Христенко Інна

ОД ЩАСТЯ НЕ ВМИРАЮТЬ! Що це? Якийсь вершник у зеленім жупані й червоній шапці скаче по стіні. Зовсім як на тому килимі, що над ліжком у тітки Марини. Настуся болісно наморщує лоба й придивляється. Ні, таки й справді килим. А ось і тітка Марина схилилась над Настусею. Обличчя в неї, як завжди, жовтувате, брезкле, із …

Continue reading ОД ЩАСТЯ НЕ ВМИРАЮТЬ!

ТАБІР У ЛІСІ — Стій, хто йде! Стрілять буду! — Чи ти здурів, Митре! Це ж дитина! Опусти рушницю! З лісової гущавини назустріч Настусі вийшло двоє немолодих уже, зарослих бородами дядьків. Дівчинка зупинилась. Хто вони, оці сердиті бородаті дядьки? Може, якісь бандити? Але ні, не може бути. Вона знала: повстанці в Петрівських ярах. Це ж …

Continue reading ТАБІР У ЛІСІ

БУДИНОК НА МАЛІЙ САДОВІЙ Сивий осінній світанок переливсь уже в білий день, коли Настуся, перебігши напівсонну Полтаву, розшукала знайому тиху вуличку й зупинилась коло будинку. На парадних дверях поблискувала мідяна табличка з написом: «Владимірь Галактіоновичь Короленко». Настуся прочитала табличку раз і вдруге, почуваючи, як у груди заповзав холодок остраху. Ну як оце постукати в двері? …

Continue reading БУДИНОК НА МАЛІЙ САДОВІЙ

ДЕНІКІНЦІ Вода у Ворсклі була холодна. Руки Настусі аж заклякли, поки попрала та пополоскала білизну. Наспіх викрутивши останню сорочку, дівчинка звалила на плече тугий жмут мокрого полотна і вибігла на стрімкий глинястий берег. Унизу, під її ногами, химерно в’юнилась річка поміж вузькими піщаними косами. По-осінньому прозорими й немов глибшими стали її плеса. Невисоке лагідне сонце …

Continue reading ДЕНІКІНЦІ

КУЛЕМЕТ НА ГОРИЩІ Нове лихо зовсім приголомшило Настусю. Довго стояла дівчинка в порожній кімнаті і дивилася кудись перед себе, аж поки Устимівна, взявши за руку, не повела сердешне дівча до своєї хатини. Настуся покірно пішла за нею, слухняно роздяглась і лягла, нітрохи не здивувавшися, що опинилась у чужому ліжку. Тяжке відчуття втрати не покидало її …

Continue reading КУЛЕМЕТ НА ГОРИЩІ

ПРОВАЛ Накрапав дрібний та холодний осінній дощик. Настуся піднімалася крутою стежкою, що вела від Варчи-ної оселі на Монастирську. Здається, ще так недавно вони з Варкою безтурботно отут гасали, пекли у золі тараню. А тепер забулися дитячі пустощі. Настуся втратила маму та дядька Йосипа, а Варка залишилася без батька. Старий Мовчан помер у мелітопольській лікарні від …

Continue reading ПРОВАЛ

КОНСПІРАТИВНА КВАРТИРА Нова домівка сподобалася Настусі одразу. Будиночок був невеличкий — усього дві кімнати та кухня, але кам’яний, з обвитою диким виноградом галереею, двері якої виходили на рундучок із піддашшям. В одній кімнатці жила господиня — старенька самотня бабуся, а в другій, з вікнами на вулицю, поселились Оксана з Настусею. Світлиця була затишна, сонячна, на …

Continue reading КОНСПІРАТИВНА КВАРТИРА

У ДЯДЬКА ПАВЛА Весь час, поки Оксана з Настусею йшли та їхали, перед ними була одна мета: Полтава. Дійти до Полтави — означало дістатись додому. Але ось вони вже в Полтаві, і тепер виявляється, що д о м у у них немає. Правда, Настуся знала, що на Костянтинівській, у власному будинку, живуть Оксанині батьки, досить …

Continue reading У ДЯДЬКА ПАВЛА

ПОВЕРНЕННЯ У далеку дорогу зібралися вдосвіта. Хоч Оксана ще не зовсім одужала, проте залишатися далі в Яки-мівці було небезпечно. Дроздовці, щоправда, відступили, однак у волості порядкував поставлений ними староста, і його посіпаки нишпорили по селу. За порадою господаря, Оксана з Настусею подались не вулицею, а городами. Ніким не помічені, вони 6 990-8 вибралися на дорогу, …

Continue reading ПОВЕРНЕННЯ

«МИ ПОЩАДИ НЕ ПРОСИМО!» Ніби повінь після заливного дощу, затопили дроздовці Якимівку. Простора базарна площа аж гула від солдатського гомону, від тупоту кінських копит. На будинку «волосного правлєнія», що стояв у центрі села, розвівався триколірний царський прапор. Тут розташувався дроздовський штаб. По східцях раз у раз збігали вістові, біля конов’язі іржали коні. А поряд, під …

Continue reading «МИ ПОЩАДИ НЕ ПРОСИМО!»