12.3. АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ХВОРИХ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Під час з’ясування анамнезу уточнюють перенесені захворювання легень (хронічний бронхіт, емфізема, бромхоектатич-на хвороба, туберкульоз легень, пневмосклероз, пневмонія, плеврит), наявність кашлю (його характер), задишки, кровохаркання, болю в грудях, охриплості, підвищення температури тіла.

Уже під час першого огляду анестезіо-дог дістає уявлення про характер порушень дихання. Він звертає увагу на форму грудної клітки, частоту дихання, його глибину, відповідність дихальних фаз

рухові ребер і діафрагми, тобто встановлює наявність парадоксального дихання, задишки, брадипное, патологічних тилів дихання. Лускультативно встановлює наявність фізичних змін у легенях, а перку-торно — випоту у плевральних порожнинах.

Для повнішої оцінки функціонального стану дихальної системи крім зовнішнього дихання і виявлення резервів проводять дослідження основних параметрів легеневої вентиляції за допомогою спірометрії та спірографії. Про забезпечення організму киснем і виведення вуглекислого газу дає найповнішу інформацію дослідження газового складу крові. Обов’язково проводять рентгенологічне дослідження органів грудної порожнини.

Анестезіологічне забезпечення оперативних втручань у хворих із патологією органів дихання має певні особливості, зумовлені локалізацією патологічного процесу, наявністю хронічної гіпоксії, інтоксикацією тощо.

У хворих із гострою респіраторною вірусною інфекцією, тонзилітом, ринітом, ларинготрахеобронхітом, бронхітом планові оперативні втручання потрібно відкладати на 3—6 днів, поки не зникнуть гострі катаральні явища. За життєвих показань до операції у таких випадках за ЗО хв до операції слід закапати в носові ходи 2 % розчин ефедрину гідро-хлориду чи назол, фармазоліи та ін.

У разі гострої обструкції верхніх дихальних шляхів хворого може врятувати тільки швидка інтубація. Якщо здійснити її не вдається, потрібно вдатися до тра-хеостомії. Спочатку доцільно ввести у трахею голку великого діаметра і подавати через неї кисень. При гострих запальних захворюваннях краще використовувати внутрішньовенний або масковий наркоз: після Інтубації трахеї виникає загострення’процесу, що може призвести до розвитку ГНД.

Внутрішньовенний і масковий наркоз хворим із порушенням прохідності дихальних шляхів (стороннє тіло, пухлина) протипоказаний, оскільки при цьому

252

може розвинутися їх повна обтурація. У таких випадках застосовують ендотра-хеальний наркоз, його потрібно проводити також при всіх великих травматичних операціях, коли потребується релаксація м’язів. Перед наркозом слід підібрати інтубаційну трубку оптимального діаметра і змазати її анестезуючою маззю, наприклад гелем з лідокаїиу гїдрохлорндом. До і після наркозу потрібно ретельно прополоскати рот теплим дезінфікуючкм розчином.

Обструкція дихальних шляхів можлива за наявності гострого ларингобронхі-ту. Тому перед наркозом потрібно підготувати інструменти для трахеостомії. При ургентних оперативних втручаннях інколи доцільно проводити трахеостомію і застосовувати ецдотрахеальний наркоз через трахеостомічну трубку.

Введення у наркоз, як правило, проводять тіопентал-натрієм. Для підтримки наркозу використовують діазоту оксид із фторотаном або еифлураном і препаратами для певролептанальгезії.

В усіх випадках ецдотрахеальиого наркозу після операції потрібна ретельна санація трахеобронх і ального дерева: промивання 5—10 мл теплого ізотонічного розчину натрію хлориду, 1,4 % розчином натрію гідрогеикарбонату, розчинами антибіотиків. У післяопераційному періоді хворим із ларинготрахеїтом, бронхітом призначають парові інгаляції, дають дихати зволоженим киснем, проводять повторне рентгенологічне дослідження легень.

Під час підготовки до операції хворих із бронхіальною астмою* потрібно враховувати, що найчастішою її причиною є зміна реактивності організму на алергізую-чі та інфекційні чинники. При цьому спостерігається також значне зниження легеневих резервів за рахунок емфіземи, брои-хіолоспазму, набряку слизової оболонки бронхів.

Погіршення прохідності дихальних шляхів призводить до гіпоксемії, пізніше — до гіперкаїшії і дихального ацидозу.

•За МКХ-10 — астма.

Передопераційні заходи мають бути спрямовані па зменшення алергізації, боротьбу з інфекцією і профілактику брон-хіолоспазму. Оскільки більшість хворих на бронхіальну астму до операції тривалий час отримують глюкокортикоїди, їх потрібно обов’язково вводити в дозах, які призначають у разі хронічної адреиокор-тикальної недостатності.

Враховуючи небезпеку гістамінішх ефектів, внутрішньом’язово вводять про-тигістамінні засоби (супрастин, димедрол, дилразин — но 20—25 мг 2—3 рази на день та ін.). Як броихорозшнрювальний засіб застосовують еуфілін (5—10 мг/кг на день) та аерозоль, який містить (І-адрено міметичш засоби (наприклад, ізопротере-нол). Особливо ефективними є засоби, які збуджують ^-адренорецелтори і вибірково розслаблюють бронхи (орцилреиаліну сульфат, алупент).

Для премедикації у хворих на бронхіальну астму обов’язково слід уводити атропіну сульфат, обмежувати засоіби, які пригнічують дихання. Можна використовувати сибазон, промедол. У разі небезпеки розвитку тяжкого бронхіолосназму введення у наркоз краще проводити маско-вим способом за допомогою фторотану, який має Р-адреї юстимулюючий ефект і броихорозширювальну дію. Добираючи міорелаксалти, потрібно враховувати гіста-міногеїшу дію тубокурарину хлориду.

ШВЛ доцільно проводити в режимі помірної гіпервеитиляцїї, оскільки у таких хворих становить небезпеку не тільки гіпоксія, а й особливо гіперканнія. Належний хвилинний об’єм вентиляції повинен на 20—25 % перевищувати розрахований. Повільне пробудження після наркозу може бути зумовлене тривалою гіперкатіією і гіпоксією, тому ШВЛ доцільно продовжувати до повного відновлення свідомості.

Пневмосклероз і емфізема легень є найчастішими супутніми захворюваннями у хворих літнього і похилого віку. Ця патологія, як правило, супроводжується гіно-вентиляцією із хронічною гіпоксією та гіперкашіією, значним зменшенням ЖЄЛ і порушенням вентиляційно-перфузійио-го співвідношення. Останнє більше вира

Анестезіологічне забезпечення та Інтенсивна термія при патології системи дихання 253

жено у випадках емфіземи, спричиненої хронічним бронхітом (обтураційний тип), і менше — пов’язаної з ригідністю грудко! клітки і зменшенням еластичності легень (постуральиий тип).

Хронічна емфізема і пневмосклероз призводять до збільшення опору легеневих судин і навантаження на правий шлуночок, що може бути причиною розвитку недостатності серця. Тому до передопераційної підготовки в таких випадках мають входити заходи поліпшення бронхіальної прохідності.

Для поліпшення дренажної функції легень особливе значення має нормалізація функції війчастого епітелію І кашльового рефлексу. Для цього зневодненим хворим проводять активну регідратаційиу терапію, застосовують парові й ультразвукові інгаляції (сухість слизових оболонок призводить до згущення секрету, утворе]шя кірочок). Для розрідження секрету призначають препарати йоду, ацетилцистеїн, для зняття бронхіолоспазму — протягом кількох днів до операції еуфілін, теофедрин.

Премедикація — загальноприйнята (промедол, сибазон, атропіну сульфат). Від засобів для НЛА слід відмовитися: дро-перидол пригнічує чутливість дихального центру до гілоксичних стимулів, а фен-таиіл збільшує ригідність грудної клітки. Перед початком наркозу доцільно призначати еуфілін.

Для ввідного наркозу використовують пропофол, тіопеитал-патрій, натрію окси-бутират, кетаміну гідрохлорид.

Операції краще проводити під ендо-трахеальним наркозом із ШВЛ, застосовуючи деполяризуючі й недеполяризуючі міорелаксанти. Як основний засіб для наркозу використовують фторотан (якщо нема протипоказань), енфлураіі, натрію оксибутират.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.