§ 26. Інструменти фінансового регулювання

Податково-бюджетна (фіскальна) політика — це заходи, які вживає уряд країни для стабілізації економіки. Вони пов’язані з використанням державних податків і держав

них витрат із метою впливу на соціально-економічний розвиток країни за допомогою зміни величини доходів і (або) витрат державного бюджету.

Цілі фіскальної політики, як і будь-якої стабілізаційної по-

м

148

літики, спрямованої на згладжування циклічних коливань еконо-

міки, тобто стабілізації економіки в короткостроковому періоді, полягають у підтримці стабільного економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, стабільного рівня цін.

Інструментами фіскальної політики є витрати й доходи державного бюджету, а саме: 1) державні закупівлі товарів і послуг (G); 2) трансферти (7Y); 3) податки (Тх).

Державні закупівлі товарів та послуг і трансферти являють собою витрати державного бюджету, а податки — основне джерело доходів державного бюджету. Тому фіскальну політику також називають податково-бюджетною політикою.

Засобами для оплати витрат держави виступають податки.

Податок

це примусове вилучення державою в домаш

ніх господарств і фірм певної суми в обмін на товари й послуги. Податки виникають з утворенням держави, оскільки є основним джерелом доходів держави.

Структура податкової системи:

1) суб’єкт оподаткування (хто повинен платити податок);

2) об’єкт оподаткування (що обкладається податком);

3) ставка податку (відсоток, за яким розраховується сума податку).

Оподатковувана база — це величина, із якої виплачується податок. Щоб розрахувати суму податку (Тх), необхідно величину оподатковуваної бази (У) помножити на ставку податку (і): Tx = Yt.

В основу сучасної податкової системи покладено такі принципи оподаткування: економічна ефективність, адміністративна простота, гнучкість, політична відповідальність, справедливість.

За формою оподаткування розрізняють два види податків: прямі й непрямі.

Прямий податок — це податок на певну суму (дохід, спадщина, майно). До прямих податків належать: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на спадщину, податок на майно, податок із власників транспортних засобів тощо. Особливість прямого податку полягає в тому, що платник податків і носій податків — це один і той самий економічний агент.

За непрямого податку платник податків і носій податків це різні економічні агенти. Платником податків є покупець товару, що оплачує податок при купівлі, а носієм податків — фірма, яка виробила цей товар (саме вона сплачує податок державі).

Непрямий податок

це частина ціни товару або послуги.

Непрямий податок входить до вартості покупок, тому має неявний характер і являє собою податок на споживання, а не на дохід. До

149

непрямих податків належать: ПДВ, акцизний збір (підакцизними товарами є автомобілі, хутро, ювелірні вироби, сигарети, алкогольні напої), мито (включається до вартості імпортних товарів), податок з обігу, податок із продажу.

Залежно від того, як установлюється середня ставка податку, розрізняють три типи оподаткування: пропорційний податок, прогресивний податок, регресивний податок.

Пропорційний податок припускає, що середня податкова ставка залишається незмінною, незалежно від величини податку, Тому сума податку пропорційна величині доходу.

До пропорційних податків в на прибуток підприємства (2011 р.

Україні належить податок

23 %; 2012 р.

21 %;

2013 р. — 19 %; 2014 р.

16 %).

Прогресивний податок означає, що середня податкова ставка збільшується в міру зростання величини доходу й зменшується в міру скорочення величини доходу. Така система оподаткування припускає не тільки більшу абсолютну суму, але також і більш значну частку податку, що стягується, у міру зростання доходу, Так, ставка податку на доходи фізичних осіб в Україні становить 15 %. У разі, якщо загальна сума отриманих доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, ставка податку становить 17 % суми перевищення.

Регресивний податок — це податок, середня податкова ставка якого збільшується в міру скорочення доходу й зменшується в міру зростання доходу. Величина податку у грошовому вираженні фіксована, таким чином, при збільшенні доходу частка доходу, що виплачується у вигляді податку, скорочується. Усі непрямі податки є регресивними.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а в ході їх використання (у формі непрямих податків). Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — під час купівлі, податки на майно стягуються постійно, поки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Американський економіст А. Лаффер побудував гіпотетичну

# •

криву, за допомогою якої продемонстрував вплив зміни ставки

150

т

податку на загальну величину податкових надходжень до державного бюджету (мал. 28). Він визначив, що існує оптимальна ставка податку, за якої податкові надходження є максимальними. Якщо збільшити ставку податку, то рівень ділової активності знизиться й податкові надходження скоротяться, оскільки зменшиться оподатковувана база.

Таким чином, податки є не тільки основним джерелом доходів держави і засобом перерозподілу доходів громадян, але й важливим інструментом стабілізації економіки.

При виконанні своїх функцій держава має численні витрати. За цілями витрати держави можуть бути розподілені в такий спосіб:

t, %

т

сума податкових

надходжень

t

ставка податку

Мал. 28. Крива Лаффера

витрати на політичні цілі: витрати на утримання органів державного управління, забезпечення потреб оборони й безпеки країни, тобто утримання армії, міліції, судів, прокуратури тощо;

витрати на економічні цілі: витрати на утримання й забезпечення функціонування державного сектору економіки; витрати на допомогу (субсидування) приватному сектору економіки;

витрати на соціальні цілі: витрати на соціальне забезпечення (виплату пенсій, стипендій, допомог); витрати на освіту, охорону здоров’я, розвиток фундаментальної науки; охорону навколишнього середовища тощо.

Із макроекономічної точки зору всі державні витрати поділяються в такий спосіб:

державні закупівлі товарів і послуг (їхня вартість включається у ВВП);

трансферти (їхня вартість не включається до ВВП, оскільки вони є результатом перерозподілу національного доходу); 0 виплати відсотків за державними цінними паперами (тобто обслуговування державного боргу).

Основними джерелами доходів держави є: податки (у тому числі включаючи внески на соціальне страхування), прибу-

• м

ток державних підприємств, доходи від приватизації, кошти від продажу державних цінних паперів, сеньйораж (дохід від емісії грошей) тощо.

151

Державний

це баланс прибутків і витрат дер

фінансовий

законодавчим

Верховною Радою) набуває чинності закону й обов’язковий для виконання.

Через бюджет мобілізуються фінансові ресурси для подаль-

• •

шого їх перерозподілу и використання з метою державного регу

лювання економічного розвитку країни та реалізації соціальної

це різниця між доходами

політики на території України.

Сальдо державного бюджету — й витратами державного бюджету. Сальдо може бути додатним, нульовим або від’ємним.

Надлишок (профіцит) державного бюджету виникає у випадку, коли його доходи перевищують витрати.

Збалансований бюджет має місце тоді, коли витрати дорівнюють доходам державного бюджету.

Дефіцит державного бюджету виникає тоді, коли його доходи менші, ніж витрати.

Міжнародні стандарти передбачають можливий дефіцит на рівні 2—3 % ВНП. Повністю збалансований державний бюджет можливий лише теоретично.

Залежно від фази циклу, у якій перебуває економіка, інструменти фіскальної політики використовують по-різному. Виділяють два види фіскальної політики: стимулюючу та стримуючу.

Стимулююча фіскальна політика застосовується при спаді (рецесії). Вона спрямована на зростання ділової активності й використовується як засіб боротьби з безробіттям.

Інструментами стимулюючої фіскальної політики виступають: збільшення державних закупівель товарів і послуг (G), збільшення трансфертів (Тг), зменшення податків (Тх).

При цьому зменшення податків і збільшення трансфертів для фірм веде до зростання не тільки сукупного попиту, але й су-

• ••

купної пропозиції.

У цьому випадку відбувається не лише зростання сукупного випуску (сукупного ВВП), але й зниження рівня цін.

Тому ці інструменти можуть використовуватися як засоби боротьби одночасно і з безробіттям, і з інфляцією.

Стримуюча фіскальна політика використовується при бумі («перегріві») економіки. Вона спрямована на стримування ділової активності з метою боротьби з інфляцією. Інструментами стримуючої фіскальної політики виступають: скорочення державних закупівель товарів і послуг (G), збільшення податків (Тх), змен-ення трансфертів (Тг).

152

Крім того, залежно від способу впливу інструментів фіскальної політики розрізняють: дискреційну фіскальну політику та автоматичну (недискреційну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика являє собою свідомі законодавчі зміни урядом величин державних закупівель товарів і послуг, податків і трансфертів із метою стабілізації економіки. Ці зміни фіксуються в Державному бюджеті.

Автоматична фіскальна політика ґрунтується на дії вбудованих (автоматичних) стабілізаторів, величини яких залишаються незмінними, але сама наявність яких (вбудованість їх в економічну систему) автоматично стабілізує економіку, стимулюючи ділову активність при спаді й стримуючи її при бумі.

До вбудованих стабілізаторів належать: прибуткові податки (містять у собі всі види податків на доходи, у тому числі податок на прибуток корпорацій), непрямі податки (у першу чергу ПДВ), допомоги у зв’язку з безробіттям, допомоги по бідності.

^ Навчаємося разом

Потенційний ВВП країни в певному році становить 80 млрд дол.,

а фактичний ВВП

60 млрд дол. Сума податкових надходжень

до державного бюджету становить 50 % від обсягу ВВП. Державні витрати на товари й послуги дорівнюють 20 млрд дол. Трансфертні платежі становлять 15 млрд дол. Державний борг країни складає 20 млрд дол. Ставка відсотка з обслуговування державного боргу дорівнює 15 % річних, рівень цін становить 1,0. Визначте, що спостерігається в економіці країни: дефіцит чи надлишок державного бюджету і які його розміри; як зміниться сальдо державного бюджету в умовах повної зайнятості.

Розв’язання

1) Доходи державного бюджету = Фактичний ВВП • Податкові надходження = 60 0,5 = 30 млрд дол.

2) Витрати державного бюджету = Державні витрати на товари й послуги (G) + Трансфертні платежі (Тг) + Витрати з обслуговування державного боргу (D-i) (D — державний борг, і — ставка відсотка за державним боргом) = 20 + 15 + (20 0,15) = 20 + 15 + 3 = 38 млрд дол.

3) Сальдо державного бюджету = Доходи державного бюджету — Витрати державного бюджету: ЗО-38 =-8 млрд дол.

Отже, бюджет зведений із дефіцитом.

4) Доходи державного бюджету в умовах повної зайнятості: 80 0,5 = 40 млрд дол.

5) Витрати державного бюджету в умовах повної зайнятості: 38 млрд дол.

6) Сальдо державного бюджету в умовах повної зайнятості становить: 40-38 = 2 млрд дол. Отже, державний бюджет зведений із профіцитом.

■ттятшшшяшї а шшт

153

Запитання та завдання

7

1. Дайте повну класифікацію (за різними ознаками) податків: 1) податок на спадщину; 2) податок на додану вартість; 3) курортні збори; 4) податок на прибуток. 2. Обґрунтуйте необхідність використання стримуючої фіскальної політики. Назвіть інструменти та наслідки цієї політики. 3. Чи правильне твердження: «Прогресивне оподаткування спрямоване на захист інтересів малозабезпечених верств населення, а регресивне — на захист інтересів заможного населення»?

це комплекс