Зденєк Плугарж

Вєрка згадала раптом про вчорашнє знайомство під гойдалкою і затамувала подих, та в ту саму мить розчаровано наморщила лоб: дівчата! Що з ними робити? Покинути тут — кінчиться це дуже зле. Вони дурні, половину грошей одразу ж проциндрять на ласощі, трохи поблукають містом, а тоді попруться на вокзал, і там їх злапає міліція. Вєрка сіла. …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (22)

— Так, перший слід у нас уже є! —ляснув Мареш долонями по колінах.— Негайно ж розпочинаємо розшуки, як це зробив би Шерлок Холмс. Ви тільки уявіть собі, що буде, коли нам пощастить знайти дівчат раніше, ніж СНБ! Але мені потрібні помічники. Хто хоче? Три десятки рук миттю злетіли над головами, маленький Гонза від захоплення аж …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (21)

Широкі східці ведуть до вівтаря, на передостаннім з них на колінах стоїть огрядна панійка, свою велику сумку вона залишила внизу. Це святі сходи, на кожній сходинці треба читати «Отче наш», якщо хочеш пройти до вівтаря. Вєрка нишком кидає погляд на сумку: ну звісно, гаманець лежить зверху! «І коли вже ці жінки навчаться бути обережними?» — …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (20)

— У мами тепер інші інтереси, сину… Емілек стежить за мурахою, що лізе по пеньку, його голова з глибокими завушними ямками низько нахилена. — А може б, усе-таки поїхала? Батько іронічно посміхається. — Поїхала б, та тільки з тим…— Принц замовкає. «Що це зі мною сьогодні? Весь час лізе на язик те, чого не треба …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (19)

Витягуючи шию, Вашек щохвилини зиркав нишком у дзеркало, що висіло навпроти, на свою коротку зачіску, на яку міг би позаздрити навіть американський хокеїст Боб Клірі. Малий сидів поряд з Францеком, втупившись у нього своїми банькатими очима, і розповідав, що Вашека недавно спіймали на тому, як він маленькими ножицями, котрі завжди носив у кишені, поправляв свого …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (18)

— Ти що? — ображено смикнулася Елішка.— Можеш спитати у Франціни, що спить поруч зі мною. — А що було далі? — Карла підступила ближче до Елішки, жадібно облизала повні губи й похмуро глянула на Вєрку, щоб та не перебивала. — Та…— Елішка знову заходилася підгортати цибулю.— Якщо я брешу, тоді не буду розповідати. — …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (17)

Поїхати знову на дачу — ото було б здорово! Але тут щось не теє. Не прохопитися і словом… Значить, збрехати батькові? Сказати, що був у друзів чи ще де-небудь? А врешті, хіба не все одно? Хіба Станда — не друг? І навіщо розповідати саме про дачу? — У тата нема зараз грошей на човен,— немовби …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (16)

— Хіба ви не відвезете мене до «Штєпанки»? — Щоб ти займала місце того, хто там справді повинен бути? — Він присунув до Вєрки цукерницю. — Але ж я втікала! — Втікала. Але як примітивно! Мов звичайнісінький новачок. — Як ви можете так говорити? — Вєрка підскочила, ніби її шпигнули голкою. — Мені дуже шкода, …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (15)

Валіш випив четверту чарку і втупився очима в офіціантку. Дівчина перемінила на радіолі пластинку, з динаміка в садку долинули дикі звуки набридлої модної пісеньки. В голові у Валіша немов закрутилася якась турбіна, і її монотонний шум почав заглушати звуки пісеньки. Він ніяк не міг одірвати застиглого погляду від дівчини за прилавком. Чорт, оце груди! Офіціантка …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (14)

— Я не винен, що Вєрка тут не з’являється, наче ми для неї взагалі не існуємо… — Це вона для тебе не існує,— відказала мати глибоким і хрипким голосом. — Облиш, Кіті, не будемо сперечатися — принаймні сьогодні, саме сьогодні не будем,— мовив батько зовсім іншим голосом, в якому прозвучали нотки добродушності.— Хоча б заради …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (13)