5.ЬЗ:а4. Тепер стає зрозумілим значення третього ходу чорних — білі беруть без шаха, і чорні здобувають найважливіший темп для просування пішаків. 5…с5—с4 6.f3—f4 d4—d3 7.c2:d3 ;c4:d3 8.f4—f5 d3—d2 9.f5—f6 d2—dlO, і за кілька ходів білі здалися.

І в наступному прикладі майстер Ільїн-Женевський перейшов із нічийного турового в безнадійне пішакове закінчення.

Рюмін—Ільїн-Женевський, чемпіонат СРСР, 1931 рік. (Діаграма 123.)

Продовжуючи l…Tel 2.ТЬ5+ Kpf6 З.Т:Ь6+ Kpf5, чорні страхували себе від усіх неприємностей.

1…Та1—d 1 ? 2.ТЬ4—Ь5+ Td 1 —d5? — послідовно й… погано. Чорні недооцінили тонкощів пішакового закінчення, яке виникало, вважаючи, що після 3.Tb4:d5+ Kpe5:d5 буде 4.КрсЗ з нічиєю.

79

4. Kpb2—аЗ! — класичний обхідний маневр, за допомогою якого білі приводять супротивника до безнадійного становища.

4.. .Kpd5—с5. Програє й 4…Крс6 5.КрЬ4 Ь5 (загрожувало 6.Крс4 ;з наступним 7.Kpd4) б.Краб! з новою загрозою 7.Ь4. 6…Крс5

7.g4l — і чорні неминуче попадають у цугцванг. Зверніть увагу на важливі тонкощі: якби пішак чорних стояв на Ь7, а не на Ь6, то ;у них була б нічия, оскільки є резервний хід: 7.g4 g5; 7.h4 h5; 7.h3 ;h6; 7.g3 g6.

5. Kpa3—a4 g7—g6 6.h2—h4 h6—h5. He уникнути цугцвангу і ;після 6…g5 7.hg hg 8.g4. 7.g2—g3! ЦугцвангІ 7…Kpc5—еб. He краще 7…b5+ 8.Kpa5 Kpc6 9.b4. 8.b3—Ь4! Пішакові закінчення такі небезпечні, що необережне 8.КрЬ4? приводило після 8…Ь5! вже до ;виграшу чорних: 9.Крй5 Крс5 10.Краб КрЬ4! 8…Крс6—с7 9.Кра4—Ь5 ;Крс7—Ь7 Ю.КрЬ5—с4 КрЬ7—аб 11.Крс4—сЗ! Краб—Ь5 12.КрсЗ—ЬЗ! ;І через 13.Крс4 білі легко виграють.

А в цьому закінченні білі після квапливого розміну залишилися з «поганою» фігурою.

Саркезі—Кмох, 1927 рік. (Діаграма 124.)

l.Kf3—е5? У приблизно однаковій позиції білі припускаються принципової помилки, внаслідок якої лишаються із слабким слоном проти сильного коня чорних.

1.. .Cd6:e5! Люб’язною відповіддю було б 1…К:е5 2.de, і у білих ;все гаразд. 2.d4:e5 ТЇ8—с8 — вступ до так званої «атаки меншості» ;пішаками «а» й «Ь», мета якої — створення у супротивника слабкого пішака. Водночас відкриваються лінії для важких фігур чорних. З.СсІ—g5 Kpg8—f8 4.Т а 1—d 1 Тс8—с4 5.Ї2—ЇЗ Та8—с8 ;б.Теї—е2 Ь6—Ь5 7.Cg5—d2 а7—а5! Ініціатива цілком у чорних.

80

Загрожує прорив Ь5—Ь4, після якого у білих можуть утворитися слабкі пішаки «а» й «Ь», а у чорних сильний пішак «d». Крім того, в майбутній боротьбі білим буде важко захищати білі поля ;від вторгнення чорного коня, який значно сильніший за їхнього ;слона.

Наведені тут помилки теж досить часто трапляються у партіях шахістів.

ш

л ш * ахова партія — це не стільки поєдинок білих та чорних фігур, скільки боротьба двох особистостей, умів, характерів; багато в чому це боротьба психологічна. Через те психологічна поразка майже завжди призводить до поразки спортивної.

У попередніх розділах було розглянуто помилки, так би мовити, суто шахові — невдала гра у дебюті, мітельшпілі, ендшпілі.

82

Проте майже кожна помилка на шахівниці є наслідком помилки психологічної. Отож при формуванні шахіста важливе значення ;має не тільки шахова, а й цілеспрямована психологічна підготовка. Великими майстрами такої підготовки були чемпіони світу Ема-нуель Ласкер, який уперше довів силу психологічної зброї, Олександр Альохін, Михайло Ботвинник, Михайло Таль, Тигран Петросян. Чудова психологічна підготовка є однією з переваг сучасного ;чемпіона світу Анатолія Карпова.

Яких же психологічних помилок найчастіше припускаються шахісти? Це — грубі недогляди, в основі яких здебільшого лежить невміння зосередити увагу на шаховій партії, незібраність спортсмена, що, в свою чергу, досить часто пояснюється недостатньою фізичною підготовкою. Адже давно помічено, що кількість грубих помилок різко збільшується наприкінці гри, коли шахіст стомлюється. Гра в шахи — це спорт, і відмінна фізична підготовка потрібна ;шахістові не менше, а, можливо, навіть і більше, ніж спорстменам ;інших «спеціальностей». Велике значення має неухильне дотримання режиму взагалі і під час змагань зокрема. Варто пам’ятати, ;що в «здоровому тілі — здоровий дух», а здатність шахіста творити за шахівницею залежить від його фізичного стану.

І в цьому прикладом для молодих гравців може бути Анатолій Карпов. Аж ніяк не вирізняючись богатирською статурою, він, проте, посилено займаючись різними видами спорту (плаванням, тенісом, лижами і навіть верховою їздою), добився прекрасної спортивної форми. Це дозволило йому витримати важкезні фізичні й ;психологічні навантаження під час матчу за звання чемпіона світу ;в Багіо 1978 року. Претендент В. Корчной продемонстрував тут усі ;найгірші засоби із свого психологічного арсеналу: протести, апеляції, скандали, одверту неповагу до суперника і, зрештою, вдався ;по допомогу до банди терористів. Але все це не врятувало його від ;поразки у вирішальній партії. Отож перемога Карпова — це не лише перемога шахова, а й психологічна, виборена за надзвичайно ;важких умов.

Поразку шахіста часом може зумовлювати нерішучість, невпевненість у своїх силах або, навпаки, зайвий оптимізм, легковажне, квапливе, непродумане приймання рішень. Взагалі, стійкість до поразок необхідна кожному шахістові, тому треба виробляти в собі ;цю якість.

Ще однією психологічною помилкою є переоцінка значення конкретного розрахунку, що може призвести до неправильного розуміння позиції. З іншого боку, шахісти, які грають, керуючись лише загальними міркуваннями, часто стають жертвами несподіваних ;тактичних ударів. Завжди потрібна золота середина!

Розглянемо деякі найхарактерніші психологічні помилки.

1. Небезпечність природного ходу

Досвідчені шахісти знають, які ускладнення можуть виникнути після, здавалося б, звичайнісінького ходу, і намагаються не забувати поради О. Альохіна, який свого часу застерігав: «Ніколи не ;слід піддаватися гаданій благополучності природних ходів». Проте чимало шахістів, не розмірковуючи, роблять такі ходи і… припускаються серйозних помилок. Причиною цього буває поспіх або ;самовпевненість, які перешкоджають шахістові глибше проникнути в особливості позиції. Так само небезпечний і догматичний підхід до шахової гри, про що свідчить партія Сангла—Карпов, Рига. ;1968 рік. (Діаграма 125.)

Чорні щойно оголосили шах ходом СЇ8—Ь4 + , і тепер хід l.Kfd2 забезпечив би білим непогану гру. Та, на свою біду, Сангла ;не задумуючись походив l.Kbl—d2?, не аналізуючи позиції, а лише керуючись правилом, що на початку гри треба розвивати фігури. Але річ у тому, що справедливі для більшості випадків закони ;гри подеколи відступають перед конкретними особливостями позиції. Після «правильного» ходу l.Kbd2? білі несподівано втрачають ;фігуру: l…g7—g5! 2.Cf4:g5. (Не допоможе і 2.Cg3 g4 3.Cd3 K:g3 ;або З.аЗ K:d2 4.K:d2 C:d2 + ). 2…Cb4:d2 + . Білі здалися.

Цей приклад іще раз нагадує, що немає правил без винятків.

Дуже часто природний хід веде до шаху, як було, скажімо, в партії Уїнтер—Капабланка, Ноттінгем, 1936 рік. (Діаграма 126.)

Після ходу Фс4 позиція чорних безнадійна. Але білі необережно провадили й далі, здавалося б, природне переслідування супер-никового короля. 1.0g8—h7 + ?? І у відповідь на вимушений хід

S4

1.. .Kph5—g4 їм довелося скласти зброю, бо захисту від мата немає.

Ось іще один приклад необережного шаху: Штейн—Ульман, Москва, 1971 рік. (Діаграма 127.)

Становище білих безнадійне. Але після l.d6—d7 чорні, не подумавши, оголосили шах l…d>g6—Ь6 + ? Легко виграє l…Td3 2,Фе8+’ Kph7, і білі не встигають поставити нового ферзя через загрозу

3.. .0:g2X. 2.с4—с5! Після цього ходу стає очевидно, що тепер становище безнадійне у чорних. Далі 2…ФЬ6:с5+ 3.Kpgl—hi, і поява ;нового білого ферзя неминуча.

Погляньте, як у партії Уїнтер—Капабланка, Гастінгс, 1919 рік (діаграма 128) білі програли позиційну боротьбу, зробивши природний хід слоном. I…h7—h6 2.Cg5—h4? — хід, зумовлений природним бажанням підтримати зв’язку. 2…с6—с5 ; ; ; ;З.КсЗ—do

g7—g5!—саме такими ось несподіваними ходами зрештою карають гравців, які надто довірливо ставляться до ходів природних.

4.Kd5:f6+ Фd8:f6 5,Ch4—g3 Сс8—g4 6.h2—h3 Cg4:f3 7.Ф61:13 Ф16:13 8.g2:f3 f7—f6, і практично чорні мають на фігуру більше, ;бо слона g3 надійно виведено з гри.

Як же позбутися помилок, пов’язаних з підступністю звичайних ходів? А досить просто. Перш ніж зробити, здавалося б, цілком ;вимушений хід, треба… подумати. Часу це відбирає небагато, але ;гарантує від невдач.

85

2. Нестійкість і розпорошеність уваги

Епіграфом до нашої розмови можна було б узяти висловлювання видатного фізіолога академіка І. П. Павлова: «Уся сила в зосередженості. Це треба вважати головним правилом мислення — зосередженість уваги».

Нестійкість уваги досить часто призводить до безпланової гри. Так було, наприклад, у партії Каспарян—Мазель, 7-й чемпіонат ;СРСР. (Діаграма 129.)

У цій позиції шанси суперників приблизно однакові і чорні мають три майже рівнозначних плани: один з них пов’язаний з пішаковим просуванням с7—с5; другий — з еб—е5, третій — із Ї7—Ї5. Послідовне втілення в життя будь-якого з них забезпечило б Ма-зелю непогану гру. Та чорні, на шкоду собі, не довівши до кінця ;один задум, несподівано перескакують на другий, а потім і на третій. 1…ТЇ8—е8 — хід, що підтримує наступне просування пішака ;«е». Здається, що план обрано. 2.Ь2—ЬЗ Се4—Ь7 З.СсЗ—Ь2 ;Kf6—е4? — без очевидної причини чорні відмовляються від просування пішака «е» і відкривають дорогу пішакові «Ь>. 4.ФсІ2—с2 ;Ї7—f5.

Тепер з’ясовується, що хід тури на е8 утрачав два темпи, бо за нового плану гри, обраного чорними, її місце на f8. У цьому й ;виявляється вада безпричинного змінювання плану: ті ходи, що ;корисні для одного планування гри, зовсім не потрібні для іншого.

5.КЇЗ—el Kd7—Ї6 6.Ї2—ЇЗ Ке4—g5 7.Kel—d3 с7—с5?! — починає діяти третій план. Зрозуміло, що така гра має бути покарана, і ;після 8.Kd3—f2 білі, підготувавши й здійснивши прорив еЗ— е4, ;домоглись переваги.

У наступному прикладі перескакування від одного наміру до іншого було покарано набагато швидше.

Цікаве закінчення партії Ільїн-Женевський—Григор’єв, Москва, 1919 рік. (Діаграма 130.)