Вигодовування і парентеральне харчування новонароджених

Вигодовування доношених новонароджених дітей

Травна система новонароджених характеризується відносною функціональною незрілістю внаслідок таких особливостей, як мала ємність ротової порожнини і шлунка, незначний вміст у слині специфічних ферментів (муцин, амілаза, мальтаза), обмежена салівація, порівняно низька активність (рН 1,8-3,6), слабкий розвиток порожнинного травлення при нормальному стані пристінкового, стерильність кишечнику до першого годування. Проте усі ці особливості шлунково-кишкового тракту й обміну речовин перекриваються якостями монопродукту — молока матері.

У перші 5 6 дн після народження дитини молочні залози матері виділяють молозиво, яке містить в 5-6 разів більше білків, ніж зріле молоко, альбумінова та глобулінова фракції превалюють над казеїном, у 2-10 разів більше вітаміну А і каротину, у 2 3 рази більше аскорбінової кислоти. Особливо багато в молозиві імуноглобуліну А. Воно містить молозивні тільця

— лейкоцити в стадії жирового переродження, 10-25 % із них здатні синтезувати імуноглобуліни. Деякі макрофаги молозива мають фагоцитарну активність, що сприяє формуванню місцевого імунітету в кишечнику. Склад молозива близький до тканин новонародженого: білки ідентичні білкам сироватки крові, жири багаті на олеїнову кислоту і містять багато фосфолі-підів, цукор є лактозою, вміст мінеральних солей вище, ніж у зрілому молоці. Молозиво має високу калорійність: у 1-й день

— 1500 ккал/л, 2-й — 1100 ккал/л, 3-й — 800 ккал/л. Незважаючи на те, що новонароджений висмоктує з грудей невеличку кількість молозива, потреба в харчових інгредієнтах покривається цілком.

Жіноче молоко також має всі необхідні речовини для росту і розвитку дитини й містить їх у такій формі й кількостях, що сприяє їхньому легкому перетравленню (табл. 15).

У грудному молоці білків в 2,5-3 рази менше, ніж у коров’ячому. Це, головним чином, альбумін, що містить більше незамінних амінокислот, ніж казеїн — основна білкова фракція коров’ячого молока.

Вміст жирів у жіночому і коров’ячому молоці однаковий, але в жіночому молоці більше ненасичених жирних кислот (ліноленова, арахідонова) і фосфоліпідів, що відіграють важливу роль у резорбції жиру. Кращому засвоєнню жиру сприяє наявність у жіночому молоці ліпази, що значно активніша ліпази коров’ячого молока.

Таблиця 15. Склад молозива, жіночого і коров’ячого молока, г/л

(Н. Ф. Баиошкіна, Л. Г. Кузьменко, Н. А. Тюріна, 1989)

Вид молока

Білки

Жири

Цукор

Зола

Молозиво

80-100

28-41

40-53

8,1-4.8

Перехідне молоко

23-14

29-44

57-66

2,4-3,4

Зріле молоко

14-12

33-34

73-75

1,8-2,0

Коров’яче молоко

Перевагою вуглеводів жіночого молока порівняно з коров’ячим є більший вміст молочного цукру — лактози, причому саме бета-лактози, що перешкоджає росту патогенної флори, тимчасом як у коров’ячому молоці міститься в основному аль-фа-лактоза, якій не притаманна така властивість. Велике значення має наявність у жіночому молоці олігоаміноцукру, що стимулює ріст біфідобактерій. Біфідогенність жіночого молока в 40 разів перевищує коров’яче.

Вміст кальцію в грудному молоці в 4 рази, а фосфору — вдвічі нижчий, ніж у коров’ячому, але вони містяться в добре засвоюваній формі і мають сприятливіше співвідношення (2:1), що забезпечує нормальний ріст і розвиток кісткової системи. У грудному молоці вища активність вітаміну Э, ніж у коров’ячому, хоча й у тому, й в іншому його мало. Жіноче молоко містить достатню кількість вітамінів С, Е, А і групи В.

Грудне вигодовування допомагає захистити шлунково-кишковий тракт від патогенної флори, тому що в жіночому молоці містяться антитіла до багатьох бактерій і неспецифічні фактори захисту (макрофаги, лізоцим). Білки грудного молока позбавлені антигенних властивостей, не спричинюють сенсибілізації організму та харчової алергії.

Діти, що перебувають на грудному вигодовуванні, мають більш високу рухову активність. Грудне вигодовування створює сприятливий психологічний контакт між матір’ю і дитиною, що позитивно позначається на подальшому житті.

Десять принципів успішного грудного вигодовування (декларація ВООЗ/ЮНІСЕФ, 1989)

1. Слід суворо дотримуватися встановлених правил грудного вигодовування і регулярно доводити їх до відома медичного персоналу і породілей.

2. Навчати медичний персонал необхідних навичок для здійснення на практиці грудного вигодовування.

3. Інформувати усіх вагітних жінок про переваги грудного вигодовування.

4. Допомагати матерям починати грудне вигодовування протягом першої півгодини після пологів.

5. Показувати матерям, як годувати грудьми і як зберегти лактацію, навіть якщо вони тимчасово відокремлені від своїх дітей.

6. Не давати новонародженим ніякої іншої їжі або питва, крім грудного молока, за винятком випадків, обумовлених медичними показаннями.

7. Практикувати цілодобове перебування матері і новонародженої дитини в одній палаті.

8. Заохочувати грудне вигодовування за вимогою дитини, а не за розкладом.

9. Не давати новонародженим, що перебувають на грудному вигодовуванні, ніяких заспокійливих засобів, що імітують материнські груди.

10. Заохочувати організацію груп підтримки грудного вигодовування і направляти матерів у ці групи після виписування з пологового будинку.

Техніка грудного вигодовування. Під час годування грудьми дитину слід щільно притиснути до тіла матері. Рот дитини широко відкритий, губи відтягнуті назад. Сосок має знаходитися глибоко у роті. Губи і ясна дитини притискаються до ділянки навколо соска (ареоли). Нижня губа торкається основи соска дещо далі, ніж верхня.

У перший день мати годує дитину лежачи в ліжку. Перед годуванням вона миє руки, обробляє ареоли сосків стерильною кулькою, змоченою розчином фурациліну або калію перманганату. Перші краплі молока до початку годування краще зцідити. Після закінчення годування груди потрібно обмити проточною водою з милом, старанно обсушити стерильною пелюшкою, змазати сосок і його кружальце вазеліном або таніном.

Показаннями до більш пізнього прикладання до грудей із боку дитини є асфіксія, підозра на внутрішньочерепну пологову травму, незадовільний стан, глибока недоношеність, зригування, вади розвитку, резус-негативна приналежність крові матері; з боку матері — оперативні втручання в пологах, пре-еклампсія й еклампсія, велика кровотеча в пологах, наявність будь-яких інфекційних процесів. Протипоказане годування грудьми при призначенні матері деяких препаратів, виявлення в неї відкритої форми туберкульозу, декомпенсації соматичних захворювань, післяродового психозу, при гострих вірусних і бактеріальних інфекціях. Дитину не годують молоком, якщо в неї виявлено фенілкетонурію або інші аномалії обміну.

При задовільному стані дитини їй дають молоко з пляшечки через 2 год після народження. Після 3-4 дн життя жінка годує дитину сидячи або стоячи. Тривалість годування становить близько 20 хв. У перші дні при спільному перебуванні матері та дитини новонародженого слід годувати за його вимо

гами, орієнтуючись на інтервал 3 год без нічної перерви 7-8 разів на добу. Відхилення в інтервалах припустимі, але безладне годування не бажане.

Для орієнтовної оцінки «належного» об’єму молока запропоновані такі формули:

1) формула Фінкельштейна:

добова кількість молока = п х 70 або 80,

де п — день життя, на 70 множать при масі тіла менше 3200 г, на 80 — понад 3200 г (формулою користуються в перші 7-8 дн життя);

2) об’єм молока на одне годування при 7-разовому годуванні можна визначити за функціональною ємністю шлунка:

кількість молока на 1 годування = 3 х день життя х маса тіла (кг);

3) формула Г. І. Зайцевої:

добова кількість молока = 2 % маси тіла при народженні х день життя.

Останні дві формули можна використовувати для доношених і недоношених дітей перших 7-10 дн життя. З огляду на те, що новонароджена дитина не повинна одержувати ніякої рідини, крім молока, об’єм годування можна розрахувати, виходячи з добової потреби в рідині.

Слід відзначити, що цим формулам властиві зайва точність і категоричність, що найчастіше призводить до необгрунтованого підгодовування і корекції. Головним завданням годування новонароджених у перші дні життя є формування настанови на тривале грудне вигодовування.

Вигодовування недоношених

новонароджених дітей

Недоношені діти дуже чутливі до недостатності годування через такі особливості: 1) запаси білків й енергії у них вкрай обмежені, без додаткового надходження їх може вистачити лише на 5-7 дн; 2) співвідношення поверхні і маси тіла у недоношених дітей дуже високе, що визначає велику тепловіддачу і підвищену потребу в енергії; 3) здатність до перетравлення, всмоктування й обміну поживних речовин обмежена в зв’язку зі зниженою активністю лактази, зменшеною продукцією жовчних кислот; 4) внутрішньоутробні запаси кальцію, фосфору,

вітамінів, мікроелементів і заліза менші, ніж у доношених дітей, що призводить до їхнього дефіциту при рості.

Утруднення з організацією ентерального харчування у недоношених дітей пов’язані з відсутністю рефлексів ссання і ковтання (особливо до 34 тиж гестації); зниженням перистальтики кишечнику, що призводить до здуття живота; малим об’ємом шлунка; частою недостатністю шлунково-стравохідного сфінктера і високою можливістю рефлюксу.

При організації ентерального харчування недоношеної дитини неонатолог має відповісти на такі питання: коли почати годування, який призначити режим, чим годувати, у якому обсязі, яким методом здійснювати годування.

Критеріями для визначення термінів першого годування недоношеної дитини є її гестаційний вік, маса тіла при народженні, об’єктивний стан дитини. Якщо немає тяжкої патології, годування можна почати в першу добу. Залежно від функціональної зрілості недоношеної дитини слід добирати методи годування.

Функціонально зрілих недоношених дітей, гестаційний вік яких, як правило, більше 34 тиж, можна починати годувати через 2-3 год після народження. Якщо вони достатньо активно ссуть і мають добру координацію ковтання з диханням, їх можна прикласти до грудей або годувати з пляшечки.

У дітей, що народилися до 34 тиж гестації, здійснюють зон-дове годування. Ентеральне харчування у таких дітей починають за умови доброї перистальтики кишечнику, частота дихання має бути менше 80 за 1 хв. Інтубація трахеї не є протипоказанням для годування через зонд, якщо дитина не одержує міорелаксантів або допаміну. Перше годування — проба на толерантність до ентерального навантаження — проводять дистильованою водою (тому що аспірація глюкози спричинює запальні зміни в легенях, аналогічні таким при аспірації молока), потім кілька разів вводять 5%-й розчин глюкози, після чого можна застосовувати грудне молоко або адаптовані суміші для недоношених дітей.

Режим годування. Як правило, недоношених дітей із масою тіла понад 1000 г годують через 3 год 8 разів на добу. Семиразове годування з нічною перервою можливе для дітей із масою тіла більше 2000 г. Годування дітей із масою тіла менше 1000 г рекомендується починати з 1 мл дистильованої води, вводити 5%-й розчин глюкози щогодини протягом перших 8 год,

потім дитину варто годувати кожні 2 год, поступово збільшуючи об’єм (на 1-2 мл) до 12 мл. При добрій переносимості глюкози годування молоком можна почати через 24—48 год після народження.

Оптимальним для недоношених дітей є годування грудним молоком матері (термічно не обробленим). Грудне молоко жінки, що передчасно народила, відрізняється за складом від молока жінки, що народила своєчасно. Воно містить більше білків, електролітів, поліненасичених жирних кислот, менше лактози; калорійність такого молока вище (табл. 16).

Об’єм молока на одне годування можна визначити за функціональною ємкістю шлунка або за формулою Г. І. Зайцевої. Проте потрібно враховувати основний принцип вигодовування недоношених — обережність і поступовість. Починати годування недоношених дітей, що народилися із масою тіла 2000-1500 г, слід з 5-7 мл із поступовим збільшенням на 5 мл. Для недоношених дітей із масою тіла 1500-1000 г перший об’єм дорівнює 2-4 мл із наступним збільшенням на 3-5 мл. Дітей із масою тіла менше 1000 г починають годувати з 1 мл, збільшуючи об’єм на 1-2 мл.

Калорійна потреба недоношених дітей у перші дні життя становить: 1-й день — 20-25 ккал/кг, 2-й — 30 ккал/кг, 3-й — 35 ккал/кг, 4-й — 40 ккал/кг, 5-й — 50 ккал/кг. Для підтримки стабільної маси тіла новонароджена дитина повинна одержувати 60 ккал/(кг-добу) (ентеральне харчування); для

Таблиця 16. Склад грудного молока жінок, що народили своєчасно і передчасно, і склад сумішей для доношених і недоношених дітей

(М. П. Шабалов, 1995)

Складові

частини

Грудне молоко

Суміш для

Суміш для недоношених дітей

доно

шені

недоно

шені

доноше-

них дітей «Семілак»

«Претутелі»

«Препіл ті»

Калорії

Кальцій

63-75

Фосфор

42-58

Білки, г

Казеїн,0 о

Натрій, мекв

Вітамін од

Фолієва кислота, мг

7-15

збільшення маси тіла на 15-30 г/добу їй необхідно 100-120 ккал/ (кг-добу), а при масі тіла під час народження менше 1000 г — 130 ккал/(кг-добу). Потреба у вуглеводах для стабільної прибавки маси тіла 11-16 г/(кг-добу) (40-60 % від загальної потреби в енергії), потреба у білках — 2,25-3,5 г/(кг-добу) (7-15 % від загальної енергетичної потреби), потреба в жирах — 4-6 г/ (кг-добу) (40-50 % енергетичної потреби).

Методи зондового годування — переривчасте і безупинне. Переривчастим називається зондове годування, якщо зонд застосовують для введення порції молока і після цього відразу виймають. Зонд уводять на довжину, що дорівнює відстані від перенісся до мечоподібного відростка дитини. Введення молока зі шприца здійснюють шляхом вільного гравітаційного плину рідини, що дає змогу уникнути небезпеки перерозтягнення шлунка. Орогастральному введенню зонда віддають перевагу перед назогастральним, тому що останнє створює додаткову перешкоду проходженню повітря, що може спричинити апное.

У дітей із низькою масою тіла при народженні (менше 1500 г), а також у більш великих дітей зі схильністю до застою їжі в шлунку або недостатністю шлунково-стравохідного сфінктера доцільно проводити безупинне зондове годування. Постійний зонд може перебувати в шлунку протягом 3-7 дн. Молоко вводять повільно або краплинно з допомогою крапельниці, або з заданою швидкістю з допомогою спеціальних інфузійних насосів із швидкістю 1-2 мл/(кг-год).

При збільшенні об’єму вигодовування потрібно перед кожним годуванням проводити аспірацію вмісту шлунка через зонд з допомогою шприца з поршнем. У нормі аспірат складається з повітря і слизу. Якщо об’єм залишків молока становить понад 10 % попереднього годування, варто зменшити порцію і потім дуже повільно збільшувати її.

У новонароджених із назальними канюлями або масковою вентиляцією є схильність до розтягнення шлунка повітряно-кисневою сумішшю. Декомпресію здійснюють з допомогою орогастрального зонда, тому гастральне харчування є недоцільним. У такій ситуації перевагу віддають транспілорично-му живленню оро- або назоєюнальним шляхом, причому звичайно використовують постійну інфузію їжі.

Контроль за адекватністю вигодовування. Зригування, блювання, здуття живота є показаннями до відмови від

стандартної схеми вигодовування і потребують з’ясування причин, що спричинили ці симптоми. Найбільш об’єктивним критерієм правильного вигодовування є динаміка маси тіла, яку слід визначати щодня. Допустиме фізіологічне зниження маси тіла для дітей із масою тіла при народженні понад 1500 г — 7 9 %, із масою тіла 1500-1000 г — 10-12 %, менше 1000 г — 14— 15 %. Відновлення маси тіла має настати до 7-12 дн. Але цей фактор, як і подальша прибавка маси тіла, залежить не лише від раціональності вигодовування, а також від наявності у недоношеної дитини яких-небудь захворювань. Здорові недоношені діти від 2-3-го тижня життя повинні набувати щодня по 15 г/кг.

Парентеральне харчування новонароджених

Внутрішньовенне введення поживних речовин (білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних сполук), які необхідні для задоволення метаболічних потреб і росту, називають парентеральним харчуванням. Його широко застосовують у тих новонароджених, що з якихось причин не одержують перорального харчування зовсім або одержують його обмеженою кількістю.

Показаннями для повного або часткового парентерального харчування є хірургічна патологія шлунково-кишкового тракту, підозра на некротизуючий ентероколіт, діарея і блювання, що не купіруються, парез кишечнику при інфекційних захворюваннях, синдром респіраторних (дистрес) розладів, крайня незрілість шлунково-кишкового тракту або неможливість від 2-го дня життя забезпечити ентеральним шляхом калорійність більше 80-90 ккал/(кг-добу). Проведення парентерального харчування різної тривалості у відділеннях реанімації й інтенсивної терапії потребують 100 % дітей із масою тіла менше 1000 г, 92 % — із масою тіла 1000-1500 г, 53 % — із масою тіла 1500— 2000 г, 38 % — із масою тіла понад 2000 г.

Парентеральне харчування здійснюють через периферичні або центральні (пупкова, підключична) вени. Катетеризація центральних вен підвищує ризик інфекційних й інших ускладнень, пов’язаних із введенням катетерів та їхнім застосуванням. Але через центральні вени можна вводити більш концентровані розчини, тимчасом як введення в периферичні вени гіперосмо-лярних розчинів (наприклад, розчин глюкози більше 12,5 %) призводить до розвитку флебітів.

Недоношеним дітям розчин глюкози можна починати вводити з першої години після народження. У зв’язку з особливостями метаболічної адаптації новонароджених введення електролітів починають від 12-24-ї години життя. Після 3-го дня життя можна почати вводити амінокислоти, а з кінця першого тижня

— жирові емульсії. Недоношені діти з масою тіла понад 1500 г і доношені новонароджені, у яких планується розпочати ентера-льне харчування протягом першого тижня життя, можуть одержувати як парентеральне харчування глюкозосольовий розчин (табл. 17).

Потреба в рідині може зростати в зв’язку з витратами на діарею, блювання, задишку, підвищення температури тіла або при проведенні фототерапії поза кувезом, а також при використанні джерела променистого тепла. Ці втрати необхідно враховувати при розрахунку парентерального харчування.

Препарати для парентерального харчування. Розчин глюкози є джерелом енергії. Енергетична цінність 1 г глюкози

— 4 ккал. За рахунок глюкози діти одержують 60-70 % небілко-вого енергозабезпечення. На початкових етапах парентерального харчування при масі тіла менше 1500 г застосовують 5%-й розчин глюкози, якщо маса тіла понад 1500 г — 10%-й розчин. Початкова швидкість введення глюкози — 6-8 мг/(кг-хв) із поступовим збільшенням на 0,5-1,2 мг/(кг-хв). Через знижену толерантність до глюкози в недоношених дітей швидкість введення не повинна перевищувати 15 мг/(кг-хв) (9 мл/(кг-год) 10%-го розчину глюкози). Така швидкість введення дає змогу уникнути глюкозурії. Призначення інсуліну новонародженим дітям недоцільне в зв’язку з інтенсивним виробленням ендогенного інсуліну. Тривалий прийом великих доз глюкози (20-30 г сухої речовини на 1 кг маси тіла) спричинює значний викид ендогенного інсуліну, що може призвести до гіпоглікемії, якщо

Таблиця 17. Потреба новонароджених у рідині, мл/кг

(М. П. Шабалов, 1995)

Маса тіла, г

Дні життя

1-2-й

3 7-й

8-30-й

Менше 750

100-150

150-300

120-180

750-1500

80-100

100-150

120-180

1500-2500

60-80

100-150

120-180

Понад 2500

60-80

100-150

120-180

швидко відмінити парентеральне харчування. Введення глюкози потребує моніторингу глюкози в крові та сечі.

Джерелами амінокислот є спеціальні препарати — розчини кристалічних амінокислот. Найбільше розповсюджені препарати — «Поліамін», «Вамін» (КаЬі РЬагтасіа), «Аміностерил» (Ргезепіш), які за амінокислотним спектром наближаються до складу курячого білка. Розробляються препарати кристалічних амінокислот для новонароджених і грудних дітей, що містять близько 50 % незамінних амінокислот (цистеїн, пролін), тимча-сом як фенілаланін, тирозин і гліцин містяться незначними кількостями. Найвідомішими препаратами цієї групи є «Амі-новенез И-реаб» (Ргезепіш), «Вамінолакт», «Амінопед» (КаЬі РЬаппасіа). Амінокислотний склад останнього наближений до концентрацій амінокислот у пуповинній крові новонародженого. Концентрація амінокислот у препаратах звичайно становить 5-10 %.

Препарати амінокислот починають вводити дозою 0,5 г/ (кг-добу) із поступовим збільшенням на 0,25-0,5 г/(кг-добу), доводячи дозу до 2,0-2,5 г/(кг-добу). Співвідношення між «не-білковими» і «білковими» калоріями має становити приблизно 10:1. Енергетична цінність 1 г білка — 4 ккал. Призначення препаратів амінокислот потребує моніторингу загального білка крові, рівня сечовини, білірубіну, ферментів печінки, визначення втрат білка із сечею.

Найвідоміші препарати жирових емульсій — «Інтраліпід» (РЬаппасіа), «Ліпофундин» (В. Вгаип), «Ліповенез» (Ргезепіш). Початкова доза введення (після 7-го дня життя) — 0,5 г/(кг-добу) зі збільшенням на 0,5 г/(кг-добу) до максимальної дози 2-4 г/(кг-добу). Швидкість уведення препарату у недоношених дітей (до 33 тиж гестацїї) не повинна перевищувати 1,6 мл/ (кгтод) (10 % емульсії), 3 мл/(кг-год) — в інших дітей. Призначення жирових емульсій потребує контролю за тригліцери-дами у сироватці крові (не вводити, якщо їхній рівень більше 2,2 мг/л). Порушення засвоєння жирів виявляється візуально хільозністю плазми (зміна її прозорості при визначенні гематокриту). Необхідною мірою при цьому є відміна препарату і призначення малих доз гепарину. Жирові емульсії не можна призначати при гіпербілірубінемії понад 85 мкмоль/л. Підвищення рівня аланінової й аспарагінової трансаміназ є ознакою холе-стазу, що потребує відміни препарату і призначення жовчогінних засобів. Енергетична цінність 1 г жиру — 10 ккал. Забез

печення калорійності за рахунок жирів має становити близько 30-40 %.

Електроліти призначають відповідно до фізіологічних потреб дитини з урахуванням її індивідуального рівня. Вітаміни рекомендується додавати до розчинів у вигляді суспензії полівітамінів для дітей. Суспензію готують відповідно до рекомендацій Консультаційного комітету з харчування (ТЧГиїгійопаІ Абуізогу Соттіїіее). Новонароджені з масою тіла менше 1500 г повинні одержувати 1 мл/(кг-добу) суспензії. Мікроелементи додають до розчинів з урахуванням маси тіла і загального об’єму парентерального харчування: 0,5 мл/(кг-тиж) при короткому курсі, 0,5 мл/(кг-добу) — при тривалому.

Алгоритм створення програми

парентерального харчування

(Е. Н. Байбаріна, А. Г. Антонов, 1997)

1. Розрахунок загального об’єму рідини на добу з урахуванням фізіологічної потреби і патологічних утрат.

2. Вирішення питання про застосування інфузійних препаратів спеціального призначення (кров, плазма, імуноглобулін тощо).

3. Розрахунок кількості концентрованих розчинів електролітів, необхідних дитині, виходячи з добової потреби і виявленого дефіциту (треба враховувати їхній вміст в кровозамінниках і розчинах для струминного введення).

4. Визначення об’єму амінокислот за таким приблизним розрахунком: при призначенні загального об’єму рідини 40-60 мл/кг

— 0,6 г/кг амінокислот; 65-80 мл/кг — 1 г/кг; 85-100 мл/кг -1,5 г/кг; 105-120 мл/кг — 2 г/кг; 125-150 мл/кг — 2-2,5 г/кг.

5. Розрахунок об’єму жирової емульсії: на початку введення — 0,5 г/кг, потім збільшення до 2 г/кг.

6. Визначення об’єму розчину глюкози: для цього з об’єму, одержаного в п. 1, відняти об’єми, отримані в пп. 2 — 5. У 1-шу добу парентерального харчування призначають 10%-й розчин глюкози, на 2-гу — 15%-й, від 3-ї доби — 20%-й розчин (під контролем глюкози крові).

7. Перевірка і, при необхідності, корекція співвідношень між пластичними й енергетичними субстратами: при недостатньому енергозабезпеченні в перерахунку на 1 г амінокислот варто збільшити дозу глюкози і/або жиру або зменшити дозу амінокислот.

8. Розподіл отриманих об’ємів препаратів для інфузії, виходячи з того, що жирову емульсію не змішують з іншими препаратами і вводять або постійно протягом доби через трійник, або в складі загальної програми на 2-3 прийоми зі швидкістю не більше 5-7 мл/год. Розчини амінокислот змішують із розчином глюкози й електролітів. Швидкість введення розраховують таким чином, щоб загальний час інфузії становив 24 год.

Ентеральне харчування потрібно починати тоді, коли дитина починає засвоювати хоча б мінімальну кількість молока. Це і не робить значного внеску у енергозабезпечення, але поліпшується пасаж по кишечнику, стимулюється жовчовиділення, знижується ризик холестазу.

Перинатологія, В. М. Запорожан М. Л. Аряєв, 2000