Чоловічі головні убори XV—XVIII ст., як і в попередні історичні періоди, тісно поєднуються із зачісками. Найбільш поширеною зачіскою (крім населення Карпат), яка побутувала в усіх чоловіків (але переважала у селянства), була зачіска «під макітру», коли волосся підстригали довкола голови, надаючи йому однакової довжини. Побутувала й зачіска, подібна до попередньої, коли стригли не всю голову, а лише потилицю, залишаючи над лобом чуб. Городяни, козацька старшина й дворянство підголювали волосся, залишали невеликий кружок лише на маківці голови і частково ззаду на потилиці.

Характерними у XVI—XVII ст. були зачіски козацтва. Найпоширенішою зачіскою був згаданий ще у IX ст. візантійським істориком Львом Дияконом «оселедець». Усю голову голили, за винятком маківки, де залишали пучок волосся, яке ретельно відрощували у довге пасмо. Така зачіска зафіксована на українських народних картинах «козаків-мамаїв». Іноді від основного «оселедця» відділяли невелике пасмо (не більше двох пальців завширшки) і напускали його на чоло. Гоління дедалі більшої частини голови привело до появи у запорозьких козаків подекуди й цілковитого гоління голови .

Зазначимо, що зачіска у козаків була пов’язана з віковими відмінностями. У сім років хлопчикам підстригали волосся, залишаючи чуб спереду, в чотирнадцять років стригли волосся «під макітру», але оставляли пасмо, яке в майбутньому мало стати «оселедцем». У двадцять один рік, коли посвячували хлопця у лицарський стан, волосся голили, залишаючи лише «оселедець».

Іншу групу становлять зачіски з довгим волоссям, яке спадало на плечі й спину, характерні для Західної України. В центральній та східній частині українських земель довге волосся мали лише писарі і взагалі особи розумової праці. Вуса були характерні для чоловіків усіх верств суспільства. В XVI ст. бояри носили бороду. На давньоруській книжковій мініатюрі XVI ст. «Набег половцев на Галицкую землю в 1158 году» зображені боярин і селянин, сучасники автора мініатюри. Боярин намальований з бородою, а селянин — з голеним обличчям 79.

У XVII—XVIII ст. старші чоловіки мали бороди, більшість — і вуса. У козаків, особливо запорозьких, довгі вуса звисали на підборіддя. Інколи їх закручували догори. На західних українських землях віддавали перевагу невеликим, підстриженим над губою вусам, трохи спущеним до кутів рота, або піднятим в сторони.

Головні убори чоловіків XV—XVIII ст. різнилися як за матеріалом, так і за формою. Конструктивна різноманітність головних уборів тісно пов’язана з їх функціональним призначенням. Так, серед розмаїття головних уборів виділяються за сезонною ознакою літні селянські брилі. Назва

80 Там же.

81 Ііатюк Л. І. Назви одягу

в «Актовій книзі Житомирського міського уряду кінця XVI ст.» —

С. 23; Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т.— М., 1986. — С. 252; Словарь русского языка XI — XVII вв. М., 1980.— Т. 7.— С. 253.

82 Шафонский О. Черниговского наместничества топографическое описание…— С. 32.

83 Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. — Т. 1.—

С. 1258.

84 Комиссаржев-ский Ф. Ф. Костюм // Театр и искусство.— Спб., 1910.—С. 472.

85 Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.— К., 1978,- Т. 2.—

С. 554.

86 Историкостатистическое описание церквей и приходов Волынской епархии // Волынские Епархиальные ведомости. 1898.— 21 августа.— С. 907; Созанський I.

З минувшини м. Бродів (Причинки до історії міста в XVII в.// Записки наукового товариства імені Т. Г. Шевченка.— Т. 98. кн. 6.— С. 12.

«бриль» засвідчена в українських джерелах XVI ст. На думку етимологів, слово «бриль» могло виникнути у слов’янських мовах на базі італійського «ombrella» — парасолька.

На Україні солом’яний бриль носили повсюдно. Його плели, як правило, з житньої соломи з невисоким плоским або опуклим наголовком і широкими берегами.

У населення галицьких земель і Карпат побутували схожі за формою на солом’яні брилі повстяні капелюхи з трохи загнутими догори крисами й плоским наголовком, прикрашеним стрічкою, а в святковому вбранні квітами, пір’ям, вовняними кульками. Це був не лише літній головний убір, а й демісезонний, тобто призначений для ношення весною й восени.

В галицьких землях були поширені ще й повстяні капелюхи з невисоким опуклим наголовком і неширокими, загнутими догори крисами. Такі капелюхи зображені на головах селян з книжкової мініатюри XVI ст. «Набег половцев на Галицкую землю в 1158 году» 8". Хоч на мініатюрі відбиті події XII ст., художник «одягнув» персонажів в одяг своїх сучасників.

Поширеним головним убором чоловіків з часів Київської Русі і впродовж наступних століть аж до початку XX ст. залишався повстяний ковпак. Слово «ковпак» засвідчене в джерелах XVI ст.*1 У селян побутували високі ковпаки з опуклим, рідше плоским наголовком і повстяним околишем. Носили селяни круглу повстяну шапку — «єломок». О. Ша фонський зафіксував цей термін і головний убір на чернігівському Поліссі ще у другій половині XVIII ст.82 Заможні бояри і дворяни XV — першої половини XVI ст. носили ковпаки також у формі зрізаного конуса з опуклим верхом з дорогого матеріалу, з розрізаним спереду околишем, який оздоблювали коштовними гудзиками і запонками 83. Заможні молоді люди вдягали «мурмолку» — з парчі, з конусоподібною тулією і опуклим наголовком та з піднятими догори, розрізаними спереду й оздобленими коштовним камінням крисами 84. Інколи околиш розрізали спереду і ззаду. В подібних головних уборах зображені на книжкових мініатюрах руські князі і половецькі хани. їх головні убори схожі настільки, що важко відрізнити князівський від ханського. Це наводить на думку про культурні взаємозв’язки Русі і Дикого поля.

Іноді конусоподібні головні убори мали алтабасовий околиш, який щільно прилягав до тулії. Розріз околиша спереду зашнуровували навхрест тасьмою іншого, ніж шапка, кольору.

Термін «шапка» на означення головного убору зустрічається у джерелах XIV—XV ст.85 З 1550 р. в цехових документах міста Ковеля, з XVII ст.— міста Бродів засвідчені ремісники-шапкарі 81>. Як уже зазначалося, зубожілі

87 Гошко Ю. Г. Населення Українських Карпат XV—XVIII ст.—

С. 160.

88 Батюк Л. І. Назви одягу в «Актовій книзі Житомирського міського уряду кінця XVI ст.» — С. 23.

89 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание…— С. 32.

90 Киевская Псалтырь

1397 года.— М., 1978.— Л. 52.

91 Батюк Л. І. Назви одягу в «Актовій книзі Житомирського міського уряду кінця

XVI ст.» — С. 23.

92 Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст.— К., 1986.—С. 32.

93 Киевская Псалтырь

1397 года.— Л. 52.

селяни і бідніше міське населення носили шапки з повсті, дешевих покупних тканин і овечого хутра. В шапках з овечого хутра зображені пастухи на іконі XVI ст. з села Вовче н‘ (тепер село Середа Турківського району). В XVI — XVII ст. в Україні найбільш поширеною шапкою у селян і міського населення була висока смушева шапка — кучма (угор. «kucsma»): «Далем кучму себе пошити з чорных смушков» 88—циліндричної форми або у формі зрізаного конуса. О. Шафонський відзначає, що кучму носили в Україні повсюдно89. Міське населення — купці, цехові майстри, ремісники — носили шлик — конусоподібний, із сукна, із смушевим околишем. Ці шапки побутували вже в XIV ст. їх зображено на малюнку з Київської Псалтирі 1391 р.90 У XIV—XV ст. в містах носили гостроверхі фалюн-дишеві шлики з парчовим околишем, із загнутим назад верхом. Інший різновид цієї шапки — високий шлик, у якого закочений назад тільки вершок, але не гострий, а заокруглений. Таку шапку робили з фігурно вирізаним околишем, носили її здебільшого молоді люди.

Зимові шапки заможних верств населення були різноманітні, відрізнялись вони не стільки формою, скільки матеріалом. У XIV—XVI ст. особливо розкішними, як і в попередні часи, були зимові шапки знатних бояр — схожі на традиційні руські шапки з невисоким гостроверхим наголовком, що за формою нагадує руські церковні бані. Ці шапки виготовляли з дорогих тканин, оздоблювали хутряним околишем. Тулію прикрашали золотою вишивкою, тасьмою. Міські багатії носили шапки-шлики — конусовидні, з гострим або опуклим наголовком, із дорогого привозного сукна та околишем з хутра куниці чи лисиці. В актових книгах трапляються короткі описи згаданих шапок: «Шлик фалюндишевий

червоний, лисицею бурою підшитий»; «шлик лиси|й], сукном ліонським червоним критий» 9|; «шлик соболь[ий] кармази-

„ QO

новый» .

Відомі в цей час — у XIV—XV ст. невисокі круглі шапки з плоским наголовком і низьким околишем. В XIV ст. околиш робили й з позументу. Наголовок оздоблювали позументними смужками, розміщеними навхрест. У такому головному уборі ніби поєднуються шапка і князівський вінець 93. Носили його, очевидно, княжичі і чоловіки знатного походження. Форма цього головного убору залишалась у побуті знатних людей у наступні століття, але околиш уже робили або із позументу, або із хутра, про що свідчить український портретний живопис XVIII ст.

В українських портретах XVII—XVIII ст. образ людини конкретизується за допомогою її матеріальних атрибутів, скрупульозно виписуються обстановка, одяг, головні убори, як, наприклад, на портретах братів Івана і Якова Шиянів, ктиторів Нікопольської церкви (виконані портрети у 1784 р., знаходяться в Історико-краєзнавчому музеї в Одесі). В руках

94 Портрет Данила Єфремовича.

1752 р. Державний музей українського образотворчого мистецтва.

95 Державний історичний музей України. Фонд тканин.— Т/726, Т/80 (далі: ДІМ України).

і в одного, і в другого бачимо круглу шапку з невисоким наголовком, обрамлену хутром.

Знатні дворяни XVIII ст. носили також шапки з дорогої привозної тканини — алтабасу, у формі низького циліндра з опуклим наголовком. Невисокий околиш робили з дорогого хутра з коротким ворсом. Тканина наголовка шапки відповідала характеру тканини на жупані, як це бачимо на портреті XVIII ст.94

На західних землях України в XVII—XVIII ст. був поширений близький до польської варіант селянської шапки з круглим, різної висоти околишем, з квадратним наголовком 95. Шапки з квадратним верхом носили і міщани. На акварелі Ю. Глоговського, підписаній «Львівський громадянин 1600 року» (№ 1614), на голові чоловіка зображено шапку з червоним квадратним наголовком, облямовану у нижній частині хутром. Головні убори українських шляхтичів Східної Галичини в деяких елементах наслідували головні убори знатних феодалів Західної Європи, так само як головні убори центральної і лівобережної України мали багато спільних рис із головними уборами російського дворянства.

На кількох акварелях Ю. Глоговського, що мають однаковий підпис «Шляхтич з Червоної Русі» (№ 3091), чоловіки зображені у невеликій за розміром чорній повстяній циліндричній шапці-магерці, оздобленій довкола чорною стрічкою. Над чолом на шапці прикріплені коштовною оздобою три пір’їни, що означало родовите дворянське походження. Шляхтичі носили і круглі сферичні шапки — червоні, оздоблені у нижній частині тканиною, перетканою золотом. Верхня частина золототканої смуги вирізана зубцями. Таку шапку зображено на акварелі Ю. Глоговського, що є копією портрета XVII ст. Г. Гуляницького з Лаврова на Львівщині.

Окрему групу становлять головні убори козацтва. За своїм соціальним станом українське козацтво XVI—XVIII ст. не було однорідним. Тому форми їхніх головних уборів вказували на станову приналежність. Так, різні шапки були у козацької старшини, у запорозьких, реєстрових, виборних, компанійських, чорноморських козаків.

Переважну більшість козацьких, як і селянських головних уборів, виготовляли з повсті, а також із сірого або чорного смуха. У XV— XVI ст. головні убори козаків були подібні до селянських гостроверхих високих повстяних шликів. Запорозькі козаки носили шапки з високим околишем із сивого овечого хутра та з суконним чи шовковим верхом, подібним до ворока (мішечка із гострокутним дном), червоного, зеленого або синього, оздоблювали їх’ нашитим навхрест золотим чи срібним позументом і завершували китичкою — золотою або срібною. Околиш шапки часто правив козакові за кисет чи кишеню: гуди він клав тютюн, креса-

ло, люльку 96. В козацьких шапках активно виступає знакова функція. Так, колір шлика запорозької козацької шапки вказував, до якого куреня належить козак. Шапку з шликом зображено на козакові з відомої картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», картині М. ГІимо-ненка «У похід» та ін.

Реєстрові козаки носили гостроверхі високі повстяні шапки з низьким хутряним околишем. Іноді ковпак шапки

69, 70, 71

96 Флейшер.

«Максим Залізняк». 1858 р. Державний музей етнографії; Яворницький Д. Історія запорізьких козаків //

Жовтень. 1988.

№ 8.—С. 94.

97 Українська народна картина «Козак-мамай».

Друга половина XIX ст. Державний музей українського образотворчого мистецтва.

98 Українська народна картина «Козак-мамай». Кінець XIX початок XX ст. Державний музей українського образотворчого мистецтва.

99 Українська народна картина «Козак-мамай». Кінець XVIII початок XIX ст. Дніпропетровський художній музей.

100 «Борис. Владимир и Глеб с житием Бориса и Глеба». Ікона початку

XVI ст. Державна

Третьяковська

галерея.

виготовляли з червоного сукна, внизу замість околиша оздоблювали вишивкою. Верх шапки закінчувався китичкою,

о Q7

його завжди загинали назад .

Деякі форми головних уборів козаків виникли під впливом військових головних уборів XVII ст. тих народів, з якими козакам найчастіше доводилось маги військові контакти. Так, виборні козаки в XVI—XVII ст. носили шапки, подібні до польських — з вузьким хутряним околишем і суконним червоним верхом у вигляді м’якого берета. Верх шапки оздоблювали тасьмою, позументом, що сходились у центрі наголовка. Такий головний убір зображений у праці О. І. Рі-гельмана «Летописное повествование о Малой России». Різновидом згаданого головного убору є червона шапка у вигляді великого берета з білим околишем з овечого хутра. До плоского наголовка прикріплений великий синій

гудзик .

Козаки-чорноморці носили високі червоні шапки з опуклим наголовком, який трохи розширювався догори. В центрі наголовка чіпляли великий червоний гудзик. Околиш робили з чорного овечого хутра ". Козаки-підіїомічники мали неви-

соні плоскі шапки, що відрізнялись від шапок виборних козаків вищим хутряним околишем і вужчим верхом, який не нависав над околишем. Побутували у козаків шапки червоні, з опуклим наголовком, розширеним до верху. Подібні шапки зображені на іконі XVI ст. «Борис, Володимир і Гліб з житієм Бориса і Гліба» |0°. Тут шапки Бориса і Гліба вже відрізняються від зображуваних на ранніх іконах, зокрема на іконі XIV ст.101

101 «Борис и Глеб.. Ікона XIV ст. Державний Російський музей.