У Городенківському районі (Івано-Франківська область) намітки («перемітай») вишивали шовковими або вовняними нитками. Вишивку виконували гладдю, крученим шовком і металевою блискучою ниткою. Намітки тут вишивали також «низом», «хрестом», «кучерями» з переважанням

червоного кольору. У Тлумацькому районі (селі Оленів) їх вишивали гладдю, шовковою і металевою нитками, в Західному Поділлі (Заліщицький район) — шовком і металевою «золотою» ниткою. Вишитий орнамент таких наміток складається із геометризованих восьминелюсткових розеток і різноманітних ромбовидних елементів, у центральній частині яких найчастіше закомпоновано хрест. Таким чином і техніка декорування наміток, і колорит, і вид орнаменту

216, 217

6 Рыбаков В. А. Язычество древних славян.— С. 533.

завжди поєднувались з декором на інших складових частинах костюма — сорочках, запасках, спідницях.

Орнаментальні мотиви, якими декорували хустки, також чітко підпорядковуються композиційній цільності всього комплексу народного одягу. Так, у східній Галичині відоме оздоблення хусток способом набивання. Ця техніка була поширена у місцевостях, де нею декорували спідниці-«мальованки» (Бойківщина, Яворівщина, частково Волинь). У старовіцьких (поліських, покутських) хустках всю площину заповнювали тканими орнаментальними смугами. Ритм цих смуг обов’язково повторювався в поясному тканому вбранні і на уставках сорочок (Полісся), або в поясному вбранні (Покуття). Така, на перший погляд, чиста декоративність розміщення орнаментальних смуг, чи орнаментальних мотивів на тому чи іншому компоненті костюма (головного убору) залежала великою мірою від знакової і оберего-вої функцій.

За язичницькими народними світоглядними уявленнями, найбільш вразливі місця людини не захищені одягом: кисті рук, ноги, шия, обличчя і голова, де знаходились всі засоби пізнання світу — зір, смак, нюх, слух, повинні були оберігатись і якимось чином протидіяти проникненню під одяг до тіла злих таємничих сил 6. Тому низ рукавів, комір, низ одягу, розріз — пазуху на сорочці вкривали вишитими або тка-

7 Там же.— С. 553.

8 ГМЄ.— Фонд одягу.— .No 1003-27, 2110-49, 161-14; ІМФЕ.— Ф. 43.— Од. зб. 5.— С. 166.

9 ГМЄ.— Фонд одягу. JMo 2148-86, 2110-4.

10 Там же.—

.No 1363-41.

11 1Н АН України.— Фонд одягу.— ЕП/21459.

12 Там же.— ЕП/21455.

ними символічними знаками, з пізнішої точки зору,— орна-ментальними 1. Вишитий або тканий орнамент на кінцях нлатового головного убору мав оберігати голову і обличчя від усього злого. Оберегові знаки наносились на денце і околиш очіпка, на краї хустки 8. Повсюди на хустці орнамент наносили по периметру, щоб оберігати голову з усіх сторін світу 9. Інколи орнамент у вигляді знака оберега розміщували в центрі чотирикутної чи прямокутної хустки. На дитя-

чих хустках, які знаходяться в колекції Державного музею етнографії, вишита червоними і чорними бавовняними нитками складна розетка 10,5 см в діаметрі. Від неї йдуть промені, які закінчуються квадратами, заповненими хрестами (обереговий і солярний знак) |0. На Поліссі і Лемківщині інколи розміщували орнамент на одному куті складеної косинцем хустки, який закривав і оберігав від всього злого голову, шию, плечі. В багатьох місцевостях України з обереговою метою хустку декорували червоними смугами по всій поверхні, залишаючи ледь помітні білі просвіти (Полісся). Інколи всю площину хустки заповнювали орнаментом, що символізував дерево життя (Полтавщина), або розміщеними по кутах чи розкиданих по всьому тлі хустки розетками (солярні знаки), квітковими мотивами, галузками.

У чоловічих головних уборах оберегові знаки розміщували на верхній частині денця. Зокрема, на Сокальщині на денці солом’яного капелюха вишивали червоною, синьою та зеленою вовняними нитками восьмипелюсткову розетку п. В цій же місцевості знак-оберег наносили на поля солом’яного парубоцького капелюха. З обох сторін на полях вишивали червоними і зеленими нитками хрест І2. З метою оберегу тулію чоловічого капелюха обводили у нижній, а інколи і верхній частині, часом і довкола країв крис

кольоровою тасьмою, щоб оберегти обличчя і голову від напасті.

В даному випадку семантика нанесення знаків на головні убори повсюди на Україні однозначна. Але втілення її різне. Якими були знаки — залежало від традицій та індивідуальних смаків. В центральних і східних областях України тулію капелюха обводили лише однією стрічкою. Найбільше різновидів оберегів на капелюхах в кінці XIX

219, 220

13 Там же.

ЕП/2278.Ч, ЕП/22712, ЕП/21494, ЕП/21463, ЕП/21449.

на початку XX ст. збереглося в західних областях України, зокрема у Карпатах і південних районах західного Поділля. На Буковині, Покутті, південних районах західного Поділля тулію капелюха обводили кількома рядами стрічок, вишитих бісером, на Гуцульщині — кольоровими шнурами з кульками — «дармовисами» 1 ’. На бойківському підгір’ї тулію парубоцького чорного фетрового капелюха обводили синьою, червоною і зеленок) стрічками, а їх кінці опускали на плечі.

Художні особливості головного убору залежали не лише від розміщення орнаменту на його складових частинах, а й від розміщення окремих елементів головного убору, яке було тісно поєднане із знаковою функцією. Так, дівчина встромляла у волосся квітку чи зелену галузку з лівого боку голови, а молода жінка — з правого, нарубок прикріплював до капелюха яскраву стрічку і букетик, жонатий — ніколи цього не робив, молоді дівчата і жінки носили яскраві хустки, старші жінки — білі або темних кольорів. Вказані нюанси розміщення елементів-знаків безперечно впливали на формування художнього образу того чи іншого головного убору.

Отже, у святкових головних уборах художньо-естетичні особливості формувались на основі традиції у тісному взаємозв’язку із обереговою і знаковою функціями.