22.4. ГОСТРИЙ ОБСТРУКТИВНИЙ ЛАРИНГІТ (КРУП)

Етіологія. Грип та аденовірусна інфекція у дітей можуть викликати набряк слизової оболонки дихальних шляхів, голосових зв’язок і складок, внаслідок чого виникає гостра обструктивна недостатність дихання. Це ускладнення називають гострим обструктивним ларингітом* (круп, стенозуючий ларингіт, несправжній круп), на відміну від дифтерійного ларинготрахеїту.

Патогенез захворювання зумовлений невідповідністю між потребами організму в кисні і зменшенням можливості Його надходження до легень унаслідок підвищення нееластичного опору дихальних шляхів. Виникає артеріальна гіпоксемія. На цьому фоні збільшується атмосферно-альвеолярний градієнт тиску, зростає внутрішньолегеиеве розрідження під час вдиху і кровонаповнення легень, зменшується приплив крові до серця. У результаті знижується вентиляційно-перфу-зійиий коефіцієнт, збільшується артеріовенозний шунт, що поглиблює гіпоксію. Організм прагне ліквідувати П, форсуючи вдих за рахунок допоміжних дихальних м’язів, проте ще більше підвищує кисневу недостатність, оскільки на роботу м’язів витрачається кисень, дефіцит якого і без того високий. Надалі виникають набрякові й запальні зміни в легенях, розвивається змішаний ацидоз, недостатність

*3а Міжнародною статистичною класифікацією хвороб десятого перегляду (МКХ-10).

382

кровообігу. Такий перебіг захворювання найчастіше спостерігається у дітей 1—3 років через анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму: вузькі дихальні шляхи, пухка лімфоїдна тканина у підго-лосниковій порожнині (підскладновій ділянці).

Клініка значною мірою залежить від ступеня стенозу. Найбільш характерною ознакою є участь у диханні допоміжних дихальних м’язів. У випадках стенозу І ступеня це спостерігається тільки під час збудження дитини; II — і в спокої; III — виникає парадоксальне дихання (під час вдиху втягується діафрагма); IV ступеня — розвивається асфіксія. Поряд із цим визначаються ознаки кисневої недостатності, а також недостатності крово-обігу.

Інтенсивну терапію, яка має вирішальне значення для одужання, слід проводити на фоні етіопатогенетичних заходів (уведення протизапальних, седативних засобів). Головне у лікуванні — забезпечити вільну прохідність дихальних

шляхів. При захворюванні I—II ступеня досить ефективною є інгаляційна терапія лужними розчинами (1 % розчин натрію гідрогенкарбонату); II і III ступеня — киснева терапія. Проте в будь-яких випадках інтенсивну терапію потрібно починати з ларингоскопії (в умовах ВІТ — прямої ларингоскопії), оскільки це дає змогу уточнити причину порушення вільної прохідності дихальних шляхів, а іноді відразу усунути її, видаливши стороннє тіло, згустки крові, слизу, фібринозні відкладення. Пряму ларингоскопію проводять обов’язково під наркозом, оскільки внаслідок посилення тонусу блукаючого нерва при гіпоксії і гіперкапнії процедура може спричинити зупинення серця.

Якщо зазначене лікування є неефективним і тяжкість захворювання зростає до IV ступеня, негайно проводять оротра-хеальну чи назотрахеальну інтубацію. За умови використання пластикових трубок адекватного розміру, зволоження й підігрівання вдихуваного повітря трубка може перебувати у трахеї до 5 діб.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.