§ 4. Потреби споживача. Корисність споживчого блага та способи її оцінки

Нам уже відомо, що основним стимулом еконо

мічного суспільного розвитку є потреби. Потреби

це прояв необ

хідності отримати певні блага, відчуття нестачі чогось, бажання це «щось» придбати.

Економічні потреби поділяються на потреби споживачів та виробничі потреби. Виробничі потреби пов’язані з діяльністю будь-якого підприємства (фірми), тому це потреби у виробничих ресурсах. Виробничі потреби вивчаються в теорії раціональної по-

ведінки фірми. У цьому параграфі ми будемо вивчати потреби споживача. Якщо людина задовольняє свої потреби за допомогою природних речовин або явищ, якщо це потребує зусиль власної

не-

праці або безкоштовної послуги членів сім’ї, друзів, то це — економічні потреби. Наприклад, потреба в спілкуванні, у тому, щоб слухати спів лісових птахів, потреба віри в Бога, потреба в тому, щоб хтось із членів родини приготував вечерю. Економічні потреби задовольняються виключно економічними благами.

Розглянемо основні економічні потреби споживача.

Фізіологічні потреби

це потреби в їжі, житлі, одязі тощо

(це базові, або нагальні, потреби людини, оскільки їх задоволення зумовлює можливість існування людини як біологічного виду).

Соціальні потреби

це потреби людини в духовному роз

витку, освіті, підвищенні кваліфікації, спілкуванні, у розвитку творчих здібностей, суспільного виробництва, грошового обміну, в обміні інформацією тощо (це те, що необхідно для розвитку здібностей людини в її існуванні як члена суспільства).

Потреби можуть бути раціональними й нераціональними (ірраціональними), адже вони або сприяють підтриманню життя та розвитку, або ні. Раціональність потребує, щоб вигоди при задоволенні потреби були більшими за витрати.

Потреби людини залежно від способу задоволення можуть бути індивідуальними (особистими) або груповими (колективни

ми, суспільними). Індивідуальні потреби

коли суб’єктом ба-

це потреби, які можна

жань є окрема людина й реалізація цих бажань залежить від її власної діяльності (наприклад мати власний комп’ютер, велосипед, роликові ковзани, автомобіль тощо).

Групові (колективні, суспільні)

задовольнити тільки спільними зусиллями певної групи людей (сім’я, клас, школа, місто, країна). Для реалізації групової (колективної, суспільної) потреби обов’язковим є прийняття спільного рішення.

Прикладом може бути прагнення колективу будь-якого підприємства мати сучасне обладнання для виробництва конкурентоспроможної продукції; мати спортзал у школі; потреба членів гуртка сучасного танцю перемогти в конкурсі художньої самодіяльності; потреба родини в літньому спільному відпочинку.

Суспільні потреби

це потреби міста, регіону, країни,

групи країн. Наприклад, розвиток системи освіти та медичного обслуговування, зменшення забруднення навколишнього середовища. Уряд, персоніфікуючи колективні потреби громадян, піклується про майбутні покоління, прагне будувати дороги, лікарні, навчальні заклади, забезпечує військову охорону тощо.

За ознакою часу потреби можна поділити на поточні та перспективні. Так, наприклад, для певного учня середньої школи потреба мати підручник з економіки є поточною, а, скажімо, потреба в навчанні на економічному факультеті університету перспективною потребою.

Існує й інший підхід до класифікації, який характеризує місце кожного типу потреб у суспільному розвитку. Найбільш поширеною є ієрархічна класифікація потреб за Абрахамом Маслоу (1908—1970), яка містить такі основні положення: потреби, які розташовані ближче до основи піраміди, мають бути задоволені в першу чергу; потреби більш високого рівня починають активно діяти на людину після того, як у цілому задоволені потреби нижчого рівня.

Згідно з теорією Маслоу, існує п’ять груп потреб (мал. 2). Розглянемо характеристику кожної групи.

у визнанні та повазі Соціальні потреби Потреби в безпеці Фізіологічні потреби

Мал. 2. Піраміда потреб за Маслоу

Фізіологічні потреби. Потреби цієї групи розміщуються «на першому поверсі» умовної піраміди.

Потреби в безпеці. Це потреби в соціальних гарантіях: забез-

# •

• •

печенні права на працю, отриманні медичної допомоги, середньої освіти, у пенсійному забезпеченні, захисті від внутрішніх та зовнішніх ворогів тощо. Ці потреби виражають прагнення людини зберегти певний рівень життя, зменшити економічні ризики.

Соціальні потреби. Людина прагне до участі в спільних діях, вона бажає дружби, любові, хоче бути членом певних об’єднань людей, із якими має спільні інтереси, намагається брати участь у суспільних заходах (різні гуртки, спортивні секції, клуби).

Потреби у визнанні та повазі. Це

потреби в позитивній

оцінці індивіда з боку суспільства, в отриманні людиною певного соціального статусу, у повазі та визнанні з боку оточуючих. У ринковій економіці визнання проявляється через величину винагороди за працю. Тому для різних професій існує рівень ква

ліфікації. Визнання артиста народним соціальний статус, але й матеріальний стимул.

це не тільки високий

26

Потреби в самореалізацїі. Ця група об’єднує потреби, пов’язані з прагненням людини до розкриття власних здібностей, до розвитку особистості та прихованого в ній потенціалу. Це — процес

саморозвитку особистості, постійного внутрішнього руху суб’єкта у своїй діяльності. На пік піраміди не кожний потрапляє зі своїми реалізованими потребами. Цьому заважають нереалізовані потреби на нижчих рівнях. У розвинених країнах завдяки «високим пенсіям люди похилого віку починають займатися мистецтвом, дизайном, реалізують себе в бальних танцях тощо.

Чинники, що впливають на формування та зміну потреб: конкретна ситуація, кліматичні умови, вікові і статеві ознаки людини, національні особливості та індивідуальні інтереси, уподобання і переваги, а також рівень розвитку науки й техніки та економічного розвитку країни. Тому потреби не лише багатоманітні, а й мають тенденцію до розвитку, тобто до кількісного зростання та якісного вдосконалення, що проявляються дією закону зростання економічних потреб.

Безмежні потреби задовольняються за допомогою благ. Благо — це будь-який засіб, який використовують для задоволення потреб. Здатність предмета задовольняти яку-небудь потребу повинна бути усвідомлена людиною. Одні блага наявні в майже необмежених масштабах (наприклад повітря), інші обсязі. Останні, як ми з вами вже з’ясували, називаються економічними благами. Вони складаються з товарів та послуг.

в обмеженому

Товари

це фізично відчутні предмети: їжа, взуття, ав

томобілі, будинки тощо. Послуга

це будь-яка дія, у процесі

якої споживач отримує можливість задовольнити певну потребу, наприклад медичне обслуговування, перукарські чи освітянські послуги. Послуга надається людям чи фірмам у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.

Якщо товари та послуги споживаються в процесі задоволення потреб людей, то це прямі (споживчі) блага. Споживчими благами можна задовольняти і особисті, і групові потреби; і фізіологічні, і соціальні потреби; і власним коштом, і за рахунок державного бюджету. Ми з вами вже поділяли економічні споживчі блага на індивідуальні, суспільні та квазісуспільні (тема І). Раціональний споживчий вибір потребує аналізу індивідуальних благ, які розподіляються за законами ринкової економіки.

Індивідуальні споживчі блага поділяються на блага довгострокового користування, що припускають багаторазове використання (автомобіль, книга, електроприлади, відеофільми тощо), і блага короткострокового користування, що зникають у процесі одноразового споживання (хліб, м’ясо, напої, овочі, фрукти тощо).

27

Цінність благ залежить від їхньої рідкісності, насамперед від інтенсивності потреби та кількості благ, здатних задовольнити цю потребу. При цьому передбачається, що будь-яка потреба може бути задоволена кількома благами, а будь-яке економічне благо може використовуватися для задоволення різних потреб. Тому ми поділяємо товари й послуги на взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементи).

Взаємозамінні блага (субститути). Якщо зростає споживання одного з них, то знижується використання іншого. Прикладами є пари продуктів: чай і кава; джинси та класичні брюки; шоколадні та карамельні цукерки. До субститутів належить бага- : то споживчих товарів і виробничих ресурсів, а також різні по

слуги транспорту (поїзд

літак

автомобіль), сфери дозвілля

(кіно

театр

цирк) тощо. Іноді товари стають субститутами

лише за певних ситуацій або тільки для окремих споживачів.

Взаємодоповнюючі блага (комплементи). Вони супроводжують одне одного, і потреба в них одночасно збільшується або в той самий час падає. Прикладами комплементарних товарів є стіл і стілець, автомобіль і бензин, ручка й папір, фотоапарат і фотоплівка, відеомагнітофон і касети тощо.

Звісно, кожна людина має власні потреби, а отже, і бажання придбати на ринку ті або інші товари за певною шкалою пріоритетів. Інтенсивність потреби в благах визначається поняттям ♦корисність». Корисність —- це суб’єктивне відчуття задоволеності від споживання блага. Корисність кожного блага має свої критерії. Наприклад, корисність одягу проявляється в розмірі, кольорі, дизайні; корисність продуктів харчування —

у калорій

ності, кількості вітамінів.

Корисність

поняття суто індивідуальне. Те, що корис

не для однієї людини, може бути абсолютно зайвим для іншої. Можна навести безліч прикладів різноманітних благ, корисність

— нульова. Скажімо,

яких для одних дуже велика, а для інших — для тих, хто захоплюється підводним плаванням, корисність акваланга дуже висока (наприклад 100 балів), натомість той, хто не вміє або не полюбляє плавати, оцінить її в 0 балів. Розрізняється корисність предметів споживання для людей різного віку (підгуз-ники, ковзани, тростина).

Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від усіх спожитих благ, називається сукупною корисністю {TU). Про

те ключ до розгадки раціонально в категорії граничної корисності

Уявіть собі спекотний літній день. Ви втамовуєте спрагу. Спробуйте оцінити за 10-бальною системою корисність кожної з п’яти випитих склянок газованої води. Ви відчуваєте, що в міру втамування спраги кожна наступна склянка води матиме для вас дедалі меншу корисність. Поняття граничної корисності слід розуміти як власну оцінку потреби в останній порції певних благ.

Гранична корисність (MU) — це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:

ми

ATU

CATSBUSINESS.IN

ми.

ти, — ти

АХ

2 ’

ми

10

ти

10

ти.

Оскільки людина має потребу не взагалі в даному предметі,

а в певній його кількості, то потреба в ньому задовольняється відповідно до закону насичення потреб. Це перший закон, названий іменем його автора — німецького економіста Германа Госсена (1810—1858), який формулюється так: у міру збільшення кількості споживаного товару корисність кожної додаткової одиниці зменшується, а загальна корисність при цьому зростає. Тільки коли гранична корисність набуває від’ємних значень, загальна корисність зменшується.

Закон спадної граничної корисності стосується абсолютної більшості благ. Проте існують блага, при споживанні яких гранична корисність є зростаючою (колекціонування, антикваріат, а також антиблага: алкоголь і наркотики для залежних від них осіб). Таке положення пояснює парадокс води й алмаза (Парадокс Адама Сміта). При збільшенні споживання води гранична корисність кожного додаткового літра значно зменшується, а кожний додатковий карат алмаза збільшує корисність коштовностей. Ціни визначаються не загальною, а граничною корисністю.

Слід звернути увагу, що закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена) має велике практичне значення для діяльності фірм. Він відображає зв’язок між зниженням граничної корисності та зменшенням кількості товарів, яку споживачі готові купити. Призупинити падіння граничної корисності можна зменшенням ціни на додатковий продукт. Літрова пляшка напою коштує 1 грн. Гранична корисність другого літра цього напою для

• KJ

покупця нижча, ніж першого, тому той самии напій у дволітровій пляшці має коштувати менше ніж 2 грн.

Споживач робить вибір в умовах обмеженості свого доходу. Тому його цікавить віддача з одиниці витрат, тобто яку граничну корисність можна отримати від певного блага, витративши одну грошову одиницю. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Споживач віддасть перевагу

29

тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Прийнявши оптимальне рішення, споживач перебуває в стані рівноваги. Умова споживчої рівноваги може бути виражена в такий спосіб:

ми

і

Р.

і

ми.

Р.

ми.

R

ми

П

• • t

р

А,,

п

де MU — гранична корисність; Р корисність грошей.

Навчаємося разом

ціна; А.

гранична