1.е2—е4 с7—с5 2.Kgl—f3 d7—d6 3.d2—d4 c5:d4 4.Kf3:d4 Kg8-f6 5.Kbl—c3 a7—a6 6.Ccl—g5 e7—e6 7.f2—f4 Od8—Ь6 8.Ф61—d2 ;ФЬ6:Ь2 9.T a 1 —b 1 ФЬ2—аЗ Ю.е4—e5 d6:e5 Il.f4:e5 КГ6—d7

12.Cf 1—c4 Cf8—e7 13.Cc4:e6 0—0 14.0—0 Ce7:g5 15^d2:g5 h7—h6 16^g5—h5 f7:e6 17.Kd4:e6 Tf8:fl+ 18.ТЫ :f 1 ФаЗ—e7 19.Kc3-d5 ;Фе7:е6 20.Kd5—c7 Феб—b6+ 21.Kpgl—hi ФЬ6:с7 22.Ф1і5—f7+, ;Kpg8—h7 23.e5—еб. (Діаграма 31.)

Тут А. Мацукевич доходить висновку, що «позицію чорних, мабуть, уже не врятувати». Дійсно, білий пішак невтримно поривається у ферзі. Якщо ж проаналізувати позицію глибше, то можна побачити, що, поступившись частиною своєї матеріальної переваги

23

(три фігури!), простим ходом 23…КЬ8—сб! чорні… виграють! Скажімо, так: 24.е7 К:е7 25.Ф:е7 Фе5, або 24.ed C:d7, або 24.Tdl КсеБ 25.ФЇ5 + g6.

«Майже в усіх дебютах можна підшукати такі ходи, які не поступляться теоретичним, якщо досвідчений і сильний гравець зуміє зробити їх вихідним пунктом цілої комбінації». Ці слова належать ;засновникові російської шахової школи Михайлові Чигоріну.

ДІАГРАМА 31

ДІАГРАМА 32

Часто бувають випадки, коли шахіст, зустрівшись у дебюті з новим або просто не відомим йому ходом, розгублюється, починає ;грати невпевнено і врешті-решт швидко попадає в скрутне становище. Так, у партії Любоєвич—Кальво, Лансароте, 1973 рік, після ;добре відомих ходів 1.е2—е4 е7—е5 2.Kgl —f3 Kb8—сб З.СП— Ь5 ;Kg8—f6 4.0—0 Kf6:e4 5.Tfl—el Ke4—d6 6.Kf3:e5 Cf8—e7 білі зробили новий, але загалом не страшний для супротивника хід ;7,Ф(11—Ь5. Та саме ця дебютна новинка вивела чорних із рівноваги.

7…Кс6:е5 8.ФЬ5:е5. (Діаграма 32.)

8.. .Kd6:b5? Спокійне 8…0—0! легко вирівнювало гру. 9.®e5:g7 — ;неприємний сюрприз. Чорні розраховували тільки на 9.Ф:Ь5 0—0.

9.. .ТЬ8—f8 Ю.а2—а4!, змушуючїгконя повернутися на d6, де він ;заважає розвитку фігур. Ю…КЬ5—d6 11.КЫ—сЗ Kd6—f5.

Не можна було 11…с6 через 12.®f6! Кс4 13.d3 — і невдаха-ман-дрівник (Kg8—f6—е4—d6—Ь5—d6—с4) завершує свій шлях. 12.КсЗ—d5! 17—f6 13^g7:h7 d7—d6 14.ФИ7—g6 + . Чорні здалися ;через 14…Kpd7 15.ФТ5+ або 14…Tf7 15.K:f6+ Kpf8 16^g8x.

с

ерединна стадія шахової партії — мітельшпіль — найменш вивчена, а отже, найважча; вона сповнена ;гострої, напруженої боротьби. Саме тут суперники мають необмежений простір для творчості — розігрують красиві комбінації, завдають несподіваних ударів, здійснюють глибоко продумані маневри… У той же час саме на мітельшпіль припадає більша частина ;помилок, що їх припускаються шахісти під час гри.

26

Серйозною, часто непоправною помилкою є неправильний вибір плану гри. Запам’ятайте, ;що план, обраний вами у мітельшпілі, повинен відповідати ;дебютному варіанту. Часом буває, що шахіст, вивчивши довгий книжковий варіант і одержавши після дебюту гарну позицію, програє, зробивши лише ;кілька самостійних ходів. Ось ;повчальний приклад:

Кастернйк—Ріхтер, листування, 1969—1970 роки.

1.е2—е4 е7—е5 2.Kgl—f3 КЬ8—сб З.СП—Ь5 а7—аб

4.СЬ5—а4 Kg8-f6 5.0—0 Cf8— е7 6.ТП— el Ь7—Ь5 7.Са4—ЬЗ ;0—0 8.с2—сЗ d7—d51? — так звана атака Маршалла — один із най-гостріших варіантів іспанської партії. 9.e4:d5 Kf6:d5 10.Kf3:e5 ;Кс6:е5 1 l.Tel:е5 Kd5—f6 12.Te5—el Ce7—d6 13.h2—h3 Kf6—g4 ;14.Ф61—f3 ®d8—h4 15.d2—d4 Kg4:f2. (Діаграма 33.)

Відомо, що в цій позиції помилково 16.Ф:f2? через 16…Ch2 +

17.Kpfl Cg3 18.Фе2 C:h3 19.gh Tae8 — і чорні виграють.

Іб.СсІ—d2! Поки що білі грають за теорією, але вже з наступного ходу, одержавши нову для себе відповідь, збиваються з правильного шляху. 16…Сс8—Ь7?! 17.ФЇЗ:Ї2? — ось воно, нерозуміння характеру позиції. Продовжуючи 17.Ф:Ь7, білі, мали б шанси відбити атаку супротивника й перемогти. Тепер же чорні виграють ;за відомими зразками. 17…Cd6—h2+ 18.Kpgl— Н Ch2—g3 ;19.ФЇ2—еЗ Та8—е8 — і білі здалися (20.Ф:е8 ФЇ6 + ).

Розповідь про наслідки неправильного вибору плану буде продовжено далі. Та спочатку розглянемо помилки, які трапляються у тактичній боротьбі.

1. Подвійний удар

Подвійний удар — це одночасний напад однієї фігури на два об’єкти у таборі супротивника. Найпоширеніший різновид подвійного удару — напад на дві ворожі фігури.

Трушкова—Суха, чемпіонат Чехословаччини, 1954 рік. (Діаграма 34.)

27

1. Cel—f4? Білі допускають подвійний удар і залишаються без фігури (правильно l.Cd2): l…Td8—d4 2.Cf4:c7 Td4:c4.

У наведеній партії помилка білих груба, очевидна. Тут подвійний удар нескладний, його легко було розпізнати. В інших же випадках він може бути досить добре замаскований.

Барда—Смислов, Москва—Будапешт, 1949 рік. (Діаграма 35.)

Білі простодушно вирішили прогнати ворожого коня ходом

1. h2—h3? У відповідь дістали несподіваний подвійний удар на нібито захищеному полі еЗ: l…Kg4—еЗ!, і з’ясувалося, що гросмейстер Барда просто втратив якість, оскільки не можна 2.fe?? через ;новий, значно нищівніший подвійний удар 2…С:еЗ + . Точною грою ;Смислов невдовзі досяг перемоги.

Особливо небезпечні подвійні удари, коли однією з атакованих фігур є король. Вибір продовжень у суперника, який захищається ;(і так звичайно невеликий), різко скорочується. Ось іще один ;«гросмейстерський» приклад:

Трінгов—Торт, Сараєво, 1965 рік. (Діаграма 36.)

У хорошій позиції замість правильного 1…КЬ4! чорні грубо помилилися 1…е5—е4? і після простого 2.0f3:f5! через втрату фігури (2…C:f5 З.С:Ї5+ подвійний удар з нападом на короля З…Ф:Г5 ;4.T:f5) одразу здалися.

Часто подвійний удар зустрічається в комбінаціях у поєднанні з іншими тактичними прийомами. Так, скажімо, у позиції, що виникла в партії Мекінг—Тан, Петрополіс, 1973 рік (діаграма 37), ;чорні помилилися: 1…ФЇ6:сЗ? (правильно було l…C:d3 з хорошою ;грою), і Мекінг завдав супротивникові кілька сильних ударів.

2. Cc4:f7 + ! — зруйнування позиції рокіровки плюс заманювання.

28

2.. .Kpg8:f7 З.ТЬ7:с7+!—подвійний удар і знову заманювання.

3.. .ФсЗ:с7 4.ФИ6—h7 + .

Вигравши ферзя, білі досягли вирішальної матеріальної переваги.

З наведених вище прикладів видно, які небезпечні подвійні удари і, отже, як важливо вміти передбачати їх під час партії.

2. Зв’язка

Лінійна зв’язка, як і подвійний удар,— грізна зброя у тактичній боротьбі.

Силич—Рохлін, Одеса, 1929 рік. (Діаграма 38.)

У цій виграній позиції білі зробили необережний хід 1.С13—е4 + ?? і після приголомшливої відповіді 1…Фс8—[5!! зму« ;шені були капітулювати (2.С:с6 ФЬЗХ; 2.T:f5 T:h4X). До перемоги вів шах ферзем на е4: 1.Фе4 + ! (не так ясно 1.Т:с8 C:f3+ 2.Kph2 ;С:d 1 з ускладненнями). Тепер і 1…С:е4 2.С:е4+ T7g6 3.C:g6 + ;Kp:g6 4.Т:с8 і l…T7g6 2.Т:с8 С:е4 3.Td7+! (З.С:е4?? Th4X) 3…Tg7 ;4.С:е4+ приводило до великої матеріальної переваги у білих. Несподівана зв’язка обійшлася білим в очко.

За недооцінювання небезпеки, що виникає при зв’язці, доводиться дорого розплачуватися.

Горт—Портіш, Сан-Антоніо, 1972 рік. (Діаграма 39.)

1.Фс4:с5? — важко повірити, але саме цей природний хід через форсовано виниклу зв’язку коня d6 веде білих до поразки. Правильно було відійти конем на Ь5 із кращими шансами.

29

l…Ke7—g6! 2.Cf4—h2. He рятувало й 2.K:f5 Tc8 З.Фа5 ;Cd8! — подвійний удар, a 2.T:a7 ;Феб 3.Ch2 вело до тієї самої ;позиції, що склалася в партії ;(не можна З.К:F5? через 3…Td5. ;Тут читач ще раз може пересвідчитися, яке важливе значення має подвійний удар).

2…Cf6—е7! З.Т11—dl f5—f4 — виключаючи з гри чорнопільно-го слона супротивника.

4.Та1:а7 Фd7—еб 5,Та7—аб Tf 8—Г6! — потрійна зв’язка! ;Коня білих оточено, і він гине.

Як бачите з цього прикладу, зв’язана фігура гине під ударами переважаючих сил ;суперника, бо не може уникнути бою.

Ефективно й часто практикується напад менш цінною фігурою на зв’язану фігуру супротивника, зокрема напад пішаком. (Діаграма 40.)