Геморагічна гарячка Ебола (англ. Ebola fever, син.: вірусна хвороба Ебола, Ебола гарячка) — гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневоднюванням, ураженням кровоносних судин багатьох органів із розвитком геморагічного синдрому.

ВСТУП. Через високу контагіозність і летальність, множинні шляхи передачі інфекції від людини до людини, ризик великих спалахів, у тому числі внутрішнь-олікарняних, гарячка Ебола належить до тих інфекційних хвороб, що підпадають під регуляцію Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 року. Поліморфізм клінічних проявів у перші дні хвороби утруднює ранню її діагностику. Віруси геморагічної гарячки Ебола можна використати як біологічну зброю, оскільки воші легко передаються повітряним шляхом і потенційно можуть спричинити дуже велику кількість заражень і смертей (мал. 59, див. кольорову вклейку).

Ретроспективно виявлено, шо гарячка Ебола виникала у людей під час епідемії жовтої гарячки в Ефіопії у 1961—1962 рр. Із трупного матеріалу померлих у Заїрі в 1972 р. від невідомої гарячки теж згодом було виявлено антитіла до вірусу Ебола. Однак уперше спалахи гарячки Ебола як конкретної інфекції зареєстровано в 1976 р. у сільських місцевостях на півдні Судану (300 хворих, серед яких померло 151) і півночі Заїру (237 хворих, серед яких померло 211). Вірус було виділено від хворого в поселенні біля річки Ебола в Заїрі К. Джонсоном зі співавторами, звідки й походить назва гарячки. Випадки захворювання в цих районах Центральної Африки, а також у зоні тропічних лісів Африки (Габон, Кот-д’Івуар, Ліберія, ДР Конго) реєстрували і в наступні роки. Один із останніх великих спалахів гарячки Ебола серед людей в Африці відбувся у 2007 р. в Уганді в районі Бундібуджіо (93 захворілих, 22 померлих, з яких 5 робітників системи охорони здоров’я). За період 1990—2010 рр. реєстрували завезення гарячки Ебола у вигляді поодиноких випадків до Канади, ПАР.

У 1989, 1992 і 1996 рр. в США й Італії зареєстровано випадки хвороби серед макак, завезених із Філіппін, при цьому люди не хворіли. У 2009 р. було повідомлено, що на гарячку Ебола хворіти свині на окремих фермах Філіппін, однак люди, що там працювали, при цьому не захворіли.

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник гарячки Ебола — РНК-вмісний вірус, який належить до родини Filoviridac. За морфологічними властивостями близький до вірусу Мар-бург, але відрізняється за антигенами. У складі вірусу є глікопротеїн, який може вияатятись у розчинній формі й спричиняти різке підвищення проникності судин, масивні кровотечі. Вірус має п’ять різних підтипів: Заїр, Судан, Кот-д’Івуар, Бундібуджіо і Рсстон. Людину уражують лише чотири з них. Для підтипу Рестон характерний безсимптомний перебіг у людей; у них виявляють антитіла до цього підтипу; на сьогодні серйозних захворювань або випадків смерті у людей не зареєстровано. Великі спалахи геморагічної гарячки Ебола в Африці з високою летальністю (до 90 %) спричинюють підтипи Заїр, Судан і Бундібуджіо.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Природний осередок вірусу Ебола, найвірогідніше, знаходиться у вологих лісах африканського континенту і районах Західної частини Тихого океану. Швидше за все джерелами інфекції є фруктоїдні кажани і, можливо, дрібні гризуни (натепер вірус виділено лише з декількох особин кажанів, мишей і буро-

ІНФЕКЦІЇ. ЩО ІХ РЕГУЛЮЮТЬ МІЖНАРОДНІ МЕДИКО-САНІТАРНІ ПРАВИЛА 2005 РОКУ

зубок в Африці). Експериментальні зараження кажанів не призволили до смерті, що дало підставу підозрювати їх, хоча й менше, ніж при гарячці Марбург, як перше джерело інфекції. У Кот-д’Івуарі, ДР Конго і Габоні документально підтверджено випад юз інфікування людей вірусом Ебола в результаті контакту’ з інфікованими шимпанзе, горилами, лісовими антилопами, дикобразами, як мертвими, так і живими. Із трупів цих тварин вірус було виділено. Однак мавпи, антилопи, дикобрази є не первинним джерелом інфекції в природі, а випадковим, оскільки у них, як і в людей, розвивається гостре захворювання, нерідко з летальним наслідком. Отримано також повідомлення про передачу вірусу підтипу Рсстон при контакті людей із макаками і свинями без виникнення клінічного захворювання. В осередках також виявлене безсимптомне ураження певної кількості собак.

Вірус Ебола передається між людьми при прямому контакті з кров’ю, виділеннями, органами або іншими рідинами організму інфікованої людини. Похоронні обряди, при яких присутні мають прямий контакт із тілом померлого, можуть відігравати значну роль у передачі вірусу Ебола. Працівники охорони здоров’я часто інфікуються вірусом Ебола під час догляду за пацієнтами в результаті тісних контактів за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю і належних бар’єрних методів догляду. Вірус Ебола виявляють у багатьох рідинах (крові, випорожненнях, сечі, слині, виділеннях із носової частини горла, спермі), що зумовлює контактний, статевий шляхи передачі. Індекс контагіозностї сягає 95 %. Хворі, які інфікувались у природних осередках, слугують джерелом зараження в сім’ях і лікарнях, де при тісному контакті відбуваються повторні зараження. Хворіють переважно дорослі. Спалахи інфекції часто мають внутрішньолікарняний характер із зараженням перш за все медичного персоналу, який обслуговує хворих без використання належного захисту7. Передача інфекції відбувається при прямому контакті з кров’ю, біологічними рідинами і тканинами заражених. Для гарячки Ебола характерні 3—5 послідовних передач вірусу. Зареєстровано випадки вторинного і третинного поширення інфекції серед медичного персоналу, а також передачі інфекції через інструментарій, контамінований кров’ю (гемоконтактний шлях).

Гарячка Ебола, як і Марбург, не поширюється трансмісивно (через комах), а також через їжу і воду. Смертність від гарячки Ебола вища, ніж від гарячки Марбург. Антитіла до вірусу Ебола виявлено у 7 % населення Центральної Африки — жителів Камеруну, Нігерії, Гвінеї, Сенегалу, Центрально-Африканської Республіки, Сьєрра-Леоне. Це свідчить про можливість випадків легкого і навіть суб-клїнічного перебігу інфекції, які залишаються недіагностованими.

ПАТОГЕНЕЗ гарячки Ебола в загальних рисах схожий на такий при гарячці Марбург. Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки дихальних шляхів і мікротравми на шкірі, але видимі зміни при цьому не розвиваються. Характерна швидка генералізація інфекції з розвитком загальної інтоксикації і тромбогеморагічого синдрому. Гострий початок захворювання з гарячки відбувається одночасно з розвитком інтенсивної вірусемії з поліорганною дисемінацією збудника. Ураження клітин і тканин різних органів, ймовірно, зумовлене як прямою цитопатичною дією вірусу, так і автоімунними реакціями. Є обгрунтоване припущення, що вірус Ебола через низку патофізіологічних механізмів здатний гальмувати в ранній стадії імунну відповідь. Дослідження показали, що в тих людей, в яких така відповідь відбувалася, смертельних наслідків не було зафіксовано.

ГАРЯЧКА ЕБОЛА

Розлади мікропиркуляції і реологічних властивостей крові проявляються капіляротоксикозом із геморагічним синдромом, периваскулярними набряками, ДВЗ-синдромом. Дисемінована внутрішньосудинна коагуляція с провідним синдромом, що виявляється гістологічно. Патологічні зміни в органах у вигляді вогнищевих некрозів і розсіяних геморагій у клінічній картині проявляються ознаками гепатиту, інтерстішійної пневмонії, панкреатиту’, орхіту тощо.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 хвороба, спричинена вірусом Ебола, має шифр А98.4. Інкубаційний період становить від 4 до 21 днів (частіше 7—8 днів). У клінічній картині гарячка Ебола подібна до гарячки Марбург. Різна тяжкість хвороби і частота летальних наслідків при епідемічних спалахах у різних регіонах зумовлена біологічними й антигенними відмінностями виділених штамів. Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури тіла до 38—39 °С тривалістю 5—7 днів, сильний головний біль, біль у суглобах і м’язах. Дещо пізніше з’являються сухий кашель, сухість і першіння в горлі, колючий біль у грудній клітці. На 2—3-й день хворих турбують біль у животі, нудота, пронос, унаслідок чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з’являтися ллямисто-папульозний висип на

4—5-й день хвороби спочатку’ на обличчі, потім на грудній клітці з поширенням на інші частини тіла. Висип зберігається до 10—І4-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігають на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого — ін’єкція судин кон’юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість. Із 3—6-го дня хвороби можуть виникати гіперемія судин кон’юнктиви, дисфагія і геморагічний синдром, який проявляється шкірними і субкон’юнктивальними крововиливами, кровотечами із ясен, носа, появою крові у блювотних масах і випорожненнях, матковими кровотечами, гематурією. Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднювання і зменшення маси тіла. У пізній стадії нерідко уражується ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може настати на 2-му тижні. У разі сприятливого перебігу’ хвороба триває кілька тижнів, прояви її зникають поступово.

УСКЛАДНЕННЯ: кровотечі з розвитком геморагічного шокут, крововиливи в надниркові залози з розвитком гострої недостатності за типом синдрому Уотергау-за—Фрідеріксена, ГСН, набряк легень, ННГМ, зрідка ГНН, які є причинами смерті. Може відбуватися активація або приєднання бактерійної інфекції. У вагітних хвороба часто ускладнюється викиднями, у чоловіків — орхітом.

Летальність госпіталізованих хворих становить 60—90 %, при внутрішньолі-карняних спалахах — вона сягає 100 %.

ДІАГНОСТИКА. При встановленні діагнозу передусім ураховують перебування в ендемічній місцевості, де можна очікувати інфікування вірусом Ебола, гострий, нерідко раптовий початок захворювання, виражений з перших днів хвороби інтоксикаційний синдром, згодом появу тяжких розладів травного каналу і геморагічного синдрому’, ДВЗ-синдрому, поліорганність уражень, наявність макулопа-пульозного висипу з характерною локалізацією і появою лущення.

Збудник гарячки Ебола належить до І групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним потребує забезпечення максимального рівня захисту. При дослідженні крові спостерігають лейкопенію, тромбоцитопенію, анемію, збільшення ШОЕ.

Біохімічні методи дослідження виявляють гіпокаліємію, гіпонатріємію, зниження рівня білка в плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів, ацидоз, гіпокоагуляцію. В аналізі сечі — протеїнурія, еритроцитурія, іноді гематурія.

Специфічна діагностика. Вірус можна виявити методом ПЛР у будь-якому біологічному матеріалі, узятому від людини в перші 14 днів захворювання. Велика кількість вірусу міститься в крові, а також у паренхіматозних органах померлих. Вірус культивують і виділяють, заражаючи культури клітин, морських свинок (внут-рішньоочеревинне зараження) або новонароджених мишей (внутрішньомозкове зараження). Високий уміст вірусу в крові й органах у гострий період дає можливість установити діагноз за допомогою електронно-мікроскопічного дослідження.

Для серологічної діагностики найінформативніші РНІФ та ІФА. За наявності специфічної сироватки метод РНІФ забезпечує виявлення антитіл у крові хворих уже на 5-й день захворювання. ІФА дає змогу окремо визначати антитіла класу IgG і IgM тільки на 2-му тижні хвороби.

ЛІКУВАННЯ як при гарячці Марбург. Специфічну терапію пе розроблено. Патогенетичне лікування спрямоване на зменшення симптомів інтоксикації, геморагічних проявів, усунення розладів гемолинаміки, боротьбу’ з геморагічним шоком, ННГМ, іншими проявами хвороби.

ПРОФІЛАКТИКУ проводять, як і при інших геморагічних гарячках (Ласса, Марбург). Належна медична ізоляція хворих і запобігання контакту» медичних працівників й інших людей з вірусом — найефективніший засіб профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підтягають негайній госпіталізації в бокси зі збереженням суворого протиепідемічного режиму, який рекомендується за наявності хвороб, шо підлягають регуляції Міжнародними меди-ко-санітарними правилами 2005 р. Медичний персонал повинен працювати в максимальному захисному одязі зі збереженням суворих бар’єрних методів догляду. Слід також приділяти особливу увагу належному знезараженню медичних відходів і біологічних рідин хворих. Реконвадссцснтів виписують не раніше 21-го дня в разі негативних результатів вірусологічних досліджень за умови повного клінічного одужання.

В епідемічних ситуаціях проводять посилений нагляд й активне виявлення всіх підозрілих і ймовірних випадків із негайною ізоляцією хворих, а також усіх людей, що контактували з ними, для щоденного медичного спостерігання. Зона нагляду має залишатися під контролем протягом двох інкубаційних періодів після останнього летального випадку’ або після виписування останнього хворого. Важливими профілактичними заходами, що унеможливлюють завезення гарячки з ендемічних регіонів, є здійснення Міжнародної системи епідеміологічного нагляду, проведення протиепідемічних заходів, передбачених Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 р. Специфічну профілактику не розроблено.

                                                                                                                

Основні положення * •

• Геморагічна гарячка Ебола — тяжка хвороба вірусної етіології, шо виникає переважно у зонах тропічних лісів Африки і регулюється Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 р.

• Існує п’ять підтипів вірусу Ебола: Заїр, Судан, Бундібуджіо, Кот-д’Івуар і Рсетон. Тільки :з першими трьома пов’язані найтяжчі спалахи гарячки Ебола в людей, шо супроводжуються високою летальністю.

ГАРЯЧКА ЕБОЛА

• Первинним джерелом, швидше за все, с кажани. Передається від мавп, антилоп, дикобразів, від людини до людини при безпосередньому контакті з хворим або трупом, а також через усі біологічні рідини. Хвора людина становить велику небезпеку для оточення, тому потенційно можуть виникати нозокоміальні спалахи.

• Захворювання починається гостро зі швидкого підвищення температури тіла до 39— 40 °С. часто з ознобом. З перших днів розвиваються ознаки загальної інтоксикації, через декілька днів приєднуються ураження травного каналу (діарея, блювання), зневоднювання, пізніше — симптоми геморагічного синдрому, ДВЗ-синдрому з кровотечами різної локалізації й інтенсивності.

• У половини хворих у 1-й тиждень захворювання з’являється короподібний висип на обличчі, долонях, підошвах, після якої відбувається лущення шкіри.

• У тяжких випадках смерть настає від масивних кровотеч, тяжкої дегідратації на тлі діареї. Можливий розвиток ГСН, набряку легень, ННГМ.

• Збудник гарячки Ебола належить до 1 групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним потребує забезпечення максимального рівня захисту. При дослідженні крові спостерігають лейкопенію, тромбоцитопенію, анемію, збільшення ШОЕ. За допомогою біохімічних методів дослідження виявляють гіпокаліємію, гіпонатріємію, зниження рівня білка в плазмі крові, підвищення активності печінкових ферментів, ацидоз, ііпо-коагуляцію. В аналізі сечі — протеїнурія, еритроцитурія, іноді гематурія.

• Специфічна діагностика: позитивні результати серологічних реакцій (виявлення IgG-і/або IgM-антитіл за допомогою 1ФА), позитивні результати виділення вірусу, дослідження шкірних біоптатів, а також будь-якого біологічного матеріалу методом ПЛР.

• Специфічну терапію не розроблено. Патогенетичне лікування спрямоване на зменшення симптомів інтоксикації, геморагічних проявів, усунення розладів гемодинаміки, ознак шоку, дегідратації, інших проявів хвороби.

• Належна медична ізоляція хворих і запобігання контакту медичних працівників й інших людей з вірусом — найефективніший метод профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підлягають негайній госпіталізації в бокси віддігення зі збереженням суворого режиму, який рекомендується за наявності хвороб, що підлягають регуляції Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 р. Медичний персонал повинен працювати в максимально захищеному одязі зі збереженням суворих бар’єрних методів догляду. Специфічну профілактику не розроблено. * 1

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення гарячки Ебола.

2. Яка актуальніст ь хвороби на сучасному’ етапі?

3. Яка етіологія гарячки Ебола, властивості збудника?

4. Назвіт ь джерела інфекції та механізм зараження при гарячці Ебола.

5. Опишіть патогенез захворювання.

6. Який перебіг і клінічні прояви характерні для гарячки Ебола?

7. Назвіть ускладнення і наслідки гарячки Ебола.

8. Укажіть клінічні та загальнолабораторні критерії діагностики гарячки Ебола.

9. За допомогою яких методів проводять специфічну діагностику цього захворювання?

10. Назвіть основні принципи лікування хворих на гарячку Ебола, методи профілактики.

ІНФЕКЦІЇ, ЩО ЇХ РЕГУЛЮЮТЬ МІЖНАРОДНІ ME ДИКО-САНІТАР НІ ПРАВИЛА 2005 РОКУ

                                                                                                                

Тести для самоконтролю

1. Гарячку Єбола переважно реєструють в:

A. Африці

B. Північній Америці

C. Австралії

D. Європі

E. Південній Америці

2. Який механізм передачі інфекції?

A. Повітряно-краплинний

B. Трасмісивний

C. Контактний

D. Фскально-оральний

E. Усі відповіді правильні

3. Вірус Ебола в організмі людини міститься в:

A. Крові

B. Випорожненнях

C. Сечі

D. Спермі

E. Усіх біологічних рідинах

4. Від яких тварин, що хворіють на гарячку Ебола, може заразитися людина?

A. Слонів Б. Котів

B, Змій

D. Мавп

E. Птахів

5. Який висип найчастіше розвивається при гарячці Ебола?

A. За типом кропив’янки

B. Герпетиморфний

C. Віспоподібний

D. Макулопапульозний

E. Скарлатинеподібний

6. Який ранній прояв характерний для гарячки Ебола?

A. Екзантема

B. Діарея

C. Жовтяниця

D. Висока температура тіла

E. Орхіт

7. У загальному аналізі крові при гарячці Ебола виявляють:

A. Збільшення ШОЕ

B. Нормальну ШОЕ

C. Гіпертромбешитоз

D. Моноцитоз

E. Еозинофшію

8. Етіотропний засіб при гарячці Ебола:

A. Апикловір

B. Реманталин

C. Не розроблений

D. Азитроміцин Д. Рибавірин

9. За допомогою якого методу проводять специфічну діагностику гарячки Ебола?

A. Мікроскопії товстої краплі крові

B. Бактеріологічного посіву крові

C. Виявлення збудника в крові методом ПЛР

D. Бактеріологічного посіву випорожнень

E. Мікроскопії сечі

10. Специфічна профілактика гарячки Ебола:

A. Внутрішньовенне введення рибавіри-ну

B. Вакцинація живими вакцинами

C. Вакцинація рекомбінангними вакцинами

D. Уведення імуноглобуліну

E. Не розроблена

                                                                                                                

Еталони відповідей

1 — А; 2 — С; 3 — Е; 4 — D; 5 — D; б — D; 7 — А: 8 — С; 9 — С: 10 — Е.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської