Проза

Витягуючи шию, Вашек щохвилини зиркав нишком у дзеркало, що висіло навпроти, на свою коротку зачіску, на яку міг би позаздрити навіть американський хокеїст Боб Клірі. Малий сидів поряд з Францеком, втупившись у нього своїми банькатими очима, і розповідав, що Вашека недавно спіймали на тому, як він маленькими ножицями, котрі завжди носив у кишені, поправляв свого …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (18)

— Ти що? — ображено смикнулася Елішка.— Можеш спитати у Франціни, що спить поруч зі мною. — А що було далі? — Карла підступила ближче до Елішки, жадібно облизала повні губи й похмуро глянула на Вєрку, щоб та не перебивала. — Та…— Елішка знову заходилася підгортати цибулю.— Якщо я брешу, тоді не буду розповідати. — …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (17)

Поїхати знову на дачу — ото було б здорово! Але тут щось не теє. Не прохопитися і словом… Значить, збрехати батькові? Сказати, що був у друзів чи ще де-небудь? А врешті, хіба не все одно? Хіба Станда — не друг? І навіщо розповідати саме про дачу? — У тата нема зараз грошей на човен,— немовби …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (16)

— Хіба ви не відвезете мене до «Штєпанки»? — Щоб ти займала місце того, хто там справді повинен бути? — Він присунув до Вєрки цукерницю. — Але ж я втікала! — Втікала. Але як примітивно! Мов звичайнісінький новачок. — Як ви можете так говорити? — Вєрка підскочила, ніби її шпигнули голкою. — Мені дуже шкода, …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (15)

Валіш випив четверту чарку і втупився очима в офіціантку. Дівчина перемінила на радіолі пластинку, з динаміка в садку долинули дикі звуки набридлої модної пісеньки. В голові у Валіша немов закрутилася якась турбіна, і її монотонний шум почав заглушати звуки пісеньки. Він ніяк не міг одірвати застиглого погляду від дівчини за прилавком. Чорт, оце груди! Офіціантка …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (14)

— Я не винен, що Вєрка тут не з’являється, наче ми для неї взагалі не існуємо… — Це вона для тебе не існує,— відказала мати глибоким і хрипким голосом. — Облиш, Кіті, не будемо сперечатися — принаймні сьогодні, саме сьогодні не будем,— мовив батько зовсім іншим голосом, в якому прозвучали нотки добродушності.— Хоча б заради …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (13)

Гроші муляють кишеню. Купила в аптеці губну пома-ду — невже залишилося тільки дві крони з усього багатства?! А крону ж вона обіцяла боженьці! Людина повинна дотримувати свого слова. Бог допоміг, отже, треба віддячити, бо ніхто не знає, коли знову потрібна буде його допомога. Вєрка прямує до готичного собору, хреститься і жестом гранда кидає монету в …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (12)

Войтішек ще раз крадькома глянув на журнал з фотографією Москви. Дядечко акуратно поклав його на курильний столик разом з журналом французьких мод. До нього знову повернувся веселий настрій. Парусинові штани, розхристана сорочка і мужнє обличчя з чіткими рисами — куди до нього батькові із скуйовдженими моржевими вусами та вже помітним черевцем! Потім автомобіль безшумно помчав …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (11)

вона показала червоним нігтем у двір, де сліпуче вилискував під сонцем свіжопофарбований «Спартак». — Один бог знає, чому тепер так важко дістати ордер на машину,— доктор Бріхта сів у плетене крісло, світлі коверкотові штани нап’ялися на його товстих стегнах. Патера налив чотири чарки коньяку. — Для цього, Йозефе, треба мати заслуги у будівництві нового життя,— …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (10)

тг- Не гнівайся, мамо, я знову забув. Привіт,— подав він Войті руку. Біжіть на сонечко, пограйтеся,— спохмурнів доктор Гамза, відкладаючи газету.— Такий день, а хлопець сидить у хаті! Випийте з нами кави,— підсунув він Войтішековій матері садове крісло. — Ти маєш рацію, тату, я піду на сонечко.—- Станда взяв Войтішека під руку і повів його …

Continue reading Хай кинуть в мене каменем, Плугарж Зденек (9)