Проза

В долину, оточену лісами, поволі опускається червневий вечір, над широким плесом озера непомітно повисає біляста імла, рибалки один за одним складають свої стільчики, і хмарки куряви осідають за останніми машинами на дорогах, що ведуть від озера до шосе; вечірній катер розсипає по воді тремтливі вогники. На терасі чуються кроки. Станда і Войтішек, що квапливо закінчують …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (28)

Доктор Гамза окинув оком кімнату й подумав, що вже давненько-таки не зазирав сюди. Коли, власне, він говорив востаннє із Стандою віч-на-віч? Він довго пригадував, але нічого так і не пригадав, і йому стало трохи соромно. Повільно й трохи невпевнено Гамза пройшовся по кімнаті. Потім машинально взяв розгорнуту книгу: -Що це ти читаєш, Стандо? Хлопець хотів …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (27)

Я позиватиму твого тата за образу честі. Тепер ти бачиш, що це за людина? Ходить до костьолу і так бреше! Прикривається богом і морочить тобі голову, ніякого бога немає, чуєш, усе це вигадки, казна-що, як і все, що каже тобі тато!.. За спиною в них зупиняється машина. Мати нервово озирається і знову дивиться на годинник. …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (26)

Хлопець заперечливо хитає головою. Анна помічає, що він хоче щось сказати їй, хвилюється, не знає, з чого почати. — Недавно в мене^з переднього колеса вилетіла спиця і зачепилась за вилку. Ще трохи — і я б зламав собі шию! — Ти їздиш дуже швидко, Войтішеку. Обіцяй мені, що будеш обережніший… Войтішек уперто вишкрябує з тарілки …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (25)

Мареш сплеснув руками, почервонів, хотів щось сказати, але тільки похитав головою. У роті в нього пересохло, тремтячою рукою він налив у склянку води й жадібно випив. — Красно дякую вам за урок партійності! — Він знову заходив по кабінету, розводячи руками й скрушно хитаючи головою від такої несправедливості.— Гуманіст старого гарту! А ви знаєте взагалі, …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (24)

Вона знизує плечима. — Може, повернусь туди… Станда блідне й стискає їй руку. — А що вони з тобою зроблять? — Пошлють у «Штєпанку». — Що це таке? — Щось схоже на виправний дім.— Вєрка закладає руки за голову.— Трудова колонія, кінець кохання, котику. Станда дивиться в її очі й відчуває: те, чого він тільки …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (23)

Вєрка згадала раптом про вчорашнє знайомство під гойдалкою і затамувала подих, та в ту саму мить розчаровано наморщила лоб: дівчата! Що з ними робити? Покинути тут — кінчиться це дуже зле. Вони дурні, половину грошей одразу ж проциндрять на ласощі, трохи поблукають містом, а тоді попруться на вокзал, і там їх злапає міліція. Вєрка сіла. …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (22)

— Так, перший слід у нас уже є! —ляснув Мареш долонями по колінах.— Негайно ж розпочинаємо розшуки, як це зробив би Шерлок Холмс. Ви тільки уявіть собі, що буде, коли нам пощастить знайти дівчат раніше, ніж СНБ! Але мені потрібні помічники. Хто хоче? Три десятки рук миттю злетіли над головами, маленький Гонза від захоплення аж …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (21)

Широкі східці ведуть до вівтаря, на передостаннім з них на колінах стоїть огрядна панійка, свою велику сумку вона залишила внизу. Це святі сходи, на кожній сходинці треба читати «Отче наш», якщо хочеш пройти до вівтаря. Вєрка нишком кидає погляд на сумку: ну звісно, гаманець лежить зверху! «І коли вже ці жінки навчаться бути обережними?» — …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (20)

— У мами тепер інші інтереси, сину… Емілек стежить за мурахою, що лізе по пеньку, його голова з глибокими завушними ямками низько нахилена. — А може б, усе-таки поїхала? Батько іронічно посміхається. — Поїхала б, та тільки з тим…— Принц замовкає. «Що це зі мною сьогодні? Весь час лізе на язик те, чого не треба …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (19)