Неважко помітити, що в буденних головних уборах естетична функція підпорядковується практичній. Як неважко і зрозуміти, що особливості буденних головних уборів засвідчують історичну глибину традицій, коли людина свідомо зуміла задовольнити свої суспільно усвідомлені потреби. Тоді і виникло співвідношення, потреба (речі) задоволення потреби (річчю), яке ми назвали функцією практичною. Покликані нею до життя речі стали, між іншим, основною матеріально-речовою приналежністю етносу.

Однак на співвідношення функцій практичної та естетичної буденні головні убори реагують дуже своєрідно. Функція естетична не просто підпорядкована практичній, а синкретично співіснує в ній, виявляючись в практично-естетичному понятті доцільності. Основний критерій народного ідеалу краси — доцільність формує ті основні речі, які стають найбільш стійкою характеристикою етносу. В діа-

лектичному розвитку практичної функції, нерозривно пов’язаної з поняттям доцільності, поступово починає формува тися, виділяючись окремо, функція естетична і поняття краси. Розглянемо це лише на одному прикладі. Віра праслов’ян у те, що зображення дощових потоків, які ллються з неба, може викликати дощ, привела до того, що на дівочих і жіночих головних уборах (можливо, це відсилає нас в часи матріархату і віри в єдину богиню-матір) з’явилися різноманітні підвіски із металу, перлів, бісеру, опущені від головного обручика, чільця на чоло, можливо, таке саме походження мають і тороки на хустках. їх в Українських Карпатах ще у середині XX ст. пов’язували таким чином, щоб тороки закривали частину обличчя. Отже, можна думати, що тороки на хустках і підвіски до головних уборів

з’явились не як прикраса. Вони покликані функцією практичною, але в ній є елемент синкретичного злиття практичної матеріальності з духовністю (вірування). Тільки довгі часи побутування підвісок до головних уборів і торок, які витримали зміну вірувань і стали елементом традиційним, перетворили їх в прикрасу, в елемент естетики. Ось він — органічний зв’язок красивого й корисного, втілений на практиці, у головних уборах.

У праці зародились перші закони доцільного й корисного. І якщо буденні головні убори продемонстрували вагомість функції практичної, то святкові показують не менше значення й історичну глибину естетичної. Естетична функція проявлялась у святкових головних уборах і в процесі їх створення, і в процесі їх ношення, і в особливому до них ставленні. Святкові головні убори дбайливіше виготовляли, сумлінніше зберігали. Святкові головні убори відрізнялись матеріалом, збагачувались кольором і декором. У святкових головних уборах спостерігаємо повний відхід від будня, функція практично-трудова в них заперечується. Ті самі предмети, які у буденних головних уборах служили доцільності, у святкових покликані були показати красу. У святкових головних уборах активно діючими є знаки соціальної диференціації.

Отже, стремління до прекрасного у поєднанні з глибоко традиційним характеризує святковий комплекс головних уборів українців як художню систему, що включає конструкцію, об’єм, колорит. Конкретний компонент, який входив у систему святкового головного убору, створювали і прикрашали, як того вимагала традиція. Проте, виготовляючи той чи інший складник головного убору, кожна дівчина або жінка на свій смак могла внести деякі зміни, зокрема, в орнамент, висоту головного убору, кількість

і величину окремих елементів (квіти, стрічки); дотримуючись традиційних норм, втілити в головному уборі СВОЄ розуміння краси, власне світобачення, зробити його довер-шенішим, кращим, додати до нього таку деталь, яка б відрізняла її головний убір від тих, які носять інші дівчата або жінки. Усе це створювало художньо-емоційну виразність головних уборів, велику кількість їх локальних варіантів.

212, 213 у той же час комплекс головного вбрання чітко підпо

рядковувався і творив гармонію з усією системою — народного традиційного костюма. Цей художньо-естетичний закон можна простежити на такій важливій складовій частині головного убору, як намітка. Її орнамент і колорит, способи пов’язування, технічні прийоми оздоблення завжди становили єдине ціле з усім костюмним народним традиційним комплексом.

Намітку декорували тканням і вишивкою. Тканий орнамент у давніші часи побутував повсюди в Україні, а в кінці XIX ст. був поширений на Поліссі, Буковині, Закарпатті, Гуцульщині, тобто там, де за допомогою ткання декорували й інші складові частини костюма. Колорит орнаментальних смуг намітки також поєднувався з колоритом інших компонентів одягового комплексу. На Поліссі досягали художньої виразності орнаментальних смуг при мінімальному використанні колористичної гами, що відповідає художнім засадам створення народного костюма населення вказаного регіону загалом. У західних районах Українського Полісся ткали орнаментальні смуги червоними, з незначним вкрапленням темно-синіх ниток технікою перебірного ткання. В центральних районах Полісся до тканих червоних орнаментальних смуг додавали жовтий і червоний кольори. На Буковині намітки ткали технікою перебірного ткання

білими конопляними нитками по льняній основі або вишивали червоними, чорними, синіми, жовтими нитками 1 чи кольоровим бісером. Рослинний орнамент буковинських наміток завжди відповідав вишитому — найчастіше кольоровим бісером на сорочках і запасках. Це саме можна сказати про ткані намітки Гуцульщини, які також колористично були тісно поєднані з усіма компонентами комплексу. У верховинських перемігках переважали темно-вишневі то-

214, 215

1 Костишина М. В. Особливості традиційного жіночого одягу Буковинського Поділля.— С. 66..

2 Мптейко К. /.,

11олннська О. В.

Одяг //

Гуцульщина.— С. 197.

3 Волинський краєзнавчий музей.— Фонд одягу.—

Р2-1, Р2-11.

4 ГМЄ. Фонд одягу. — № 161-114, 161-115, 161-117, 161-119, 161-120, 161-121.

5 Там же.— № 11-11.

ни, у яблунівських—оранжеві, яскраво-червоні і жовті. Перемітай сіл Яворів Косівського і Устеріки Верховинського районів мали темно-вишневий і сріблястими нитками тканий орнамент. Килимовою технікою ткали орнамент у селах Красноїлів, Малий Рожин. У Вижницькому районі Чернівецької області побутували бурунчукові пере мітки, основу яких ткали з дуже тонкої пряжі, фарбованої у жовтуватий колір, а узорне піткання — із білої бавовняної пряжі 2. У багатьох етнографічних зонах України намітку оздоблювали за домогою вишивки. Вишитий орнамент на намітках побутував у тих місцевостях, де за допомогою хрестикової техніки декорували інші компоненти одягу. Інколи вишивка імітувала техніку ткання так майстерно, що важко було відрізнити її від ткацтва. Зокрема, так декорували намітки на Поліссі. І знов, як і в інших компонентах костюма, в орнаментальних смугах наміток переважала червона гама 3, або біла, коли вишивали білими нитками но білому тлі (північні райони центрального і східного Полісся) 4, інколи з вкрапленням червоної барви 5.