Відсутність дефекації

У 90 % новонароджених дітей перша дефекація відбувається в перші 24 год після народження. Якщо протягом перших 36 год не було відходження меконія, то виникає підозра на непрохідність кишечнику. Надалі причиною для тривоги є відсутність випорожнень у новонародженого протягом 48 год.

Причини відсутності дефекації або запорів у перші дні життя:

— первинні: аноректальні аномалії, аномалії розвитку товстого кишечнику, меконіальний ілеус, аномалії розвитку інтра-муральної нервової системи товстої кишки (хвороба Гіршпрун-га);

— вторинні: пов’язані з захворюваннями матері (цукровий діабет); вживанням матір’ю наркотиків (героїн); із проведеною їй терапією під час пологів (магнію сульфат); зі станом або захворюванням дитини — недоношеність, динамічна кишкова непрохідність при інфекціях і сепсисі, метаболічні порушення (гіпокаліємія, гіперкальціємія), гіпотиреоз.

Первинні причини відсутності дефекації

Аноректальні аномалії у новонароджених підрозділяють на атрезії анального отвору і прямої кишки без нориць і атрезії анального отвору з зовнішніми (промежинними або вестибулярними у дівчаток) або внутрішніми (із сечовою системою або зі статевою системою у дівчаток, крім вестибулярних) нори-цями.

Діагностика. Атрезію ануса і наявність нориць клінічно необхідно виявляти при першому огляді новонародженого після народження. Атрезія прямої кишки, що характеризується клінікою низької кишкової непрохідності, визначається з допомогою ректальної трубки.

Лікування. При аноректальній атрезії без нориць або з внутрішніми норицями — екстрена операція. Для уточнення виразності атрезії прямої кишки наприкінці першої доби життя проводять рентгенографію у положенні вниз головою з контрастною міткою на місці відсутнього анального отвору — інвертограму. При аноректальній атрезії з зовнішніми норицями можливе консервативне лікування (бужування, клізма) або при самостійному відходженні калу — спостереження. Оперативне втручання проводять у більш пізньому віці.

Атрезії товстого кишечнику рідко бувають частковими. Низька кишкова непрохідність небезпечна розвитком перфорації і перитоніту, що може розвинутися і без перфорації.

Клінічна картина характеризується здуттям живота вже в перші часи життя. Меконій не відходить або відходять грудочки злегка забарвленого слизу. Блювання застійного характеру виникає пізніше (на 2-3-тю добу), містить домішку кишкового вмісту. Різко виражені симптоми інтоксикації.

Діагностика. Рентгенологічне дослідження: на оглядовій рентгенограмі численні горизонтальні рівні рідини, розширені петлі кишечнику. Для диференційного діагнозу з хворобою Гір-шпрунга проводять іригографію.

Лікування хірургічне.

Меконіальний ілеус є одним із проявів муковісцидозу -спадкового системного захворювання з ураженням екзокринних залоз. Меконіальний ілеус обумовлений скупченням у петлях тонкого кишечнику рясної липкої замазкоподібної маси меконія, що закриває просвіт кишки. На 2-гу добу життя при відсутності відходження меконія з’являються занепокоєння, здуття живота, блювання з домішкою жовчі. Поступово наростають симптоми інтоксикації, занепокоєння зміняються на млявість, виникають тахікардія, задишка, судинна сітка на животі. Крізь черевну стінку контуруються петлі кишечнику у вигляді ковбасоподібного утворення. На 2-3-тю добу життя можлива перфорація кишечнику з розвитком перитоніту.

Лікування хірургічне.

Хвороба Гіршпрунга — порушення іннервації нижніх відділів товстої кишки, що призводить до зниження (аж до відсутності) перистальтики агангліонарного сегмента. Чим більше протяжність зони агангліозу і чим вище вона розташована, тим гостріше виявляється захворювання. Найчастіше у новонароджених воно має клініку низької кишкової непрохідності. На фоні хвороби Гіршпрунга часто розвиваються явища ентероколіту, симптоми якого виступають на перший план.

Діагностика. На оглядових рентгенограмах — здуття петель кишечнику, розширена товста кишка, відсутність пневма-тизації кишечнику в нижніх відділах черевної порожнини, можливі горизонтальні рівні рідини. Остаточний діагноз визначають на підставі іригографїї.

Лікування починають з консервативних заходів: сифонні клізми, прозерин внутрішньом’язово або призначають електрофорез на черевну стінку, проводять лікування інфекційних ускладнень. Оперативне лікування використовують переважно у старших дітей.

Вторинні причини відсутності дефекації

Вказівки в анамнезі на наявність захворювань у матері (цукровий діабет), вживання матір’ю наркотиків (героїн), проведення їй терапії під час пологів (магнію сульфат) і диференційно-діагностичних досліджень, спрямованих на виявлення первинних причин затримки випорожнень, допомагають пояснити запор у новонародженого.

Запори можуть бути пов’язані зі станом або захворюванням дитини — недоношеність, динамічна кишкова непрохідність при інфекціях і сепсисі, метаболічні порушення (гіпокаліємія, гіпер-кальціємія), гіпотиреоз.

Діагностика. Проведення досліджень, спрямованих на діагностику основного захворювання, виключення органічних первинних причин порушень дефекації.

Лікування має включати етіотропну терапію у разі інфекцій, замісну терапію при підтвердженому гіпотиреозі, корекцію метаболічних порушень. Крім того, застосовують гіпер-осмолярні клізми, стимуляцію перистальтики прозерином і проносні засоби у вигляді свічок (бісакодил).

Перинатологія, В. М. Запорожан М. Л. Аряєв, 2000