Зденєк Плугарж

Шейн, як це не дивно, не зміг придумати ніякої серйозної причини і непевно пригладив свої чорні кучері. — Та це я заскочив просто так, холодильник працює як годинник, все в порядку, пане Валіш. Ви самі розумієте, що таке холодильник для нас — це і м ясо, і масло, і морозиво, і яєчка, одним словом — …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (32)

Тато пильно подивився на нього. — У крамниці спорттоварів я бачив також спальні міш* ки. Під час канікул ми житимемо в наметі. Я оглядав один з них — легенький, пуховий, досить дорогий, але його вистачить на десятки років… Можливо, до канікул нам удасться купити два. Войтішек почервонів і низько нахилився над зошитом. «Мені не треба …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (31)

Емілек обняв тата, відчув твердий потиск його руки. Вони йшли поруч, обійнявшись, Емілек гордо поглядав навколо, чи бачили це хлопці з їхнього класу, адже недавно хтось плескав язиком про дітей із сиротинця. Мовляв, дивіться: ні по кого з вас батько не прийшов аж до самої школи! На розі Емілек зупинився. — Тату, мені треба на …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (30)

Вєрка підійшла до його ліжка й сіла поруч. Він усміхнувся і простяг руку: як приємно доторкнутися до неї. Станда намагався не думати про вчорашній вечір. Войта напівголосно хропів, рот у нього був трохи розтулений, голова звисала з дивана. — Мені будуть потрібні гроші, зайчику! — Вєрка знайшла гребінець і почала розчісувати свої скуйовджені кучері. Рука …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (29)

В долину, оточену лісами, поволі опускається червневий вечір, над широким плесом озера непомітно повисає біляста імла, рибалки один за одним складають свої стільчики, і хмарки куряви осідають за останніми машинами на дорогах, що ведуть від озера до шосе; вечірній катер розсипає по воді тремтливі вогники. На терасі чуються кроки. Станда і Войтішек, що квапливо закінчують …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (28)

Доктор Гамза окинув оком кімнату й подумав, що вже давненько-таки не зазирав сюди. Коли, власне, він говорив востаннє із Стандою віч-на-віч? Він довго пригадував, але нічого так і не пригадав, і йому стало трохи соромно. Повільно й трохи невпевнено Гамза пройшовся по кімнаті. Потім машинально взяв розгорнуту книгу: -Що це ти читаєш, Стандо? Хлопець хотів …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (27)

Я позиватиму твого тата за образу честі. Тепер ти бачиш, що це за людина? Ходить до костьолу і так бреше! Прикривається богом і морочить тобі голову, ніякого бога немає, чуєш, усе це вигадки, казна-що, як і все, що каже тобі тато!.. За спиною в них зупиняється машина. Мати нервово озирається і знову дивиться на годинник. …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (26)

Хлопець заперечливо хитає головою. Анна помічає, що він хоче щось сказати їй, хвилюється, не знає, з чого почати. — Недавно в мене^з переднього колеса вилетіла спиця і зачепилась за вилку. Ще трохи — і я б зламав собі шию! — Ти їздиш дуже швидко, Войтішеку. Обіцяй мені, що будеш обережніший… Войтішек уперто вишкрябує з тарілки …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (25)

Мареш сплеснув руками, почервонів, хотів щось сказати, але тільки похитав головою. У роті в нього пересохло, тремтячою рукою він налив у склянку води й жадібно випив. — Красно дякую вам за урок партійності! — Він знову заходив по кабінету, розводячи руками й скрушно хитаючи головою від такої несправедливості.— Гуманіст старого гарту! А ви знаєте взагалі, …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (24)

Вона знизує плечима. — Може, повернусь туди… Станда блідне й стискає їй руку. — А що вони з тобою зроблять? — Пошлють у «Штєпанку». — Що це таке? — Щось схоже на виправний дім.— Вєрка закладає руки за голову.— Трудова колонія, кінець кохання, котику. Станда дивиться в її очі й відчуває: те, чого він тільки …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (23)