Гарячка Західного Нілу (син.: енцефаліт Західного Нілу, західно-нільський енцефаліт, “качина гарячка”) — гостра зоонозна арбовірусна хвороба із трансмісивним шляхом передачі, що в тяжких випадках характеризується гарячкою, запаленням оболоп і речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою.

ГАРЯЧКА ЗАХІДНОГО НІЛУ

ВСТУП. Проведені дослідження філогенезу вірусу гарячки Західного Нілу встановили, що він зародився в Африці приблизно 1000 років то.\їу із двох інших вірусів, які спричинюють зоонозні хвороби у птахів і ссавців. Є певні здогадки, що передчасна смерть Олександра Македонського з явними ознаками енцефаліту могла біди зумовлена гарячкою Західного Нілу, тому що саме в той період поблизу столиці йото держави Вавилону (сучасний Ірак) спостерігали велику пташину епізоотію з великою кількістю загиблих птахів.

У 1937 р. К. Смітбурн, Т. Хью’з, А. Бурк і Д.Х. Пол під час дослідження вірусу жовтої гарячки виділили із крові хворої в Уганді новий нейротропний вірус. Згодом у серії серологічних досліджень 1939 р. було видалено, що мешканці Африки мають антитіла до цього вірусу в широкому діапазоні — від 1,4 % у Конго до 47 % у регіоні Судану й Білого (Західного) Нілу. Через таке переважання хвороби в останньому регіоні їй і була присвоєна назва, яка існує й натепер, — гарячка Західного Нілу. У 1940—1950 рр. наслідки хвороби зареєстровано в Єгипті та Індії. Зокрема 90 % жителів Єгипту віком старше 40 років мали антитіла до збудника цієї хвороби. Вірус уперше був визнаний причиною тяжкого менінгоенцефапіту в осіб похилого віку з можливістю летального наслідку під час епідемії в Ізраїлі в 1957 р. Проте лише після появи вірусу в США і Канаді в 1999 р. й розвитку там спалаху серед людей із виникненням тяжких і смертельних випадків прийшло розуміння того, що хвороба поширена на різних континентах і може мати тяжкий перебіг.

У наступні роки стало відомо, що ця хвороба є ендемічною у багатьох країнах Африки та Азії, Середземномор’я. Окремі спалахи і спорадичні випадки гарячки Західного Нілу реєструють у країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), у Росії (Астраханська, Волгоградська області), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії, Природні осередки цієї хвороби виявлено на півдні України (Одеська область), однак відсутність діагностикумів не дає змоги зафіксувати її випадки серед наших громадян.

Нині згідно з Міжнародними медико-санігарними правилами 2005 р., додатку 2 гарячка Західного Нілу підлягає регуляції міжнародною медичною спільнотою, тому що внесена до списку хвороб, які протягом історії людства виявили здатність серйозно впливати на здоров’я людей і швидко поширюватись у міжнародних масштабах.

ЕТІОЛОГІЯ, Збудником гарячки Західного Нілу є вірус родини Flaviviridae, роду Flavivirus. Він містить РНК і за своєю антигенною будовою подібний до вірусів групи арбовірусних енцефалітів і вірусу гарячки денге. Збуднику’ властиві значна антигенна мінливість, особливо для генів, які кодують поверхневі білки, і певна гемаглютинабельність. Він порівняно стійкий у навколишньому середовищі, добре переносить висушування і заморожування, інактявується високою температурою (понад 60 °С).

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Головним джерелом і резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, у крові яких виявлено високі концентрації вірусу; період циркуляції становить близько 2 тиж. Значно менше значення як резервуар мають деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани через незначну концентрацію вірусу і нетривалий період циркуляції.

Хвороба є трансмісивною арбовірусною інфекцією. Переносники захворювання — численні види комарів родів Culex, Aedes і Anopheles. Комарі інфікують

ІНФЕКЦІЇ, ЩО ЇХ РЕГУЛЮЮТЬ МІЖНАРОДНІ МЕДИКО-САНГГАРНІ ПРАВИЛА 2005 РОКУ

ся під час смоктання крові заражених птахів. Надалі вірус потрапляє в слинні залози комара. Під час укусів комарів вірус можге потрапляти в оргапізм людини і тварин, розмножуватися і призводити до хвороби. У комарів існує вертикальна передача вірусу своєму потомству.

Є два типи осередків при гарячці Західного Нілу. Сільські осередки створюють болотяні птахи та орнітофільні (птахолюбні) комарі. Домашні екзотичні птахи, а також ворони, голуби разом із певними “міськими” видами комарів роду Culex формують антропургічні осередки. Епізоотичний процес також може охоплювати свійських птахів (гусей, качок) і тварин (коней, собак, котів, кролів), але як джерела інфекції вони не мають такого значення, як дикі птахи. Украй рідко можливе зараження під час контакту із кров’ю тварин.

Сприйнятливість людини до хвороби висока. Частіше хворіють сільські жителі, а також мешканці міст, які часто відвідують природне середовище, зокрема мисливці (звідси одна із назв хвороби — “качина гарячка”). Після перенесеної хвороби формується стійкий напружений імунітет, повторні випадки захворювання не описані. Сезонність у Північній півкулі літньо-осіння.

Дуже незначна частка випадків інфікування людини відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, транс-плацентарній передачі вірусу Західного Нілу від матері до дитини. На сьогодні немає документально зареєстрованих випадків передачі нього вірусу від людини людині при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров’я за умови дотримання стандартних протиінфекційних заходів, але зареєстровані випадки внутрішньолабораторного зараження. Вірус гарячки Західного Нілу належить до І групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним потребує забезпечення максимального рівня захисту.

ПАТОГЕНЕЗ. Після присмоктування комара вірус потрапляє в кров і реплікуєть-ся в ендотелії судин, шо у частини хворих сприяє розвитку тромбогеморагічного синдрому. Згодом виникають запаїьно-дистрофічні зміни в лімфатичних вузлах, паренхіматозних органах, Проте в більшості випадків зараження формується без-симптомний інфекційний процес. Вірусемія короткочасна. Визначальним для розвитку патогенетичної картини, клінічних проявів і прогнозу хвороби є проникнення збудника через ГЕБ, унаслідок чого відбувається серозне запалення мозкових оболон, рідше речовини головного мозкує іноді поєднання цих уражень, що є причиною розвитку менінгеального синдрому, вогнищевої симптоматики. У тяжких випадках розвивається ННГМ, який є основною причиною смерті. Під час патологоанатомічного дослідження виявляють менінгіт, енцефаліт, менінго-енцефаліт, васкуліт і периваскуліт оболон і речовини головного мозку. Навколо судин визначають дрібноточкові крововиливи або великі геморагії до 4 см у діаметрі, а також множинні запально-дистрофічні вогнища.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 виділяють А92.3 Інфекція, спричинена вірусом Західного Нілу.

Інкубаційний період триває 1—7 днів, в осіб зі значним порушенням імунітету — до 2 тиж. ВООЗ вважає за потрібне виділяти безсимптомний (субклінічний) перебіг (80 % інфікованих), гарячкову та нейроінвазивну форми цієї хвороби. Остання форма найчастіше розвивається в осіб похилого віку й імуносупресивних пацієнтів із частотою 1:150 клінічно захворілих на гарячку Західного Нілу.

ГАРЯЧКА ЗАХІДНОГО НІЛУ

Гарячкова форма. Захворювання починається гостро з ознобу і швидкого підвищення температури тіла до різних цифр, що супроводжується тими чи іншими симптомами інтоксикації. Хворі скаржаться на загальну слабість, різної інтенсивності головний біль і біль в очах, міалгії, артралгії, ломоту в тілі. Іноді можуть виникати нудота і помірне блювання. Під час об’єктивного обстеження з перших днів захворювання часто виявляють генералізовану лімфаденопатію, рідше — збільшення печінки і селезінки, кон’юнктивіт, склерит. У певної кількості хворих на шкірі тулуба з’являється макулопапульозний висип, який при тяжкому перебігу .може мати геморагічний компонент. Інколи хворі скаржаться на непродуктивний кашель, біль у горлі. У пацієнтів із вираженим інтоксикаційним синдромом захворювання може супроводжуватися посиленням головного болю, симптомами подразнення мозкових оболон, проте під час дослідження спинномозкової рідини патології відхилення не виявляють, а всі ці прояви зумовлені токсичною енцефа-лопатією. Загалом перебіг захворювання сприятливий. Гарячковий період триває від 2 до 6 днів.

Нейроінвазітіа форма. Найчастіше на тлі інтоксикаційного синдрому виникають чіткі ознаки подразнення мозкових оболон, найчастіше — ригідність потиличних м’язів, лабораторно підтверджується асептичний серозний менінгіт. Наявність за і альном оз ков ої симптоматики (сильний головний біль, нудота, блювання, нерідко й без нудоти) свідчить про розвиток ННГМ. Гарячковий період триває, як правило, 7—10 днів. Нормалізація складу спинномозкової рідини відбувається протягом 2—3 тиж.

У разі розвитку енцефаліту з перших днів захворювання спостерігають високу гіпертермію і виражений інтоксикаційний синдром. Згодом (із 2—4-го дня хвороби) з’являються ознаки ураження речовини головного мозку — збудження, марення, судоми, парези черепних нервів. У тяжких випадках розвиваються парези кінцівок, можливі дихальні розлади. Хворі перебувають у сопорозному або коматозному стані. Одужання відбувається поволі, тривалий час утримується астенія, нерідко залишаються резидуальні ознаки — м’язовий тремор, парези. У разі виникнення на тлі вищезгаданих проявів менінгеальних симптомів відзначають наявність менінгоенцефаліту.

ускладнення. До ускладнень належать тромбогсморагічпий синдром, ННГМ, розвиток паршіічів, ГДН, мультифокальний хоріоретиніт.

Летальність серед стаціонарних хворих становить 3—5 %, хоча при менінго-енцефалітній формі в осіб похилою віку вона може бути значно більшою.

ДІАГНОСТИКА. Клінічні критерії діагностики: розвиток хвороби у відповідній місцевості після укусів комарів, гострий грипоподібний початок, макулопапульозний висип на тулубі, генерагізована лімфаденопатія, збільшення печінки і селезінки. При ураженні нервової системи — менінгеальний синдром, загально-мозкові прояви, ознаки вогнищевого ураження головного мозку7 (розлади свідомості, парези, паралічі). Однак через неспепифічність проявів гарячки Західного Ніту вважають за потрібне в разі виникнення серозного менінгіту7, енцефатіту в зонах поширення цього захворювання в літньо-осінній період проводити специфічну7 діагностику’7.

У периферичній крові виявляють лейкопенію зі зрушенням лейкоцнтної формули вліво, а в тяжких випадках із розвитком менінгоенцефаліту7 можливий незначний нейтрофільний лейкоцитоз. При нейроінвазивній формі в разі виник

ІНФЕКЦІЇ, ЩО ЇХ РЕГУЛЮЮТЬ МІЖНАРОДНІ МЕДИКО-САНІТАРНІ ПРАВИЛА 2005 POKY

нення менінгіту під час люмбальної пункпії спинномозкова рідина витікає під підвищеним тиском; лімфоцитний плеоцитоз становить 100—300 клітин в 1 мкл, кількість білка помірно збільшена (до 0,5—1 г/л). При енцефаліті разом із незначним лімфоцитним цитозом виявляють значне підвищення рівня бика з виникненням білково-клітинної дисоціації.

Спєцифічну діагностику проводять за допомогою таких методів: вірусологічного (виявлення вірусу в крові і спинномозковій рідині в перші 5 днів хвороби на культурах клітин або шляхом зараження новонароджених мишей із кінцевою ідентифікацією збудника методом РІФ), ПЛР, серологічного — 1ФА з виявленням IgM до вірусу із 5-го дня хвороби в парних сироватках або методом серокон-версії.

ЛІКУВАННЯ. Госпіталізацію проводять у випадку середньотяжкого і тяжкого перебігу хвороби (гіпертермія, ознаки ураження головного мозку). Специфічну етіотропну терапію не розроблено. Застосовують патогенетичне і симптоматичне лікування. У разі виникнення інтоксикаційного синдрому використовують ін-фузійну терапію (глюкозо-сольові, полійонні та колоїдні розчини до 3—4 л на добу). При ознаках ННГМ проводять дегідратацію (фуросемід 0,02—0,04 г на добу, манітол 0,5 г/кт маси тіла), призначають ГКС, а за потреби — протисудом-ні, седативні препарати. За умови появи дихальних розладів, розвитку коматозного стану хворих переводять на ШВЛ.

ПРОФІЛАКТИКА. Для запобігання захворюванню на гарячку Західного Нілу проводять комплексні заходи, спрямовані на зниження чисельності комарів і кліщів (осушення боліт, дератизаційні, дезінсекційні заходи). Для індивідуальної профілактика застосовують захисний одяг, сітки па вікнах, репеленти. У зв’язку з тим, шо випадкам захворювання людей передують спалахи гарячки Західного Нілу серед птахів, необхідно проводити активний епідеміологічний нагляд дія запобігання таким спалахам. Велике значення має систематична санітарно-освітня робота. Вакцину для профілактики нього захворювання в людей не розроблено.

                                                                                                                

Основні положення

• Гарячка Західного Нілу — гостра зоонозна арбовірусна хвороба із трансмісивним шляхом передачі, що в тяжких випадках характеризується гарячкою, запаленням оболон і речовини головного мозку, лімфадепопатіею, ураженням слизових оболонок, екзантемою.

• Хвороба ендемічна в багатьох країнах Африки та Азії, Середземномор’я; окремі спалахи і спорадичні випадки реєструють у країнах Центральної Азії, Закавказзя, у Росії, СІЛА, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії. Природні осередки гарячки Західного Нілу виявлені й на півдні України.

• Згідно з Міжнародними медико-еанітарними правилами 2005 р. гарячка Західного Нілу підлягає регуляції міжнародною медичною спільнотою, оскільки внесена до списку хвороб, які протягом історії людства виявили здатність суттєво виливати на здоров’я людей і швидко поширюватися у міжнародних масштабах.

• Головним джерелом і резервуаром у природі є 17 видів переважно перелітних птахів. Хвороба є трансмісивною арбовірусною інфекцією. Переносники захворювання — численні види комарів родів Culex, Aedcs і Anopheles. Сприйнятливість людей висока. Частіше хворіють сільські жителі, а також мешканні міст, які часто відвідують природне середовище. Можливе зараження при трансплантації органів, переливанні препа

ГАРЯЧКА ЗАХІДНОГО НІЛУ

раті в крові, [рудному вигодовуванні, описано вертикальний шлях передачі. Після перенесеної хвороби формується стійкий напружений імунітет.

• Зареєстровані випадки внутрішньо лабораторного зараження, через що вірус гарячки Західного Нілу включений до І групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до TV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним потребує забезпечення максимального рівня захисту7.

• Визначальним для розвитку патогенетичної картини, клінічних проявів і прогнозу хвороби є проникнення збудника через ГЕБ, унаслідок чого відбувається серозне запалення мозкових оболон, рідше речовини головного мозку7; іноді спостерігають поєднання цих уражень.

• ВООЗ вважає за погрібне виділяти бсзсимптомний (субклінічний) перебіг (80 % інфікованих), гарячкову і пейроінвазивну форми гарячки Західного Нілу, яка може перебігати у вигляді серозного менінгіту, енцефаліту7, мснінгоенцефаліту. Причиною смерті є ННГМ. Нейроінвазивна форма найчастіше розвивається в осіб похилого віку й імуно-супресивних і іацієнтів.

• Через песиецифічність клінічних проявів вважають за потрібне в разі виникнення серозного менінгіту, енцефаліту в зонах поширення гарячки Західного Нілу проводити специфічну діагностику цієї інфекції.

• Для підтвердження діагнозу застосовують вірусологічний метод, ПЛР, ІФА з виявленням IgM до вірусу із 5-го дня хвороби в парних сироватках або методом серокон-версії.

• Специфічну етіотропну терапію не розроблено. Застосовують патогенетичне і симптоматичне лікування. Специфічну профілактику для людей не розроблено.

                                                                                                                

Питання для самоконтролю

1. Дайте сучасне визначення гарячки Західного Нілу.

2. Яка географічна поширеність гарггчки Західного Нілу у світі, її актуальність?

3. Дайте характеристику збудника.

4. Опишіть епідеміологічний ланцюг передачі гарячки Західного Нілу.

5. Якими шляхами може відбуватися зараження людей цією хворобою, окрім природного?

6. Назвіть патогенетичні особливості гарячки Західного Нілу.

7. Які основні клінічні форми та особливості перебігу гарячки Західного Нілу?

8. Назвіть ускладнення, рівень летальності і причину смерті хворих.

9. Опишіть клінічний алгоритм діагностики, специфічні методи підтвердження.

10. Укажіть основні заходи профілактики.

                                                                                                                

Тести для самоконтролю

1. Збудник гарячки Західного Нілу належить до родини:

A. Reoviridae

B. Retroviridae

C. Togaviridae

D. Flavjviridae

E. Bunyaviridae

2. Джерелом інфекції є:

A. Людина

B. Велика рогата худоба

C. Птахи

D. Свині

E. Риба

3. Який основний шлях передачі цього захворювання?

A. Контактно-побутовий

B. Повітряно-краплинний

C. Повітряно-пиловий

D. Аліментарний

E. Трансмісивний

4. Після перенесеної гарячки Західного Нілу імунітет:

A. Нестерильний

B. Стійкий напружений

C. Нестійкий

D. Зникає через 2—3 міс.

E. Відсутній

5. Яка сезонність захворювання у Північній півкулі?

A. Весняна

B. Весняно-літня

C. Літня

D. Літньо-осіння

E. Немає сезонності

6. Найчастішою клінічною формою при гарячці Західного Нілу є:

A. Безсимптомна

B. Нейроінвазишіа

C. Легенева

D. Гарячкова

E. Тифоподібна

7. Яка форма хвороби є найтяжчою?

A. Безсимптомна

B. Легенева

C. НейроІнвазивна

D. Гарячкова * 1

Е. Тифоподібна

8. Найчастішим ускладненням при гарячці Західного Нілу є:

A. Гіповолемічний шок

B. Анафілактичний шок

C. ННГМ

D. ГСН

E. ГНН

9. Який метод специфічної лабораторної діагностики застосовують для підтвердження діагнозу?

A. Мікроскопічний

B. Бактеріологічний

C. Паразитологічиий

D. Серологічний

E. Метод шкірних алергій них проб

10. Етіотропне лікування гарячки Західного Нілу:

A. Пеніцилін

B. Ацикловір

C. Озельтамівір

D. Інтерферон

E. Не розроблено

Еталони відповідей

1 — D; 2 — С; 3 — Е; 4 — В; 5 — D; 6 — А; 7 — С; 8 — С; 9 — D; 10 — Е.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської