Як видно з наведеного прикладу, в ендшпілі часто найдовший шлях виявляється найправильнішим.

А у наступному закінченні білі постраждали, активізувавши короля.

Ласкер—Ломан, Лондон, 1913 рік. (Діаграма 117.)

Незважаючи на величезну матеріальну перевагу, становище чорних безнадійне, бо пішака «h» не втримати. Але буває чудо…

1. КрїЗ—g4?? До легкого виграшу вело 1.Кре2! Тс2+ 2.Kpd3 ;(Kpdl). Проте здається, що й зараз чорним не перешкодити появі ;білого ферзя.

1…ТсЗ—с4+ 2.Kpg4—g5. Нічого не змінило б 2.Kpg3 або

2. КрЬЗ. 2…Тс4—h4H — немов грім з ясного неба! 3.Kpg5:h4 ;g7—g5 + ! — з темпом відкриваючи шлях королю до ворожого прохідного пішака.

4.Kph4:g5 Kpf8—g7 — і пішаковий ендшпіль безнадійний уже для білих. Ось як швидко все змінилося. Однак слід відзначити, ;що тодішній чемпіон світу припустився цієї помилки у сеансі од« ;ночасної гри.

Ще два дуже повчальних закінчення.

Ільїн-Женевський—М’ясоїдов, Ленінград, 1932 рік. (Діаграма 118.)

I.d4—d5! Становище білих безнадійне, і вони використовують останній шанс. І.КреЗ Са2 2.Kpf4 Ї6 З.аб Cd5 4.g3 не залишало їм

75

після 4…hg 5.Kp:g3 e5 6.de fe 7.Kph4 e4 8.fe fe ніяких надій на порятунок.

1.. .СЫ—d3? Звичайно, пішак d5 «отруєний», бо після 1 …ed? 2.а6 ;слону не наздогнати прохідного пішака «а». Але до порівняно ;легкого виграшу вело 1..Л4!, блокуючи королівський фланг супротивника: 2.а6 Са2 3.de (3.d6 Kpf8) 3…fe 4.a7 Cd5 5.Kpe2 e5 ;тощо.

Отже, краще місце для слона — діагональ а8—Ы, а спроба затримати білого пішака, коли він перебуває на діагоналі аб—f 1, як видно з наступного перебігу партії, помилкова. 2.d5—d6 Kpg8—f8

3.g2—g3! — після цього сильного ходу чорні не мають виграшу, а наступним ходом вони втрачають і нічию.

3.. .f5—f4? Боротися з трьома прохідними пішаками супротивника можна було тільки так: 3…hg+ 4.Kp:g3 Кре8 5.h4 Kpd7 6.h5 ;Kp:d6 7.h6 (7.Kpf4? Kpe7) 7…f4 + l 8.Kp:f4 f6! — створюючи бар’єр ;для короля білих. Э.КреЗ Cf5 Ю.аб Крсб 11.а7 Kpb7 12.Kpd4 Кр:а7

13.Крс5 Kpb7 14.Kpd6 КрЬб 15.Кре7 Крс5 16.Kp:f6 Kpd6 17.f4 Kpd5 18.Kpf7 з нічиєю.

Чорний король прикутий до пішака d6, бо на 18…Кре4 білі грають 19.h7 C:h7 20.Кр:е6.

4.g3:h4 КрГ8:е8 5.Кр12—е 1!—щоб прогнати слона з чудового поля d3. Гірше 5.h5? Kpd7 6.h6 Kp:d6 7.аб Крсб.

5.. .еб—е5 б.Креї—d2 e5—e4 — чорні змушені перекрити діагональ Ы—Ь7. 7.h4—h5 Cd3—Ы 8.а5—аб, і білі виграли.

Сильніша сторона мала тут досить легкий виграш (1…Ї4!), проте не знайшла його.

У наступному ж прикладі шлях до перемоги був дещо складніший. І це не дивно, бо звичайно під час боротьби з прохідними пішаками далекобійний слон сильніший за коня.

Котов—Бондаревський, Москва, 1946 рік. (Діаграма 119.)

Король чорних стоїть невдало, що дуже утруднює їм реалізацію матеріальної переваги. 1…Крс2—d 1 ? Гросмейстер Бондаревський проходить повз виграшне продовження 1…К:а4!, яке одразу знищує головного ворога — прохідного пішака «а». Наприклад,

2. Кр:е4 Кс5+ З.Креб (якщо 3.Kpd5 Kpd3! 4.Кр:с5 КреЗ, чорні матимуть виграшний пішаковий ендшпіль).

3.. .Kpd3 4.Kpf6 g5 5.Kpg6 Kpe4, наближаючи короля до місця ;подій. 6.Kp:h6 Kpf5 7.Kph5 Кеб 8.g4+ Kpf4 9.h4 Kf7 + , і чорні ;виграють.

Після l…Kpdl? партія закінчилася так: 2.а4—а5 Kpdl—el

3. а5—аб КсЗ—Ь5 4.g2—g4 Kpel—fl 5.Kpe3:e4 Kpfl—g2 6.Kpe4—d3 ;(6.Kpd5? Kc7 +) 6…Kpg2—f3. Якщо ж 6…Kp:h2, білі матимуть нічию таким чином: 7.Крс4 Кс7 8.а7 h5 9.gh gh ІО.Крсб h4 11.Крсб ;Ка8 12.КрЬ7 ИЗ 13.Кр:а8 тощо.

7.Kpd3—с4 КЬ5—с7 8.аб—а7 Kpf3—е4 9.Крс4—с5 Кре4—е5

76

10.Крс5—сб Кс7—а8 П.Крсб—

Ь7 Кре5—d6 12.Kpb7:a8 Kpd6— с7 13.h2—h4, і суперники погодилися на нічию.

Отож часто навіть зайва фігура не гарантує легкого виграшу і під час реалізації матеріальної переваги виникають великі технічні труднощі, подолати які дуже непросто.

Німцович — Рубінштейн,

Карлсбад, 1911 рік. (Діаграма 120.)

Як і в попередньому прикладі, через невдалу позицію короля супротивника слабкіша ;сторона має певні шанси на ;нічию. 1.КЇ2—d3? f7—Ї6! Але ;не l…Kp:g4? 2.Кс5 Kpf5 3.Kd7 з легким виграшем, на що, мабуть, ;і розраховували білі. 2.e5:f6 Kpg5:f6 3.Kd3—f2 Kpf6—g5 4.Kpa5— ;Ь4 e6—e5 5.Kpb4—c4 e5—e4, і суперники зголосилися на нічию, бо ;після 6.Kpd4 (інакше 6…еЗ) 6…Kpf4 у зв’язку з загрозою 7…еЗ чорні знищують останнього білого пішака. У позиції на діаграмі білі ;вигравали так: l.Kpb4 (Kpb5) Kpf4 2.Kd3 + ! Kp:g4 (2…Кре4 З.Крс4)

З.Кс5 Kpf5 4.Kd7 f6 5.ef Kpg6 б.Крсб тощо.

He рятує чорних також 1…Ї5 (1…Ї6 2.Ke4+ і 3.еf) 2.gf Kp:f5 3.Kd3 Kpe4 4.Kpc4.

77

6. Необачні розміни

До будь-якого розміну треба ставитися дуже обережно, бо після нього характер позиції може різко змінитися. Надто обачливо треба діяти під час розмінів, які переводять гру з мітельшпілю в ендшпіль (часом буває, що з гарного мітельшпілю шахіст переходить ;у форсовано програний ендшпіль), і під час розмінів у самих закінченнях.

Як ви переконаєтесь, спрощення не завжди надійний засіб для досягнення мети.

Тартаковер—Пірц, 1948 рік. (Діаграма 121.)

У білих становище, безсумнівно, краще: вигідне розташування пішаків, перевага слона над своїм опонентом. Та все ж після правильного ходу 1…Фе7 чорним можна було б захищатися, бо наявність ферзів полегшувала захист слабких пішаків. Взагалі, чим ;менше на шахівниці фігур, тим важче захищати слабких пішаків. ;Це підтвердив і подальший хід гри: 1…Ф68:61 + ? 2.Kpel:dl Ї6—f5. ;Ще один чорний пішак стає на поле кольору свого слона, але уникнути цього ходу чорним не можна, бо білі загрожували зіграти ;Cg4! Наприклад, 2,..с5 З.Ьс be 4,Cg4, і після маневру короля ;Kpdl—el— f2—g3—f4 білі забирають пішака е4. З.с4—с5! Навпаки, білі ставлять пішаки на поля, протилежні кольору свого слона, й одночасно забезпечують королю ключове поле d4.

3.. .Ь6—Ь5. Не краще й 3…bc 4.bc. 4.Kpd 1 —d2 Kpg8—g7

5.Kpd2—c3 Kpg7—f6 б.КрсЗ—d4 Kpf6—e6 7.Ce2—dl! Cb7-d5-відвертаючи загрозу 8.СЬЗ + . Але тепер біда приходить з іншого боку: 8.g2—g4! с7—сб (8…fg? 9.C:g4+ f5 10.C:f5 + !) 9.g4—g5! ;Після 9.gf Kp:f5 10.Cc2! Kpg4 (очікувальні ходи нічого не дають, ;бо дуже швидко кінчаються, наприклад: 10…Ь5 П.ЬЗ f6 12.СЫ h4 ;13. Сс2 тощо) 11.С:е4 С:е4 12.Кр:е4 І6 13.h3+ Kp:h3 14.Kpf5 h5 ;15.e4 h4 16.e5 Kpg3! у білих труднощі з реалізацією зайвого пішака у ферзевому ендшпілі. А природний хід 16..Те? одразу приводив ;чорних до програшного пішакового закінчення: 17.fe Kpg3 18.е6 h3

19.е7 h2 20.е8Ф ЫФ 21.ФеЗ + !, і білі змушують розміняти ферзів.

План, який продемонстрував гросмейстер Тартаковер, набагато технічніший: білі розміщують свої пішаки на чорних полях, залишаючи піхотинців супротивника на полях кольору їхнього ;слона.

9.. .Cd5—с4 10.аЗ—а4 Сс4—d5 11.И2—h4 Cd5—с4. Після П…Ьа

12.С:а4 чорні одразу ж попадають у цугцванг, бо слон має захищати пішака сб, а король — поле е5. 12.И4—Ь5 Сс4—d5 ІЗ.ЬБ—h6! Cd5—а2 14.Kpd4—сЗ Са2—d5 15.а4—а5 Креб—d7 16.Cdl—h5! ;Kpd7—еб 17.g5—g6!

Далеко просунутий пішак «И» дає змогу білим здійснити вирішальний прорив. 17…f7:g6 18.Ch5:g6 Креб—f6 19.Cg6:h7 Cd5—еб.

78

Загрожувало 20.C:f5. 20.КрсЗ—d4 Себ—d7 21.Ch7—g8. І чорні здалися.

Особливо ретельно слід розраховувати перехід у пішаковий ендшпіль, про підступність якого вже йшлося. У закінченні партії ;Зубарєв—Григор’єв, чемпіонат СРСР, 1925 рік (діаграма 122) замість l.Tg3 з нічийним туровим ендшпілем білі необережно пішли ;на розмін тур: l.Tg7—f7? Здавалось би, прохідний пішак «і» за-безпечує білим кращі шанси, але після l…Tf4:f7 2.Kpe6:f7 був прорив. 2…Ь6—Ь5!, і чорні форсовано виграли. 3.а4:Ь5+ Краб—Ьбії ;Значення цього ходу з’ясується дуже скоро, і, можливо, саме його ;не врахували білі при переході в пішаковий ендшпіль. 4.Kpf7—еб ;а5—а4! Але не 4…с4? 5,bc а4 6.Kpd6, і білі також одержать ;ферзя.