„Полтавському художньому музеї (ПХМ, № 2361), майже нічого не відо-шк яа ньому відсутні будь-які позначення, але характер орнаменту такпії близькі гіг до народного мистецтва Переяславщини, що немає ніяких сумнівів щодо його походження.

Споріднену з народним мистецтвом орнаментику має срібна оправа з дарчим написом останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, яка зберігається в Роменському краєзнавчому музеї 8803). Тут ми знаходимо орнаментальні мотиви (розетки, пагінці рослин), дуже близькі до прикрас Покровської церкви села Сорочинців, а також Преображенського собору в селі Мгар на Полтавщині. Наріжники чільної сторони оправи євангелія зроблені в формі овальних вінчиків, характерних для київських оправ. Простір між клеймами орнаментований оригінальними стеблами стилізованої трави й аканта. Дуже цікаві прикраси спідньої дошки. Наприклад, пуклі тут виконані у вигляді майолікових розеток, типових для будов України XVIII ст. Між дрібненьким стилізованим листям розсипані купками крижинки. Корінець прикритий орнаментальною сіткою з густого плетива лози.

Своєрідний характер мають орнаментальні прикраси на виробах переяславського майстра Давида. Вони карбовані високим рельєфом, листя широке, плоди рослин розкидані купками. Серед буйної рослинності викарбу-вані барельєфні голівки ангелів. На відміну від інших золотарів, седесп на келихах цеп майстер зробив круглими, без будь-якого членування, яблуко трактоване в формі вази. В Державному історичному музеї УРСР зберігається кілька речей, виготовлених цим майстром. На седесі від келиха с напис, з якого видно, що «Давиді, золотарі, робив сню чашу року 1723 месяца иоеврля дня 1». З другого напису на срібній оправі євангелія, зробленого Давидом до тієї ж церкви в 1760 р., дізнаємося, що еіп був ктптором Воскресенської церкви й робив оправу «боси деисж’ьно» (КДІМ, № 6663).

Крім згаданих речей, є ще келих, не підписаний майстром, але такий близький за стилем до попереднього (седеса), що, мабуть, не буде помилкою вважати його твором Давида.

Феодально-кріпосницький пі і г, який набув \ другій половині Х\ III ст. особливо потворних форм, спричинився до загострення класових суперечностей та посилення антикріпосницької боротьби селян. Гайдамацький рух, що розгорнувся на Правобережній Україні, незабаром поширився і на Лівобережжі, а також в Слобідській та Південній Україні.

136

Під впливом антифеодальних селянських повстань на Україні по,„ люються протести проти кріпацтва. В працях передових діячів наук,, і культури України (Г. С. Сковороди, Я. П. Ковельського, В. В. КалніСТа та ін.) засуджується кріпосне право, сваволя поміщиків. Демократичні тенденції почали також проникати і в образотворче мистецтво.

Після ліквідації автономних прав українського народу царське самодержавство повело також наступ і на його культуру. Наприкінці XVIII ст. царський зтряд вдається до різних обмежень в справі українського книгодрукування та викладання української мови. Київська академія, що відіграла визначну роль в розвитку української національної культури, була перетворена в спеціальний релігійний навчальний заклад. Неодноразові клопотання передової української громадськості про відкриття па Україні університету царським урядом були відхилені.

Лаврська іконописна та граверна школа, яка була одним з важливій художніх центрів України, внаслідок реакційних заходів синоду, наприкінці XVIII ст. втратила своє значення.

У зв’язку з тим, що на Україні не було жодного вищого спеціального навчального закладу, багато обдарованих художників гинули, так і пе розкривши свого таланту. І тільки поодиноким вішало щастя навчатися в Петербурзькій академії художеств, після закінчення якої переважна більшість ставала діячами російської культури.

Внаслідок народження нових буржуазних відносин в останній чвергі XVIII ст. створилися передумови для розвитку мистецтва на світській основі, але феодальний спосіб виробництва, а також жорстоке національне гноблення гальмували дальший поступ цих прогресивних тенденцій.

Зміни, що сталися в соціально-економічному житті України в другій половині XVIII ст., впливали па формування суспільної свідомості й художніх смаків, від яких залежали твори прикладного мистецтва.

В українському золотарстві перші ознаки нових художніх віянь з’явилися вже в СО-х роках XVIII ст. Вони спричинилися до появи в золотарстві химерних форм з безліччю гнутих ліній, завитків, сухого примхливого асиметричного орнаменту у вигляді стилізованої черепашки. Внаслідок цього вироби набувають вигадливо-манірного характеру, що повністю відповідало художнім смакам арт тократизоваиої старшинської верхівки, яка влилася в середовище російського дворянства. Тепер українське панство прагнуло до показної імпозантності.

Але нові художні ідеї проникали в золотарство поступово. Досить яскраво виявляється боротьба нового художньо-стильового напряму з старими мистецькими ідеями в творчості одного з кращих київських золотарів

Срібний келих з фініфтевими прикрасами.

Майстер М. Лазаревич.

Друга половина XVIII ст. КПЛ, Л? 2221.

другої полошиш XVIII ст. Івана Михайловича Атаназевича. У виробах цього майстра новий стиль позначається передусім на орнаментальних мотивах. Суміш різних стилів має срібний хрест на седесі (КПЛ, № 2412), зроблений у 1772 р. до Воскресенської церкви на Печорську в Києві. В орнаменті хреста переважають рослинні мотиви, зокрема акантове листя, мотив стрічки, голівки ангелів, які тут вперше подаються в парі. Яблуко на стержні трактується, як і раніше, в формі груші. Але поряд з цими мотивами, характерними для стилю барокко, вводиться мотни стилізованої черепашки. Щось нове з’являється в обробці поверхні седеса, який зверху донизу членується трьома позолоченими, трохи піднятими, смугами. На просторі, між цими смугами, внкарбувані сюжетні композиції, а навколо них стелиться стилізоване листя впереміж з черепашкою.

Напис на хресті свідчить, що він зроблений «майстерством Івана Атаназевича Кпевского ме-щанина». В орнаментальних мотивах гробниці роботи цього ж майстра вже домінують стилізовані черепашки, які доповнюються картушами з химерними завитками й ламаними лініями (КПЛ, № 2759). Проте гробниця має ще багато барочних форм. Наприклад, баня, трактована в образі грушовидних верхів українських церков першої половшій XVIII ст.

Та коли в цих речах спостерігається ще відгомін художніх смаків минулого, то щодо срібної оправи 1708 р. (КПЛ, № 388), виготовленої Атаназешічем, цього сказати вже не можна. Все оформлення оправи виконане майстром у новому стилі.

Своєю композицією ця оправа не відрізняється від попередніх, але трактування клейм і характер орнаментальних прикрас зовсім інші. Середню п0 л,ас чітко окресленої форми, бо обрамований химерно вигнутими черепашками з завитками. Проте в цілому можна розгледіти в ньому щось

подібне до круглого медальйона або сплющеного ромба. Орнаментальне обрамлений навколо середника виконане з сухих черепашок, які між собою сплетені безладно вигнутими відростками. Залишений між завитками не-запоішелші простір утворює ажур, через який проглядає червоне оксамитове тло; це надає візерунку чіткішого й коптрастпішого окреслення. Таку ж невиразну форму мають наріжники. Навколо чітко карбованих постатей євангелістів — орнаментальне обрамлення, виконане з стилізованих черепашок і безлічі вигнутих ліній. Наріжники між собою з’єднані черепашковою смугою, що тягнеться но краях оправи. Оксамитове тло між середником і наріжниками підкреслює контури клейм і орнаменту. В цілому оправа виконана вправно, чітко і є цінною пам’яткою, яка знаменує нові художні явища в золотарстві.

Більш яскраво нові форми проявляються у виробах майстра Дем’яна Любецького. Наприклад, в його келиху (КПЛ, № 075), виготовленому для куренівської церкви в Києві, бачимо не тільки орнаментальні мотиви, а и форми предмета в новому стилі. На стержні седеса вже і сліду не лишилося від попередніх художніх віянь. Весь він являє собою якусь видовжену вазу з чепурними вихлястими лініями, прикрашену черепашковим орнаментом. Сітка на чаші — це теж дрібна стилізована черепашка.

J тільки на піддоні ще залишились орнаментальні мотиви, властиві попередньому періоду.

Оправа на євангеліє московського друку 1775 р. виконана майстром уже зовсім в новій манері (КДІМ, № 1616). Тут наріжники й середники мають вихлясте обрамлення з черепашковим орнаментом. Такого ж характеру й орнаментальна смуга по краях оправи. В новому стилі Любе-цький виконав також чарку, членовану вподовж піднятими смугами з вигнутими лініями. За орнаментальні прикраси взято стилізовану черепашку (КДІМ, № і257).

На другу половину XVJII ст. припадає також діяльність київського золотаря Олексія Тимофійовича і щепка. Це був досить популярний для свого часу майстер. Серед його робіт є оправа з фініфтевими прикрасами па євангеліє київського друку 1707 р., викопана для Києво-Печерської лаври в новому стилі. Оправа має великі розміри, дошки її обтягнуті мідними з позолотою бляхами, зверху прикриті срібпою ажурною сіткою, орнаментованою стилізованими черепашками. Чільну дошку прикрашають шість барвистих фініфтевих медальйонів, а спідню — п’ять. Всі постаті святні зображені виразно і трактовані в реалістичному дусі (КИЛ, № •’ill).

Іщепко виконував багато інших золотарських робіт. Так, з «Атестату», виданого майстрові Києво-Михайлівським Золотоверхим монастирем, вид-

І і •„ зробив у 1783 р. срібну оправу іга ікону богородиці, в 1784 р.— дві ® шатп ва пакісні ікони спасителя й богородиці, у 1790 р.— паніка-«сутою позолотою», в 1791 р. ним виготовлено в техніці карбування дачішое» блюдо вагою 12 фунтів 13 лотів і 2 золотники, а в 1795 р. ир» (оправу) на престол Михайлівського собору. В атестаті сказано, що .’іробота виконана Іщенком «майстерством добрим і похвальним». Чима-,зробив цей майстер і для Києво-Печерської лаври. У 1784 р. ним були -готовлені для Воздвиженської церкви на Ближніх печерах «царські сріб-я&рвистопозолочені карбувальної роботи врата», мідна оправа на престол пб ж церкви, дві срібні шати на ікону «богоматери и собора преподобппх (гец шерских» та ін. Але, на жаль, ці речі не виявлені.

На останню чверть XVIII ст. припадає діяльність цілої родини майстре 1Ііжевських: Івана, І рпгорія, Климента, Федора та Опанаса. За браком матеріалі в ми не знаємо їх родинних зв’язків, але відомо, що всі вони жили годип час і займались золотарським ремеслом. Григорій за документами тисніться відставним підпоручиком, у 1785 р. був ктитарем церкви Миколи Доброго в Києві.

Іижовські діставали великі замовлення від Києво-Печерської лаврп, де найвідповідальніші роботи від монастиря одержував Григорій, який 1/8- р. зробив золоту митру «в четьірех штуках» і оздобив її коштовним шмигляй га перлами. В тому ж році ним був викарбуваний до «чудотворні Киеііія ікони» срібний з позолотою круг, на якому зображені різні постаті святих. ^ 1783 р. цей же майстер зробив срібний «внутрішній кор-подожтіт» до ікони, подарованої лаврі царським двором, а роком пізніше — «повьге серебряшгьге штучньїе с позолотой царскне врата да в той же перино обделал в круг и сверху святнії престол медньїми доскамн с сутою доьіх позолотою і накладними по сторонам серебрянньїми чеканими пест-допозлаїцешшмн ж штуками» Григорій Чижевськпй виготовляв для монастиря такол; різииіі посуд: срібні чаші, дискоси та ін. Як видно з рапорту блюстптсля Дальніх печер, роботи Григорія відзначались високою майстерністю «н безсумиительио можно ему поверить п на больїиую суму работ…» На прохання майстра, духовний собор лаври видав йому атестат, у якому перелічені всі виконані ним роботи з високою оцінкою майстерності. Жодна річ Григорія Чижевського нами не виявлена.

Літ Івана Чижевського тільки й відомо, що в 1782 р. він разом ч Отексіом Іщенком та Григорієм Філіповичем золотив «через вогонь» іа 11 ку дзвіницю. За роботу монастир платив по 50 коп. від червінця,

ц;ЛЛ, ф. 128, on. 1 (ааг.), сир. 661, 1785 р., арк. 4.

139

витраченого на позолоту, а всього майстри одержали 477 крб. 1 У 1790 р. він зробив срібну оправу на ікону, яку лавра подарувала гелералу М. І і. Кречетннкову.

З підписаних робіт Чижевсіьких нам пощастило виявити лише срібну гробпицю (КПЛ, № 2757), виконану Климеитом у 1787 р. для Вознесеп-ського .монастиря. Гробниця має вигляд стрімкої три ярусної, в плані чотирикутної башти, увінчаної «Вовнесінням*. Робота виконала з великим смаком у техніці карбування, в стилі рококо. В картушах першого ярусу зображені черню релігійні сюжети. По бічних виступах другого ярусу напис: «Сия гробпіца второкласного Переяславского Вознесепского монастиря еделана коштом монастьірским за всячеспим отца архимандрита Поля Майстром Киевским мещаннном Климентом Чижсвскнм 1787 года генваря 10 дня; в пеи весу еребра 18 фунтов 5 золотников». Всі яруси прикрашають профільовані з вигнутими лініями карнизи, черепашкові орнаменти. скульптура. Гробниця зроблена з високою майстерністю.

Слід відзначити, що ця робота за композицією й стилем дуже подібна до другої гробниці, виконаної раніше, в 1766 р., яка, мабуть, і послужила майстрові зразком. На жаль, не встановлено, хто був її автором, хоч можна припустити, що ц та, попередня, гробниця була зроблена К. Чижевськнм.

Федір Чижевський в документах називається «еребряшлх дел» майстром. Про нього збереглася лише згадка, що в 1811 р. за очистку срібла лавра видала йому аванс у сумі 100 крб.2 Опанас Чижевський числиться в списках майстрів Київського золотарського цеху.

З наявних пам’яток видно, що нові художні ідеї в другій половині XV7II ст. захопили не тільки київських майстрів. Новий стиль наслідували також золотарі таких міст, як Чернігів, Переяслав, Ромни, Прилуки, Харків, Полтава та іп. Високі зразки виробів у вигадливо-манірному стилі дап переяславський майстер Іван Рожа (Роженко). Його оправа на євангелії 1770 р. (КПЛ, № 327) відзначається високою майстерністю. Щоправда, тут форма середників і наріжників чільної сторони ще овальна, в дубовому вінку, як це було характерно для першої половини XVIII ст., але в обрамленні основний мотив — стилізована черепашка. Відчувається велика стриманість в оздобленні, простір між клеймами вільний, і тільки в окремих місцях по червоному оксамиту обкладинки розкидані зірки. Краї дощок облямовані вузенькою орнаментальною смужкою з красиво оброблених черепашок.

1 ЦД/А, ф. 128. on. 1 (зіи.), сир. 535, 1770 р., при. 34.

* ЦДІА ф. 128, он. З, сир. 05. 1811 р., арк. 33.

Срібна оправа євангелія. Майстер /. Давидович.

1716 р. КДІМ, № 444.

Черепашка привернула увагу і ніжинських майстрів. Тут навіть цехо-ріііі знак, що має вигляд корогви, прикрашений черепашкою (ЧДІМ.

А» 2714).

У світському сріблі новин стиль передусім знайшов свій вияв у формах речей. Вироби побутового призначення майже не мали орнаментальних прикрас, їх поверхні робились гладенькими й членувалися вихлястими поздовжніми боровками, піднятими або заглибленими смугами тощо.

У другій половині XVIII ст. химерних форм набувають чарки, келихи та інші посудини для ниття. Так, срібна чарка з таврами київського майстра Микити Назаровича зроблена в формі великої черепашки на низенькому, з вихлястими краями стониі. До бічної поверхні припаяний держачок. який своєю формою нагадує знак запитання. Під держачком поверхня їарки членується вподовж шістьма густими боровками. В протилежного боку — вісім поздовжніх рідких боровок, поверхня гладенька, будь-які орнаментальні прикраси відсутні (КДІМ, № 1178).

Граціозні форми має келих, зроблений цим же майстром, який прикрашено фініфтевими медальйонами (КПЛ, № 2221). 141

Іишпії посуд, наприклад блюда, підноси тощо, тож ориамеїн и .ц , стилізованою черепашкою і вдсбільшоп) нили лиадріп ну форм) <> підносів, що зберігається в фондах Кпсво-ГІечорського історії ко-ку.п і. то заповідника, маг. форму прямокутника. Краї його облямовані в/•’»■/ . і вашім пояском, до якого примикає з середини орнамент з гарно o6j»"’.n черепашки (КПЛ, № 1922).

Серед золотарських виробів цього періоду трапляються також г.і>-ігі руко МЛІ. Високомистецький зразок ЦЬОГО виду посуду експонується V. І іііг во-Печерському історіїко-культурному заповіднику. Рукомиіі мас крш ш гарбузоподібну форму 3 трохи видовженою JHHUK010. Його округи’ ,иі" і седес, на якому стоїть глечик, членуються прямими боровкамн. З о ііич’М боку тулуба глечика виходить трубка, що нагадує видовжену шинку ; / ловкою гусака і розкритим дзьобом. З протилежного боку припаяли < и гантяо вигнута ручка, яка зрівноважує композицію глечика. Тулуб / \і мпя орнаментований карбованими черепашками та квітами. Позоїчш орнаментальних прикрас підкреслює округлі форми глечика-рукочия (КПЛ, N2 2507).

На останню чверть XVIII ст. припадає діяльність таких київській золотарів, як Саміііло Ростовський, Федір Баранович, творчість яких Су:м відома далеко за межами Києва. Вони, як і попередники, захоплювали* і. стилем рококо. Та ні майстри були вже останніми представниками повні" художнього напряму, що панував в українському золотарстві в лттін половині XVIII ст.

ІІ:„ , пліши з найдавніших видів художньої діяльності україн-, ij.ijio.iw Ввіткнувши на базі прославленого на весь світ давньо-, імш’лірипго мистецтва, воно пройшло довгий і складний шлях.

І і і injiji. і . іглу різних соціально-економічних і політичних обставин,

[ її лія jin нш іку були не завжди сприятливими. Але, незважаючи на і і кожному етапі зберігало в українському мистецтві видне місце.

"’ііі’и іилотії[їства, а також писемні джерела відтворюють надзвичайно I ftjvujy гтіірінкх і історії українського декоративно-прикладного мнетец-ії*мнка розмаїтість і високий художній рівень золотарських виробів іл їм iniiji..ку популярність серед різних верств населення. З ПОВІІОЮ Г і гліки.і можна розглядати окремі твори українського золотарського мн-Ліі.і як надбання світової культури.

пі" розвивалося в тісному зв’язку з іншими видами мнетецт-1 іоагачуючп гної форми іі орнаментальні прикраси. Особливо помітний озвяі"к з архітектурою, з мистецтвом гравірування, коивісарством, енп-ш,м юіци. І о му без врахування золотарської спадщини неможливо і іп»бічно охарактеризувати процес розвитку українського міі-І|:‘| і’ цілому, показати все багатство культури, створеної українським

‘iij’ii.luM.

\ар і і. рііщ.) особливістю українських золотарів с прагнення до реа-‘ичіюім ір,її.і\вашій своїх творів. В орнаментальних прикрасах золо-ікп\ ішробів майстри використовували, головним чином, мотиви ! Il l ф.НфІІ квіти, плоди, овочі тощо. Лише в першій половині Will <1. В орпамОВТШВОМЗ овдобленні значне місце іонів акліи. В цеп .1.1 111 І’ І І 1,1. ІНІЮ, ніж в минулі століття, можна зустріти геометричні

Ч" ІIIИ1І.

Іі і кіл,.• і її и \ композиціях, що часто бували окрасою золотарських ви І„,Л|и. їм .. їв ін. і. людські постаті місцевих типів у характерному для українки, пбраїші. а іакож пейзажі рідної нрнродн з її рослинним і тваринним ,,1М)М їі ісбиїліюго компонентами таких композицій були журавель, біл-і , кі я ці*. ‘І’ормп у виробах, як правило, застосовувалися круглі, овальні.

Особливо це стосується побутового посуду — чарок, блюд, мисок, ложок, розтрухапів тощо. Прямокутні форми мали тільки ті вироби, які наслідували архітектуру.

Золотарська професія вимагала від майстра широкого культурного кругозору, глибокої обізнаності з іншими видами мистецтва і вміння володіти складними прийомами виробництва. Тому іі не випадково само серед золотарів, в порівнянні з іншими ремісничими професіями, був найбільшиіі процент грамотності. Це підтверджується архівними документами, в яких збереглося чимало контрактів з особистими підписами майстрів, а також власноручних листів.

Кожний етап в розвитку золотарства позначався не тільки новими явищами в художньому стилі, а іі появою видатних митців і навіть цілих художніх шкіл.

На першому етапі визначних золотарів висунув Львів. Серед них особливо виділяються своєю тонкою майстерністю Андрій Касіянович, Григорій Остафісвич та ін.

На другому етапі центр золотарства перемістився у Київ. Саме тут виникла справжня національна школа золотарського мистецтва, з своїми традиціями і манерою. Вироби київських митців відзначалися надзвичайно високими художніми якостями, мали самобутній, оригінальний характер. Стиль київської школи цього періоду визначала, в основному, творчість таких майстрів, як Іван Равич, Ісремій Білецький, Федір Левицький, Михайло Юревич та іи.

На третьому етапі великий вплив на розвиток золотарства зробила творчість Самсона Стрельбицького, Івана Атаназевича, Климента Чижев-ського, Дем’яна Любецького, Олексія І щепка, Івана Роженка, Самійла Ростовського, Михайла Білоусовича, Федора Коробки, Петра Корсакс-вича та ін.

ІЗнаслідок складного історичного розвитку України серед майстрів золотарської справи було багато іноземців, які вносили свої художні смаки 144 У виробництво речей з дорогоцінних металів. Спільна праця з іноземцями

ірияла збагаченню досвіду й удосконаленню майстерності українських •погарів. Ллє не іноземні майстри визначали художній процес в українському золотарстві. Творчість вітчизняних митців мала глибоко національний характер, вона розвивалась самобутнім шляхом, своїм корінням була зяіаиа з народним мистецтвом. Оскільки золотарство набуло значного поширення серед різних верств населення, воно відіграло велику роль у розвитку української культури, в формуванні естетичних смаків народу. Значний вклад в історію українського мистецтва внесли золотарі XIX—XX ст., творчості яких автор має намір присвятити окрему книгу*.

c

ЛІ

А ї H C Ь К И X л О Т А Р І В

л О в і М к У к Р

А Й С Т Р 1 В-3 О

Словник .містить відомості про українських золотарів XV—XIX ст. та іноземних майстрів, які в ті часи працювали на Україні.

Матеріали словника почерпнуті з літературних та архівних джерел, а також зібрані на основі дослідження пам’яток золотарства, імена майстрів у словнику розміщені в алфавітному порядку, причому спочатку подані імена українського алфавіту, далі слов’янського та латинського. У межах кожної літери першими йдуть криптоніми (ініціали, що їх ставили на своїх виробах майстри, які досі не вдалось розшифрувати), далі — повні прізвища та імена.

У тих випадках, коли твори майстрів відомі, вони згадуються в тексті з вказівкою місця збереження та інвентарних номерів. Виявлені на творах тавра публікуються поряд з матеріалами про їх власників. Наприкінці кожної окремої довідки вказані літературні та архівні джерела, в яких знайдено дані про майстра.

АВ — тавро, виштампуване на потирі (ПХМ, № 2255).

ЙЗ АК — це тавро впявлено на шиті ікони XVIІ і ст. (КДІМ, № 118).

АН — цим тавром позначені такі вироби: шата ікони (КДІМ, № 6724), /шш хрест (КДІМ, .V 154), що «1783 году месяца шоня 14 дня в храм ітресвя-І шя оогоматере село Куриловку зделапі», свічники (КДІМ, № 4481) з па-висом яа кожному: «Сій два подьсвещгіикн зделаньї пі, Киево-Печерскую Лавру 1796 года месяца геиваря 27 числа», хрест (КДІМ, № 4787) з написом: «Собствевпьім’ь своим коштом монаха Вакха Сиваша весу вь шіхь С фунтові 23 зол. червонцев восомь», а також- два свічники (КДІМ, № 4525, 4526) з таким написом на кожному: «Сіп два гіодсвешника здела-іш во святу ю Киево-ІТечерскую Лавру на престол 1811 года февраля 1 дня до святого Іоапа Лредтсчи».

АС

і 46

і АС — цим тавром позначений хрест (КДІМ, № 200).