Жуковская И. В. Одежда из коллекции С. М. Дудина по южным украинцам // Сборник музея антропологии и этнографии. Т. 38. Памятники культуры народов Европы и Европейской части СССР. Л., 1982.— С. 104 110;

Юпаласва Р. А. Про тюркізми — назви одягу у

східнослов’янських мовах // Мовознавство.—

1982.— JNJo 4. —

С. 50—56.

75 NosdVova V. Slovensky ludovy odev.—

Bratislava.

1983.—S. 219.

76 Svalebni obrad. Sou6asn^ stav a ргошёп^. Red. Frolec.— Brno,

1983.—

318 s.

77 Be лева M.

Български пародии носи и. София,

1965.

78 Bartkicwicz М. Polski ubior do 1864 roku.

Wroclaw, 1979.—

126 s…

444 I. il.

79 Mrozowska A.-B. Nazwy ubiorow wschodniego pochodzenia w jv*zyku polskim //

Kwartalnik

historii kultury nialerialnej.— Warszawa, 1986.—

S. 505—515.

денних слов’ян становлять праці сучасних зарубіжних авторів — В. Носалової 75, В. Фролеца 76, М. Велевої 77, М. Барт-кевич 78, А.-Б. Мрозовської 79.

Крім літературних джерел автором даного дослідження використано архівні та музейні колекції, польові експедиційні матеріали, зокрема, матеріали архіву Всесоюзного географічного товариства; Центрального державного історичного архіву України (Київ), рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського АН України, рукописного відділу Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського АН Ук раїнй, зокрема, колекцію малюнків Ю. Павловича, виконаних у 1912—1913 рр. в Києві, Умані, Каневі, Білій Церкві, Одесі, а згодом в Запорізькій, у Київській, Житомирській, Полтавській, Харківській, Дніпропетровській областях, у Херсоні, Миколаєві, Полтаві, Пирятині, Сосниці. Малюнки Ю. Павловича цінні не лише для дослідників українського

одягу, а й для тих, хто вивчає інші аспекти традиційно-побутової культури українського народу. Вказана колекція налічує нонад 7 тис. малюнків, переважна більшість яких іще не опублікована.

Велику наукову цінність становлять матеріали фототек Львівського музею українського мистецтва. Полтавського краєзнавчого музею, Державного музею етнографії, приватної колекції художника і збирача українського мистецтва

І. М. Гончара (Київ). Колекція І. М. Гончара складається з 16 папок, у кожній папці підшито сто аркушів, на кожному з яких закомпоновано три — п’ять фотографій, зібраних у різних містах і селах України. Фотографії систематизовані за територіальним принципом.

Опрацьовані також матеріали фототеки Інституту народознавства АН України. Це фотографії кінця XIX — початку XX ст. селянських типів західних областей України, виданий у 1887 р. альбом народного одягу, впорядкований В. Федоровичем, членом комітету етнографічної виставки, яка відбулася в Тернополі.

В альбомі вміщено 50 фотографій одягу етнографічних груп повітів Східної Галичини (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області).

Крім архівних матеріалів вивчені музейні колекції головних уборів Державного музею етнографії (Ленінград), зібра-

ні дореволюційними вченими-етнографами І. С. Абрамовичем, І. О. Зарицьким, Ф. К. Вовком, Н. М. Могилянським,

О. К. Сержпутовським; Державного історичного музею України (Київ); Державного музею українського народного декоративного мистецтва України (Київ); Державного музею народної архітектури і побуту України (Київ); Інституту народознавства АН України. У цих музеях зберігаються експонати з усієї території України.

45 Обстежено також колекції обласних, районних і сіль

ських музеїв. Цікаві матеріали до теми є у Закарпатському музеї народної архітектури і побуту (Ужгород), Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, Львівському національному музеї, Волинському краєзнавчому музеї, Острозькому краєзнавчому музеї, Харківському історичному музеї, Чернігівському історичному музеї, Чернівецькому краєзнавчому музеї. У фондах більшості музеїв України головних уборів небагато і представлені вони нерівномірно. Так, у Донецькому краєзнавчому музеї зберігається лише два жіночих очіпки, але тут краще репрезентовані головні убори греків. У Полтавському краєзнавчому музеї є збірка хусток, у Харківському історичному музеї — очіпків, у Дніпропетровському історичному музеї — колекція золототканих очіпків XVII—XVIII ст. У деяких районних, обласних і сільських обстежених музеях, зокрема Вінницькому

обласному краєзнавчому музеї, Уманському краєзнавчому музеї, Музеї історії Богуславщини, художньому відділі Хмельницького краєзнавчого музею (село Меджибіж), у Святилівському музеї історії села (село Святилівка Гло-бинського району Полтавської області), в Солоницькому колгоспному музеї (Козельщинський район Полтавської області), колекції головних уборів дуже незначні. Але навіть одиничні зразки становлять наукову цінність.

46 Крім речових музейних експонатів головних уборів

у фондах різних музеїв вивчались археологічні матеріали, а також твори образотворчого мистецтва: ікони, картини художників, неопубліковані малюнки, які становлять важливе джерело вивчення традиційних головних уборів різних верств українців XVII—XIX ст.

Автором використано також матеріали власних польових обстежень 1976—1986 рр., які відповідно документовані і зберігаються у рукописних фондах Інституту народознавства АН України.

Проведений аналіз джерел переконує, що деякі питання, пов’язані з головними уборами, ставали об’єктом дослідження багатьох учених-етнографів. Зокрема, розглядались матеріал, форма, способи ношення народних головних уборів, фіксувалась їх народна термінологія.

традиційні Однак етнографічні праці, присвячені вивченню народно-

головні убори го костюма, окремі розрізнені публікації не розкривають

українців повного мірою специфіки українських традиційних головних

уборів. Питання комплексного вивчення головних уборів як складової частини матеріальної і духовної культури не ставилися зовсім, не досліджувався такий важливий аспект, як роль головних уборів в обрядах, не робилися спроби визначити місце головного убору в архаїчному світогляді

47 людини, пов’язати традиційні головні убори з певними

віковими етапами в її житті, дослідити роль функцій у традиційних головних уборах.

Мета і завдання даного дослідження:

— на основі науково-критичного опрацювання попереднього доробку та за матеріалами власних польових спостережень дати якомога повнішу етнографічну характеристику всіх видів і форм традиційних головних уборів українців від найдавніших часів до початку XX ст.;

— виявити особливості головного убору як складової частини духовної і матеріальної культури, його місце в архаїчному світогляді людини:

— простежити стадіальність функцій (практичної, знакової, оберегової, естетичної, увінчування) і їх вплив на формотворення головних уборів;

— визначити спільні риси і специфічні регіональні відмінності чоловічих і жіночих традиційних зачісок XIX — початку XX ст.;

— реконструювати (на основі польових досліджень) втрачені форми національних головних уборів;

— висвітлити функціонування традиційних головних уборів у побуті та обрядах;

— розкрити роль атрибутів-символів, особливо у святкових і обрядових головних уборах;

— проаналізувати значення функцій у процесі формування особливостей оздоблення національних головних уборів українців XIX — початку XX ст.

Основний наголос у праці зроблено на традиційних головних уборах українців XIX — початку XX ст. Саме за того часу було зафіксовано найбільше фактологічного матеріалу внаслідок широкого зацікавлення учених-етно-графів народним костюмом як предметом наукового ви вчення.

При написанні праці автор керувалася порівняно-історичним методом дослідження, дотримуючись принципу історизму.

Прийнявши за основу класифікації функцію в її історичному розвитку, маємо змогу реконструювати стадіальні процеси побутування і формотворення головних уборів українців від найдавніших часів.

І. З історії розвитку головних уборів

1 Археология СССР:

В 20 т. Палеолит

СССР.— М., 1984.— С. 229.

2 Палеолит СССР.— С. 199.

3 Історія Української РСР: У 8 т.— Т. 1, кн. І.— К., 1977.—

С. 37; Палеолит СССР — С. 200.

4 Палеолит СССР.— С. 232.

5 Там же.—

С. 233, 234.

Найдавніші головні убори. Роль функцій у їх формуванні

Наші знання про початкові етапи розвитку людства значно збагачують і поглиблюють археологічні дослідження. В результаті археологічних розкопок накопичено велику кількість найрізноманітніших речових матеріалів, вивчення яких дає можливість уявити складні етнічні процеси не лише в їх загальних рисах, а й висвітлити з великою мірою достовірності вузькоспеціальні аспекти. Саме речовий матеріал дозволяє сягнути доісторичних етапів розвитку людства, виявити генетичні корені окремих явищ матеріальної культури. Ці корені можна відшукати серед археологічних знахідок раннього палеоліту ‘.

Хоч археологічних знахідок даного періоду не так уже й багато, все ж можемо з впевненістю говорити, що в розкопках археологів найчастіше знаходять частини головних уборів, шматки тканин або шкіри. Ці матеріали дають підставу твердити, що в епоху палеоліту людина починає зшивати шкіри, очевидно, виготовляти з шкіри і хутра примітивні головні убори. Про те, що люди пізнього палеоліту обробляли шкіру, свідчать численні знахідки різців для її розкроювання 2, кістяних голок з просвердленими вушками, знайденими у Мезинській стоянці на Десні3. Після реконструкційних робіт, проведених в останні роки, можна говорити конкретно про форми, оздоблення головних уборів доби палеоліту. Вони мали форму каптура, тісно прилягали до голови, закриваючи потилицю. Тобто головний убір був викликаний до життя практичною необхідністю —- захисту від холоду і ушкоджень. Отже, можна говорити про захисну функцію головного убору.

Найдавніші відомі нам головні убори палеолітичних часів були прикрашені просвердленими зубами песця, як, наприклад, головний убір хлопчика п’яти-шести років із поховання в Костенках 15 (Городцовське поселення). Він оздоблений зубами песця, щільно укладеними рядами по всій шапці 4. Поховальний інвентар, оздоблення одягу і головного убору свідчать про те, що на «той світ» дитину спорядили досить пишно. Шапка чоловіка з поселення Сунгір теж прикрашена зубами песця 5. В парному похованні хлопчика і дівчинки з поселення Сунгір на голові у дівчинки був капюшон чи каптур і начільна пов’язка, розшиті просвердленими зубами песця, шапка хлопчика розшита багатше. Начільна пов’язка і оздоблення (що відіграє тут роль так званого знакування начільної частини головного убору) є характерною ознакою відомих нам головних уборів населення доби палеоліту. (У Давньому Єгипті начільна пов’язка-обруч символізувала сонячний диск.)

6 Арне Фальк-Рённе. Путешествие в каменный век.—

М„ 1985.—

С. 160—161.

7 Нариси

стародавньої історії Української РСР.— К., 1957,— С. 90.

8 Історія Української РСР: У 8 т.— Т. 1, кн. 1.— С. 67.

9 Археология СССР:

В 20 т.: Энеолит СССР — М., 1982.—

С. 250—251, 286, 294, 299, 302, 303. 308.

10 Погожаева А. П. Антропоморфная пластика триполья.— Новосибирск, 1983.— С. 120—121.

У наступні історичні періоди розвитку людства начільна пов’язка побутуватиме у багатьох племен і народів. Цікаво, що в австралійських аборигенів, які за ступенем розвитку знаходяться ще в кам’яному віці 6, згаданий елемент голов ного убору побутує дотепер. Постає питання: з якою метою населення так багато, як на ті часи, прикрашало головні убори, в оздобленні яких застосовані такі складні техно логічні прийоми, як свердління і шиття? Первісне населення не робило невиправданих дій, не продиктованих життєвою необхідністю або уявленнями про світ і віруваннями. Усе це може свідчити тільки про те, що головний убір служив не лише для захисту. Він ніс на собі знак (у вигляді зубів песця), тобто виконував знакову функцію. Розшифрування знакової функції — питання складне, і зараз важко сказати, що саме означали нашиті зуби песця. Можливо, ними відзначений особливо умілий мисливець, а, може, представник родоплемінної верхівки мисливського племені, як у згаданих австралійських аборигенів. Не виключено, що в даному випадку зуби звірка служили оберегом, а песець був родовим тотемом.

В усякому разі, наявний матеріал дає підстави для ви сновків про те, що найдавнішою другою функцією головного убору була знакова. Крім того, можна говорити про первісний, зародковий стан знакової функції, пов’язаний із тими початковими етапами інтелектуального і духовного розвитку людини, коли вона тільки-но починала виділяти себе серед живого, тваринного світу і визначила своє став лення до нього. Як свідчать форми головних уборів із парного Сунгірського поховання, чоловічий і жіночий голов ний убір ще не розрізнялися. У цей період знакова функція головного убору зафіксувала момент усвідомлення людиною свого вирізнення в навколишньому середовищі, як і невід’ємності та залежності від нього.