ВІТАМІНИ, ВІТАМІННІ ПРЕПАРАТИ Й АНТИОКСИДАНТНІ КОМПЛЕКСИ

Вітаміни й вітамінні препарати, крім імуномодулівної дії, беруть участь у метаболізмі і диханні клітин, а також у виконанні всіх інших функцій організму. Виражену імунотропну активність мають препарати вітамінів Е, A, F, С, вітаміни групи В, Р тощо.

Останніми роками важливого значення надають антиоксидантним властивостям вітамінів, особливо в поєднанні з деякими мікро-і-цементами, під час лікування і профілактики порушень в імунній системі, пов’язаних із впливом вільних радикалів (оксидантів).

Вільні радикали (оксиданти) — це молекули або їхні частини, що мають неспарений електрон на молекулярній (атомній) орбіті (тобто, вільну валентність). Найчастіше вони утворюються в процесі

«г

644

багатоступеневих окисних реакцій (проміжні продукти), а також у ході реакцій зі зміною валентності елементів (НАДФ, Fe у гемоглобіні).

До вільних радикалів відносять гідропероксид (Н02), пероксидні радикали (R02), супероксидний радикал (02), гідроксильний радикал (ОН), синглетний кисень (\02). Водню пероксид не є вільним радикалом, але активно бере участь в утворенні гідроксильного радикалу.

Вільнорадикальне окиснення (ВРО) — це універсальний фізіологічний процес. Вільні радикали відіграють важливу роль у фізіологічних процесах організму.

Фізіологічна роль вільних радикалів у нормі

1. Участь в: а) окисненні й відновленні коферментів; б) транспорті кисню; в) процесах тканинного дихання; г) процесах енергетичного обміну; д) біосинтезі прогестерону, простагландину Е,, кортикостероїдів; е) побудові й самовідновленні ліпідних мембранних структур.

2. Прискорення трансмембранного транспорту глюкози.

3. Детоксикація ксенобіотиків (чужорідних речовин).

4. Знищення (фагоцитоз) бактерій і вірусів.

Надмірне ж утворення вільних радикалів може призвести до різних патологічних наслідків.

Патологічні ефекти надлишкового накопичення

(або надмірної активності) вільних радикалів

1. Ушкодження житгєво важливих ферментних структур клітини: сукцинатдегідрогенази, ксантиноксидази (ушкоджена ксантинокси геназа сама стає активним постачальником супероксиданіону), глупі тіону, цитохромоксидази, ліпоєвої кислоти, коензиму А з утратою їхньої біологічної активності.

2. Ініціація перекисного окиснення поліненасичених жирних кислот.

3. Ушкодження ліпідного компонента біологічних мембран.

4. Прямий вплив на внутрішньоклітинні структури (пригнічення клітинного імунітету, мутації, пухлини).

5. Пригнічення гуморального імунітету.

6. Ушкодження структур сполучної тканини.

7. Самоприскорювальна ініціація утворення сильніших вільних радикалів.

Підраховано, що 1—3 % вдихуваного кисню використовується на утворення супероксиданіону. У цьому разі кожна клітина організму

людини щодня продукує 10 млрд частинок супероксиданіону (02*), а протягом року в організмі людини утворюється понад 2 кг супероксиду.

Підраховано також, що ДНК кожної клітини зазнає 100 000 оксидативних ударів у день і більше ніж 20 ушкоджень.

Відновлювальні ж системи в нормі виправляють лише 99 % ушкоджень, у той час як 1 % ушкоджень зберігається, і такі ДНК вступають у вільнорадикальні розгалужені ланцюгові реакції.

Причини надлишку вільних радикалів в організмі дуже різноманітні й можуть бути поділені на внутрішні й зовнішні.

Внутрішні причини надлишку вільних радикалів в організмі (перехід

біологічного окиснення на неферментативний шлях)

1. Гіповітаміноз.

2. Гіпоксія.

3. Ендогенна інтоксикація.

4. Вплив бактерій і вірусів.

5. Психоемоційні стреси.

6. Часті фізичні перевантаження.

Зовнішні причини надлишку вільних радикалів в організмі

(надходження вільних радикалів із зовнішнього середовища)

1. Порушення озонового шару атмосфери.

2. Вплив проникаючого іонізуючого і сонячного випромінювання.

3. Радіонукліди.

4. Промислові відходи.

5. Токсини непромислового походження.

6. Неякісні продукти.

7. Тютюновий дим.

8. Зловживання алкоголем.

9. Тривале лікування хіміопрепаратами, антибіотиками, кортикостероїдами, нестероїдними протизапальними, знеболювальними, контрацептивними й іншими лікарськими засобами.

В організмі людини існують спеціальні речовини — антиоксиданти (антиокисники), здатні гальмувати або усувати вільно-радикальне окиснення органічних речовин. Більшість антиоксидантів мають рухливий атом водню (AO—С—Н). Це дає змогу замінити кисень в активному вільному радикалі й утворити малоактивний радикал (радикальну форму антиоксиданту).

646

Головними компонентами системи антиоксидантного захисту організму є:

1) біологічні антиоксиданти (вітаміни й інші речовини, що мають антиоксидантні властивості);

2) антиоксидантні ферментні системи, активність яких багато в чому залежить від вмісту в активній групі ферменту цинку, міді, селену й інших мікроелементів.

Вітаміни-антиоксиданти. Серед біологічних антиоксидантів най-вираженіші антиоксидантні властивості мають токофероли (вітамін Е); каротиноїди (включаючи вітамін А) та аскорбінова кислота (вітамін С). Ці самі вітаміни дають виражений імуностимулювальний ефект.

Із токоферолів найбільш біологічно активним є а-токоферол (вітамін Е). Він стабілізує мембранні структури, в яких відбуваються процеси ВРО, пригнічує утворення ліпопероксидів, розриває ланцюжок ВРО шляхом нейтралізації вільних радикалів у момент їхньої появи. Молекули вітаміну локалізуються у внутрішніх мембранах мітохондрій. Вітамін Е захищає мітохондрії, лізосоми від пошкоджувальної дії пероксидів, підтримує функціональну цілість зовнішньої цитоплазматичної мембрани клітини і є основним фактором резистентності еритроцитів до гемолітичних отрут, найважливішою захисною речовиною під час дії різних факторів, при патологічних станах, для яких характерні порушення ВРО. Активує синтез білка, у тому числі імуноглобулінів. Підвищує рівень ендогенного інтерферону.

Ретинол (вітамін А) і каротиноїди. Вітамін А необхідний для утворення сірковмісних біомолекул, зв’язування і знешкодження ендогенних речовин і ксенобіотиків. Як антиоксидант він гальмує перетворення сульфгідрильних груп на дисульфідні. Бере участі, у синтезі глікопротеїнів, впливає на метаболізм мембранних фосфоліпідів. Антиоксидантна дія вітаміну А полягає в обміні тіолопих з’єднань, нормалізації функціонально-структурних властивостей мембран. Вітамін А перешкоджає канцерогенній дії бензпірену іі інших речовин завдяки здатності гальмувати мікросомне окиснення цих сполук. З антиоксидантним гальмуванням перетворення ксено біотиків пов’язані протимутагенні властивості вітаміну А. Водночас надлишок окиснених проміжних продуктів (3-каротину і вітаміну А може справляти прооксидантну дію.

Вітамін А нормалізує диференціацію клітин, змінюючи експресію генів ГКГ, гальмує проліферацію клітин і підвищує синтез ДІІК Застосовують для запобігання появі пухлин, пригнічення їхнього росту і метастазування (цей ефект найвираженіший у штучних

аналогів — вітамерів А). Це антиінфекційний препарат, підвищує опірність до захворювань слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, шлунка і кишок, до інфікування шкіри. Вітамін А підтримує розподіл імунокомпетентних клітин, нормальний синтез імуногло-булінів, у тому числі секреторного IgA й інших факторів специфічного та неспецифічного захисту організму від інфекцій (ІНФ, лізоцим), активує ферменти лізосом, у тому числі й у фагоцитах, що необхідно для перетравлювання захоплених мікроорганізмів.

Аскорбінова кислота (вітамін С). Однією з основних властивостей вітаміну С є здатність до зворотних окисно-відновних перетворень. Як важливий компонент біологічної антиоксидантної системи вітамін С взаємозалежний із глутатіоном і токоферолом. Він бере активну участь у мікросомному окисненні ендогенних і чужорідних речовин, стимулює активність цитохромного циклу, процеси гідроксилювання. Від постачання аскорбінової кислоти залежить активність цитохрому Р450, фагоцитарна активність нейтрофілів і макрофагів, їхні антимікробні властивості. Значну захисну роль як антиоксидант вітамін С відіграє в разі токсичної дії різних сполук. Він активує синтез антитіл (особливо IgA та IgM), СЗ-компонента комплементу, інтерферону, сприяє фагоцитозу, посилює процес міграції і хемотаксису поліморфно-ядерних лейкоцитів, відновлює їхню функцію, пригнічену при вірусних захворюваннях. Модулює утворення простагландинів, інгібує вільнорадикальні реакції. Сприяє синтезу кортикостероїдів, інактивації гістаміну і знижує рівень IgE. Зрештою аскорбінова кислота здатна активізувати неспецифічний захист організму від інфекцій та інгібувати запальні й алергійні процеси. У нормі концентрація аскорбінової кислоти в нейтрофілах у 150 разів вища, ніж у плазмі крові.

Ферменти-антиоксиданти. До них належать:

1. Супероксиддисмутаза (СОД): а) Cu-залежна внутрішньоклітинна;

б) Zn-залежна позаклітинна; в) Mn-залежна мітохондріальна.

2. Каталаза і пероксидази — Fe-залежні.

3. Церулоплазмін — Си-залежний.

4. Глутатіонпероксидаза (Г-SH) — Se-залежна.

Отже, ферментні системи з антиоксидантними властивостями складаються з таких мікроелементів — мідь, цинк, магній, залізо, селен, що значною мірою забезпечують антиоксидантний потенціал організму, сприяючи синтезу зазначених ферментів.

Останніми роками особливо значну увагу приділяють селену й І пінку.

Селен. Найбільша кількість селену міститься в білках з високим вмістом цистину: утворюються трисульфіти, які, подібно до сульф-

гідрильних груп мембранних білків, регулюють стабільність і проникність мембран. Антиоксидантний ефект селену зумовлений його дією як складової частини глутатіонпероксидази. У разі дефіциту селену й зниження активності глутатіонпероксидази підвищується гемоліз еритроцитів унаслідок дії водню пероксиду та ліпопероксидів. На активність глутатіонпероксидази впливає рівень утримування вітамінів С та А, що сприяють засвоєнню селену, його транспортуванню й утилізації. Селен також бере участь у фотохімічних реакціях, пов’язаних із функцією зору, справляє антибластомну дію. Вітамін Е оберігає селен від окиснення й сприяє його збереженню. Додавання селену в разі Е-дефіцитного раціону гальмує накопичення ліпопероксидів, ліквідує симптоми Е-вітамінної недостатності або запобігає їхньому розвитку. Оновлений глутатіон і глутатіонпероксидаза перетворюють ліпопероксиди на менш токсичні оксикислоти і перешкоджають ушкодженню біоструктур. Поповнення фонду глутатіону відбувається за рахунок амінокислот, що містять сірку.

Щодо цинку, то крім антиоксидантних властивостей доведено його важливу роль у підтриманні нормальної функції імунної системи. Установлено, що дефіцит цинку в організмі сприяє наступним процесам:

1) зменшенню кількості тимоцитів у загруднинній залозі;

2) зниженню рівня тимуліну (одного з гормонів загруднинної залози, що активується в присутності цинку) у сироватці крові;

3) зниженню гіперчутливості сповільненого типу;

4) зменшенню кількості периферійних Т-лімфоцитів;

5) зменшенню проліферації Т-лімфоцитів під впливом ФГА;

6) зниженню цитотоксичної активності Т-лімфоцитів;

7) зниженню функції Т-лімфоцитів-хелперів;

8) зниженню активності ПК-клітин;

9) зниженню функції макрофагів (фагоцитоз, внутрішньоклі тинний кілінг);

10) зниженню функції нейтрофілів (кисневий вибух, хемо таксис);

11) зменшенню продукції антитіл.

У разі нормалізації утримування цинку в організмі спосгерігаюі і. наступні ефекти:

1) збільшення кількості тимуліну;

2) відновлення порушених імунних функцій;

3) збільшення кількості С04+-лімфоцитів у хворих на СНІД;

4) зменшення частоти опортуністичних інфекцій у хворих ми СНІД;

Схема 18. Специфіка впливу антиоксидантних систем на вільні радикали

Se

Вітамінозалежні окисні цикли

Fe

Cu

Mg

Zn

_1_1

і

_1_

1

-Г-

г

Г лутатіон-исроксидата

НАДФН

(НАДН)

Пероксидаза

Пероксидаза

Каталаза

Супероксиддисмутаза

Церулошіазмін

X?-—г

с

5) поліпшення стану хворих на РА;

6) клінічна ефективність при ГРВІ;

7) посилення продукції а-ІНФ, у-ІНФ, ЇЛ-1, ІЛ-6, ПНФ-а;

8) посилення експресії рецептора до ІЛ-2.

У різних антиоксидантних систем є певна специфіка впливу на і ой або інший вільний радикал (див. схему 18).

Установлено, що вітаміни А, С, Е й глутатіон реалізують взаємини захист, посилюючи (або відновлюючи) власні антиоксидантні властивості (див. схему 19):

1. Вітамін А захищає SH-групи глута-гіону.

2. Глутатіон відновлює радикальну форму вітаміну С.

3. Вітамін С відновлює радикальні форми вітамінів А та Е.

4. Вітамін Е відновлює радикальну форму вітаміну А.

Існує взаємозв’язок між обміном цинку і вітаміну А. Так, усмоктування цинку порушується при гіповітамінозі А, за дефіциту одного антиоксиданту з’являється дефіцит пішого. Одночасний дефіцит обох факторів

Схема 19. Взаємозахист радикальних форм антиоксидантів

Глутатіон

1

2

С

3

F.

650

призводить до зриву гомеостатичної регуляції організму. Тому вклю чення в антиоксидантний комплекс одночасно цинку і вітаміну А < надзвичайно доцільним.

Поєднання в антиоксидантному комплексі міді й цинку також необхідне, тому що одночасна присутність у препараті іонів міді й цинку супроводжується синергізмом їхньої дії.

Поєднання в одному препараті міді й вітаміну С у фізіологічних дозах також є доцільним, тому що вживання аскорбінової кислоти у високих дозах знижує вміст церулоплазміну в сироватці крові.

Необхідність в антиоксидантах різко підвищується при станах і захворюваннях, що зумовлюють виснаження певних ланок анти оксидантної системи або їх порушення (зрив):

1. Хвороби органів кровообігу: атеросклероз; гіперліпідемія і ожирінням і без нього; артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця; міокардіодистрофія; кардіоміопатії.

2. Ревматичні захворювання: ревматизм; дифузні хвороби спо лучної тканини; СЧВ; РА; подагра; остеоартроз; хвороба Бехтерева.

3. Захворювання органів дихання: пневмонія; бронхіт; брон хіальна астма; бронхоектатична хвороба; силікоз; пневмосклероз.

4. Захворювання органів травлення: гастрит; виразкова хвороба; хронічний панкреатит; захворювання печінки (гепатит, цироз), жовчовивідних шляхів; хронічний ентерит; коліт; дисбактеріоз; лямбліоз і гельмінтоз.

5. Переважання вуглеводів і дефіцит білків у харчовому раціоні; наявність у продуктах нітритів, нітратів, отрутохімікатів, пестицидів, сполук свинцю, ртуті і кадмію.

6. Надмірне енергетично цінне (калорійне) харчування; вжи вання продуктів, насичених жирами, багатих на холестерин.

7. Інфекційно-токсичні процеси.

8. Гіпоксія.

9. Тривале приймання лікарських засобів.

10. Фізіотерапевтичні процедури; лазеротерапія.

11. Хронічний стрес (психоемоційні перевантаження; робота в екстремальних, несприятливих кліматичних умовах).

12. Гіподинамія і, навпаки, інтенсивне фізичне навантаження

13. Передчасне старіння.

14. Іонізуюче опромінювання; променева хвороба; інкорпорація радіонуклідів.

15. Надмірне інфрачервоне, ультрафіолетове опромінювання.

16. Несприятлива промислово-екологічна ситуація: вплив різі і и ч хімічних токсичних речовин, важких металів, оксидів азоту, озону, вуглеводнів, кварцового пилу тощо.

17. Тютюнопаління; хронічний алкоголізм.

Добре відомо, що стан організму залежить від надходження до нього різних речовин із навколишнього середовища. Це розуміли вже в Давній Греції, говорячи, що «ми є тим, що ми їмо».

До організму з їжею надходять жиророзчинні антиоксиданти — вітаміни А, Е, К. та водорозчинні — аскорбінова кислота, флавоноїди, які містять амінокислоти. Тому збалансоване раціональне харчування є запорукою нормального функціонування фізіологічної антиоксидантної системи і профілактики хвороб, у розвитку яких велике значення має антиоксидантна недостатність і пов’язаний з нею імунний дисбаланс. Харчування може бути неповноцінним з різних причин: через певні харчові переваги, недоїдання, недостатнє вживання овочів, фруктів, зелені взимку і навесні, неправильного кулінарного оброблення продуктів. Тому з’являється необхідність призначення антиоксидантів — вітамінів і мікроелементів у вигляді добавок.

Реальна добова потреба у вітамінах, мікроелементах може коливатися залежно від маси тіла людини, умов навколишнього середовища, способу життя, характеру харчування, віку, статі, соматичного стану (здоров’я, преморбідний стан, хвороба, реконвалесценція тощо). Задовольнити добову потребу організму людини в мікроелементах значно важче, ніж у вітамінах (особливо це стосується селену). Тому додаткова підтримка антиоксидантної системи за допомогою антиоксидантних речовин надзвичайно актуальна. Традиційним є використання вітамінів ((3-каротину, А, Е, С, В6, РР, К), мікроелементів і мінералів (селену, міді, цинку, заліза, магнію, сірки, марганцю), препаратів — унітіолу, метіоніну, кортикостероїдів, естрогенів, ліпоєвої кислоти, натрію оксибутирату, есенціале. Однак оптимальним є призначення вітамінів і мікроелементів у складі антиоксидантних комплексів. За даними звіту Food and Drug Administration (FDA, 1996) — спеціального органу в Америці, що контролює якість продуктів і лікарських засобів, антиоксидантні препарати приймають 72,4 % мешканців США віком понад ЗО років. Із них 40 % приймають антиоксидантні препарати як добавку до їжі протягом кількох років.

Вище вже наголошувалося, що найсильнішими природними антиоксидантами й імуностимуляторами є вітаміни С, А, Е, мікроелементи цинк, мідь, селен.

Між вітамінами, а також між ними і мікроелементами існує іісна фізіологічна взаємозалежність. Ефективність кожного з цих антиоксидантів збільшується під час їхнього спільного вживання іавдяки взаємному синергізму. Поєднання їх в одному препараті

652

значно посилює не лише антиоксидантний, а й імуномодулівний ефект кожного з інгредієнтів. Перелічені антиоксиданти — вітаміни й мікроелементи — становлять основу антиоксидантних препаратів.

Одним із показників збалансованості антиоксидантного препарату є відповідність складу його інгредієнтів фізіологічній добовій потребі дорослої людини. Отже, шо більша ця відповідність, то безпечніше й ефективніше тривале (понад 3—4 міс) профілактичне приймання цього препарату.

Сьогодні на фармацевтичному ринку України — значна кількість препаратів з антиоксидантними властивостями. Серед них насамперед варто назвати антиоксидантні комплекси Три-ві і Три-ві плюс (США), що за вмістом та співвідношенням інгредієнтів щодо фізіологічної добової потреби дорослої людини є оптимальними- Обидва ці комплекси містять в одній таблетці 60 мг вітаміну С, ЗО МО вітаміну Е, 5000 МО вітаміну А. Комплекс Три-ві плюс додатково містить 40 мг цинку у вигляді цинку оксиду, 40 мкг селену (селену натрію) і 2 мі міді (купруму оксиду). Синергічна дія компонентів зумовлює високу ефективність препаратів як із профілактичною, так і з лікувальною метою (табл. 61).

Антиоксидантні комплекси Три-ві, Три-ві плюс орієнтовані на RDA (Recommended Dietary Allowances), тобто, вміст у них вітамініи

Таблиця 61. Показання і спосіб призначення антиоксидантних вітамінів і мікроелементів

Препарат

Показання

Спосіб призначення

Три-ві плюс

3 профілактичною метою

По 1 таблетці на добу під час ‘Іди

Три-ві

По 1 таблетці (розжувати) на добу під час їди

Три-ві плюс Три-ві

У період розпалу захворювання

По 2—3 таблетки на добу протягом 1—2 міс

Три-ві плюс

У разі несприятливої екологічної і радіаційної ситуації

По 1 таблетці на добу перед їдою або під час їди протягом 3 міс з наступною місим ною перервою

Три-ві

Для профілактики ускладнень після лікування пухлин, у період реконвалесценції після тяжких захворювань, операцій тощо

Чергувати: 1 міс — Три-ві, 1 міс — Три-ві плюс

С, Е й А відповідає американським нормативам добової потреби. Комплекси збалансовані за своїм складом, а одночасне вживання кількох антиоксидантів значно перевищує захисний ефект цих речовин, узятих окремо.

Отже, якісний і кількісний склад антиоксидантних комплексів Три-ві іТри-ві плюс добре обгрунтований. Токсичність їхніх складових елементів дуже низька. Так, у разі багаторічного приймання вітаміну Е п дозі 200—300 мг майже не спостерігається побічних ефектів. Низька токсичність характерна і для вітаміну А: хронічні токсичні реакції відзначають у разі вживання препарату в дозах понад 100 000 МО на добу. Вживання міді до 10 мг на добу безпечно для дорослих, тому приймання 3 таблеток Три-ві плюс на день без обчислення вмісту міді в продуктах не призводить до токсичних проявів. Доза селену (40 мкг) також фізіологічна: чоловікам потрібно щодня до 70 мкг, жінкам — 55 мкг цього мікроелементу.

Щодо цинку, то Три-ві плюс містить 40 мг цього мікроелементу — більше, ніж будь-який інший препарат антиоксидантної ірупи. Це робить обгрунтованим його застосування в комплексному ліку-ванні цілої низки захворювань, які супроводжуються порушенням клітинного і гуморального імунітету.

Три-ві і Три-ві плюс не варто приймати хворим із підвищеним внутрішньочерепним тиском, тяжкими порушеннями функції печінки й нирок, у гострий період інфаркту міокарда, в І триместрі вагітності. Обережно призначати при декомпенсації функції серцево-судинної системи (унаслідок вад серця, кардіосклерозу). При підвищеній схильності до згортання крові, у разі тромбозів, тромбофлебітів рекомендують не більше ніж 1 таблетку на добу.

Серед інших антиоксидантних вітамінно-мінеральних комплексів можна рекомендувати цитогард-антиоксидант (США), мілтріум (США) тощо.

На завершення перелічимо загальні показання до призначення антиоксидантної терапії:

1. Проживання в районах із несприятливою екологічною (радіаційною) обстановкою.

2. Порушення імунітету.

3. Профілактика грипу, застудних та інфекційних захворювань.

4. Профілактика атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, кола-генозів, паркінсонізму.

5. Профілактика онкологічних захворювань у пацієнтів груп підвищеного ризику.

6. Профілактика рецидивів після онкологічних операцій.

7. Масивна і тривала медикаментозна або променева терапія (супровідні препарати).

8. Уповільнення процесів старіння.

9. Дефіцит вітамінів у їжі.

10. Захворювання нервової системи.

11. Порушення зору і захворювання очей (катаракта тощо).

12. Прискорення репаративних процесів.

РОСЛИННІ ПРЕПАРАТИ

Препарати з рослин, які значною мірою є адаптогенами, також впливають на імунну систему й активність імунних реакцій.

В імунореабілітації найбільшого визнання одержали препарати з ехінацеї, елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої, аралії маньчжурської.

Виражені імуномодулівні властивості мають часник (індукує вироблення ендогенного інтерферону), квасоля, виноградне сусло, соєві боби, екстракт цибулі ріпчастої, алое; препарат силібін, отриманий із будяка колючого; флавіни і флавоноїди, що містяться в цитрусових, червоному перці й інших плодах, забарвлених у помаранчево-червоний колір.

Для імунокорекції широко використовують ехінацею (особливо purpurea і pallida) та її препарати.

Завдяки вмісту найважливіших мікроелементів (селен, цинк) і біологічно активних речовин (бетаїн, рутин, флавоноїдні глікозиди, ензими тощо), а також вітамінів А та С, препарати ехінацеї здатні стимулювати клітинні й гуморальні реакції неспецифічного іму нітету шляхом активації фагоцитозу, посилення бактерицидної і цитотоксичної функції макрофагів, синтезу антитіл.

Під впливом ехінацеї макрофаги посилюють секрецію інтер ферону, ПНФ і ІЛ-1. Отже, препарати ехінацеї справляють імуно-модулівну дію. Протизапальна дія пов’язана з пригніченням цикле оксигенази або 5-ліпооксигенази.

Велике значення має технологія виробництва лікарського засо бу — збереження збалансованого природою співвідношення різних речовин.

Фармакологічна промисловість на Заході пропонує значну кількість препаратів з ехінацеї (понад 300).

Наведемо найвідоміші з них.

Манакс («Омніагро», Україна — Перу). Отриманий із перуанської ліани Uncaria tomentosa (котячий пазур). Випускають у таблетках

(ЗО в упаковці); 1 таблетка препарату містить 90 мг ліофілізованого екстракту.

Має імуномодулівні, протизапальні, антипроліферативні, адапто-генні, антиоксидантні, гіпотензивні й анальгезивні властивості. Таким широким спектром дії препарат зобов’язаний алкалоїдам перуанської ліани, основними з яких є:

1. Оксиіндольні алкалоїди (зокрема мітрафілін, подібний за будовою до колхіцину та вінбластину/вінкристину) — антипролі-феративний ефект.

2. Феноли і поліфеноли (зокрема кверцетин) — антиоксидантна й антимутагенна активність.

3. Хінна кислота, тритерпени, стероїди — протизапальна й анти-иірусна активність. Показання: застосовують у складі комплексної терапії при радикуліті, ревматизмі, РА й інших системних захворюваннях, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, холециститі, коліті, порушенні обміну речовин і менструального циклу, системному кандидозі, порушеннях імунного статусу, герпетичних інфекціях, злоякісних процесах.

Найбільший в Україні досвід застосування манаксу як природного і муномодулятора в клінічній імунології має група авторів із Наукового центру радіаційної медицини АМН України (Д.А. Базіка і співавт., 1999). Під їхнім спостереженням перебували дві групи хворих.

• І — хворі, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, із хронічними бактеріальними інфекціями (затяжна пневмонія, трахеобронхіт, хронічний обструктивний бронхіт, хронічний фаринготрахеїт).

Клінічні та лабораторні показники:

— астенічний синдром;

— субфебрилітет;

— лейкоцитоз;

— лімфопенія;

— порушення субпопуляцій лімфоцитів;

— дисімуноглобулінемія;

— зниження проліферативної активності в РБТЛ.

Автори особливо відзначили, що в усіх обстежених хворих ірадиційна антибактеріальна терапія давала нестійку ремісію без істотних змін в імунограмі.

Курс лікування — по 90 мг 3 рази на день протягом ЗО днів.

Тривалість спостереження — 3—12 міс.

Результати:

— відсутність ускладнень і побічних ефектів;

— нормалізація температури тіла;

— підвищення якості життя за індексом Карновського;

656

— підвищення працездатності;

— нормалізація вмісту Т-лімфоцитів і їхньої проліферативної активності;

— зникнення дисімуноглобулінемії;

— підвищення кількості ПК-клітин;

— бажання всіх хворих продовжити приймання препарату;

• II — хворі з рецидивними вірусними інфекціями різної етіології (цитомегаловірусна, спричинена герпесвірусами).

Клінічні та лабораторні показники:

— зниження індексу клініко-функціонального стану організму за шкалою Карновського;

— немотивований субфебрилітет;

— мимовільні аборти в ранні терміни вагітності;

— патологічні зміни нервової системи;

— астенічний синдром;

— переметування запального процесу;

— неефективність попереднього лікування (ацикловір, проти герпетична вакцина);

— ознаки вторинного імунодефіциту.

Курс лікування — по 90 мг 3 рази на день від 1 до 3 міс.

Результати:

— нормалізація температури тіла;

— поліпшення загального стану;

— підвищення працездатності;

— зниження частоти рецидивів, особливо в хворих з інфекцією, спричиненою Herpex simplex;

— народження дітей у двох пацієнток із цитомегаловірусною інфекцією та попередніми мимовільними абортами в анамнезі;

— поліпшення показників клітинного і гуморального імунітету

Манакс призначають дорослим і дітям по 1 таблетці на добу за

ЗО хв до їди протягом 2—3 міс із тижневою перервою після кожною місяця. У тяжких випадках дозу збільшують до 3 і навіть до 6 таблеток на день.

Протипоказання. Вагітність, трансплантація органів грудний вік. Приймання препарату припиняють за 1 міс до планованої вагітності.

Побічних явищ не виявлено.

Препарати коренів солодки є ефективними імуномодуляторами Імунорегулювальний ефект солодки зумовлений присутністю гліцеризинової кислоти.

Випускають такі препарати коренів солодки, як сироп, таблеїки «Гліцирам», краплі у вигляді спиртової офіцинальної настойки

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

РОЗДІЛ 32. ІМУНОТРОПНІ ПРЕПАРАТИ

657

Призначають з метою активації функцій надниркових залоз для нормалізації ендокринно-імунної регуляції. Цей механізм дії солодки реалізується шляхом посилення антивірусного й антимікробного імунітету за рахунок активації неспецифічних гуморальних і клітинних імунних реакцій.

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік