Г. Г. Стельмащук


ТРАДИЦІЙНІ ГОЛОВНІ УБОРИ УКРАЇНЦІВ

-важлива складова частина народного одягу,

компонент, що здавна виконував функції захисну, естетичну, виступав як символ, оберег, але при цьому мав лише йому властиве призначення —

завершення одягового комплексу.

Наукова думка

I. З історії розвитку головних уборів

II. Традиційні головні убори українців періоду капіталізму

III. Традиційні головні убори українців у народних звичаях та обрядах. Символи і атрибути

IV. Роль функцій у процесі формування художньо-естетичних особливостей традиційних

головних уборів українців

Г.Г. Стелъмащук

ТРАДИЦІЙНІ ГОЛОВНІ УБОРИ УКРАЇНЦІВ

КИЇВ

НАУКОВА ДУМКА 1993

ББК 63.5(4УКР) С79

Відповідальний редактор Ю. Г. ГОШКО

Затверджено до друку

вченою радою Інституту народознавства АН України

У монографії вперше розглянуто процес розвитку головних уборів та зачісок, що побутували на території України з найдавніших часів до початку XX ст. Висвітлюються всі види і форми головних уборів різних соціальних груп населення, загальні риси та регіональні відмінності. Показано роль атрибутів, символів, знаків у головних уборах, особливо обрядових. Для істориків, етнографів, мистецтвознавців, художників викладачів та студентів, усіх, хто цікавиться питаннями матеріальної та духовної культури українського народу.

Редакція видань з літератури, мистецтва та народознавства

Редактор

М. Т. Максименко

0505000000-151

221-93

94-92

© Г. Г. Стельмащук, 1993

Вступ

1 Рыбаков Б. А. Язычество древних славші.— М., 1981.— С. 462—463;

Седов В. В. Восточные славяне в VI—XIII вв — М., 1982.— С. 226; Попович М. В. Мировоззрение древних славші.— К., 1985.— С. 83, 87.

1 ІІопович Аі. В. Мировоззрение древних славян.—

С. 83, 87.

Народний головний убір — одна з важливих складових частин народного костюма, що становить надзвичайно розвинутий складний комплекс, який не лише включає велику кількість різноманітних компонентів, а й передбачає способи їх носити, поєднувати між собою, узгоджувати із зачіскою. Як невід’ємна структурна одиниця народного костюма головний убір знаходиться у залежності від соціально-економічних факторів, географічних та кліматичних умов, історичного розвитку суспільства, світоглядних уявлень, релігійних вірувань народу.

Як частина цілого головний убір має свої специфічні риси, сформовані в процесі постійного функціонального вдосконалення. З найдавніших часів він виконував практичну функцію — захищав голову людини від холоду, спеки, удару. Паралельно формувалося і поняття про головний убір як символічний знак і оберег. Крім захисної, практичної знакової та оберегової функцій головний убір виконував ще й естетичну, а також властиву тільки йому функцію завершення, увінчування ансамблю одягу.

Функція завершення, увінчування зародилася в часи формування архаїчного світогляду людини, що складався на основі поняття про тричленну будову світу. Це три «поверхи» світобудови: верхній —- світ богів, світ надприродного; середній — світ людей; нижній — світ підземний, потойбічний За такою схемою архаїчного світогляду до верхнього світу належить голова, розум, особистість, бачення, розуміння 2, і головний убір виступає ніби посередником між людиною і верхнім надприродним світом. Функція завершення, увінчування яскраво виявляє діалектичний зв’язок матеріального і духовного начал у традиційній народній культурі, розкриває розуміння цієї функції в історично сформованому народному світогляді — як духовної категорії найбільш важливого, піднесеного (світ небесний, надприродний, божественний) і тому естетично насиченого. Тобто функція завершення здійснює зовнішній зв’язок окремої частини

(головний убір) із цілим (увесь костюм) і внутрішній-

із світоглядом, з духовним світом людини.

Зважаючи на роль комплексу всіх функцій в традиційних головних уборах, власне функція, на наш погляд, може виступати основою класифікаційної одиниці головних уборів. Функція — найбільш емка і чи не єдина історична категорія.

пов’язана із соціумом, тобто духовним і економічним життям народу, рухає і підпорядковує розвиток матеріальної культури. Тому від функції залежить і форма, і спосіб носити, і матеріал (ідеться про період, коли побутували традиційні головні убори), і символічне значення всього головного убору та окремих його частин.

Кожна функція — історично змінна, історично рухлива категорія, що залежна від загального розвитку етносу і має

2, 3 стадіальну історичну характеристику. Виникнувши на певно

му історичному етапі, функція з часом розвивалась, ставала домінуючою. Та коли з’являлись умови для появи нової функції, що вводила в головний убір і нові, відповідні матеріальні форми, стара функція з її матеріальними формами не зникала, а лише поступалась своїм домінуючим значенням.

Збережений речовий матеріал дає можливість спостерігати різні нюанси цього процесу: так, характерним є злиття матеріальних форм під впливом переакцентації функцій, що давало поштовх для цілого ланцюга формотворень, еволюції окремих форм у головному уборі, або й приводило до створення нового головного убору. Однак магістральний напрям процесу лишався незмінно керований функцією і її розвитком. Цим і пояснюється той факт, що з часом головний убір сам ио собі перетворився на складний коми лекс із нашаруванням різноманітних форм, кожна з яких мала своє функціональне навантаження.

Головні убори, крім того, виявились найменш ЗМІННОЮ частиною костюма, і в їх різноманітних формах та способах носити аж до початку XX ст. найбільш повно зберігалися архаїчні риси, давні традиції.

Чимало традиційних форм головних уборів українців XIX — початку XX ст. зберегли елементи культури давньоруської східнослов’янської спільності. Вони відображають особливості етнокультурних процесів як окремих історико-

4, 5

3 Поплач Г. Л. Опис України, кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн // Жовтень.— 1981.—

№ 2.— С. 54—88.

етнографічних зон і всієї української етносоціальної спільності, так і східнослов’янської, і загальнослов’янської спільності загалом.

Традиційні головні убори українців досі не стали окремим предметом дослідження. На сьогодні фрагментарні відомості про традиційні головні убори можна знайти в публікаціях, присвячених дослідженню народного костюма.

Неповні описи українських головних уборів знаходимо в щоденниках і мемуарах мандрівників, які подорожували по Україні у XVII ст. Однією з перших таких праць є «Опис України» (опубліковано в 1650 р.) французького військового інженера і архітектора Гійома Левассера де Боплана, який за родом службових занять у 1630—1648 рр. перебував в Україні. Науковий інтерес становить інформація Г. Л. де Боплана про обряди, пов’язані з головними уборами ’.

У 1654—1655 рр. арабський мандрівник Павло Алеп-пський, проїжджаючи через Україну, поряд з іншими фактами зафіксував побутування у заможних дівчат Києва вінків-обручів з дорогих тканин, гаптованих золотою ниткою, оздоблених перлами і коштовним камінням, у селянок — вінків із живих квітів 4.

У кінці XVIII ст. французький мандрівник Й. Кокс 5 описав жіночий головний убір — рантух, з-під якого звисали дві заплетені коси. Вказаний факт дуже важливий з огляду на те, що в кінці XIX ст. волосся у дві коси жінки заплітали

6, 7 тільки в кількох районах України. На побутування такої

зачіски у 1888 р. на Бойківщині вказував лише І. Копер-ніцький 6 * *. Німецький лікар О. Гун теж писав про дівочі зачіски і головні убори 1.

Навіть такі розрізнені відомості про головні убори українців XVII—XVIII ст., що їх зробили нашим набутком іноземні мандрівники, цінні своєю достовірністю, яскравими описами.

У кінці XVII — на початку XVIII ст. зростає інтерес до побуту, уснопоетичної народної творчості українців. У фольклорних записах, у літературних творах зустрічаються окремі згадки і про головні убори. Український поет Климентій Зиновіїв, відображаючи у своїх віршах життя і побут деяких верств українського суспільства, згадує про різні професії, в тому числі й шаповалів 8. Назви головних уборів зустрічаються у віршах невідомих поетів XVIII ст.9 Цінні відомості про головні убори XVIII ст. дає праця українського історика О. Шафонського «Черниговского наместничества топографическое описание»…10,

8, 9 в якій є розділ про український одяг. Відзначено й побуту

вання чоловічих шапок повстяних, Смушевих, жіночих головних уборів з грубого полотна, з тонкого. О. Шафон-ський повідомляє про давні кокошники, обвиті серпанком, подібні до ярославських. Це дуже цікавий факт, оскільки немає відомостей про аналогічні головні убори в Україні. Маємо лише реконструкцію кокошника з Київщини, зроблену на підставі археологічних матеріалів Б. О. Рибаковим ". Описує О. Шафонський шапки-кораблики з парчі і оксамиту, які в першій половині XVIII ст. носили всі знатні жінки. Він

4 Путешествие

антиохийского

патриарха Макария в Россию в половине

XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским.—

Вып. 1. От Алеппо до земли казаков; Вып. 2, От Днестра

до Москвы.— М., 1896,— С. 79—80.

5 Сохе J. Voyage en Pologne, Russie, Suedesets.— Geneve, 1786.

6 Kopernicki J.

О goralach ruskich w Galicji, Zarys

etnografiezny wedfug spostrzezen w podrozy odbytej w koncy lata 1888 r.— Krakow,

1889.— S. 11.

7 Гун О. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию в осени

1805 г.- М., 1806; Путешествие 1823 г.— Спб.,

1837; Синицкий Л. Малороссия по рассказам путешественников конца прошлого и начала нынешнего столетия // Киевская старина.— 1892.—

Т. 36, кн. 2,—

С. 226—259.

8 Зиновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті XVII— XVIII ст.—К.,

1971.— 391 с.

9 Сластион О.

Сатирические вирши

1786 гг.// Киевская старина.— 1899.—

Т. 67, кн. И.— С. 69.

10 Шафонский А.

Черниговского

наместничества

топографическое

описание с кратким

географическим

и историческим

описанием Малыя России, в 1786 г.— Киев, 1851.—

Одежда.— С. 31—34. Рукопис праці з малюнками зберігається в Центральній науковій бібліотеці ім.

В. 1. Вернадського АН України.— Відділ

рукописів.— Ф. VIII.— Од. зб.

185 м.— 200 с.,

27 іл. (далі: ЦНБ АН України).

11 Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв.—

М., 1982.— С. 77.

же подає цікаві відомості про козацькі шапки, зокрема про те, що в і763 р. гетьман К. Г. Розумовський ввів нову форму одягу для козаків, зокрема невисоку шапку з чорним смушевим околишем. Шапки кожного з полків різнилися кольором наголовка. Це повідомлення має наукову цінність і сьогодні, бо про головні убори українських козаків літературні джерела майже відсутні. Текст праці доповнюють 27 кольорових малюнків, на яких зображено одяг і головні убори різних

верств українського населення XVIII ст. Так, на таблиці 1 зображений гетьман у повному строї; на таблиці З — український шляхтич в костюмі і головному уборі, на таблицях 72, 13, 21, 22 показано жіночі строї і способи пов’язування намітки; таблиці 18, 20, 24 зображують дівчат у головних уборах; таблиця 14 — заможну міщанку у шапці-кораблику, таблиця 15 — жінку в зимовому вбранні і зимовій шапці. У чорно-білому варіанті ці ж малюнки подані в праці росій-

12 Ригельман А. 11 Летописное

повествование о Малой России и ее народе и коликах вообще: 1785 1786 гг.— М., 1847.

13 Жолтовський II. М. Український народний живопис XVII—XVIII ст.—

К., 1978.— С. 274.

* Про художника збереглись дуже скупі відомості.

З них довідуємося, що він походив з родини священика, який жив но сусідству з помістим Рігельманів у селі Андріївна на Чернігівщині.

14 Вантыш-Каменский Д. История Малой России: от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства. Спб.; Киев; Харьков.

ського історика О. І. Рігельмана |2. Український мистецтвознавець П. М. Жолтовський 13 припускав, що ці малюнки виконав художник Т. Калинський на замовлення О. І. Рігельмана у 1778—1782 рр.*

Деякі відомості про головні убори українців XVIII ст. подає Д. М. Бантиш-Каменський и. Загалом його дані не відрізняються від описів А. І. Рігельмана. Описи дівочих та жіночих головних уборів співпадають з описами О. Ша-

ШЯеШЯШ

11 фонського. Д. М. Бантиш-Каменський також використав

малюнки Т. Калинського, які отримав від О. О. Рігельмана, сина відомого історика О. І. Рігельмана.