На підставі знахідок з неолітичних могильників (VI III тис. до н. е.) можемо припустити, що в людей тієї епохи головні убори ще не мали розвинених форм, але вони виконані в іншому матеріалі і з іншим оздобленням, ніж у попередню епоху. Залишки головного убору з шкіряної або хутряної шапки з нитяною бахромою виявлено в одному з поховань на Донеччині 7. Неолітичне населення днінро-донецької культури прикрашало шкіряні головні убори наши тими блискучими пластинами, вирізаними із іклів вепра, різних за формою, покритих орнаментом у вигляді нарізок, ліній чи ямок 8. До цього часу на території України не знайдено залишків головних уборів середньоенеолітичного періоду, зокрема трипільської культури. Ця культура поки найширше представлена самобутньою розписною керамікою, що відзначається високою мистецькою майстерністи» ‘. Го ловні убори цього періоду представлені трьома екземнля рами, знайденими на території Молдавії

Зовсім скупі відомості маємо про одяг населення доби бронзи (III — II тис. до н.е.). Поблизу села Черевківське на Донеччині у катакомбному похованні, що датується ранньою порою доби бронзи, виявлено залишки хутра і шкіри, з яких виготовляли одяг і головні убори. Ці знахідки свідчать про те, що племена катакомбної культури доби ранньої бронзи мали певний досвід обробки шкіри і хутра ".

11 Історія Української РСР: У 8 т.— Т. 1,

к її. 1.— С. 102.

12 Куклина И. В. Этнография Скифии по античным источникам.— Л., 1985.— С. 47.

Маємо повніше уявлення про головні убори початку доби заліза. У цей період територію від Дону до Дунаю на заході, від Чорного та Азовського морів на півдні, до сучасної Білорусії заселяли скіфи. Скіфська археологічна культура відома у Північному Причорномор’ї з VII ст. до н.е.12

Археологічні пам’ятки засвідчують і високий рівень розвитку цієї культури, і соціальну та майнову нерівність. Надзвичайним багатством виділяються поховання представників вищих верств родоплемінної аристократії скіфських царів та знаті, розкопані у степовій частині Подніпров’я. Це такі кургани, як Солоха, Чортомлик, Олександроноль. На Керченському півострові знаходиться один з найбагат-ших скіфських царських курганів — Куль-Оба. За останні роки стали відомими поховання знатних скіфів у курганах Мелітопольському, Гайманова Могила поблизу села Балок під Запоріжжям і Товста Могила біля Орджонікідзе.

Багатий поховальний інвентар, пов’язаний із вірою скіфів у потойбічне життя, дав змогу реконструювати поховальний скіфський костюм. Зроблено вже кілька реконструкцій головних уборів, які знаходяться в Ермітажі та Музеї історичних коштовностей України у Києві. Досить

49, 50

13 Геродот. История.— Л.. 1972.— С. 64.

чітке уявлення про зачіски і головні убори скіфів дають срібні, золоті речі із зображеними на них ритуальними сценами. На срібній вазі з кургану Чортомлик (розкопаний у 1862 р. І. Є. Забеліним, датується IV ст. до н. е.) бачимо скіфів із довгим, зачесаним назад волоссям, що спадає на плечі або стрижене «в скобу». Зачіска «в скобу» буде простежуватись пізніше у слов’ян, побутуватиме в часи формування і розквіту Київської Русі, в часи становлення української нації. Більшість чоловіків стриглись на Україні «в скобу» аж до початку XX ст. Начільною пов’язкою волосся пов’язували тільки кінні скіфські воїни і царські особи.

Головні убори у скіфів диференціювались на чоловічі і жі ночі. Матеріали курганів Куль-Оба (розкопаний у 1830 р. Полем дю Брюксом), Товстої Могили (розкопаної у 1971 р. Борисом Мозолевським, датується IV ст. до н. е.) показують, що чоловіки носили гостроверхі головні убори, названі у Геродота «кирбасіями» |3. Вони мають вигляд капюшона башлика (подібний пришивали до верхнього одягу на Україні ще на початку XX ст.). Кирбасії виготовляли з твердого сукна або шкіри. Багаті скіфи прикрашали головний

14 Степанов II. К. История русской одежды.— Пг.,

|б. г.] — С. 8.

15 Мозолевський Б. М. Скіфський степ.—

К., 1983.— С. 51.

16 Степанов II. К. История русской одежды.— С. 24.

17 Маслова Г. С. Народная одежда русских, украинцев

и белорусов в XIX— начале XX в.—

С. 678.

18 Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів.— Ч. 1.—

С. 115.

19 Історія Української РСР:

У 8 т.— Т. 1, кн. 1.— С. 144.

убір золотими пластинками і стрічками з рельєфними зображеннями рослинних мотивів або ритуальних сцен и.

Різноманітніші головні убори заможних скіфських жінок. В кургані Куль-Оба на черепі жіночого поховання виявлено золоту діадему, оздоблену різнокольоровими розетками і зображеннями жіночих фігур та риб, золоті стрічки з круглим медальйоном із зображенням голови богині Афіни в шоломі. Медальйон був прикрашений кількома рядами амфороподібних підвісок та розеток на плетених золотих ланцюжках |5.

Реставрований жіночий головний убір із кургану Чорто-млик (IV ст. до н. е.) складається із високого конусоподібного ковпака з прикріпленою накидкою. В похованні біля черепа жінки і вздовж скелета лежали 57 чотирикутних пластин. Рядок пластин лежав на 25 см вище черепа, обрамляв його трикутником і спускався на плечі, закриваючи руки. Очевидно, пластинки становили кайму якогось покривала, тому що із зворотного боку на них ще були помітні залишки дуже тонкої тканини |6. Згаданий головний убір реконструйований і знаходиться в Ермітажі.

Принагідно нагадаємо цікавий матеріал, що його наводить Г. С. Маслова |7. Вона описує жіночі кокошники з вертикальною лопаттю над лобом із загостренням доверху, відомі у колишніх Володимирській, Нижньогородській, Ярославській, Костромській, Казанській, Вятській, Пермській, Уфім-ській, Пензенській і Симбірській губерніях та в деяких містах на південь від Москви, наприклад, у калузьких міщанок XVIII ст. Г. С. Маслова відзначає, що цей головний убір був поширений на території Володимиро-Суздальської Русі, в місцевостях, наближених до Москви, а також у Поволжі і Приураллі. Подібні високі конусоподібні головні убори побутували в середньовіччі в Західній Європі у франко-бургундському жіночому костюмі 18. У давнину такий кону-совидний головний убір був ознакою високого сану, виступав і символом влади — його носили і жреці, і фараони.

Інакше виглядає головний убір скіфської цариці, реконструйований на підставі матеріалів Товстої Могили 19. Він має форму циліндричної шапки з плоским верхом, обшитої спереду шістьма рядами золотих пластин. З тильного боку шапки звисала тонка тканина, яку обрамляли золоті чотирикутні пластини. (Знаходиться у Музеї історичних коштовностей України.) В окремих випадках циліндричний головний убір прикрашали начільною пов’язкою, можливо, золотою, і підвісними прикрасами.

Відрізняється від попередніх головний убір з кургану, розкопаного А. Бидловським поблизу села Новосілка Вінницької області. Він має форму невисокого гостроверхого ковпака, в нижній частині якого спереду прикріплена начільна пластинка. Вся поверхня шапки оздоблена круглими золотими пластинками. З обох боків до шапки або

20 Королюк В. Д., Литаврин Г. Г., Флоря Б. Н. Древняя славянская этническая общность // Развитие этнического самосознания славянских народов

в эпоху раннего средневековья.— М., 1982.— С. 10.

21 Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XVIII вв.-

c. 26.

начільної пов’язки прикріплювали підвіски. (Реконструкція цього головного убору знаходиться в Музеї історичних коштовностей України.) У деяких головних уборах акцентували начільну частину, оздоблюючи її у вигляді кокошника, викладеного із золотих пластин, на яких зображена сидяча жінка із дзеркалом в руці. Підковоподібний головний убір, зображений на пластинці, знайдений у селі Вовківці Ромен-ського району Сумської області, має подібність із пізніми східнослов’янськими кокошниками.

Знатні жінки скіфів дуже вибагливо прикрашали головні убори. Найчастіше їх оздоблювали золотими пластинками, а звисаючу ззаду тканину декорували по краях. Іншим видом оздоб були високі трикутні золоті пластини, які прикрашали лише начільну частину головного убору.

Іншу різновидність начільної прикраси головного убору становлять знайдені на черепах золоті обручики, декоровані орнаментом. До цієї групи прикрас можуть бути віднесені і діадеми з підвісками. До обручиків кріпили скроневі кільця або розетки з підвісками, які закривали вуха. Пояснюється це тим, що деякі вушні прикраси були настільки важкими, що не могли триматись у вухах. .

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що скіфи, як і населення палеоліту, надавали великого значення прикрашанню начільної частини головного убору. Принцип розміщення прикрас на головних уборах скіфів у багатьох випадках аналогічний знакуванню головних уборів населення палеоліту» з тією лише різницею, що для прикрас застосовували різний матеріал: зуби песця в населення палеоліту, золоті пластинки — у скіфів. Повторюються і форми головних уборів: шапка-каптур — у палеоліті, шапка у вигляді капюшона — у скіфів. Знакова функція в головних уборах скіфів набуває ще більшої ваги, розширюється. Вона розмежовує • головні убори на чоловічі та жіночі, вказує на соціальні моменти в головних уборах.

Отже, закономірним є висновок, що в головних уборах розглянутого періоду нагромаджувався багатовіковий народний досвід їх оздоблення, пов’язаний з певними ідеологічними уявленнями, віруваннями, ритуалами.

Археологічні культури Східної Європи І тис. н. е. сучасні вчені-історики пов’язують із слов’янськими племенами. В І тис. н. е. завершується процес слов’янського етногенезу. Перші певні відомості про слов’ян як особливу етнічну спільність відносяться до І ст. н. е., зокрема в «Природній історії» римського історика Плінія Старшого 211. Як відзначає академік Б. О. Рибаков, «слов’янський світ у першій половині І тисячоліття н. е. простягався від Балтійського моря (по Гензелю — від побережжя між Одером і Віслою) до Лівобережжя Дніпра» 21.

Археологічних даних про головні убори І тис. н. е. мало. Російський історик Б. О. Рибаков реконструював головний

22 Седов В. В. Восточные славяне в VI —XIII вв.-

c. 260.

23 Там же.— С. 139.

24 Історія Української РСР:

У 8 т. Т. 1.. кн. І.— С. 246—247.

25 Винокур /. С. Історія та культура черняхівських племен.— К., 1972.— С. 109.

26 Седов В. В. Восточные славяне в VI—XIII вв.-

c. 265.

27 Рыбаков Б. А. Язычество древней

Руси,— С. 239.

28 Седов В. В. Восточные славяне в VI —XIII вв.

С. 258.

убір другої половини І тис. н. е. на основі матеріалів, знайдених у 1909 р. в селі Мартинівка в басейні ріки Рось. Складовими частинами цього головного убору були срібні налобні обручики і орнаментовані пластини у вигляді форми вуха — навушники 22. Головний убір виявився подібним до добре відомих кокошників, які носили ще в XIX ст. в Україні. При дослідженні курганів у Броварці на річці Сула знайдені матеріали дозволили ученим реконструювати ще один головний жіночий убір — у вигляді обру чика із срібла з підвісками, що звисали колись над чолом. З боків обручика прикріплені спіралі з кілець. З одного боку обруча крім спіралі була прикріплена довга дротяна привіска, а на ній 11 дзвіночків 23. Оскільки поховальний обряд супроводжувався у нраслов’ян трупоспаленням, всі речі, в тому числі і головні убори, згорали разом з померлим у поховальних вогнищах, і тому з періоду слов’янських племінних об’єднань такі пам’ятки відсутні.

Докладніше можна говорити про головні убори черняхівських племен (II—VII ст.), які розселялись на півдні Східної Європи. Головний убір цього періоду шапка, відома із скульптурних зображень ідолів. Значний інтерес становить група пам’яток із Черняхівських поселень, що може бути інтерпретована як залишки святилищ. У святилищі, виявленому в селі Івашківці Новоушицького району Хмельницької області, знайдено три кам’яних ідоли, що мали вигляд чотиригранних стовпів висотою до 3 м, верхня частина яких була оформлена як голова людини. На голові одного з ідолів — шапка, сам він з вусами і бородою 24. На іншому святилищі, відкритому поблизу Новоселицького району Чернівецької області, також знайдена скульптура бородатого чоловіка — божества в конічній шапці 25. В селі Ярівка Хотинського району Чернівецької області на давньоруському поселенні знайдений дволикий кам’яний ідол. Це стовп заввишки 1,7 м, на ньому схематично зображені два плоских обличчя, повернутих у протилежні боки. Одна голова у гостроверхій шапці, друга, очевидно жіноча,— без головного убору 26.

Цінною пам’яткою давньоруської культури є збруцький ідол, так званий Святовид, знайдений у річці Збруч на Тернопільщині в 1848 р. Голова його увінчана сферичною шапкою з околишем 2‘. Подібна шапка зображена також на голові новгородського кам’яного ідола, знайденого в По-шехоні.

В. В. Седов припускає, що в язичницькі часи подібні головні убори були атрибутом язичеських божеств і племінних князів 28. Це простежуватиметься у давньоруських зображеннях на іконах і фресках, на яких подібні м’які сферичні шапки з хутряним околишем були важливою регалією князя.

29 Історія Української РСР:

У 8 т.— Т. 1, кн. 1,— С. 276.

30 Нидерле Л. Быт и культура древних славян.— С. 199; Кондаков Н. П. Изображение русской княжеской семьи

в миниатюрах XI в.— Снб., 1906 —С. 112.

31 Забелин И. Домашний быт русского народа: Домашний быт русских цариц

в XVI—XVIII ст.—

М., 1872.— С. 580.

32 Кондаков Н. П. Изображения русской княжеской семьи

в миниатюрах XI в.— С. 112.

33 Нидерле Л. Быт и культура древних славян.— С. 152.

34 Там же.— С. 153.

35 Кондаков Н. П. Русские клады. Древности великокняжеского периода.— Снб., 1896.— Т. 1.— С. 101.

Головні убори населення періоду Княжої доби

У IX ст. в Середньому Подніпров’ї розквітла одна з найбільших держав середньовічної Європи — Київська Русь 29, яка підтримувала широкі економічні, політичні й культурні зв’язки з багатьма країнами Сходу і Заходу. З 988—989 рр. офіційною релігією Київської Русі стало християнство, а церква виступала одним із рушіїв суспільного життя, побуту і культури держави. Разом з християнством давньоруська культура сприйняла деякі елементи візантійської культури, оскільки Візантія в ті часи була для всього християнського світу законодавицею моди, смаку, освіченості, мистецтва. Разом з іншими елементами культури проникали у давньоруський костюм деякі компоненти візантійського одягу. Правда, давньоруський народний костюм до середини XIII ст., тобто до золотоординської навали, був позначений своєрідними особливостями, а візантійський одяг поширювався лише серед феодальної верхівки. І навіть у князівсько-боярському костюмі, призначеному для парадних церемоніальних випадків, який в цілому продовжував традицію візантійську і відрізнявся від народного костюма і костюма знаті 30, побутували типово слов’янські елементи — крій деяких компонентів одягу, розміщення декору на вбранні. Отже, й парадний князівський костюм стародавньої Русі X — середини XIII ст. не був повністю візантійським і зберігав властиву йому своєрідність, пов’язану з самобутнім характером культури східних слов’ян, а крім того, «належав у той час до загальних для всієї Європи форм одягу» 31.

Предмети одягу часів Київської Русі до наших днів не збереглися. Тому про головні убори можна судити по найбільш древніх східних, руських і візантійських рукописах. Велике значення мають іконографічні джерела — мініатюри, фрески, мозаїка, графіка, живопис, в яких найчастіше і найбільш детально відображені князі та їх близьке оточення. Заслуговує на увагу Псалтир XI ст. із зображенням князя Ярополка Ізяславовича (1085 р.), його дружини Ірини і матері Гертруди. П’ять аркушів рукопису містять малюнки із зображеннями руської князівської сім’ї. Добре видно головний убір жінок, який Н. П. Кондаков називає «убрусом» 32. Велику цінність становить древнє іконописне зображення князів Бориса і Гліба, синів великого князя Володимира Святославовича, вбитих у 1015 р., яке є копією оригіналу, написаного для Вишгородської церкви одразу ж після їх смерті 33. Князі вбрані в типовий одяг — шуби і шапки и.