Функція виступає визначальною класифікаційною одиницею системного вивчення і речового матеріалу, що належить до головних уборів українців, і фактичного джерельного матеріалу, що стосується їх побутування. Не матеріал, не крій, не спосіб ношення послужили класифікації цього явища матеріальної культури, саме поняття «функція» лягло в основу розрізнення типів, видів, нризна чення головних уборів стосовно функцій даного дослідження, це комплекс історично мобільних функцій, тобто таких, що залежать від законів суспільно-історичного розвитку з одного боку, з другого — дають життя новим явищам матеріальної і духовної культури, диктують закони формотворення, способи побутування нових форм у відповідних соціально-історичних умовах.

Отже, функції в діалектичній єдності із зумовленими ними формами та способами їх побутування становлять те єдине ціле, що з плином часу виливається у об’єктивно сформовану, усталену, матеріально-духовну систему, яку ми називаємо традицією. Традиція завжди передбачає історичну глибину і матеріально предметну систему суспільного побутування.

Виходячи із таких загальних міркувань, художньо-естетичні особливості головних уборів українців розглядаємо під трохи іншим кутом зору, ніж їх розвиток і формування. Історичний принцип взято не в хронологічно-поступальному його вияві — від давніших часів до ближчих, зокрема до XIX — початку XX ст., тобто часу, коли традиційні головні убори українців остаточно сформувалися і в нових соціально-історичних умовах (капіталізм, загальний ринок) уже не мали перспективи дальшого творення, і продовжували існування в сфері традиційного побутування,— а в ретроспективному. Ретроспективний принцип історизму в даному випадку видається доцільним, оскільки предметом дослідження не є певні етапи формування художньо-есте тичних особливостей традиційних головних уборів, а ком-

плекси головних уборів, які у сформованому вигляді побутували в XIX — на початку XX ст. При цьому за основу взято здійснену за функціональним призначенням класифікацію традиційних головних уборів. Функція видається нам основним фактором у формуванні і призначенні кожного конкретного головного убору чи цілого класифікаційного ряду головних уборів. Згідно здійсненої класифікації стає очевидним, що, наприклад, виділені в окремий ряд буденні головні убори мають дещо відмінні функціональні характеристики, ніж святкові чи обрядові, відтак, мають і відмінні художньо-естетичні особливості, хоча всі вони разом дають уявлення про етнографічну цілість і тільки в своїй єдності можуть виступати однією з характерних ознак етносу.

При всій різноманітності видів і форм головних уборів, способів їх ношення і побутування весь комплекс головних уборів об’єднується спільними художньо-естетичними законами, серед яких виділимо насамперед такі: композиційна та колористична підпорядкованість головного убору костюмному комплексу; зумовленість декору та інших художніх елементів головного убору функціональним призначенням усього комплексу; синкретична основа семантики і естетичної функції головних уборів.

Але виявлення ролі функцій у процесі формування художньо-естетичних особливостей всього комплексу традиційних головних уборів передбачає необхідність кожну групу їх, виділену за функціональною класифікацією, розглядати окремо.

У сформованому комплексі народних головних уборів, яким він був у XIX — на початку XX ст., ми виділили перш за все групу буденних головних уборів — як найбільш однорідних типологічно (за формою і способом побутування) і поширених по всій території України. До них належать хустки, намітки, очіпки, чоловічі шапки і брилі. Неважко помітити, що домінантою їх класифікації є функція практична. Висуваючи на перший план вимоги утилітарності, вона визначила і обмежене коло предметів, і суворий вибір форм, і простоту побутування (усталеність способів пов’язування хусток і наміток та ношення шапок і брилів). Слід відзначити, однак, що практична функція має досить розгалужену внутрішню структуру, яка складається із кількох первісних значень цієї функції, об’єднаних вимогою практичності.

Серед чинників, які найбільше вплинули на утворення цієї групи головних уборів, функції практичні — захисна та трудова. Саме захисна функція зумовила появу матеріальної речі, яка захистила людину від холоду, дощу, вітру, спеки та інших природних факторів. Уже саме призначення речі функціонально пов’язує її із природними умовами того географічного середовища, в якому людина перебуває, з од-

ного боку, а з другого — матеріально-виробничими можливостями людини в цих же умовах (наявність сировини для виготовлення необхідної речі, засобів виробництва, технологій тощо). Саме вона зумовила і те, що річ з’явилася такою, а не іншою: хустка, намітка — тканою із наявних ниток для ткання (льняних, конопляних, вовняних). Так само і ха рактер виробничих процесів диктував матеріал, форму, їх відповідність, з одного боку—технологічним процесам,

209 а з другого — зумовленість ними. Тут прикрашання не

головне. Тут основа зручність.