3.2. АПАРАТИ ДЛЯ ІНГАЛЯЦІЙНОГО НАРКОЗУ

Для проведення наркозу будь-якою наркотичною речовиною використовують вітчизняні наркозні апарати типу МК-1. Спрощену схему будови сучасного наркозного апарата наведено на мал. 15. За таким принципом побудовано апарат для інгаляційного наркозу МК-1.

Апарат для Інгаляційного наркозу МК-1 забезпечує формування наркотичної суміші, що містить крім кисню пароподібні й газоподібні засоби для наркозу, і подачу її в легені хворого. На апараті установлено випарник, адсорбер, клапан розгерметизації, міх, або мішок, дозиметр, манова-куумметр. Цей апарат дає змогу працювати як за иапіввідкритим, так і за напівзакритим контурами. Перехід від напів-

відкритого до напівзакритого контуру визначається потоком свіжої газової суміші. Наркозний апарат МК-1 дає змогу проводити вентиляцію легень пацієнта навіть без подачі кисню, крім того, постійно спостерігати за концентрацією кисню у вди-хуваиій суміші, частотою дихання і пульсу. Дозування засобів для інгаляційного наркозу здійснюють за допомогою спеціального випарника.

Склад газової суміші установлюють вентилями дозиметра. В екстреному випадку кисень (> ЗО л/хв) подають до дихального контуру, минаючи випарник. На вході кисневого ротаметра встановлено інжектор, за допомогою якого до 1 частини кисню підсмоктується не менше 1 частини атмосферного повітря.

Для підвищення безпеки хворого у випадках порушень у системі газопостачання в апараті є пристрій для блокування подачі діазоту оксиду, що забезпечує підтримку встановленого співвідношенім витрат його і кисню, незважаючи на коливання тиску останнього. У разі зменшення тиску кисню нижче 9,8 Па (1 кгс/см2) подача діазоту оксиду перекривається.

Сьогодні у повсякденній практиці інтенсивної терапії все більше застосовують вітчизняний дихально-наркозний апарат «Бриз»- (мал. 16).

Апарати «Бриз», «Малятко» — це

складні електронно-пневматичні системи життєзабезпечення людини з електроприводом і мікропроцесорним керуванням. Вони призначені для тривалої ШВЛ у дорослих і дітей віком від 6 років («Бриз»), новонароджених і дітей до 6 років («Малятко»). Апарати використовують в умовах відділень анестезіології та інтенсивної терапії стаціонарних медичних закладів, а також в операційних для забезпечення інгаляційного наркозу діазоту оксидом.

Під час проведения загальної анестезії газова суміш утворюється з кисню і діазоту оксиду у певній пропорції, що надходять шлангами кисню (02) І діазоту оксиду (NaO) до дозиметра апарата і регулюються окремими вентилями дозиметра (мал. 17).

Щоб запобігти випадкам подачі в апарат діазоту оксиду за відсутності кисню,

Мал. 15. Спрощена схема будоии наркозного апарата:

1 — дозиметр NjO; 2 — дозиметр Ог; 3 — патрубок надходження свіжого газу; 4 — випарники; і — аварійна подача 02; б — вимикач пневмоприводу респіратора; 7 — міхи; 8 — пневиопривід респіратора; 9 — вентиль подачі Oj; (в — вентиль подачі N)0; II — рубильник (головний вимикач); 12 — сигнал тривоги І механізм беапеки у раз) зниження тиску Ojl 13 — тиск у контурі наркозного апарата; 14, 18,21, 25 — контрольні клагтани; із — тиск NjO у балоні; 16 — регулятор тиску NjO (редуктор); 17 — тиск у контурі наркозного апарата; 19 — тиск 02 у балоні; 20 — регулятор тиску Oj (редуктор); 22 — Oj з балона; 23 ~ централізована подача 02; 24 — NjO з балона; 26 — централізована подача NjO

в дозиметрі передбачено блокувальний пристрій, який перекриває подачу діазоту оксиду у разі значного зниження тиску кисню. Газова суміш змішується в компресорі.

Під час проведення реанімації замість діазоту оксиду до компресора через клапан підсосу дозиметра подається повітря і кисень у встановлених лікарем пропорціях. Вміст кисню в газовій суміші (у відсотках) контролюється за допомогою датчика концентрації кисню.

Щоб запобігти перевищенню максимального робочого тиску газової суміші, яка надходить до пацієнта, в апараті передбачено клапан безпеки (запобіжний

Мал. їв. Загальна схема апарата «Бриз»:

1 — робочий блок; 2 — стояк; 3 — зволожувач; 4 — блок живлення; 5 — аолагозбірник; 6 — трубка до манометра; 7 ~ дихальні шланги; 8 — д атчик кисню; 9 — датчик температури; їв — трійник пацієнта; 11 — стик висувний; 12 -ротаметри

Наркозно-дихальна апаратура та анестезіологічний інструментарій 45

клапан), який стравлює газову суміш з виходу компресора на його вхід у разі досягнення граничного тиску на вході компресора.

Аналогічний клапан передбачено також у дозиметрі кисню і діазоту оксиду.

За допомогою цих апаратів забезпечується багатофункціональність різних режимів ШВЛ.

Автоматичний режим — керована механічна вентиляція (КМВ — CMV). Пацієнт не дихає самостійно, апарат виконує всю дихальну роботу за пацієнта з параметрами вентиляції, що задає лікар на панелі керування апарата. Вентиляція легень пацієнта відбувається незалежно від його дихальних зусиль.

Автоматичний режим із періодичним подвійним за об’ємом вдихом (КМВ + S) є модифікацією попереднього режиму і

відрізняється лише тим, що перший і кожний п’ятдесятий апаратні вдихи є подвійними за об’ємом. Цей режим імітує глибокі вдихи пацієнта.

Тригерний режим (А + КМВ) застосовують у тих випадках, коли з’являються дихальні зусилля пацієнта, що перевищують установлений поріг чутливості апарата. У цьому режимі апарат запускається пацієнтом і вентиляція відбувається одночасно із самостійним диханням, причому кожне дихальне зусилля пацієнта апарат підтримує апаратним вдихом.

У режимі синхронізованої переміжної примусової вентиляції (СППВ — SIMV) пацієнту надається можливість дихати самостійно під час більшої частини дихального циклу. Апарат запускається дихальними зусиллями пацієнта тільки у тригерному вікні (20 % тривалості дихаль-

Мал. 17. Пневматична схема апаратів «Бриз» і «Малятко»: і — ротаметри; 2 — вентилі: 3 — блокувальний пристрій; 4,8 — запобіжні клапани; 5 — клапан тиску; б — дихальний мішок; 7 — повітродувка; 9 — компресор; 10 — двигун; U — клапан вдиху; Ц — патрубок «Вдих»; 13 — датчик концентрації кисню; 14 — зволожувач; ІІ — шланги вдиху; 16 — датчик тиску; 17 — манометр; 18 — штуцер «Манометр»; 19 — маска; 28 — трійник хворого; 21, 23 — шланги видиху; 22 — вологозбірник; 24 — патрубок «Видих»;

25 — клапан видиху; 76 — патрубок «Відпрацьована суміш»

ного циклу). Таким чином, додаткова апаратна вентиляція відбувається на фоні самостійного дихання пацієнта.

Режим переміжної примусової вентиляції (ППВ — IMV) використовують під час переходу хворого до самостійного дихання, коли він дихає самостійно, проте з недостатнім хвилинним об’ємом дихання. Цей об’єм компенсують за допомогою апаратних вдихів, частоту І дихальний об’єм яких задає лікар на панелі керування.

Режим спонтанного дихання застосовують у випадках, коли пацієнт дихає самостійно, але психологічно вій не готовий до вимкнення апарата. У цьому режимі можна вмикати допоміжний потік (ДП — BiF), що полегшує дихання. Допоміжний потік можна вмикати у всіх режимах, за якими передбачено самостійне дихання пацієнта.

У разі потреби є можливість увімкнення апаратної вентиляції за допомогою кнопки ручного керування частотою дихання. При цьому час вдиху визначається часом натискання кнопки, а видих настає при її відпусканні.

Самостійне дихання можна проводити З ПОСТІЙНИМ позитивним тиском у дихальних шляхах (ППТДШ — СРАР).

Режими ШВЛ комбінують з позитивним тиском у кінці видиху (ПТКВ — PEEP), параметри якого задають на апараті і контролюють на цифровому індикаторі й мановакуумметрі.

В автоматичних режимах (КМВ — CMV, CMV + S) можна вмикати підрежим «плато» — пауза у кінці апаратного вдиху, тривалість якої регулює лікар.

Режим дезінфекції застосовують для запобігання перехресному інфікуванню пацієнтів і здійснюють пароповітряним методом за допомогою парогенератора, що додається до апаратів.

Багатофункціональність апаратів є однією з їхніх основних переваг, що забезпечують поступове переведення пацієнта з режиму автоматичної вентиляції на самостійне дихання.

Окрім того, апарати виконують такі функції.

— моніторинг (відображення) параметрів вентиляції;

— автоматичну підтримку заданих параметрів вентиляції (об’єму хвилинно! вентиляції легень, частоти дихання, тривалості вдиху і видиху, температури дихальної суміші тощо) за допомогою мікропроцесора;

— кондиціювання (зволоження і підігрівання) дихальної суміші за допомогою зволожувача (температура підігріву підтримується автоматично), що забезпечує нормальні умови дихання у випадках тривалої ШВЛ;

— дезінфекцію дихального контуру (проводять багаторазово без розбирання внутрішнього дихального контуру) термічним пароповітряним методом за допомогою парогенератора, що входить до комплекту апарата.

Апарати оснащені звуковою і світловою аварійною попереджувальною сигналізацією, що спрацьовує у випадках;

— перевищення температури дихальної суміші понад 40 °С;

— несанкціонованого відімкнений напруги живлення;

— розгерметизації дихального контуру;

— відхилення тиску вдиху більш ніж на ±30 % установленого значення;

— відхилення концентрації кисню в дихальній суміші понад ±15 % установленого значеная;

— перевищення встановленого рівня обмеження тиску вдиху.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.