Вироби українських золотарів, икі жили в XVI— ХУШ ст., і ЛОСІ не втратили своєї чарівності. Вони приваблюють нас чудовим декоративним оздобленням, реалістичністю трактування сюжетних композицій. Про митців, які своєю самобутньою творчістю вписали яскраву сторінку в Історію художньої спадщини українського народу,розповідає ця книга. _ І

І*.пате п розмаїте мистецтво створив український народ. Яскравим свідченням цього с пам’ятки золотарства, які разом з іншими творами мис-п итва становлять дорогоцінну скарбницю нашого народу. В. І. Ленін, Комуністична партія вчать, що будувати нову, соціалістичну культуру, національну за формою, можна лише на основі точного знання та глибокий) критичного засвоєння культурної спадщини минулих епох.

Вироби українських золотарів, які далі розвивали народні традиції, відзначаються високими мистецькими якостями — вишуканістю форм. ч> довим декоративним оздобленням, реалістичністю трактування сюжетних іюмноаіщіп. Вони свідчать про велику обдарованість і талановитість наших предків.

На пам’ятках золотарства, які дійшли до нас. можна простежити певні зміни суто мистецького характеру, зміни в технічних прийомах, якими користувались майстри. Ці пам’ятки давіть нам цінний матеріал і їй вивчення центрів золотарства, а також української геральдики, метро-ичії, палеографії, історії міст і сіл. У творах золотарського мистецтва ні шились форми народної архітектури та декоративні мотиви місцевої флори і фауни, З написів, які часто зустрічаються на цих виробах, можна і к кісти уявлення про соціальний склад їх власників або донаторів.

Пам’ятки золотарства в тоіі же час залишаються неоціненним і не вичерпним джерелом для творчої праці майстрів українського радянського (••колірного мистецтва.

Вироби із золота та срібла з найдавніших часів були окрасою побут.\ подіти. Колекції стародавніх пам’яток ювелірного мистецтва, яке на N країні називалося золотарством, викликають великий інтерес \ наших <\часників. Твори цього виду прикладного мистецтва приваблюють не 11 ІЬКН своїми м’якими, благородними кольорами, а іі розмаїтістю вишу і -*них форм. Прикрашені мальовничими емалями та коштовним камінням, іюіш чарують своєю казковою красою.

Термін «золотарство»походить від назви матеріалу, з якого виготов їй ївсь речі, тобто від золота. Але до золотарських відноситься і вироби

з срібла, яке було, власне, основним матеріалом у ювелірному виробництві. Ці дорогоцінні метали мають м’яку структуру в порівнянні з іншими металами, їх значно легше обробляти, кувати, плавити. Завдяки цим властивостям з золота можна розплескати лист завтовшки як цигарковий папір Майстри, які виготовляли речі з дорогоцінних металів, дістали назву золотарів, або алотвнків. Ця назва так міцно закріплюється за ними, що в багатьох випадках навіть стає їхнім прізвищем. З другої половий» XVIII ст. побутують такі назви, як «майстер золотих і срібляних справ*, «срібляних справ майстер» або просто «срібляр». З виникненням у золотарському виробництві поділу праці, який стає помітним уже з кінця XVIII ст., з’явились нові спеціальності: «майстер ювелірних справ», що виробляє дрібні речі з дорогоцінних металів, і «майстер брильянтових справ», що оздоблює золотарські вироби коштовним камінням.

На превеликий жаль, пам’яток золотарства збереглося порівняно небагато. Більшість загинула внаслідок спустошливих війн. Значної шкоди пам’яткам культури і мистецтва, зокрема золотарству, завдали німецько-фашистські загарбники під час тимчасової окупації України.

Якоюсь мірою впливала па охороппість старовинних пам’яток золотарства і зміна естетичних смаків наступних поколінь. Чимало було випадків, коли старовинні пам’ятки перероблялися відповідно до нових естетичних вимог. Наприкінці XIX — на початку XX ст. велику нетерпимість до художньої спадщини виявляло духовенство, яке завжди було занепокоєне «світським духом», реалістичною спрямованістю виробів стародавнього українського золотарства (серед них були скульптури та інші «не дозволені» православними канонами форми культових предметів, в яких вбачалась католицька крамола).

: 3 62 грамі» золота можна розплескати лист загальною площею 11,5 кп. м, завтовшки 1/10000 міліметра. Плавиться цей метал при температурі 1063е. Срібло легше від золота і плавиться яри температурі 060°, хоч мас значмо твердішу струк-G ТУРУ- Б0 відміну під золота срібло може окислятися і тьмяніти.

Церковні естети обстоювали мистецтво, «сповнене релігійних ідеалів», яке б викликало у людини побожність. Один з них — С. Вашкоп писап, що кінець XVII ст. посіяв пергпо насіння атеїзму і відтоді християнське мистецтво поступово втрачає свою сувору ідейність, а вже наприкінці XVIII—на початку XIX ст. воно розчиняється у формах світського мистецтва. Як вихід з такого становища піп пропонував повернутися до форм візантійського мистецтва, яке, на його думку, ладихаие релігійними ідеалами більше, ніж мистецтво будь-якої іншої епохи *.

Золотарські вироби, що не відповідали цим вимогам, нищили, переплавляли на злитки, з яких згодом виготовляли нові речі за «візантійським зразком» або реалізували па ринку як дорогоцінний метал. Так загинула величезна кількість високохудожніх творів цього виду декоративно-прикладного мистецтва.

Багато пам’яток золотарства було також знищено під час першої світової війни. Так, серед цінностей, які з наказу київського митрополита Флавіана у 1015 р. Києво-Печерська лавра передала в фонд воєнного комітету, було 5 ящиків срібла з шат стародавніх ікон вагою 42 пуди 39 фунтів, 22 старовинні золоті медалі загальною вагою 4 фунти 72 золотники, 96 різних золотих монет вагою 48 золотників2. Київське археологічне товариство заявило протест з приводу варварського нищення пам’яток культури, але на це ніхто не зважив, і ящики з коштовностями були передані на погреби війни.

Історичні обставини склалися так, що світських виробів дійшло до вас значно менше, ніж культових. Багато представників козацької верхівки, які мали найбільше срібних виробів, потрапило в опалу до царського уряду, їхнє майно було конфісковано и передано до казни. Вилучені дорогоцінні речі переплавлялися на монети або на нові ювелірні вироби, відповідно до інших естетичних смаків.

1 С. Пишко в, Релнгиояиое нскусство, М., КЮІ, арь. 5.

* ЦДІА. ф. 725, он. 1, сир. 73. 1915 р., ирк. 7.

7C(_C2)l

mo

й’-іг’Я

IV’W

Багате її розмаїте мистецтво створив український народ. Яскравим свід-чешшм цього с пам’ятки золотарства, які разом з іншими творами мистецтва становлять дорогоцінну скарбницю нашого народу. R. І. Ленін, Комуністична партія вчать, що будувати нову, соціалістичну культуру, національну за формою, можна лише на основі точного знання та глибокою критичного засвоєння культурної спадщини минулих епох.

Вироби українських золотарів, які далі розвивали народні традиції, відзначаються високими мистецькими якостями — вишуканістю форм, чудовим декоративним оздобленням, реалістичністю трактування сюжетних композицій. Вони свідчать про велику обдарованість і талановитість наших предків.

На пам’ятках золотарства, які дійшли до нас, можна простежити певні зміни суто мистецького характеру, зміни в технічних прийомах, якими користувались майстри. Ці пам’ятки дають нам цінний матеріал дія вивчення центрів золотарства, а також української геральдики, метрології, палеографії, історії міст і сіл. У творах золотарського мистецтва відбились форми народної архітектури та декоративні мотиви місцевої флори і фауші. З написів, які часто зустрічаються на цих виробах, можна скласти уявлений про соціальний склад їх власників або донаторів.

Пам’ятки золотарства в той же час залишаються неоціненним і невичерпним джерелом для творчої праці майстрів українського радянського ювелірного мистецтва.

Вироби із золота та срібла з найдавніших часів були окрасою побуту людини. Колекції стародавніх пам’яток ювелірного мистецтва, яке на Україні називалося золотарством, викликають великий інтерес у наших сучасників. Твори цього виду прикладного мистецтва приваблюють не тільки своїми м’якими, благородними кольорами, a it розмаїтістю вишуканих форм. Прикрашені мальовничими емалями та коштовним камінням, воші чарують своєю казковою красою.

Термін «золотарство»походить від назви матеріалу, з якого виготовлялись речі, тобто від золота. Але до золотарських відносяться і вироби

з срібла, яке було, власне, основним матеріалом у ювелірному виробництві. Ці дорогоцінні метали мають м’яку структуру в порівнянні з іншими металами. їх значно легше обробляти, кувати, плавити. Завдяки цим властивостям з золота можна розплескати лист завтовшки як цигарковий папір1.

Майстри, які виготовляли речі з дорогоцінних металів, дістали назву золотарів, або злотників. Ця назва так міцно закріплюється за ними, іцо в багатьох випадках навіть стає їхнім прізвищем. З другої половини XVIП ст. побутують такі назви, як «майстер золотих і срібляних справ», «срібляних справ майстер» або просто «срібляр». З виникненням у золотарському виробництві поділу праці, який стає помітним уже з кіпця XVIII ст., з’явились нові спеціальності: «майстер ювелірних справ», що виробляє дрібні речі з дорогоцінних металів, і «майстер брильянтових справ», що оздоблює золотарські вироби коштовним камінням.

На превеликий жаль, пам’яток золотарства збереглося порівняно небагато. Більшість загинула внаслідок спустошливих війн. Значної шкоди пам’яткам культури і мистецтва, зокрема золотарству, завдали німецько-фашистські загарбники під час тимчасової окупації України.

Якоюсь мірою впливала на схоронність старовинних пам’яток золотарства і зміна естетичних смаків наступних поколінь. Чимало було випадків, коли старовинні пам’ятки перероблялися відповідно до нових естетичних вимог. Наприкінці XIX — на початку XX ст. велику нетерпимість до художньої спадщини виявляло духовенство, яке завжди було занепокоєне «світським духом», реалістичною спрямованістю виробів стародавнього українського золотарства (серед них були скульптури та інші «не дозволені» православними канонами форми культових предметів, в яких вбачалась католицька крамола).

1 3 62 грамів золота можна розплескати лист загальною площею 11,5 кн. м., завтовшки 1/10000 міліметра. Плавиться цей метал при температурі 1003°. Срібло легше від золота і плавиться при температурі 96017, хоч мас значно твердішу структуру 11а відміну від золота срібло може окислятися і тьмяніти.

G

Церковні естети обстоювали мистецтво, «сповнене релігійних ідеалів», яке б викликало у людини побожність. Один з них — С. Ваіпков писав, що кінець XVII ст. посіяв перше насіння атеїзму і відтоді християнське мистецтво поступово втрачає свою сувору ідейність, а вже наприкінці XVIII —па початку XIX ст. воно розчиняється у формах світського мистецтва. Як вихід з такого становища він пропонував повернутися до форм візантійського мистецтва, яке, на ного думку, падпхане релігійними ідеалами більше, ніж мистецтво будь-якої іншої епохи

Золотарські вироби, що не відповідали цим вимогам, нищили, переплавляли па злитки, з яких згодом виготовляли попі речі за «візантійським зразком» або реалізували па ринку як дорогоцінний метал. Так загинула величезна кількість високохудожніх творів цього виду декоративно-прикладного мистецтва.

Багато пам’яток золотарства було також знищено під час першої світової війни. Так, серед цінностей, які з наказу київського митрополита Флавіана у 1915 р. Києво-Печерська лавра передала в фонд воєнного комітету, було 5 ящиків срібла з шат стародавніх ікон вагою 42 пуди 39 фунтів, 22 старовинні золоті медалі загальною вагою 4 фунти 72 золотники. 96 різних золотих монет вагою 48 золотників 2. Київське археологічне товариство заявило протест з приводу варварського нищення пам’яток культури, але па це ніхто не зважив, і ящики з коштовностями були передані на потреби війни.

історичні обставини склалися так, що світських виробів дійшло до пас значно менше, ніж культових. Багато представників козацької верхівки, які мали найбільше срібних виробів, потрапило в опалу до царського уряду, їхнє манно було конфісковано п передано до казни. Вилучені дорогоцінні речі переплавлялися на монети або на нові ювелірні вироби, відповідно до інших естетичних смаків.

1 С. D а ш к о в, Рслшиоапое искусство, М.. 1901, арк. 5.

2 ЦД1А, ф. 72~>, он 1, сир. 73. 1915 р , арк. 7.

Внаслідок такого ставлення до художньої спадщини золотарсько мистецтво на Україні представлене нині як за часом, так і в географічному відношенні досить нерівномірно. Більшість зацілілих пам’яток датується XIX ст., менше — XVII—XVIII ст., зовсім мало (буквально одиниці) — XVI ст. Найбільше збереглося речей з міст Придніпров’я. Золотарських виробів з Буковини, Закарпаття, Галичини, Поділля майже немає, з Полині і Слобожанщини до нас дійшли лише поодинокі твори.

До революції золотарська спадщина була зосереджена переважно у приватних осіб та в збірках різних організацій. Велику колекцію світського срібла мав В. В. Тарновськнй. Вона складалася в основному з речей козацького побуту: коштовної зброї і спорядження, срібного посуду тощо. Незначна кількість творів золотарського мистецтва зберігалась у Київському музеї старовини і мистецтва.

Золоті і срібні речі культового призначення звичайно були власністю церков та монастирських храмів. До нашого часу їх дійшло значно більше ніж світських. Па Україні не було жодної сільської церкви, не кажучи вже про монастирські храми, яка б не мала срібних виробів. В монастирях переховувались цілі колекції таких цінностей.

Після Жовтневої революції більшість золотарських пам’яток перейшла у власність держави і тепер зосереджена в музеях України і І’опій і.кої Федерації.

Таким чином створено сприятливі умови для глибокого вивчення золотарської художньої спадщини. Та, на жаль, дослідження цього виду мистецтва ще п тепер перебуває в зародковому етапі. Спеціальної літератури з даного питання видано дуже мало. В дореволюційні часи було надруковано лише одну працю, присвячену золотарству на Україні (W. Kozin s k і, Zlotnictwo lwowskie). Використавши місцеві архіви і уцілілі пам’ятки, В. Лозінськин досить грунтовно дослідив історію львівського золотарства XIV—XVII ст. Перше видання цієї розвідки, яка охоплювала період 1.484 — 1040 рр., вийшло у світ в 1880 р. У друюму виданні 1912 р. продовжено розгляд золотарської справи у Львові до кінця XVII ст.

8

Автор правильно відзначив, що золотарство у Львові вже з XIV ст. було досить розвиненим художнім ремеслом. Манстрн-золотарі виконували замовлення не тільки мешканців свого міста, їхня продукція вивозилась і до Москви. Постійними замовниками львівських митців були молдавські господарі. Вироби львівських майстрів успішно конкурували з зарубіжними майже на всіх ринках Польщі, ярмарках Луцька та інших міст. На художньому стилі львівського золотарства дещо позначилась національна строкатість майстрів. Представники кожного народу вносили свої естетичні упо добавив, надавали виробам певної своєрідності. Особливо великий вплив на цей вид мистецтва зробили польські та вірменські майстри, що становили у Львові досить численні груші. Відзначаючи це, В. Лозінськин намагається применшити роль золотарів-українців. На ного думку, їх вироби не мали и собі нічого оригінального і створювались за зразками спочатку візантійськими, а пізніше — західноєвропейськими. Таке упереджене ставлення до українських золотарів виявляється і в тому, що Лозінський значну кількість українських майстрів XIV—XVI ст. невірно вважав поляками або представниками інших народів. Тенденційно пояснював автор і причіпці занепаду львівського золотарства в середині XVII ст., обвинувачуючії в цьому Богдана Хмельницького, контрибуції якого завдали місту тяжкого удару. Звісно, ця обставина не могла не позначитись негативно на золотарському промислі. Проте справжні причина занепаду золотарства у Львові слід шукати в іншому. Безперервні війни, які вела шляхетська Польща з кінця XVI ст., поступово призвели до загального виснаження економіки держави, а разом з цим і до занепаду золотарства. Так, після поразки у війні з IIIпоціню тільки за викуп з полону польського короля Я па Казимира львівський магістрат змушений був віддати .майже весь запас золота і срібло.