Невелика за обсягом журнальна стаття П. Щурята «Українці золотарі у Львові XIV—XVII ст.» яка, но суті, с рецензією на вищезгадану книгу

«Поділи*, 1912. .V 21, 22

9

В. Лозінського, доповнює історію львівського золотарства ціншіми даними, вносить певну ясність в питання про національний склад майстрів та соціальне становище золотарів — українців і вірмен.

Є. Кузьмін у праці, присвяченій аналізу пам’яток українського прикладного мистецтва XVII—XVIII ст.1, розглядає окремі золотарські вироби і подає відомості про деяких київських майстрів. У книзі В. Машукова «Мат ери альт к изученпю церковний старини Украйни» (Харьков, 1905) дається опис культових речей з дорогоцінних металів, що зберігалися в церквах Катеринослава. Цінні матеріали про київських золотарів містять розвідка М. Мухіна «Кпево-Братскнй училищний монастирі,» (К., 1893) та праця А. Георгіївського «Киево-Подольская церковь Николая Доброго» (К., 1892).

В ювілейному виданні, присвяченому 250-річчю Харкова, описані культові золотарські вироби з різних церков і монастирів міста. Найбільш цікаві з естетичного погляду речі автори виявили у Покровському монастирі 1 2.

В радянський період вперше звернувся до історії золотарства В. Мод-оалевський. У своїй праці «Основні риси українського мистецтва» (Чернігів, 1918) автор показав, що золотарство було високо розвиненою галуззю прикладного мистецтва на Україні, зокрема на Новгород-Сіверщіші. Вироби з дорогоцінних металів відзначались високими художніми якостями і технічною досконалістю. Для них характерна українська рослинна орнаментика.

У 1924 р. вийшла друком розвідка Д. Щербаківського «Золотарська оправа книжки в XVI—XIX ст. на Україні». Тут зроблено спробу визначити певні тиші і принципи оформлення золотарських оправ, розглянуто їх

1 Е. М. Кузьм нп, От XVII к XVI11 вену. О некотормх ііамитниках южнорус-екого прикладного искусетва.—«Старив годи». 1909. толь— ссчітябрь.

2 Д. И. Вага лей и Д. П. М и л л е р, История г. Харькопа »а 250 лет сто < у-

j(j ществоваиия. Харьков, 1905.

художньо-стильові особливості. Але в невеликій за обсягом статті (15 стор.) автор не мав змоги глибоко дослідити матеріал, порушені питання були висвітлені схематично, фрагментарно. Він фактично обмежився розглядом тільки київських пам’яток.

Наступна розвідка Д. Щербаківського «Оправи книжок у київських золотарів XVII—XVIII ст.» (К., 1926) більш насичена цікавим фактичним матеріалом. Автор детально зупиняється на причинах, що сприяли розвиткові золотарського .мистецтва в Києві. Тут вперше охарактеризовано творчість окремих київських майстрів, роботи яких можна сміливо поставити поряд з найкращими творами західноєвропейських митців. Обидві ці праці Щербаківського були першою спробою розглянути і фахово проаналізувати художнє оздоблення книги дорогоцінними металами. Однак слід підкреслити, що розвиток українського золотарства дослідник помилково розглядав тільки крізь призму іноземних впливів.

Цінні зразки золотарських пам’яток XVII—XVIII ст. зібрав і опублікував у своїх працях С. Таранушенко ‘.

Цікавою с стаття Ф. Ернста «Українське хінстецтво XVII— XVIII віків*2, в якій автор побіжно торкнувся її золотарства. Він констатував, що і дорогоцінних металів на Україні вироблялось багато посуду, речей культового призначення, а також коштовна козацька зброя і спорядження. Золотарські вироби XVII—XVIII ст., на думку автора, своїм високим художнім рівнем відображали стан українського мистецтва на той час. У статті відзначається, що майстри, суворо додержуючи естетичних вимог споживачів, разом з тим зберігали свою оригінальність.

Праця В. Дроздова «Датоване культоис срібло XVII ст. в Чернігівському державному історичному музеї» мас характер каталога золотарських пам’яток, вилучених з церков та монастирів на підставі декрету

: С. Таранушенко, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини, Харків, 1922; його ж, Мистецтво Слобожанщини XVII—XVIII ст., Харків, 1928.

2 Київ та його околиця в історії і пам’ятках, К\, 1926, стор. 5-28.

В. Лозінського, доповнює історію львівського золотарства цінними даними, вносить певну ясність в питання про національний склад майстрів та соціальне стаповпще золотарів — українців і вірмен.

Є. Кузьміп у праці, присвяченій аналізу пам’яток українського прикладного мистецтва XVII—XVIII ст.1, розглядає окремі золотарські вироби і подає відомості про деяких київських майстрів. У книзі В. Мату нова «Матернальї к изучеппю церковной старини Украйни» (Харьков, 1905) дається опис культових речей з дорогоцінних металів, що зберігалися в церквах Катеринослава. Цінні матеріали про київських золотарів містять розвідка М. Мухіна «Кпево-Братскпй училищний монастирі.» (К., 1893) та праця А. Георгіївського «Киево-Подо.тьская церковь ІІнколая Доброго» (К., 1892).

В ювілейному виданні, присвяченому 250-річчю Харкова, описані культові золотарські вироби з різних церков і монастирів міста. Найбільш цікаві з естетичного погляду речі автори виявили у ІІокровському монастирі 1 2.

В радянський період вперше звернувся до історії золотарства В. Мод* залевсьішй. У своїй праці «Основні риси українського мистецтва» (Черні* гін, 1918) автор показав, що золотарство було високо розвиненою галуззю прикладного мистецтва на Україні, зокрема на Новгород-Сіверщияі. Вироби з дорогоцінних металів відзначались високими художніми якостями і технічною досконалістю. Для лих характерна українська рослинна орнаментика.

У 1924 р. вийшла друком розвідка Д. Щербаківського «Золотарська оправа книжки в XVI—XIX ст. на Україні». Тут зроблено спробу визначити певні типи і принципи оформлення золотарських оправ, розглянуто їх

1 Е. М. Кузьми н, От XVII к XVIII веку. О лскоторих пимитшіках южнорус-ского прокладного искусства.—«Старис* годи», 1909, пюль—сснтябрь.

2 Д. И. Б ага лей и Д. П. М в л л е р, Нстория г. Харькопа за 250 лет его су* ществования, Харьков, 1905.

художньо-стильові особливості. Але в невеликій за обсягом статті (15стор.) автор не мав змоги глибоко дослідити матеріал, порушені питання були висвітлені схематично, фрагментарно. Він фактично обмежився розглядом тільки київських пам’яток.

Наступна розвідка Д. Щербаківського «Оправи книжок у київських золотарів XVII—XVIII ст.» (К., 1926) більш насичена цікавим фактичним матеріалом. Автор детально зупиняється на причинах, що сприяли розвиткові золотарського мистецтва в Києві. Тут вперше охарактеризовано творчість окремих київських майстрів, роботи яких можна сміливо поставити поряд з найкращими творами західноєвропейських митців. Обидві ці праці Щербаківського були першою спробою розглянути і фахово проаналізувати художнє оздоблення книги дорогоцінними металами. Однак слід підкреслити, що розвиток українського золотарства дослідник помилково розглядав тільки крізь призму іноземних впливів.

Цінні зразки золотарських пам’яток XVII—XVIII ст. зібрав і опублікував у своїх працях С. Тараиушоико ’.

Цікавою є стаття Ф. Ернста «Українське мистецтво XVII—XVIII віків» 2, в якій автор побіжно торкнувся п золотарства. Він констатував, що і дорогоцінних металів на Україні вироблялось багато посуду, речей культового призначення, а також коштовна козацька зброя і спорядження. Золотарські вироби XVII—XVIII ст., на думку автора, своїм високим художнім рівнем відображали стан українського мистецтва на тон час. У статті відзначається, що майстри, суворо додержуючи естетичних вимог споживачів, разом з тим зберігали свою оригінальність.

Праця В. Дроздова «Датоване культове срібло XVII ст. в Чернігівському державному історичному музеї» мас характер каталога золотарських пам’яток, вилучених з церков та монастирів на підставі декрету

1 С. Тараиушоико, Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини, Харків, 1922; ного ж, Мистецтво Слобожанщини XVII—XVIII ст., Харків, 1928.

— Київ т.і його околиця і історії і пам’ятках, К., 1926, стор. 5—28.

11

PHK УРСР від 1 квітня 1919 р. «Про переданий історичних та мистецьки цінностей у відання Народного комісаріату освіти* *. Ангор описав 20 виробів, класифікував їх за видами і дав досить детальний фаховий опис кожної речі.

Т. Г. Гольдберг у дослідженні «Очорни по исторнн серебряного дела в России в порвой половіте XVIII вена» розглядає питання організації золотарського виробництва в Росії, показує найбільші центри по виготовленню речей з дорогоцінних металів і їх значення в суспільному житті. Тут докладно аналізуються також законодавчі акти царського уряду, регулювали виробництво предметів із золота та срібла. Це законодавство з другої половини XVIII ст. поширювалось і на Україну. В своїй другій розвідці на цю тему 1 2 Т. Г. Гольдберг більше уваги приділяє художньоіг аналізу ювелірних виробів російських маіістріп, розглядає мистоиьні школи та їх стильові особливості.

Автор порушує також питання про роботу майстрів інших народів у центрах російського золотарства: говорить і про київських граверів по міді, зокрема про Василя Андрєєва, який у Москві виконував гравюри на золотарських виробах.

Цікаві факти про зв’язки між українськими і російськими сріблярами та фініфтярями наводяться в книзі М. М. Постннкової-Лосєвої і Н. Г. Платанової «Руоское художествеиное серебро XV—XIX в в.» (М., 1959). Автори показують, що українські майстри працювали в російських містах уже з XVII ст.; їх вироби відзначались високим мистецьким рівнем і технічною досконалістю. Про значну роль українських фініфтярів у збагаченні знань і досвіду в галузі живописної мініатюри російських ема.іьсрів говорить також І. М. Сус лов у своїй розвідці «Змаль». З фактів, наведе-

1 Культурне будівництво і» Українській РСР. Збірник документі!), т І, к. f <);,<) стор. 45.

2 Т. Г. Гольдберг. Изделля на драгоценних мотн.і.юн. — * Русе кое декор.ітіш-ное всьусство», т. 2. М.. 1963. стор. 436 455.

12

них у працях російських дослідників, видно, що робота українських майстрів в Росії цс був не епізодичний факт, а явище поширене, особливо в XVII — першій половині XVIII ст.

Таким чином, з огляду літератури видно, що у вивченні українського золотарства з боку суто мистецтвознавчого було зроблено лише перші кроки, причому радянським вченим належить тут найбільш вагомий внесок. Що ж до питань організації золотарського виробництва, то ними ніхто з дослідників не цікавився, хоча цеховому ремеслу взагалі присвячено чимало розвідок як у дореволюційні, так і в радянські часи.

На жаль, не краще стоїть справа і з дослідженням архівних джерел. Документи про золотарські цехи загинули майже скрізь. Випадково збереглися лише окремі матеріали, іцо стосуються Львівського золотарського цеху. Про київських цехових майстрів-сріблярів більш-менш систематизовані документи є лише з кіпця XVI11 ст.

Автор цього дослідження ставить собі за мету на базі наявних пам’яток золотарства, архівних і друкованих джерел охарактеризувати умови, які сприяли розвиткові золотарського виробництва на Україні, визначити основні центри цього виробництва, вивчити художні особливості і«і мистецький рівень українського золотарства на різних етапах його розвитку, розглянути технічні прийоми ювелірного виробництва та їх зміни в часі, простежити індивідуальні риси в творчості найбільш видатних майстрів. Водночас у цій книзі зроблено спробу встановити авторство ряду анонімних творів та розшифрувати тавра невідомих майстрів.

Основним джерелом для цієї праці стали твори золотарського мистецтва. які зберігаються у фондах Державного історичного музею УРСР у Києві, Києво-Печерського державного історнко-культурного заповідника. Державного музею українського образотворчого мистецтва. Харківського, Львівського, Дніпропетровського та І Іереяслав-Хмольинцького державних історичних музеїв, Полтавського і Сумського художніх музеїв, Ро«енського, Лубенського, Остерського, Миргородського, Луцького, Тернопільського, Кременецького краєзнавчих музеїв, а також у Державному історичному

музеї (Москва), Оружейній палаті, Ермітажі та деяких обласних музеях Російської Федерації. Більша частина аналізованих творів досі ще не була в науковому обігу. При написанні цієї книги були використані мате ріали, виявлені в фондах Центрального державного історичного архіву УРСР, філіалу Центрального державного історичного архіву УРСР в Харкові, в обласних і міських архівах, зокрема в таких, як Київський, Чернігівський, Полтавський, Дніпропетровський, Тернопільський, а також в архівах Ніжина, Прилук, Ромен,

Миргорода.

В И Р О Б і И Ц Т В О Р А ї і І

ЗОЛО Т А Р С Ь К Е II А У К

Золотарство було однією з найдавніших ремісничих професій на Україні і посідало помітне місце серед інших видів ремесла. Уже в XV ст. як центр золотарства визначився Київ, що славився цим ремеслом ще з давніх часів, а також Львів, Кам’янець-Подільський, Чернігів та інші міста. До нас дійшли імена 28 львівських золотарів, зокрема Ніколая (1415 р.), Лаврентія (1400 р.), Симона (1460 р.), Матвія (1483 р.), Валентина (1492 р.) та ін.1

Актові документи свідчать, що на початку XVI ст. у Києві було розвинуто багато різних ремесел. У грамоті литовського князя від 1505 р. на ім’я київського воєводи Дмитра Путятпча згадуються «золотари п крав-цьі, купшерьі, і ковали, и шевцьі, и винники, п хлебшіцьі, и перекупники, и рьіболове її пньїе люде»2. В 1518 р. у Києві уже був самостійний Золотарський цех. Працювали золотарі і в інших містах України. За неповними даними, у Кам’янці-Подільському, наприклад, налічувалось їх 12 чоловік3.

У XVI — першій половині XVII ст. високого розвитку набуває львівське золотарство. В місті невпинно зростає кількість майстрів, розширюється обсяг ювелірного виробництва, підвищується і художня якість виробів. У 1595 р. в Львові працювало ЗО золотарів, а всього за документами XVI ст. виявлено близько 80 чоловік. В першій половині XVII ст. у списках Золотарського цеху значилось уже близько 90 майстрів цього фаху4.