У західному Поліссі намітку пов’язували померлій на голову, а намітку і три хустки клали на руки. Наміткою оббивали домовину ще у повоєнні роки 333. Намітку вивішу-

334 Там же.— 35.

335 Шухевич В.

Г уцульщина.

Т. 5.— С. 242.

336 Волынские Епархиальные ведомости. 1898.-№ ЗО. С. 1035.

337 Шухевич В. Гуцульщина.

Т. 5.— С. 242.

вали на надмогильному хресті жіночого поховання, пояс-нюючи, що це «дарунок Роду на тугу» 334.

На Гуцульщині, як стверджує В. Шухевич,«на знак, що в хаті є померлий, вивішують знадвору, над вікном білу намітку 335, можливо, як оберег, або з метою очищення, «щоб не забрав померлий».

У Старовижнівському районі (західне Полісся) на намітках опускали в яму. Намітки чіпляли на коругви, їх дарували тим, хто ніс труну на кладовище. На західному Поліссі до середини XX ст. жінки, ідучи на похорон, одягали на голови білі хустки. Можливо, також з метою оберегу від померлого. Призначення хустки і намітки у багатьох випадках співпадає.

Під час поховального обряду часто перев’язували хустками хрести і коругви. Хустку, а інколи дві вивішували над могилою парубка або дівчини. Хустками обдаровували присутніх на кладовищі. У XIX ст. на Україні померлого ховали, надягаючи йому на голову шапку. В кінці XIX на початку XX ст. шапки, як правило, клали поруч з покійником 336. На Гуцульщині жонатому клали біля голови шапку, а парубкові — крисаню 337.

Описані обряди переконують, що на початку XX ст. в головних уборах крім обрядової все ще залишаються активними функції знакова і оберегова.

Розглянуті давні звичаї та обряди — розплітання та підрізування коси нареченій, «покривання нареченої», обряд єднання, заборона ходити одруженій жінці без наголовного вбрання та інші — свідчать про тісний зв’язок головних уборів з їх функціями і атрибутами-символами.

В українських звичаях, пов’язаних із доглядом за волоссям, значне місце посідає ірраціональний елемент (магічні дії, контактна магія, культ місяця — підстригання волосся «на молодику»), прослідки давнього рослинного тотемізму (дохристиянська традиція збирати рослини, які додають у воду для миття волосся, на свято Івана Купала тощо).

У зазначених звичаях простежуються й раціональні елементи. Здавна наші предки знали лікувальні властивості трав, наявність у них всіляких олій, кислот та інших речовин, які благотворно впливають і па ріст волосся, і на його зов нішній вигляд.

Такі буденні начебто звичаї виховували в людині акуратність, вчили дотримуватись гігієни, і, безперечно, свідчать про високу побутову культуру її носіїв.

Підтинання коси в Україні означало кінець дівування. Дівчина ставала жінкою. Коса — найголовніша ознака дівочої краси і дівочої честі.

Обряд єднання снується ниткою через усе весільне дійство (зв’язування рук одним рушником, хусткою, покривання молодих однією наміткою, одягання шапки молодого молодою).

В обряді «покривання молодої» вирізняються два аспекти. Перший і основний пов’язаний із дівочою честю. Недарма цей обряд відбувався після спільно проведеної молодими ночі. І коли б молодий запідозрив дівчину в обмані, він мав право її не покрити, тобто відмовитися від неї. Покривання молодої означало згоду молодого взяти молоду собі за жінку. Інший аспект цього обряду пов’язаний із переходом дівчини в стан заміжньої жінки.

Важко назвати іншу складову частину народного вбрання, що так виразно відбивала б дух часу, смаки й уяв лення людей, особливо їх соціальний стан, соціальні домагання, вірування, як головні убори.

Із давніх-давен у головних уборах українців важливу інформативно-знакову роль виконували атрибути-символи. Кожний вагомий життєвий етап фіксували відповідними знаками.

Про це можна було дізнатися за способом носити головний убір, за кольором стрічки на тулії капелюха (чоловіки), за барвою вплетених в косу кісника, стрічки, носіння начільної пов’язки, вінка (дівчата).

Вінок, як символ і оберег, займав особливе місце серед головних уборів: це не тільки окраса, а й символ молодості, повноліття дівчини, дівочої чистоти, а в наступному етапі її життя знак молодої на весіллі.

Особливо складною була знакова система головного убору дівчини на виданні. Головний убір засватаної дівчини відрізнявся від головного убору інших дівчат.

Різні знаки були на головних уборах засватаної дівчини та в дружки в часі запросин. Головний убір нареченої, в якому вона запрошувала гостей на весілля, відрізнявся від убрання голови першого і другого дня весілля. Про тягом трьох днів весілля головний убір або знак на ньому змінювалися.

Атрибути-символи вирізняли дійових осіб весілля. Знакову функцію відігравав колір. По кольору головного убору або атрибуту-символа на ньому можна було розпізнати сироту, вдову та ін.

Рудименти складної системи атрибутів-символів у головних уборах українців подекуди дійшли й до наших днів.

IV. Роль

функцій

у процесі

формування

художньо-

естетичних

особливостей

традиційних

головних уборів

Висвітлення процесу формування головних уборів, тобто принципу історичної послідовності їх розвитку дає можливість простежити всю суму факторів, які спричинялися до створення такого своєрідного комплексу матеріальної культури українців, як народний головний убір.

Головний убір тісно поєднаний із народним комплексом одягу, відноситься до нього як частина до цілого і в цьому співвідношенні має свою специфічну функцію — функцію увінчування. Саме вона тісно поєднує головний убір з народним костюмом, тобто частину із цілим, а всю цілість — із світоглядними категоріями, із духовною культурою народу загалом.

А це, в свою чергу, зумовлює постановку іще однієї проблеми: роль функцій у процесі формування художньо-естетичних особливостей головних уборів.