Аскаридоз

Аскаридоз (лат. ascaridosis, англ. ascariasis) — антропонозний геогельмін-тоз, спричинюваний людськими аскаридами, який у ранній фазі характеризується розвитком алергійних реакцій, у пізній — порушенням функції травного каналу.

ВСТУП. Термін “аскарида” ввів Гіппократ. Перший детальний опис ознак гельмінта зробив англійський лікар Е. Тайсон у 1683 р. Сучасну назву дав гельмінту

К. Лінней у 1758 р. Передачу аскаридозу через яйця продемонстрував у 1862 р. французький лікар К. Дівайн. Життєвий цикл аскариди в дослідах із самозараження встановив японський педіатр Ш. Коіно в 1922 р.

Аскаридоз поширений у всіх кліматичних зонах земної кулі, за винятком районів вічної мерзлоти, високогір’я і пустель. У світі, за приблизними оцінками, хворіють понад 1,4 млрд людей. Це захворювання є найпоширенішим геогельмін-тозом серед населення України, у сільській місцевості захворюваність вища. Найменша захворюваність на аскаридоз установлена в південній сухій степовій зоні України, найбільша — У північній вологій лісовій зоні.

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник аскаридозу належить до роду Ascaris, родини Ascaridae, типу Nematoda. Назва збудника Ascaris lumbricoides з латинської дослівно означає “черв’як хробакоподібний”. Є інші представники роду, що паразитують у свиней. Це один із трьох гельмінтів, поширених в Україні, який здатний паразитувати у людей і може бути помічений самим зараженим.

Дорослі аскариди мають веретеноподібну форму. Живі збудники або ті, що тільки виділилися із прямої кишки, червонувато-жовтого кольору, після загибелі стають білуватими. Самець помітно менший, ніж самиця, довжина його становить 15—25 см, товщина — 2—4 мм, задній кінець тіла загнутий гачком на черевну поверхню. Самиця має пряме тіло завдовжки 25—40 см і завтовшки 3—6 мм, хвостовий кінець загострений у вигляді конуса. Одна зріла самиця здатна відкласти за добу до 245 тис. яєць, як запліднених, так і незапліднених. Не запліднені яйця не можуть спричинити інвазію. Тривалість життя дорослої аскариди — близько 1 рокує

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерелом інфекції є людина. Виділені з випорожненнями хворих яйця гельмінта мають досягти інвазивності, розвиваючись у ґрунті, тому безпосередньо заражені особи не є контагіозними. Дозрівання яєць відбувається лише за сприятливої температури, вологості і достатньої аерації. За температури

13—30 °С личинка дозріває всередині яйця протягом 9—42 днів, за оптимальної температури 24—30 °С тривалість визрівання становить 16—18 днів. За температури нижче 12 °С дозрівання не відбувається, але життєздатність яєць і личинок, що почали розвиватися, зберігається. Тому в деяких районах процес визрівання може тривати не один, а два теплих сезони, оскільки в ґрунті яйця аскарид зберігають життєздатність до 24 міс.

Механізм зараження — фекально-оральний, шляхи передачі — контактно-побутовий, аліментарний, водний. Зараження відбувається в разі проковтування зрілих яєць. Факторами передачі є переважно овочі та ягоди, на поверхні яких містяться частинки фунту, а також вода і забруднені руки. Під час ігор дітей на присадибній ділянці, ігрових майданчиках, пісочницях, при роботі на городі, у квітнику руки забруднюються землею, яка містить яйця аскарид, що також призводить до зараження через будь-яку їжу, яку беруть брудними руками.

Інфікування аскаридозом може відбуватися протягом року, але переважно в зоні помірного клімату в осінній період, коли дозрівають ягоди, овочеві культури. Ураховуючи наявність тепличних господарств, а також зберігання овочів у льохах зараження можливе і взимку. Формуванню і підтриманню осередків аскаридозу в сільській місцевості сприяє характер занять населення (вирощування городини, полуничні плантації) і звичай застосовувати як добриво для городів незнешкод-жені випорожнення, У зв’язку’ з особливостями розвитку аскарид в організмі людини найвища інвазивність статевозрілими гельмінтами виявляється взимку. Найчастіше аскаридозом заражаються діти (показник захворюваності дітей у 3,5 разу вищий, ніж у дорослих), працівники очисних споруд, особи, які займаються городництвом, землекопи та ін. При повторних зараженнях патоморфологічні зміни виражені значно менше, що свідчить про наявність імунітету, який зберігається після спонтанного одужання або дегельмінтизації протягом 6— 12 міс. У великих осередках аскаридозу в людей формується імунітет до супсрінвазії й реін-вазії, що пояснює абортивний перебіг повторного зараження у частини хворих.

ПАТОГЕНЕЗ. Зі зрілих яєць, які проковтує людина, у тонкій кишці виходять личинки, укорінюються в стінку кишки і проникають у кровоносні капіляри, потім гематогенно мігрують у печінку і легені. У легенях личинки активно виходять в альвеоли і бронхіоли, просуваються дрібними і великими бронхами за допомогою циліндричного епітелію до ротової частини горла, де заковтуються із мокротинням (період міграції становить близько 2 тиж.). Повторно, потрапляючи в кишки, личинки протягом 70—75 діб досягають статевої зрілості.

У період міграції личинок симптоматика захворювання насамперед зумовлена алергійними проявами, які виникають у відповідь на сенсибілізацію продуктами їх обміну й розпаду. У кишковій стінці, легенях утворюються еозинофільні інфільтрати. Також ознаки захворювання виникають унаслідок механічного впливу личинок. Крововиливи в легені і кровохаркання з’являються після розривів капілярів у місцях перфорації їх личинками. Крім кишок, печінки і легень личинок аскарид іноді виявляли в головному мозку, очах та інших органах.

Токсико-алсргійні реакції також можливі й під час локалізації дорослих аскарид у кишках, де вони утримуються, впираючись своїми кінцями в кишкову стінку. Збудники дуже мобільні, можуть спускатися і підніматися за холом кишок, проникати в шлунок, а далі через стравохід і горло в дихальні шляхи і навіть лобові пазухи. Дорослі гельмінти здатні травмувати своїми гострими кінцями киш

кову стінку, а скупчення аскарид іноді стають причиною механічної кишкової непрохідності. Подразнення нервових закінчень, токсичний вплив на них продуктів життєдіяльності гельмінтів часом може спричинити спастичну кишкову непрохідність. У разі міграції аскарид в інші органи створюються умови для приєднання бактерійної інфекції з розвитком ускладнень гнійного характеру (абсцес печінки, холангіт, панкреатит тошо).

КЛІНІЧНІПРОЯВИ. У МКХ-10 виділяють:

В77.0 Аскаридоз з кишковими ускладненнями В77.8 Аскаридоз з іншими ускладненнями В77.9 Аскаридоз, неуточнений

Клінічні прояви аскаридозу залежать від інтенсивності інвазії й локалізації паразитів. У клінічному перебігу виділяють дві фази — ранню (міграційну, гостру) і пізню (кишкову). Рання зумовлена міграцією личинок, пізня — паразитуванням гельмінтів у кишках і розвитком ускладнень.

За малої інтенсивності інвазії рання фаза аскаридозу має субклінічний або безсимптомний перебіг. Інкубаційний період при клінічно вираженій формі короткий — 1—2 дні. На 2—3-й день після зараження з’являються нездужання, слабість, субфебрилітет (але можливе підвищення температури тіла до фебрильних цифр, з ознобом), уртикарна екзантема, біль у животі, нудота, розлади випорожнень. Виникає сухий або з незначною кількістю слизистого, кров’янистого мокротиння кашель. У легенях вислуховують сухі і вологі хрипи, під час перкусії виявляють вкорочення перкуторного звуку, що свідчить про розвиток еозинофільних інфільтратів, у деяких випадках виникає пневмонія або плевропневмонія. При масивному зараженні може розвиватися гранульоматозний гепатит із гела-тоспленомегалісю, порушенням пігментного обміну і лабораторними ознаками цитолізу, а також міокардіодистрофія. У дітей раннього віку масивна інвазія аскаридами за відсутності адекватної терапії може призвести до летального наслідку.

Пізня (кишкова) фаза зумовлена перебуванням гельмінтів у кишках. Іноді вона має субклінічний перебіг. Значно частіше хворі скаржаться на зміну апетиту, зазвичай зниження його, нудоту, блювання, переймистий біль у животі (у надчеревній, навколопупковій або правій здухвинній ділянці). Деяких хворих турбують проноси, інших — закрепи або чергування проносів і закрепів. З боку нервової системи при аскаридозі зазвичай виникають головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, зниження розумової концентрації та уваги. Спостерігають неспокійний сон, страхітливі сновидіння, істеричні напади, епілеитиформ-ні судоми, менінгізм. При масивній інвазії у дітей раннього віку виявляють блідість шкіри і слизових оболонок, зниження маси тіла, затримку фізичного розвитку, у результаті порушення засвоєння вітаміну А розвиваються розлади зору.

УСКЛАДНЕННЯ. Кишкова непрохідність (механічна і спастична) через клубок аскарид, прорив кишкової стінки з розвитком перитоніту, апендицит, холапгіоге-патит, холестатична жовтяниця, панкреатит; якщо приєднується бактерійна інфекція, то розвиваються гнійний холангіт, абсцеси печінки, гнійний плеврит, сепсис, абсцеси черевної порожнини. У деяких випадках аскариди піднімаються по травному каналу, досягають горла і проникають у дихальні шляхи, спричинюючи асфіксію. У рідкісних випадках аскариди виявляють у сечових органах, носо-сльозовому каналі, слуховій трубі, середньому вусі, зовнішньому слуховому ході, навколонирковій клітковині. Інвазія аскаридами обтяжує перебіг інших інфек-

ційшіх і соматичшіх захворювань, порушує імуногенез при інфекційних захворюваннях і після вакцинації.

ДІАГНОСТИКА. У загальному аналізі крові в ранній фазі кількість лейкоцитів зазвичай нормальна, і лише іноді спостерігається лейкоцитоз. Характерна еозинофіл ія, яка сягає у деяких хворих 60—80 %. Вона з’являється, як правило, одночасно з інфільтратами в легенях. ШОЕ зазвичай нормальна, збільшення її виявляють рідко. У пізній фазі можлива помірна анемія, а от еозинофілів може навіть зникати.

Під час рентгенологічного дослідження легень у ранній фазі визначають наявність округлих, овальних, зірчастих, фестончатих, багатокутних інфільтратів. Вони можуть бути поодинокими і множинними, розташовуватися в одній частці або в усій легені. Контури інфільтратів нерівні, розпливчасті; за наявності супутнього ателектазу вони стають рівними. Еозинофільні інфільтрати виникають протягом 2—3 тиж. В окремих хворих, зникнувши, вони з’являються знову через деякий час і зберігаються місяцями.

Специфічна діагностика грунтується в основному на результатах паразитоло-гічного дослідження випорожнень. У ранній фазі іноді можна виявити личинки аскарид у мокротинні, у пізній основним методом діагностики є мікроскопічне дослідження випорожнень на яйця аскарид. Якщо інвазія тяжка і виражена, то можна досить легко виявити яйця і під час дослідження звичайного мазка. В інших випадках установити діагноз допомагають дослідження мазка за Като, методи збагачення (Фюллеборна, Калантарян, із детергентами тощо). Якщо яйця виявляють у дуоденальному вмісті, то це може свідчити про наявність паразитів у жовчних і панкреатичних протоках.

ЛІКУВАННЯ. Інвазовані аскаридами підлягають обов’язковому лікуванню. Дітей із масивною інвазією краще лікувати в умовах стаціонару або денного стаціонару. Для дегельмінтизації при аскаридозі застосовують піперазину адипінат, левамізол, пірантел, мебендазол, альбендазол. Більшість препаратів, що їх застосовують для лікування аскаридозу, ефективні тільки відносно статевозрілої стадії цього гельмінта. Спеціальної підготовки і дієти не потрібно, усі препарати вживають усередину.

Піперазину адипінат застосовують 2 дні поспіль по 1,0—2,0 г 2 рази на день з інтервалом між уживаннями 1,5—2 год. При закрепах через 3 год після вживання піперазину призначають проносний засіб. Левамізол застосовують по 0,15 г одноразово через 1 год після їди, бажано після легкої вечері. Пірантел вживають по 0,01 г/кг маси тіла під час або після їди одноразово чи поділивши дозу на 3 вживання; при інтенсивній інвазії — 2—3 дні поспіль. Мебендазол призначають 2 дні поспіль по 0,1 г 2 рази на день через 1 год після їди. Альбендазол ефективний щодо всіх стадій розвитку гельмінтів. Його застосовують по 0,4 г на добу одноразово або за 2 вживання після їди; при інтенсивній інвазії — 2—3 дні поспіль. За відсутності ефекту лікування альбендазолом курс можна повторити через 3 тиж.

Контроль лікування проводять через 3 тиж. після вживання останньої дози будь-якого із вищеназваних препаратів за допомогою трикратного мікроскопічного дослідження випорожнень з інтервалом 2—3 дні.

Застосовують і симптоматичні засоби (ферментні препарати, полівітаміни). З мстою запобігти посиленню алергійних проявів обов’язковим є призначення де-сенсибілізувальних і антигістамішіих препаратів. При анемїзації показані препарати заліза.

профілактика. Велике значення має санітарний благоустрій населених місць. Як добриво для ґрунту допустимо використовувати лише компостовані випорожнення. Запобігання інвазії аскаридами досягається розвитком у дітей гігієнічних навичок, уживанням у ‘їжу тільки ретельно вимитих фруктів і овочів, знезараженої води.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської