ТЕМА IX. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ, ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ, РУХ КАПІТАЛУ МІЖ КРАЇНАМИ

CATSBUSINESS.INFO

§ 28. Необхідність міжнародної торгівлі та її сучасні форми

Світове господарство

це сукупність націонали

них економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва. Основна причина виникнення та розвитку

світового господарства

це різний рівень наявності в країнах

факторів виробництва (економічних ресурсів). З одного боку, це привело до міжнародного поділу праці, а з іншого — до перемі-щння найбільш обмежених факторів між країнами.

Суб’єктами світового господарства вважаються розвинені країни, країни середнього рівня та країни, що розвиваються. До країн, що розвиваються, зазвичай відносять ті, що характеризуються низькими стандартами демократичних урядів, не мають

• •

вільної ринкової економіки, індустріалізації, соціальних програм і гарантії прав людини для своїх громадян. За даними ООН, Україна входить до списку країн, що розвиваються.

160

Розвинені країни мають економічні системи, які ґрунтують

ся на постійному економічному зростанні, що саморегулюється. Серед економічно розвинених країн можна виділити кілька груп:

країни «великої сімки» — США, Японія, Німеччина (ФРН), Велика Британія, Франція, Італія, Канада; високорозвинені західноєвропейські країни: Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Швейцарія, Австрія;

країни переселенського капіталізму: Південна Африка, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль;

• •

країни середнього рівня розвитку з високими темпами соціально-економічного прогресу: Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, Туреччина, західноєвропейські мікродержави;

0 країни нової індустріалізації: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Індонезія, Малайзія, Мексика, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Чилі.

Україна як член ООН входить до держав світового співтовариства. Вона визнає й дотримується статуту 00Н та міжнародного права, які регулюють міждержавні, політичні, дипломатичні, соціальні, культурні та економічні міжнародні відносини.

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини (МЕВ). Міжнародні економічні від-

— це система економічних зв’язків між країнами (між юридичними та фізичними особами різних країн) із приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг. До основних форм МЕВ належать міжнародна торгівля товарами

посини

О

и послугами, міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво, міжнародні валютно-кредитні відносини.

Національні господарства взаємодіють у системі світового господарства за законами міжнародного поділу праці.

Основними чинниками міжнародного поділу праці є: географічне положення країн. Наприклад, приморські країни спеціалізуються на морському рибальстві, приморські «вузлові» країни — на обслуговуванні світової морської торгівлі (Сінгапур, Кіпр, Панама, Греція), внутрішньоконтинентальні європейські країни — на міжнародних транзитних перевезеннях сухопутним транспортом; природно-ресурсна база. Визначає спеціалізацію країн на галузях добувної промисловості, сільського і лісового господарства, лікувально-санаторного господарства, відпочинку і туризму;

161

2 соціально-економічні умови. Різноманітні галузі спеціалізації формуються під впливом історичних особливостей розвитку

• »

країн, національних і релігійних традицій населення, наявності масових або кваліфікованих трудових ресурсів, нагромадження капіталів, науково-технічного прогресу, упро-

• u

вадження нових технологій тощо.

Основи міжнародної торгівлі були закладені відомими економістами А. Смітом і Д. Рікардо. У книзі «Дослідження про природу й причини багатства народів» А. Сміт сформулював теорію абсолютної переваги.

Аналізуючи проблеми міжнародної торгівлі, Д. Рікардо в праці «Засади політичної економіки й податкового обкладання» довів, що принцип абсолютної переваги є окремим випадком загального правила, й обґрунтував теорію порівняльної переваги.

Абсолютна перевага — можливість країни виробляти завдяки своїм природним особливостям або виробничому потенціалу будь-який товар у більших обсягах на одиницю витрат (або з меншими

витратами на одиницю продукції) порівняно з іншими країнами, що виробляють такий самий товар. Абсолютні переваги можуть бути природними або набутими.

Згідно з теорією порівняльних переваг, країна має відносні переваги при виробництві певного продукту, якщо вона виробляє цей продукт із більш низькою альтернативною вартістю порівняно з потенційними торговельними партнерами.

Виграш, отриманий від зовнішньої торгівлі, залежить від рівня світових цін. Світова ціна буде формуватися в діапазоні: більша за внутрішню ціну країни-експортера й менша за внутрінг

*•

ню щну краіни-імпортера.

Якщо країна спеціалізується на виробництві того продукту, із якого вона має порівняльну перевагу і в обмін на який купує на зовнішньому ринку інший продукт, то це дозволяє їй розширити обсяги споживання обох продуктів. (Пам’ятаємо, що країна експортує за світовими цінами, які більші за внутрішні, а імпорт здійснює за світовими цінами, які менші за внутрішні.)

Крім того, збільшиться й сукупний обсяг випуску в масштабах усієї світової економіки. Він буде найбільшим тоді, коли кожний товар вироблятиметься тією країною, яка має нижчі альтернативні витрати.

Принципи абсолютних та порівняльних переваг знайшли свій подальший розвиток у теорії співвідношення факторів виробництва (теорема Гекшера—Оліна). Кожна країна прагне експортувати ті товари, для виробництва яких вона володіє відносно

162

надлишковими факторами виробництва (капітальні ресурси, робоча сила, земля тощо), та імпортувати ті товари, для виробництва яких відчуває відносну дефіцитність факторів виробництва. Згідно з цим принципом, міжнародна торгівля приводить до вирівнювання цін на фактори виробництва в країнах, що беруть у ній участь. Якщо Україна володіє висококваліфікованими трудовими ресурсами і почне збільшувати експорт, наприклад, авіабудівель-

• •

ноі галузі, то попит на ринку праці на спеціалістів цієї галузі зросте і заробітна плата підвищиться. Інші країни Європи почнуть імпортувати літаки, скоротивши своє виробництво в цій галузі, що призведе до зменшення попиту на ринку праці спеціалістів цієї галузі, а отже, до зменшення заробітної плати. Спостерігається тенденція до вирівнювання (збільшення—зменшення) заробітної

• 4-9

плати в певній галузі двох країн.

Форми міжнародної торгівлі поділяють на види за такими критеріями:

0 за критерієм об’єкта: торгівля сировиною; торгівля паливом; торгівля продовольством; торгівля напівфабрикатами; торгівля готовими виробами виробничого та невиробничого призначення; торгівля виробничими, транспортними, екс-

• О

• U

педиторськими, консультаційними, консигнаційними, посередницькими, туристичними, маркетинговими, обліковими послугами тощо;

0 за критерієм регулювання міжнародної торгівлі: звичай-

— здійснення регулювання в повному обсязі відповідно

на

• u

до національного законодавства; дискримінаційна

уве

дення обмежень державою на експортно-імпортні операції; преференційна торгівля — торгівля, при здійсненні якої застосовуються пільги (податкові, митні);

0 за методами здійснення міжнародної торгівлі: торгівля пря

ма — не використовуються послуги посередників; торгівля через посередників.

Організаційні форми міжнародної торгівлі теж різноманітні. Передусім, це міжнародні товарні біржі (МТБ) — такі торговельні установи, де здійснюється продаж одного товару великими партіями.

Багато торговельних операцій здійснюється і на міжнародних аукціонах (МА). Це міжнародні установи, де здійснюється

U

продане коштовностей, предметів розкоші тощо.

Ще однією формою міжнародної торгівлі є міжнародні торги (МТ): відкриті (такі, у яких мають право брати участь усі бажаючі фізичні та юридичні особи) та закриті (такі, у яких беруть участь найбільш авторитетні фірми за спеціальними запрошеннями).

163

Зараз міжнародна торгівля

це широкий «проспект» із

двостороннім рухом зустрічних потоків: експорту та імпорту. Екс-

вивезення (продаж) товарів, послуг (а також капіталів) за

придбання

порт

кордон для реалізації на зовнішніх ринках. Імпорт (купівля) іноземного товару, платних послуг, кредитів, інвестицій та ввезення їх із-за кордону. Загальна сума експорту та імпорту товарів (послуг) становить зовнішньоторговельний оборот.

Співвідношення вартості експорту та імпорту країни за певний проміжок часу (як правило, за рік) відображає торговельний баланс. Він складається із двох частин

із надходжень і плате

жів, а їх зіставлення утворює експортно-імпортне сальдо. Воно буває додатним і від’ємним. Так, коли вартість вивезених товарів перевищує вартість увезених, сальдо буде додатним (або ак

тивним), за зворотного співвідношення

від’ємним (пасивним).

Пасивне сальдо негативно позначається на економічному стані країни та її зовнішньоекономічних позиціях. Для його покриття

країна має виплатити краінам-контрагентам відповідні кошти готівкою (золотом або конвертованою валютою) чи отримати кредит країн-постачальників або інших банківських установ.

Існують два основні напрямки зовнішньоторговельної політики — політика вільної торгівлі (лібералізація, або фритредерство) і протекціонізм.

Протекціонізм

політика, спрямована на захист вітчизня

ної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики

вільної торгівлі, при протекціонізмі виключається дія ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і кон-

курентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні, і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш

• •

розвинених країн.

Держави, що здійснюють протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Залежно від мети, можна

спрямова-певні визна-

виділити кілька форм протекціонізму: селективний ний проти окремих країн або товарів; галузевий чені галузі, насамперед сільське господарство; колективний — проводиться об’єднаннями країн відносно тих країн, що до них не входять; прихований економічної політики.

здійснюється методами внутрішньої

Класичним та основним інструментом зовнішньоторговель

ної політики є митні тарифи

систематизований перелік ставок

мита. Мито — це податок на імпорт або експорт товарів у момент перетинання ними митного кордону держави.

164

За напрямком руху товару мита бувають:

імпортні

зустрічаються найчастіше, застосовуються для

захисту національного виробництва, рівня внутрішніх цін, а також для фіскальних і політичних цілей;

експортні

перешкоджають проникненню вітчизняних то-

••

варів на закордонні ринки, коли спостерігається нестача тієї

• •

• • •

••

чи іншої продукції всередині країни;

транзитні

застосовуються дуже рідко.

За способом установлення мита бувають:

адвалорні

найбільш розповсюджені, установлюються

у відсотках від ціни товару. Середній рівень ставок адва-лорних мит відносно невисокий (близько 6 %);

специфічні

установлюються в абсолютному вираженні від

одиниці виміру; комбіновані (мішані) відзначеними вище.

установлюються двома способами,

За економічним характером. Залежно від економічних цілей і результатів виділяються фіскальні або протекціоністські мита. Фіскальні мита забезпечують максимально можливий приплив доходів у державну скарбницю. Прикладом можуть бути імпортні мита на товари, що не виробляються в країні (наприклад тропічні фрукти в Європі). Протекціоністські мита встановлюються для захисту національної промисловості від більш конкурентоспроможної іноземної продукції. Вони зазвичай застосовуються на

• t

етапі індустріалізації або розвитку окремих галузей. їх тривале застосування може призвести до застою у виробництві, тому що

• ••

через відсутність іноземної конкуренції знижується прагнення до

U

підвищення продуктивності праці и технічного розвитку.

До нетарифних методів протекціонізму відносять: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити;

технічні й санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування та маркування тощо; гербові, статистичні, прикордонні збори.

Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному або фізичному вираженні, що вводяться на імпорт або експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти, що дорівнює 0, ідеться про ембарго, тобто заборону на імпорт або експорт. Технічні бар’єри — це контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, у тому числі якості та безпеки.

У 1995 р. під час роботи III Уругвайського раунду була створена нова багатостороння система міжнародної торгівлі, а ГАТТ

165

було перейменовано на Світову організацію торгівлі (СОТ). її членами-засновниками стала 81 держава. 16 травня 2008 р. до складу цієї організації увійшла і Україна.

Основним завданням СОТ є комерційна й економічна орієнтація держав-членів на підвищення рівня життя шляхом забезпечення повної зайнятості, зростання виробництва і торговельного обміну товарами й послугами, оптимального використання джерел сировини з метою забезпечення довгострокового розвитку, захисту навколишнього середовища. СОТ здійснює антидемпінгову політику.

Демпінгом вважається ситуація, коли експортна ціна товару, призначеного на ринок іншої країни, нижча за ціну, встановлену на аналогічний товар, призначений для внутрішнього споживання в країні, що експортує, або в країні його походження.

Регулювання міжнародної торгівлі в межах СОТ здійснюється на базі основних правил і принципів, серед яких одним із найважливіших є принцип недискримінацй. Він означає, що всі контрактні сторони — члени СОТ зобов’язані надавати одна одній однаково сприятливі умови.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання однакових

• •

• •

переваг усім країнам у разі надання певної переваги одній країні. У такий спосіб виникає мультиплікаційний ефект, який забезпе-

• •

чує поширення пільг, наданих окремій країні, на всі держави члени СОТ, що й сприяє подальшій лібералізації торгівлі.

Національний режим забороняє дискримінацію іноземних товарів та послуг, наприклад, якщо держава субсидує вітчизняного виробника послуг, тоді право на субсидії повинен також отримати іноземний представник.

Принцип взаємності, який сьогодні значною мірою стосується України, передбачає, що країна, яка вступає в СОТ, отримує певні переваги, але й бере на себе певні зобов’язання. У зв’язку з цим слід зазначити, що жодна країна де-факто не може відступити від попередньо взятих на себе зобов’язань у зв’язку з еко-

#•

номічними наслідками для неї.

Навчаємося разом

Розвиток економіки умовних країн Альфа та Бета характеризується даними таблиці. Визначте абсолютні переваги, порівняльні

Витрати на вироб-

• ••

переваги, напрямок спеціалізації

• •

в умовах міжнародної торгівлі, вигоди від обміну 75 т пшениці на 60 т бавовни.

Країна

ництво

1 т, год

пшениці

бавовни

Альфа

16

10

Бета

8

20

166

і • • • 1

Розв’язання

1) Абсолютні переваги — здатність країни виробляти товари або послуги в більшій кількості або з меншими витратами ресурсів і часу, ніж інші країни. Країна Альфа має абсолютні переваги у виробництві бавовни, оскільки витрати часу на виробництво 1 т бавовни менші, ніж

у країні Бета, а Бета

у виробництві пшениці.

2) Порівняльні переваги

здатність країни виробляти товари або

послуги з меншими альтернативними витратами. Якщо відомі дані про кількість вироблених товарів, то альтернативну вартість одиниці товару А можна обчислити, розділивши кількість товару В на кількість товару А; якщо ж у завданнях зустрічаються дані про витрати ресурсів або часу на виробництво одиниці товару, то альтернативну вартість одиниці товару А можна обчислити, розділивши кількість ресурсів (часу), необхідних для виробництва товару А, на кількість ресурсів (часу), які витрачаються на виробництво товару В.

Альтернативна вартість виробництва 1 т бавовни нижча в країні Альфа (Альфа: 10 : 16 = 0,625; Бета: 20 : 8 = 2,5; 0,625 < 2,5).

Альтернативна вартість виробництва 1 т пшениці нижча в країні Бета (Альфа: 16 : 10 = 1,6; Бета: 8 : 20 = 0,4; 0,4 < 1,6).

3) Країна спеціалізуватиметься на випуску товару або наданні послуги (а отже, й експортуватиме їх), які виробляються з відносно більш низькими альтернативними витратами, й імпортуватиме ті товари й послуги, альтернативна вартість яких відносно вища.

Отже, країна Альфа буде спеціалізуватися на виробництві бавовни,

а країна Бета

пшениці. Країна Альфа експортує бавовну та імпортує

пшеницю, а країна Бета експортує пшеницю та імпортує бавовну. Світові

ціни: 0,625

Р

бавовни

< 2,5; 0,4 < Р Альфа

пшениці

1,6.

Вигоди країни Бета становлять: 20-60-8-75 = 600 год.

7

Запитання та завдання

1. У країні А один працівник може виготовити за 1 год 4 стільці

або 2 столи. У країні В

З стільці або 1 стіл. Назвіть експорт-

• •

ні товари для кожної країни за умов установлення торговельних відносин. Визначте, у яких межах коливатимуться світові ціни після встановлення торговельних відносин між країнами. 2. Які форми світової торгівлі існують за класифікацією і яким є рівень їх розвитку в Україні? 3. Визначте, чи правильне твердження: «Уряду країни-імпортера вигідніше вводити митні тарифи, ніж квоти». Стисло обґрунтуйте свою відповідь.