Чітко проступають зображення фігур, виконаних емаллю, на дорогоцінних речах, так званих бармах київського скарбу, знайденого у 1824 р.35 Ці зображення виконані

36 Полное собрание русских летописей.— Л., 1925,— Т. 5.—

С. 146; Фасмер М. Этимологический словарь русского языка; В 4 т.—

М., 1986,— Т. 2.—

С. 252.

37 Срезневский И. Материалы для словаря древнерусского языка: По письменным источникам.— Спб., 1893.— Т. 1 —

С. 1258.

38 Срезневский И. Материалы для словаря древнерусского языка.— Спб.,

1903.— Т. 3.—

С. 1582.

39 Житие Феодосия: рукопись XII в.: Памятники русской литературы XII и XIII веков: — Спб., 1872.— С. 72;

Нидерле Л. Быт

и культура древних славян.— С. 597.

настільки старанно, що можна розгледіти костюм і навіть окремі його деталі.

У письмових пам’ятках збереглися і назви деяких головних уборів. Термін «клобук» згадується в літописі 1153 р. як головний убір князя Ярослава Галицького, який сидів «на отни мести в черне мятли и в клобуце» 36. І. Срезнев-ський подає терміни «колпак», «калпак» 37, «шапка» 38. Термін «клобук» відомий і з рукопису XII ст. Існують дані,

що клобуки виготовляли на продаж монахи Києво-Печерської лаври — «копытца плетоущи и клобуки» 39.

Матеріалом для виготовлення головних уборів були вовняні тканини, шкіра, хутро. їх залишки знаходять у східнослов’янських курганах XI—XIII ст., а праслов’янський характер термінології вовняних тканин (сукно, сермяга, опона, власяниця) свідчить про широке їх застосування в ранні періоди історії слов’ян 40. Як відомо, багато тканин для виготовлення головних уборів ввозили з-за кордону — з Арабського Сходу і особливо із Візантії, яка вже в VI ст. стала значним центром розвиненого ткацького ремесла, де виготовлялися найрізноманітніші шовкові, вовняні, льняні, а з X ст. і бавовняні тканини. Найбільше ввозили відомих на ті часи у багатьох країнах візантійських цупких шовкових та вовняних тканин з вишитим або тканим узором. Серед тканин користувались популярністю славнозвісні золотні тканини: золото-візерункова парча та золотний алтабас, що нагадував тонкий металевий лист.

Так, «аксамити», «поволоки» згадуються у 1164 р., коли грецький імператор прислав «дары многы Ростиславу» (Іпа-тіївський літопис) 41.

В «Слові о полку Ігоревім» серед трофеїв, захоплених руськими воїнами у половців разом із золотом, названі «паволоки и драгие аксамиты» 42. Згадані тканини оцінювались на вагу золота, їх використовували на пошиття князівських головних уборів і одягу.

40 Седов В. В. Восточные славяне в VI—XIII вв.—

С. 57.

41 Арциховский А. В. Одежда / / История культуры Древней Руси,— С. 255.

42 Слово о полку Ігоревім.— К.,

1977.— С. 12.

43 Диакон Лев. История.— М.,

1988,— С. 82.

44 Арциховский А. В. Одежда.— С. 242.

45 Полное собрание русских летописей.— Т. 5.— С. 122.

46 Голочко 17. 17. Древний Киев.— К.,

1983,— С. 203, 205.

В XI—XII ст. в руські міста проникали французькі і фламандські сукна. Очевидно, що в цей період для потреб князівського двору виготовляли дорогі тканини в князівських текстильних майстернях.

Чоловічі головні убори Київської Русі, як і в наступні історичні періоди, тісно поєднані із зачісками. Чоловіки носили напівдовге волосся, що спадало на потилицю. Підстригали його півколом під традиційні «скобу» чи «кружок».

Візантійський історик Лев Диякон свідчить, що в князя Святослава Ігоревича пасмо волосся з маківки звисало набік 43. Подібна зачіска була поширена і в дніпровських козаків у XVI—XVIII ст., а в XIX ст.— у частини сільського українського населення на Лівобережжі 44.

За Володимира Святославича стає загальноприйнятим у слов’ян відрощування бороди і вусів. Голити бороди заборонялось законом. В «Судній грамоті» Ярослава навіть відзначається: «Аще пострижет голову или бороду — єпископу 12 гривен, а князь — казнить» 4>.

В IX—XII ст. усі чоловіки носили найчастіше головні убори із сферичним наголовком — опуклим або злегка видовженим і загостреним. Висота наголовка і околиша не були сталими 46.

Влітку князі одягали високі шоломоподібні шапки, інколи прикрашені орнаментом. Околиш робили не хутряний, а із тканини. На парадну церемоніальну шапку кріпили діадему — один із символів князівської влади.

Шапку із шовкової тканини, затканої золотом, знайшов російський археолог і історик Д. Я. Самоквасов (1843— 1911) при розкопках кургану в Каневському повіті в селі Росава на Київщині. На ній спереду зверху донизу нашиті дві смуги, оздоблені золотими орнаментованими пластинками, по боках шапки над скронями — золоті плоскі кільця. Шапка завершувалась прикрасою із слонової кістки, в яку, можливо, вставляли оздоблення у вигляді султана. Подібні

шапки зображені на слов’яно-руських, а також візантійських пам’ятках IX—X ст. Так, імператор Василій Македонянин одягнутий у руський одяг, в тому числі і шапку з тканини, перетканої золотим позументом і прикрашеної золотими пластинками 47. Шапки із сферичним наголовком і хутряним околишем, очевидно, були зимовими. Такі шапки бачимо на зображеннях святих в «Окладі Мстиславового Євангелія» початку XII ст. (до 1117 р.) 48.

47 Прохоров В. Материалы по истории русских одежд и обстановки жизни народной.— Сиб., 1881.—

С. 39, 50.

48 Там же.— С. 75.

49 Історія українського мистецтва: У 6 т.— К., 1966.— Т. 1.—

С. 333.

50 Сказание о святых Борисе и Глебе: Сильвестровский список XIV в.—

Спб., I860,— С. 74, 84, 125.

51 Арциховский А. В. Одежда.— С. 248.

На головах святих Бориса і Гліба світло-оранжеві, опушені хутром шапки, прикрашені спереду вертикальною червоною смугою. Такі самі за формою шапки зображені на головах Бориса і Гліба з ікони кінця XIII — початку XIV ст.49 На іконі 1340 р. «Борис і Гліб на конях» (Третья -ковська галерея) Борис і Гліб зображені у шапках з опуклим наголовком, опушених хутром. У Бориса на шапці наголовок червоний, у Гліба — зелений. Обидві шапки прикрашені спереду золотими стрічками. В подібній шапці бачимо Гліба на графічному зображенні в «Сказании о святых Борисе и Глебе» 50. Отже, м’які сферичні шапки з хутряним околишем були обов’язковим атрибутом убрання руських князів. Це підтверджується численними зображеннями на давньоруських мініатюрах, іконах, фресках XI—XVI ст. Шапка згаданої форми має аналоги серед головних уборів усіх народів Європи і Азії того часу, проте найбільш характерною вона була на Русі51. Крім сферичних головних уборів з опуклим наголовком князі носили невисоку зимову шапку з гостроверхим завершенням, оздоблену довкола хутром.

Відомі і князівські шапки з піднятими навушниками у вигляді тривуха. В такій шапці зображений в «Ізборнику Святослава» син Ярослава Мудрого Святослав. До «Ізборника» доданий рисунок із зображенням сім’ї Святослава Ярославина 52.

Як бачимо, поступово, з народної традиції, зберігаючи характерну форму та інші ознаки, князівська шапка розвивалась як символ, знак найвищої влади. Очевидно, завер-

55, 56

52 Изборник великого князя Святослава Нрославича 1073 года.— Гіг.,

1880. Л. 2.

шальним моментом у цьому формуванні стала так звана шапка Мономаха. Тоді ж, у X ст. великокнязівській шапці було надано значення корони. До наших днів збереглася в народі приказка: «Тяжка ти, шапка Мономаха». Шапка Мономаха — це не тільки знак, який вказував на високий титул її власника, а й символ влади саме великого князя київського престолу. З літописів відомо, що далеко не кожний князь міг зайняти і втримати київський престол, за який велася постійна боротьба. Шапка Мономаха була важкою не тільки в переносному, а й у прямому розумінні — пишно оздоблена золотом і коштовним камінням. Про походження шапки Мономаха написано багато, особливо у дореволюційних виданнях. На жаль, в публікаціях про шапку Мономаха трапляється чимало вигадок і перекручень, мотивами яких часом служили політичні та ідеологічні міркування. В роботі «До питання про шапку Мономаха» історик А. Спіцин (1858—1931), намагаючись довести, що у великого князя київського не було атрибутів верховної влади, стверджує, що насправді шапки Мономаха не існува-

53 Спіщин А.

К вопросу о Мономаховой шапке // Записки отделения русской и славянской археологии Императорского археологического общества.— Сиб., 1906.— Вып. 1.—

Т. 8.— С. 148.

54 Там же.— С. 149.

55 Там же.— С. 152.

56 Там же.— С. 163.

57 Рабинович М. Г. Древнерусская одежда IX—XIII вв.

// Древняя одежда народов Восточной Европы.— М.,

1986.— С. 47.

ло. Вибудовуючи свою систему доказів, почав навіть заперечувати, що великий князь київський Володимир Всеволодович називався Мономахом. «Ще не звернули уваги на ту обставину, що Володимир Всеволодович, очевидно, насправді зовсім не називався Мономахом. Скоріше, це назва пізня, книжна, ледве не того ж часу, що і легенда про шапку Мономаха» 53. Легенду про шапку Мономаха згаданий історик називає пізньою вигадкою, «принаймні після 1498 р.» — часу церковного вінчання Дмитрія 54.

Про походження шапки Мономаха А. Спіцин пише, що «золота шапка» разом з іншими великокнязівськими регаліями знаходилась у казні московського князя ще з часів, очевидно, Івана Калити: «Як потрапила шапка до Івана Калити, була вона придбана ним особисто чи дісталась у спадок, ми не знаємо, оскільки не маємо заповітів царів більш раннього часу» 55. У висновках названої праці А. Спіцин конкретизує, що «в Росію шапка потрапила через Олександра Невського або ж через одного із його нащадків, московських князів XIII—XIV ст., а швидше, вивезена із Орди Іваном Калитою, який відкрив широкий шлях на Русь східній культурній течії» 56.

Таких заплутаних та історично неспроможних фактів можна було б навести багато. Однак дивує те, що подібним працям не дають належної критичної оцінки вчені наших днів. Так, в одній із праць останнього часу «Древняя одежда народов Восточной Европы» М. Г. Рабінович, посилаючись на А. Сніцина, пише: «В XIV ст., отримавши в подарунок золоту восьмиклинну тюбетейку бухарської роботи, московський князь звелів приробити до неї соболину облямівку-

для подібності з традиційною княжою шапкою, і тільки тоді вона стала великокняжим, а потім і царським вінцем. Це і є знаменита шапка Мономаха» 5‘. Автор взагалі відмовився якимось чином пов’язати згадану шапку з ім’ям Володимира Мономаха.

Насправді шапка Мономаха пов’язана з іменем цього великого князя, який займав київський престол у 1113— 1125 рр. Свою роль знаку-символу шапка Мономаха не втратила і в XIV ст., в період боротьби за централізацію Московської держави і зростання її політичної могутності, коли центр Русі перемістився у Москву і московські князі стали спадкоємцями київського престолу. Тоді ж з усіма князівськими регаліями в Москву була передана і шапка Мономаха.

Шапка, що експонується у Оружейній палаті, має золототкану тулію, прикрашену ажурним узором, дорогоцінним камінням та хутром. Чи саме такою ця шапка була за Володимира Мономаха, сказати важко. Очевидно, її поновлювали у наступні століття. Важливим є те, що це був символ корони, символ влади, який передавався у спадок тільки великому князю.

ГОЛОВНІ УВОРИ

57, 58

58 Толочко II. Древний Киев.

К., 1983.—С. 203.

59 Радзивилловская или Кенигсбергская летопись: Фотомеханическое воспроизведение рукописей. — Спб., 1906.— Вып. 1—2.

На нашу думку, походження «шапки Мономаха» слід шукати не в Орді, не в Бухарі, не в Китаї, а в Україні-Русі. Варто уважніше придивитись до реконструйованої П. Толоч-

ко .. . . . і» •

ком шапки київського князя і уявити на князівській шапці замість княжої діадеми соболине хутро, зверху завершення у вигляді хреста, і висновок напрошується сам собою: це традиційна руська шапка, повсюдно поширений у той час чоловічий головний убір.

Шапки із дорогих золототканих матеріалів з хутряною або позументною облямівкою, прикрашені металевими, а інколи золотими пластинками із тисненими на них візерунками, носили не тільки князі, а й інші знатні особи. Про це і свідчить фреска XI ст. в південній вежі Софійського собору в Києві (ігри на іподромі).

Про головні убори знатних феодалів можна скласти уявлення також з ілюстрацій Радзивіллівського літописного зводу, доведеного до 1206 р. На деяких мініатюрах бачимо людей у шапках із сферичним верхом, що мають закочений околиш, або хутряну облямівку 59.