правильний план подальшої гри і в найкращий спосіб провести його в життя.

Як же дати оцінку позиції, визначити, на чию вона користь, виявити сильні й слабкі сторони у розташуванні своїх фігур і фігур ;супротивника, щоб, спираючись на ці фактори, обрати план подальшої гри?

Якість позиції характеризують такі основні ознаки: особливості розташування пішаків, сильні й слабкі поля, активні й пасивні фігури, безпека короля, відкриті лінії (вертикалі й діагоналі) і, звичайно, співвідношення сил.

Значення всіх цих елементів при оцінці різних позицій неоднакове. В одних випадках вирішальне значення має співвідношення сил, в інших — активність фігур, безпека короля тощо. Тому часто ;правильна оцінка позиції — це складне завдання навіть для шахістів високого класу. Ту саму позицію два майстри можуть оцінювати по-різному, і тільки подальший хід партії або наступний аналіз підтвердять, хто із них мав слушність. Наведемо характерний ;приклад — партію Геллер—Філіп, Амстердам, 1956 рік. (Діаграма 80.)

I…e5:d4?! 2.с5—сб d4—d3 — саме на силу цього ходу розраховували чорні, та, як з’ясувалося, вони неправильно оцінили позицію, що виникла після З.Фс2—с4 Kd7—Ь6 4.с6:Ь7! (погано 4.Ф:Ь4 С:Ь7 із зайвим пішаком v чорних) 4…КЬ6:с4 ; ; ; ;5.Ь7:а8Ф Фd8:a8

б.СЬЗ:с4 Kf6:e4.

За ферзя і двох пішаків білі одержали туру й дві легкі фігури, що за формальної рівності в силах дало їм вирішальну ініціативу, ;бо в серединній стадії гри здебільшого три фігури сильніші, ніж ;ферзь. Незабаром білі перемогли.

Велике значення має виявлення всіх особливостей позиції при проведенні комбінацій. Так, у партії Паульсен—Андерсен, Брес-лавль, 1877 рік, чорні, пожертвувавши два пішаки, прагнули до ;позиції, що зображена на діаграмі 81. Вони вважали, що після

1…ФГ7—а7+ 2.K.pgl—hi Kf5—g3 + 3.h2:g3 Tf8—f6 мають перемогти. Однак далі було несподіване 4.ТП—Ї2!, і з’ясувалося, що тура недоторканна через слабкість 8-ї горизонталі чорних. Білі ;мають на фігуру більше й перемагають.

Причиною поразки чорних було не досить глибоке проникнення в усі особливості позиції, а то б вони обов’язково звернули увагу ;на слабкість тилу своєї армії.

Оцінку позиції роблять у два етапи:

1) ; ; ;оцінка позиції в цю мить (зорова оцінка, або її статика);

2) ; ; ;оцінка стратегічних і тактичних ігрових можливостей позиції (абстрактна оцінка* або її динаміка).

Поверхова оцінка позиції, без заглиблення в її динаміку не раз призводила до сумних наслідків.

52

Розглянемо закінчення партії Бондаревський—Уфімцев, Ленінград, 1936 рік. (Діаграма 82.)

Зорова оцінка позиції на діаграмі цілком однозначна: чорні, у яких на два пішаки більше, мають перемогти. Тому вони не заглиблювалися в аналіз можливостей білих фігур створити контргру й безтурботно зіграли l…Ch3—g2?? Далі було 2.ТЫ—Ь8 + ;Kpg8—f7 З.СЬ5—е8+! (щоб відвернути коня) 3…Kf6:e8 4.Kpf4—g5, ;і від 5.ТЇ8Х немає захисту.

ДІАГРАМА 83

Неправильна оцінка позиції — першопричина неправильного .плану гри. В партії Маршалл—Капабланка, матч, 1909 рік (діаграма 83), білі замість того, щоб ходом 1.е4 з наступним ФеЗ і Ї4 ;привести в рух пішаки королівського флангу, де у них пішакова ;перевага, вирішили обмежитися пасивною обороною l.Tfl—cl? ;Навпаки, чорним завдяки енергійній грі вдалося досягти явної переваги: І…Та8—Ь8 2.ФЇЗ—е4 Фе7—с7 З.ТсІ—сЗ Ь7—Ь5! 4.а2—аЗ ;с5—с4 5.Cg2—f3 Tf8—d8 б.Таї—dl Td8:dl+ 7.Cf3:dl Tb8—d8.

Через відсутність активного плану у білих скрутне становище,

к

-Ж_ ожен кваліфікований шахіст повинен уміти правильно розіграти ендшпіль — заключну стадію ;гри. Адже якщо партія проходить нормально, вона здебільшого завершується в ендшпілі, і невдала гра тут може звести нанівець всі ;досягнення дебюту та мітельшпілю.

Такого вміння набувають, вивчаючи теоретичні, тобто досліджені, закінчення і, звичайно, в процесі гри. Велике значення має

55

вивчення творчості видатних майстрів ендшпілю — Е. Ласкера, X. Р. Капабланки, А. Ру-бінштейна. А зараз уражає ;своєю віртуозною технікою розігрування закінчень чемпіон ;світу А. Карпов.

Знання закінчень важливе і під час мітельшпільної боротьби. Внаслідок проведеної комбінації на шахівниці може виникнути ендшпіль, від оцінки ;якого залежатиме, правильна ;комбінація чи ні.

У практиці багатьох шахістів перехід із серединної стадії гри до закінчення став улюбленим засобом реалізації переваги. Проте й шахіст, який захищається, теж часто рятується в такий спосіб — переводячи гру в ендшпіль. Все залежить від ;характеру ендшпілю, від уміння шахіста знайти правильний план ;і точно здійснити його.

Ця позиція виникла в одній із партій матчу на першість світу між Ботвинником та Смисловим, Москва, 1954 рік. (Діаграма 84.) ;Перевага білих безсумнівна: у них на пішака більше, й відіграти ;його чорним не вдається (l…T:g5? 2.Cg4!, і туру оточено; l…C:g5?

2.ФЇЗ і <5g4), а крім того страшна загроза вторгнення ферзя на діагональ ЬЗ—с8. У цьому випадку різнокольорові слони тільки посилюють атаку білих. Однак Смислов знаходить цікавий захист, ;пов’язаний із переходом у закінчення: 1…с5—с4! 2.ЬЗ:с4 Фбб—аЗ. ;Після розміну ферзів різнокольорові слони — уже нічийний фактор. З.ФбЗ:аЗ Се7:аЗ 4.СЬЗ—f5 — остання спроба досягнути перемоги, бо чорні загрожують шляхом Се7 і T:g5 відіграти одного ;з двох пішаків. 4…g6:f5 5.g5—g6 СаЗ—Ї8 6.e4:f5 СЇ8—g7 7.Ї5—f6 ;Cg7:f6 8.g6—g7 Cf6:g7 9.Tgl:g7 Ї4-ЇЗ 10.Tg7—g4 Th5-h3 ;ll.Tg4—g3 Th3—h4 12.Tg5:f3 Th4:c4, і партія незабаром закінчилася внічию.

Та знання закінчень важливе не тільки в мітельшпілі. У наш час посиленого розвитку дебютної теорії після довгих теоретичних ;варіантів гра часто форсовано переходить із першої стадії просто ;в ендшпіль, від оцінки якого й залежить оцінка варіантів. Більше ;того, шахістові, який постійно грає якийсь дебютний варіант, слід ;вквчити ряд ендшпілів, характерних для пішакових структур цього дебюту.

Так, для розмінного варіанта іспанської партії (1.е4 е5 2.КЇЗ

56

ДІАГРАМА 85

ДІАГРАМА S6

Кеб З.СЬ5 аб 4.С:сб dc) типові закінчення із зайвим пішаком у білих на королівському фланзі. У чорних перевага двох слонів. При цьому для розуміння подальшої гри треба пам’ятати, що якби з ;шахівниці зняли всі фігури, то пішакове закінчення легко виграють білі, бо три їхніх пішаки ферзевого флангу затримають чотири ;пішаки супротивника, а на королівському фланзі білі легко утворять віддаленого прохідного пішака. Таким чином, чорним слід ;ставитись до розміну фігур дуже обережно.

Помилки, зроблені в ендшпілі, звичайно мають вирішальне значення, і виправити їх майже ніколи не вдається. Припускаютьс і помилок як у теоретичних, так і в складних закінченнях, що не піддаються точному аналізу.

Ендшпіль має свої особливості, про які не можна забувати,— тут король стає активнодіючою фігурою, а через наявність на шахівниці невеликих сил першорядного значення набуває координація ;їхніх дій. До чого призводить відсутність такої координації, добре ;показує етюд Шерона, 1952 рік. (Діаграма 85.)

Білі перемагають за допомогою несподіваної жертви коня: І.Кеб—g7 + U Kf5:g7 2.h5—h6 Kpe8—f8 3.h6—h7, і чорний кінь заважає своєму королю затримати прохідного пішака.

Багато важать в ендшпілі прохідні пішаки. Часто їх мають обидва партнери, і тоді головним стає контроль за полем перетворення пішака.

Смородський—Брейтман, 1933 рік. (Діаграма 86.)

Після 1…а4—аЗ? 2.КЬ5:аЗ с4—сЗ З.КаЗ—с2 Ь6—Ь5 4,Кс2—Ь4 Kph6—h7 5.Kpg4—g5 Kph7—g7 6.h5—h6+ Kpg7—h7 7.Kpg5—h5 ;Kph7—g8 8.Kph5—g6 Kpg8—h8 білі продемонстрували етюдний

шлях до перемоги: 9.КЬ4—сб! (9.h7 приводило після 9…с2 10.К:с2 Ь4 11.К:Ь4 до пата). 9…сЗ—с2 10.Кеб—е5 с2—ЫФ П.Кеб—f7 + ;Kph8-g8 12.h6—h7+ Kpg8—f8 13.h7—Ь8Ф+ Kpe8-e7 14.ФЬ8-d8+ Kpe7-e6 15. Фс18—d6x.

А продовжуючи 1…сЗ!, чорні змушували супротивника погодитися на нічию після 2.К:сЗ аЗ З.Ка2 Ьб 4.КЬ4 Kph7 5.Kpg5 Kpg7 6h6+ Kpf7 7.Kpf5 Kpg8 8.Kpg6 Kph8 9.h7 a2 10.K:a2 b4 ll.K:b4 ;(нічого не змінює ll.Kcl або Kb4 через 11…ЬЗ) —пат. У цьому варіанті не можна 9.Кс6, бо після 9…а2 Ю.Ке5 аІФ ll.Kf7+ KpgS ;12.h7+ Kpf8 поле h8 контролюється чорним ферзем, і білі навіть ;програют^: 13.Ь8Ф+ Ф:Ь8 14.К:Ь8 Ь4.

1. Пішакові закінчення

Незважаючи на уявну простоту, пішакове закінчення — одне з найскладніших і найцікавіших. Гра в ньому нагадує ходіння по ;линві: одна, хай навіть незначна, неточність — і позиція з виграної ;перетворюється в програну, що й підтверджує такий приклад:

Гольберг—Жук, 1933 рік. (Діаграма 87.)

Звичайно в пішакових закінченнях зайвий пішак має принести перемогу сильнішій стороні. Однак реалізовувати таку перевагу ;треба дуже обережно.

У позиції на діаграмі у чорних зайвий пішак, а крім того, король супротивника прикутий до прохідних пішаків «а» і «Ь». Лишається «тільки» атакувати білі пішаки королівського флангу.

1.Ь4—h5 аб—а4. Погано l…g6? 2.h6 або l…g5? 2.Ї5!, оскільки у білих утворюється захищений прохідний пішак, який теж приковуватиме короля супротивника. 2.g4—g5+ Kpf6—f5? Здається, хід природний і сильний, а насправді він упускає перемогу.

3. Kpd2—сЗ — білі вичікують. 3…Kpf5—еб?? (З…Ї6 4.g6! Креб

5.Kpb2 f5 б.КраЗ Кре7 7.КрЬ2 приводило до нічиєї, бо над чорними весь час висить загроза прориву Ьб—Ьб). Спроба досягти перемоги ;несподівано дає протилежні наслідки: 4.h5—h6! g7:h6 5.g5:h6 ;Креб—f6 6.Ї4—f5!, і чорні здалися, оскільки король змушений піти ;з квадрата пішака «h».

Таке становище називається цугцвангом. Створення цугцвангу — типовий прийом не тільки у пішакових, але й в інших закінченнях.

Погляньте ж, як чорні могли тут перемогти. До виграшу вів другий типовий прийом—обхідний маневр: 2…Кре7! З.КрсЗ KpfS

4. Kpb2 Kpg8 б.КраЗ (5.g6 fg 6.hg Kpf8, а на 5. їб буде 5…Kph7 і

6…f6) 5…Kph7! 6.Kpb2 їб! Чорні змушують до розміну двох пішаків, чим усувають загрозу прориву білих. 7.КраЗ (7.g6+ Kph6)

58

ДІАГРАМА 88