою свого судженого, щоб з ним укупі триматися і жити у злагоді.

Обряд єднання наречених побутував у всіх слов’янських, а також і в інших народів, і у багатьох пов’язаний з вінком та іншими компонентами одягу. В наш час цей обряд побутує в Індії. Ще дотепер сплітають особливий пояс і зв’язують ним наречених, щоб вони дружно жили. З цією ж метою жених і наречена обмінюються гірляндами із золотої фольги 307. В Махарашті до низу сарі нареченої прикріпляють шовкову білу шаль, перекинувши Ті другий кінець через плече жениха 30в.

Крім згаданих обрядів, пов’язаних з шапкою, в народі існували ще й інші повір’я, пережитки яких побутують у багатьох селах України і тепер. Так. у шапці не можна заходити в хату. Не можна в шапці сідати за стіл їсти. Гріх шапку класти на стіл. Зараз кажуть: «бо там їй не місце». На більшості території України вже не можуть відповісти, чому гріх. У західних областях України ще й тепер пам’ятають, що шапку не клали на стіл тому, «що по городі будуть кроти землю крутити» 309.

Цікавий ще й такий факт, пов’язаний із знаковою символікою головного убору. Гуцули-мисливці замість пір’їни чи квітки на капелюсі носили відлиті з кольорового металу мініатюрні лапки або голівку оленя 3|°.

Хустки, намітки, очіпки теж відігравали важливе значення в обрядах. За народним звичаєм, заміжній жінці скидати хустку з голови вважалось великим гріхом. Протягом року не знімали хустку, якою був обв’язаний очіпок у першу шлюбну ніч (це означало б «світити очіпком »), а також знімати його й ходити з відкритою головою 311. Використання хустки в обрядах різноманітне. На Полтав-

3,2 Василенко В. Украинское народное творчество. -Полтава, 1913.-С. 25—26.

313 Весілля.—

Ни. І,— С. 25.

314 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.—

С. 72.

315 Весілля.—

Кн. 2,— С. 370.

316 Там же.—

Кн. 1.— С. 29.

317 Там же.—

Кн. 2,— С. 435.

318 Чувинский П. II. Труды…— Т. 4.—

С. 183.

319 Василенко В. Украинское народное

творчество.— С. 25. 26.

320 Маслова Г. С. Народная одежда

в восточнославянских традиционных обычаях…— С. 79.

321 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Он. 2. Од. зб. 251 С. 65.

322 Шмелева М. Тины народной одежды украинцев Закарпатской области // СЭ.— 1948. — Ли

С. 137.

щині, при закладанні будинку майстрам, столярам і гостям перев’язували руки хусткою 3|2. Можливо, цей звичай пов’язаний з рудиментами давніх очищувальних обрядів. Це саме можна сказати і про народні норми, згідно з якими майже по всій Україні у піст носили винятково білі хустки. Можливо, з метою очищення білу хустку і білий одяг одягали на похорон, «щоб не забрав із собою померлий». Очевидно, таке ж символічне значення мав на Гуцульщині звичай в’їжджати нареченому у двір нареченої на коні під натягненою над ним хустиною .