ГАРЯЧКА ПАППАТАЧІ

Гарячка паппатачі (від італ. рарра — кусає, face — мовчки, так в Італії називають москітів; син.: гарячка флеботомна, москітна, бухарська, триденна, критська, берегова, гібралтарська, середземноморська та ін.) — це гостра арбовірусна, антропонозна трансмісивна ендемічна хвороба, що передається москітами і характеризується короткочасною (3-денною) гарячкою, міалгіями, своєрідним кон’юнктивітом, ураженням нервової системи, нерідко гастроентеритом і екзантемою.

ВСТУП. У минулому тисячолітті, особливо в XIX ст., хвороба часто уражувала солдатів різних армій, тому була об’єктом дослідження військових лікарів. У 1799 р. У. Барнегг уперше описав захворювання на о. Мальта як “середземноморську гарячку”. Надалі в різних країнах лікарі описували одну й ту саму хворобу під різними назвами, допоки у 1886 р. А. Пік об’єднав усі ті захворювання в одну самостійну нозологічну форму, описав один з її характерних симптомів. У 1905 р. С. Тауссіг довів взаємозв’язок хвороби з укусами москітів, описав характерні симптоми хвороби. Разом зі співавторами він у 1908—1909 рр. експериментально на волонтерах довів, що хвороба має вірусну етіологію, передається через укуси москітів, і дав їй сучасну назву. їм вдалося в неендемічній зоні (Відні) спричинити гарячку паппатачі у людей шляхом уведення крові хворого, профільтрованої крізь бактерійний фільтр, а також через укус заражених москітів, привезених із Хорватії. У 1943—1944 рр. А. Сєбін виділив вірус із крові хворих.

Ця гарячка поширена у країнах Східної півкулі, шо знаходяться між 20а і 45° північної широти, особливо в країнах Середземномор’я, на Близькому Сході і в деяких частинах Індії. Поширеність гарячки паппатачі в південних регіонах України рідка, хоча не виключено, що вона трапляється значно частіше, ніж її реєструють, тому що там є всі умови для перебування москітів. Це зумовлено не тільки відсутністю настороженості лікарів, коли захворювання з короткочасною гарячкою проходить під іншими діагнозами (ГРВІ, грип та ін.), але найчастіше і слабкою лабораторно-д і агностичною базою. Варто врахувати, що до 50-х років

XX ст. великим осередком гарячки паппатачі був Севастополь. Уперше в Україні, у Криму її описав І.Є. Мінкевич у 1923 р.

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник гарячки паппатачі (вірус Febrigenes pappatasii) начежить до роду Phlebovirus. Три серотипи нього вірусу (Sicilian, Napoli, Toscana) спричинюють хворобу, при цьому вони не дають перехресного імунітету. Вірус РНК-вміе-ний, інактивуеться за температури 56 °С, при кип’ятінні гине моментально. УФО, дезінфекційні розчини і протеолітичні ферменти діють на нього згубно. Формалін (1:1000) інактивує вірус без втрати антигенних властивостей. У висушеному стані вірус зберігається кілька років, за температури —70 °С — більше 1 року, у цитрат-ній крові з гліцерином — 14 днів. Культивують вірус на курячих ембріонах і тканинних культурах. До вірусу дуже чутливі новонароджені білі миші.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Основний хазяїн і джерело інфекції — людина. Резервуар і джерело інфекції — самки москітів різних видів роду Phlebotomus. Доведена тран-соваріальна передача збудника, що може зберігатися в яйцях і личинках москітів у холодну пору року. Але додатковим резервуаром інфекції можуть бути птахи, можливо —■ гризуни, у зв’язку з цим деякі дослідники вважають цю інфекцію зооиозною.

Механізм передачі захворювання — трансмісивний. Можлива парентеральна передача вірусів — при переливанні крові або через недостатньо продезінфіковані медичні інструменти. За відсутності переносників контакт із хворим не становить небезпеки.

У зоні помірного теплого клімату сезонність захворювання на гарячку паппатачі відповідає циклу розвитку москітів і має два підвищення: перший — наприкінці травня й до початку червня, другий — із середини липня до першої половини серпня. У субтропічній зоні сезонність не виражена. З кров’ю хворого в кишки москіта потрапляють віруси, які розмножуються за температури навколишнього середовища не нижче 18 °С (оптимальна температура — 25—30 *С). Через 6— 8 днів після кровосмоктання віруси проникають у слинні залози комахи, після чого самка протягом усього життя (2—3 тиж.) набуває здатності інфікувати. Хворі люди стають джерелом збудників наприкінці інкубаційного періоду (останні 2—3 дні) і в період гарячки (3-й день хвороби).

Сприйнятливість до флеботомної гарячки загальна. В ендемічних осередках хворіють переважно діти і приїжджі (серед них можливі навіть епідемії), у дорослих формується гомологічний імунітет до того штаму вірусу, шо циркулює в цій місцевості і підтримується на високому рівні. Можливі повторні захворювання, пов’язані з дефектами імунітету або зараженням іншим гетерологічним варіантом вірусу.

ПАТОГЕНЕЗ. При укусі москіта вірус проникає через шкіру або слизову оболонку. На місці інокуляції первинний афект часто не виникає, але іноді можлива поява червонуватої плями або сверблячої папули, оточеної зоною гіперемії; регіо-нарні лімфатичні вузли не збільшуються. Розмноження й накопичення вірусу відбувається швидко. У перші 2 дні вірус із місця впорскування гематогенним шляхом (первинна короткочасна вірусемія) поширюється по всьому організму і надалі протягом 3—9 днів (інкубаційний період) розмножу’ється в клітинах СМФ. Накопичуючись, вірус повторно виходить у кров (вторинна вірусемія), спричиняючи клінічну маніфестацію інфекційного процесу. Маючи нейро- 1 вазо тропи і сть, вірус уражує цнс, симпатичний відділ вегетативної нервової системи і невеликі

ГАРЯЧКА ПАППАТАЧІ

судини скелетних м’язів. Результатом цього процесу є інтоксикаційні прояви та ознаки порушення вегетативної нервової системи. Тропність вірусу до кісткового мозку призводить до гальмування утворення нейтрофілів. Патогенетичні механізми ураження інших органів мало вивчені через доброякісний перебіг хвороби. Патологоанатомічні зміни детально не вивчені, тому що захворювання перебігає легко й рідко закінчується летально.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Гарячка паппатачі згідно з М КХ-10 зазначена як А93.1 Москітна гарячка. У діагнозі також зазначають ступінь тяжкості, а якщо виділено конкретний серовар (неаполітанський, сшіштійський або тосканський), то і його.

Виділяють три періоди хвороби: інкубаційний, період розпалу і період реконвалесценції. Інкубаційний період триває 3—9 днів. Захворювання починається гостро (без продромальиого періоду), часто раптово. При цьому з’являються озноб, гіпертермія (39—40 °С) тривалістю 2—3 дні, рідше 4—5 днів. Хворі скаржаться на інтенсивний головний біль, гіперестезію, безсоння, дратівливість, депресію; можливі мєнінгеальні симптоми, марення, втрата свідомості. Біль поширюється на суглоби і м’язи, особливо він інтенсивний у ділянці попереку, іноді — крижів, спини, живота. Також характерні ретроорбітальний біль, кон’юнктивіт, фотофобія.

Патогномонічними симптомами вважають: різкий біль при підніманні пальцями верхньої повіки (перший симптом Тауссіга); болючість при натисненні на очні яблука (другий симптом Тауссіга); обмежена ін’єкція судин зовнішнього або внутрішнього кута склер у вигляді трикутника, поверненого вершиною до райдужної оболонки (симптом Піка) (мал. 45, див. кольорову вклейку). Привертає увагу одутлість і гіперемія обличчя, шиї, верхньої частини грудної клітки, що нагадує “сонячну еритему”. У місці укусу іноді з’являється папула з гіперемованим віночком, шо свербить; при забрудненні може загноїтися. Слизові оболонки ротової частини горла, особливо піднебінних дужок гіперемовані, набряклі, іноді з точковими геморагіями. На м’якому піднебінні можуть іноді виникати невеликі пухирці. На 2—3-й день хвороби можлива поява екзантеми (кореподібної, дрібно-папульозної, уртикарної, еритематозної), що зникає після зниження температури тіла.

Язик сухий, вкритий білим нальотом. Живіт безболісний, хоча у деяких хворих з’являються здуття живота й рідкі випорожнення до 3—6 разів на добу. Протягом 1-ї доби захворювання спостерігають тахікардію, шо на 2—4-у добу змінюється брадикардією (на висоті гарячки) і зберігається до 10—15-го дня анірек-сії, AT знижений.

У більшості хворих гарячка зберігається 2—3 дні (звідси одна з назв — “триденна гарячка”), у 10 % — може тривати до 5 днів. Повторна хвиля гарячки можлива у 15 % хворих через 2—12 тюк., при цьому інтоксикація не виражена. При тяжкому перебігу розвиваються серозний менінгіт, помірний набряк зорового нерва.

Період реконвалесценції триває від кількох днів до 2—3 тиж. Температура тіла знижується критично з вираженою пітливістю, симптоми зникають. У цей період виражені симптоми астенізації, депресії; характерні також невралгії, брадикардія, гіпотензія.

УСКЛАДНЕННЯ. Гарячка паппатачі часто перебігає без ускладнень, а виникнення їх пов’язане із загостренням хронічних захворювань або приєднанням асоційованої інфекції (пневмонії, отити); може виникати інфекційний психоз.

ХВОРОБИ З ТРАНСМІСИВНИМ МЕХАНІЗМОМ ПЕРЕДАНІ

ДІАГНОСТИКА* * Основними клінічно-епідеміологічними критеріями при встановленні діагнозу є перебування хворою в ендемічному регіоні під час епідемічного сезону (не пізніше 9 днів до початку хвороби); сліди від укусів москітів; гострий, раптовий початок хвороби; короткочасна гарячка; екзантема, енантема, гіперемія ротової частини горла за відсутності катарального синдрому; симптоми Тауссіга, Піка; менінгеальний синдром у разі незначних змін у спинномозковій рідині; ознаки вегетативної лабільності; доброякісний перебіг.

Для гемограми в початковий період характерні лейкопенія, відносний лімфо-моноцитоз, нейтропенія, анеозинофілія. У сечі — минуша нротеїнурія. Під час спинномозкової пункції виявляють підвищення внутрішньочерепного тиску, у спинномозковій рідині — підвищення рівня білка, помірний лімфоиитний цит-роз, позитивні осадкові проби.

Специфічна діагностика є надійним підтвердженням клінічного діагнозу й полягає у виділенні вірусу з крові в гарячковий період шляхом субокпипітального зараження лабораторних тварин (новонароджених білих мишей), на культурі тканин. Також використовують ПЛР, серологічні реакції у парних сироватках — РЗК (з перших днів хвороби), РГГА, РН (з 5—6-го дня). Друге дослідження — через

2—4 тиж. після першого.

ЛІКУВАННЯ. Хворих на флеботомну гарячку госпіталізують без суворої ізоляції, але з урахуванням проведення комплексу протимоскітних заходів. Тривалість ліжкового режиму залежить від ступеня тяжкості.

Етіотропну терапію не розроблено, призначають патогенетичні й симптоматичні засоби. У разі вираженої церебральної гіпертензії показані лікувальна спинномозкова пункція, діуретики. За наявності клінічних показань застосовують ан-тибактерійні засоби — при вторинних бактерійних ускладненнях.

ПРОФІЛАКТИКА. Загальна профілактика полягає в знищенні москітів і місць їх розмноження, захисті людей від їхнього нападу.

З метою специфічної профілактики використовують вакцинацію формалізованою вакциною (за епідеміологічними показаннями) скарифікаційним методом або сухою вакциною, приготовленою з адаптованих до курячих ембріонів штамів вірусів. Вакцинацію проводять за 1,5—2 міс. до початку епідемічного сезону, що дає змогу знизити захворюваність в ендемічних регіонах не менше ніж у 3 рази.

                                                                                                                

Основні положення

• Гарячка паппатачі — не гостра арбовірусна, антропонозна, трансмісивна ендемічна хвороба, шо передається москітами і характеризується короткочасною (3-денною) гарячкою, своєрідним кон’юнктивітом, доброякісним перебігом.

• Нозоареал поширення гарячки паппатачі охоплює регіони тільки Східної півкулі, що розташовані між 20° і 45° північної широти.

• Збудник гарячки паппатачі — РНК-вмісний вірус, що належить до роду’ Phlebovirus. Три серотипи цього вірусу (Sicilian, Napoli, Toscana) спричинюють хворобу, при цьому вони не дають перехресного імунітету.

• Основний хазяїн і джерело інфекції — людина. Резервуар і джерело інфекції — самки москітів різних видів роду’ Phlebotomus. Сприйнятливість до флеботомної гарячки загальна. В ендемічних осередках хворіють переважно діти й приїжджі (серед них можливі навіть епідемії), у дорослих формується гомологічний імунітет до того штаму вірусу, і цо циркулює в цій місцевості.

ГАРЯЧКА ПАППАТАЧІ

• Вірус уражує клітини СМФ, ЦНС, вегетативну нервову систему, кістковий мозок.

• Для хвороби характерні короткотривала висока гарячка (3-денна), виражена інтоксикація. менінгеальний синдром, гіперемія ротової частини горла без катаральних проявів, лейкопенія; можливі енантема й екзантема, діарея.

• Патогномонічними симптомами вважають: різкий біль при підніманні пальцями верхньої повіки (перший симптом Тауссіга); болючість при натисненні на очні яблука (другий симптом Тауссіга); обмежену ін’єкція судин зовнішнього або внутрішнього кута склер у вигляді трикутника, поверненоі’о вершиною до райдужної оболонки (симптом Піка).

• Специфічна лабораторна діагностика полягає у виділенні вірусу з крові в гарячковий період шляхом зараження лабораторних тварин, на культурі тканин. Також використовують ПЛР, серологічні реакції у парних сироватках — РЗК, РГГА, РН,

• Етіогропну терапію не розроблено. Загальна профілактика полягає в знищенні москітів і місць їх розмноження, захисті людей від їхнього нападу. З метою специфічної профілактики використовують вакцинацію.

                                                                                                                

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення гарячки иапіштачі.

2. Яка етіологія гарячки паппатачі?

3. Назвіть епідеміологічні особливості захворювання (поширеність, резервуар, механізм передачі та ін.).

4. Опишіть патогенез флеботомної гарячки.

5. Укажіть клінічні прояви хвороби за періодами розвитку’.

6. Перерахуйте патогномонічні симптоми флеботомної гарячки.

7. Які ускладнення й прогноз гарячки паппатачі?

8. Які методи діагностики, у тому числі й лабораторні, є специфічними?

9. Назвіть принципи лікування хворих на флеботомну гарячку.

10. За допомогою яких заходів проводять профілактику флеботомної гарячки?

                                                                                                                

Тести для самоконтролю

1. Збудником гарячки паппатачі є:

A. Рикстеія

B. Бактерія

C. Вірус

D. Найпростіший мікроорганізм

E. Гриб

2. Який механізм зараження при гарячці паппатачі?

A. Повітряно-краплинний

B. Контактний

C. Фекальпо-оральний

D. Вертикальний

E. Трансмісивний

3. Резервуаром, джерелом і переносником захворювання є:

A. Блохи

B. Москіти

C. Мухи

D. Кліщі , Е. Воші

4. У початковий період при типовому перебігу флеботомної гарячки характерна така ознака, як:

A. Підвищення температури тіла до 39— 40 °С

B. Генералізована лімфаденопатія

C. Ангіна

D. Гепатоспленомегалія

E. Лейкоцитоз

5. Біль при підніманні верхньої повіки — це симптом:

A. Тауссіга перший

B. Падалки

C. Керніга

D. Піка

E. Брудзінського верхній

6. Обмежена ін’єкція судин зовнішнього або внутрішнього кута склер у формі трикутника, поверненого вершиною до райдужної оболонки, — це симптом:

A. Фаже

B. Піка

C. Тауссіга

D. Марінеску—Радовічі

E. Бехтерева

7. Різка болючість при натисненні на очні яблука — це симптом:

A. Фаже

B. Піка

C. Тауссіга другий

D. Керера

E. Бехтерева

8. Яка тривалість високого підвищення температури тіла у більшості хворих на гарячку пал латач і?

A. 1 день

B. 2—3 дні

C. 4—6 днів

D. 7—10 днів

E. 10—14 днів

9. Для гематологічних змін ігри гарячці пап-патачі характерним є:

A. Лейкоцитоз

B. Пойкілоиитоз

C. Анемія

D. Тромбоцитопенія

E. Лейкопенія

10. Для лікування гарячки паппатачі застосовують:

A. Пеніцилін

B. Фторхінолони

C. Препарати сурми

D. Протигрибкові засоби

E. Патогенетичні засоби

                                                                                                                

Еталони відповідей

1 — С; 2 — Е; 3 — В; 4 — А; 5 — А; 6 — В: 7 — С; 8 — В; 9 — Е; 10 — Е.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської