Аденовірусна інфекція

Аденовірусна інфекція (іноді аденовірусна хвороба) — гостра вірусна хвороба із групи ГРВІ, яка характеризується переважним ураженням верхніх відділів дихальних шляхів, лімфатичного апарату, очей, травного каналу.

ВСТУП. Аденовіруси були відкриті американськими вірусологами на чолі з У.П. Роу, які у 1950 р. культивували аденоїдну тканину, видалену оперативним шляхом. Було встановлено, шо в такій культурі відбувається спонтанна дегенерація клітин на 7—10-й день спостерігання. Подальші пасажі дегенерованої тканини на клітинах лінії HeLa виявили наявність вірусу, що має своєрідні властивості.

ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

Виділені нові штами вірусу від клінічно здорових дітей включати до групи “латентних” і назвали агентами аденоїдної дегенерації. Незабаром було встановлено, що такі ж віруси часто виявляють не лише в аденоїдній тканині й мигдаликах клінічно здорових дітей, а й у секретах хворих на гострий фарингіт і кон’юнктивіт. Тоді віруси отримали другу назву — “аденоідно-фаринго-кон’юнктивальні віруси”. У 1956 р. ввели загальну групову назву — аденовіруси. Подальше вивчення аденовірусів дало змогу встановити, шо вони є причиною виникнення не тільки респіраторних захворювань, а й діареї, мезаденіту, геморагічного циститу та інших патологічних станів.

У 1962 р. американський імунолог і вірусолог Д. Трентін зі співавторами описав перший випадок індукції злоякісної пухлини у гризунів патогенним вірусом людини — ним виявився аденовірус-12. Пізніше онкогенність аденовірусів у тварин багаторазово підтверджували інші дослідники, але онкогенність у людини не доведено.

Клінічне значення аденовірусних захворювань зумовлене їх повсюдним поширенням (майже усі люди імунні до вірусів типів 1—7), значною часткою у структурі ГРВІ, вірусних діарей, уражень кон’юнктив, лімфоїдної тканини, можливістю виникнення епідемічних спалахів захворювання.

ЕТІОЛОГІЯ. Аденовіруси — віруси із дволанцюговою ДНК, які належать до 5 родів родини Adenoviridae. Вони дрібні, не мають зовнішнього ліпідного шару, уражують як хребетних, так і птахів, земноводних, риб. Аденовіруси людини на сьогодні представлені 57 серотипами. Найпоширенішими є серотипи 3, 4, 7, 14, 21, лісі спричиняють гострі респіраторні захворювання. При цьому вважають, що ссротип 14 зумовлює найтяжчі випадки аденовірусної інфекції. Типи 40, 41, 52 спршпгнюють гастроентерити. Типи 1, 2, 5, 6 належать до “латентних” аденовірусів — їх виявляють у здорових людей. За онкогенною здатністю аденовіруси поділяють на 5 підгруп (А, В, С, D, Е).

Аденовіруси стійкі до низьких температур. За температури —ЗО °С вони зберігаються до 70 днів, —4°С — протягом 2 міс., за кімнатної температури — близько 2 тюк. і повністю руйнуються при +56 °С.

Також існують дрібні ДНК-вмісні дефектні віруси, які належать до групи парвовірусів, шо отримали назву “адсноасоційовані віруси”. Вони можуть розмножуватися лише тоді, коли разом з ними в клітинах є аденовіруси. У культурі клітин інфекційність і онкогенність аденовірусів знижуються за наявності адено-асоційованих вірусів.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерелом збудника є хворі з вираженими або стертими формами хвороби, рідше — здорові вірусоносії. Аденовіруси часто виділяють із горла і випорожнень дітей, які не мають жодних клінічних симптомів захворювання (без-симптомний перебіг).

Механізми передачі — повітряно-краплинний, рідше — фекально-оральний і контактний (безпосередній контакт з інфікованою кров’ю або тканинами). Описано спалахи аденовірусних кон’юнктивітів після купання в басейнах. У 2007 р. CDC повідомило про спалах у 4 штатах США аденовірусного захворювання, спричиненого серотипом 14, що супроводжувався 5 % летальністю внаслідок розвитку ГРДСД.

Рівень захворюваності підвищується в осінньо-зимовий період і ранньою весною, у сиру і холодну погоду. Здебільшого реєструють спорадичні випадки, часті

ше хворіють діти. Летальні наслідки в імунокомпетентних осіб виникають украй рідко. В імуноскомпрометованих осіб, яким було трансплантовано органи, а також які мають набуті або вроджені шунодефіцитні стани, частота летальності зростає.

ПАТОГЕНЕЗ. Аденовіруси виявляють тропізм до клітин епітелію дихальних шляхів і лімфоїдної тканини. Натепер відомо три типи взаємодії аденовірусів із клітинами організму хазяїна.

1- й тип — літична інфекція з повним реплікативним циклом в епітеліальних клітинах людини, що призводить до накопичення величезної кількості нових вірусних часточок і загибелі цих клітин.

2- й тип — латентна або хронічна інфекція, що зазвичай перебігає у лімфоїд-них клітинах, точний механізм її розвитку невідомий.

3- й тип — онкогенна трансформація клітин хазяїна (гризунів) через індукцію протеїну Е1А, що призводить до дерегуляції апоптозу і злоякісної трансформації клітин.

Вхідними воротами, місцем первинної локалізації і первинного накопичення аденовірусів є епітеліоцити. Залежно від механізму зараження це може бути епітелій носа, ротової частини горла, слизова оболонка кон’юнктиви, кишковий епітелій. Аденовіруси за допомогою продукції своїх генів пригнічують синтез ІФН, апоптоз інфікованих клітин, індукують прозапальні процеси.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-Ю у блоках “Інші вірусні хвороби” і “Грип та пневмонія” виділяють:

В30.0 Кератокон’юнкгивіт, спричинений аденовірусом (НІ9.2)

В30.1 Кон’юнктивіт, спричинений аденовірусом (Н13.1)

В34.0 Аденовірусна інфекція, неуточнена

J12.0 Аденовірусна пневмонія

Аденовірусна інфекція може перебігати у вигляді маніфестних, субклінічних і латентних форм. Усі класифікації побудовані за принципом виділення провідного клінічного синдрому:

• аденовірусна хвороба (риніт, фарингіт, тонзиліт, ринофаринготонзиліт, трахеобронхіт) — серотшш 1, 2, 3, 5, 6, 7;

• фарингокон’юнктивальна гарячка (серотипи 3, 4, 7);

• аденовірусний кон’юнктивіт;

• епідемічний кератокон’юнктивіт (серотипи 8, 19, 37);

• аденовірусна пневмонія (серотипи 3, 7, 14, 21, ЗО);

• аденовірусний геморагічний цистит (серотипи 11, 21);

• аденовірусний гастроентерит (серотипи 40, 41 та ін.);

• аденовірусні ураження нервової системи (енцефаліт, менінгоенцефаліт, пол ірад икулоневррїт);

• аденовірусні захворювання при імунодефіцитах, у тому числі при СНІДі.

Аденовірусна хвороба починається гостро, з незначною ознобу, головною

болю, підвищення температури тіла. Однак прояви токсикозу виражені незначно. Температура тіла, як правило, субфебрильна. Гарячка може тривати 1—2 тиж., нерідко буває двохвильовою. Переважають виражені катаральні зміни носової частини горла з ексудацією, виражений нежить. На піднебінних мигдаликах можуть з’явитися ніжні білуваті плівки. Розвивається кон’юнктивіт, спочатку однобічний, пізніше — двобічний. У разі виникнення вірусемії (при імунодефіциті)

ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

хвороба супроводжується збільшенням печінки, селезінки, лімфаденопатією, появою нових вогнищ запалення. Зрідка можливі біль у животі, пронос. Нездужання та інші загальні симптоми зникають одночасно з гарячкою, але катаральні прояви можуть тривати й довше.

Фарингіт і фарингокон ’юнктивальпа гарячка супроводжуються погіршанням загального стану і запальними змінами слизових оболонок горла і повік, збільшенням бічних шийних лімфатичних вузлів.

Гострий кон’юнктивіт характеризується ін’єкцією судин склер, гіперемією, набряком і зернистістю кон’юнктив (мал. 22, див. кольорову вклейку). Виникає як на тлі інших проявів захворювання (наприклад, фарингокон’кжтивальної гарячки), так і ізольовано. Розрізняють катаральну, фолікулярну і плівчасту форми кон’юнктивіту. Може приєднатися гострий кератит, який має сприятливий перебіг, без стійкого помугніння рогівки і рецидивів.

Епідемічний кератокон’юнктивіт є досить контагіозним захворюванням. У 10 % випадків шлях передачі — контактно-побутовий (через руки і внаслідок побутових травм). Після 8-дснного інкубаційного періоду- виникають однобічне ураження за типом “червоних очей”, біль, сльозотеча і світлобоязнь. Ці симптоми поширюються на інше око і тривають кілька тижнів, іноді залишаючи рубці й порушення зору,

Тяжкий перебіг має аденовірусна пневмонія. Вона супроводжується підвищенням температури тіла до 39—40 °С, задишкою, ціанозом, кашлем. Під час клінічного і рентгенологічного дослідження виявляють дрібні і зливні вогнища запалення, Пневмонія частіше зумовлена приєднанням пневмококової або стафілококової інфекції, в останньому випадку вона може ускладнитись абснсдуванням легень.

Аденовірусний мезаденіт найчастіше перебігає на тлі інших клінічних синдромів (наприклад, фарингокоїі*юнктивальної гарячки). Для нього характерний напад болю у правому нижньому квадранті живота, що супроводжується диспепсичними проявами. Можуть визначатися симптоми подразнення очеревини.

УСКЛАДНЕННЯ. Серед ускладнень слід назвати синуїти, отит, менінгіт, енцефаліт, міокардит. Часто вони зумовлені вторинною інфекцією і проявляються пневмонією, синуситом, отитом. Припускають, що аденовіруси можуть бути причиною часткових ателектазів легень, бронхоектатичної хвороби, перикардиту, краснухоподібного синдрому, вроджених вад розвитку плода (при інфікуванні вагітної), У рідкісних випадках було підтверджено аденовірусну етіологію гепатиту.

ДІАГНОСТИКА. Аденовіруси (окрім серотипів 40 і 41) добре розмножуються на культурах тканин (HeLa, Нер-2), первинних культурах клітин нирок людського ембріона. Для прямого вивчення зразків тканин можна використовувати РНІФ, для виявлення ДНК вірусу у тканинах ПЛ Р. Серотипування у рутинній клінічній практиці не проводять, лише під час епідеміологічних і науково-дослідних експериментів.

ЛІКУВАННЯ. Хворі лікуються переважно амбулаторно. Госпіталізують лише хворих із тяжким і ускладненим перебігом інфекції, а також за епідеміологічними показаннями. Егіотропним засобом при аденовірусній інфекції є 0,05 % розчин натрію дсзоксирибонуклеату по 1—2 краплі в носові ходи і 0,2 % розчин — у кон’юнктивальну складку. З дією ж метою застосовують свіжий 0,25 % водний розчин оксоліну по 2 краплі 5—6 разів на добу. За наявності кон’юнктивіту при

значають місцево донорський імуноглобулін гго 1—2 краплі через кожні 2 год. З метою усунути назальну блокаду і ринорею застосовують судинозвужувальні засоби. При ураженні очей лікування проводить лікар-офтальмолог. Здорові носії лікування tie потребують.

ПРОФІЛАКТИКА* Проти окремих серотипів (4, 7) існують вакцини, але загалом профілактичні заходи неспецифічні, як при інших ГРВІ.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської